Правовий статус українських земель у складі Польщі. Національна політика та міжнаціональні відносини. Осадництво. Пацифікація.

Польща

132,2 тис.км2

8,200 тис.

Східна Галичина, Західна Волинь, Західне Полісся, Холмщина, Підляшшя

Румунія

17,6 тис.км2

1,240 тис.

Північна Буковина, частина Бесарабії

Чехословаччина

14,9 тис.км2

735 тис.

Закарпаття

Обставини входження українських земель до складу Польщі:

Статус українських земель

Найбільше українців опинилося у складі Польщі. Це передовсім жителі Східної Галичини. Польські власті поділили її на три воєводства: Львівське, Тернопільське і Станіславське.

Крім Східної Галичини, до Польщі відійшли Західна Волинь і Західне Полісся. Кількість українців у Польщі на початку 30-х років становила близько 6 млн. чол., а заселяли вони майже третину тодішньої Польщі. У складі Польщі опинилося найбільше українців. їхня кількість становила близько шести мільйонів чоловік. Українці були найбільшою національною меншиною у цій державі — близько 19 % — і заселяли третину її території.

Питання про приєднання цієї території до Польщі постало на Паризькій мирній конференції 1919 р. І нехай тоді воно остаточно не було вирішене (йшлося лише про «Тимчасовий східний кордон Польщі», який тоді встановили за так званою «лінією Керзона»), та польські правлячі кола завжди розглядали Східну Галичину як невід'ємну частину своєї території. Урешті-решт, незважаючи на протести галицького населення, Рада послів великих держав 14 березня 1923 р. визнала Східну Галичину частиною Польщі за умови надання українському населенню автономії.

Статус українських земель у складі Польщі

Територія східної Галичини поділялася на три воєводства: Львівське, Тернопільське, Станіславське.

На основі даних діаграм зробіть висновки про роль українських земель в складі Польщі

Українське питання та ставлення до нього польських правлячих кіл

У Польщі, де проживало найбільше з усіх західних українців, до того ж із високою національною свідомістю, українське питання стояло найгостріше.

Польський уряд, переслідуючи стратегічну мету – повне ополячення загарбаних українських земель, залежно від внутрішніх та зовнішніх обставин коригував свій курс.

Національний склад населення Польщі.

Політика польської влади щодо українських земель

Перший період

1919 – 1923 рік

Намагання влади довести свої права на українські землі та забезпечення усіх прав національних меншин

• польська конституція 1921 р. гарантувала права українців на рідну мову на побутовому рівні і у навчанні в початкових школах;
• закон від 26 березня 1922 р. надав самоврядування Східній Галичині (Львівському, Станіславському та Тернопільському воєводствам).

Позиція польської влади щодо українців

Протягом 1919 – 1922 рр. польське керівництво намагалося довести світовій громадськості, що Польща нібито забезпечує усі права національних меншин.

Але тільки-но 14 березня 1923 р. Рада послів Англії, Франції, Італії та Японії визнала Східну Галичину територією Польщі, усі декларовані права українцям залишилися на папері.

В існування української державності ніхто в Європі не був зацікавлений.

Адміністративне районування Польщі. Карта 1923 рік

Денаціоналізація українського населення

За рішенням Ради послів українські землі у складі Польщі мали одержати автономний статус. Проте українці не мали можливості займати адміністративні пости в державних установах, офіцерські пости в армії, поліції, таємних службах. У 1920 р. для Східної Галичини офіційно запропонували назву – “Східна Малопольща”.

«Є. Петрушевич. Протест Української Національної Ради проти прилучення Східної Галичини до Польщі»

24. 03. 1923 р.

«...Українське населення як значно переважаюча більшість населення Східної Галичини ніколи й ці за яку ціну не згодиться на те, щоб цей край перейшов під Польщу... Українське населення має непохитну волю й однодушне бажання, щоб Східну Галичину було визнано незалежною державою, бо тільки така розв'язка східногалицької справи дасть йому спромогу вільного життя...».

І хоч польський уряд обіцяв, що на цих землях відновить право користування українською мовою, відкриє для українців університети, гарантуватиме права культурного й духовного розвитку, та. наступні події показали, що він і не збирався виконувати ці обіцянки. Щоправда, закон від 26 вересня 1922 року надавав самоврядування Львівському, Станіславському й Тернопільському воєводствам. Однак це було не справжнє прагнення, а скоріше політичний маневр, який мав полегшити полякам перебрати владу в Галичині.

Дійсно, правлячі кола Польської держави спрямовували свої зусилля на посилення контролю, над українськими територіями. Вони проводили політику національно-культурної асиміляції українців.»

Таким чином, до складу Польщі увійшли Східна Галичина, Західна Волинь, Західне Полісся, Холмщина й Підляшшя, землі, що отримали назву «східні креси».

«Східні креси» — термін для позначення пограничних земель на сході Польщі.

Правовий статус цих земель у складі Польщі закріпили Постанова Ради послів Антанти від 14 березня 1923 р. та умови Ризького мирного договору від 18 березня 1921 р.

У цей час у Відні діяв еміграційний уряд ЗУНР, очолюваний Євгеном Петрушевичем, який неодноразово надсилав великим державам ноти про­тесту проти польської окупації.

Становище українських земель і українського населення:

• керівниками органів місцевого самоврядування призначалися лише поляки;
• українцям заборонялося займати адміністративні посади в державних установах, офіцерські посади в армії, поліції, таємних службах;
• для Східної Галичини було офіційно запропоновано назву «Східна Малопольща»;
• польська мова витісняла українську з усіх державних і муніципальних установ, освітніх закладів. Українські імена та прізвища замінювались польськими;
• переслідування православних українців, масове примусове навертання їх до католицької віри,знищення православних храмів;
• українські землі перетворювались на аграрно-сировинні придатки, ринки збуту й джерела сировини та дешевої робочої сили;
• матеріальна скрута, нестерпні житлові умови, непосильна експлуатація українського населення;
• активний еміграційний рух українців

Денаціоналізація:

• штучний поділ (бойки, гуцули, поліщуки)
• насильницька асиміляція
• заборона української мови
• назва «Східна Малопольща»
• зміна імен та прізвищ
• закриття українських шкіл
• обов’язкове вивчення польської мови
• велика плата за навчання у вузах
• процентний прийом - Львівський університет – 50%
• чиновники
• “східні креси” (землі)
• “Сокальський кордон” (Східна і Західна Галиччина)
• створення “п’ятої колони”.

Осадництво як засіб полонізації краю

Основним завданням колоністів-осадників було забезпечення проведення колоніальної політики Польщі на західноукраїнських землях.

Осадництво – заселення українських земель польськими колоністами.

Осадництво як засіб полонізації краю.

Осадництво як засіб колонізації краю.

1921 р.

8 тис. осіб

1922 р.

12 тис. осіб

20 тис. осіб

1923 р.

виділено землі

Волинь

Полісся

Сх. Галичина

112 тис. га

113 тис. га

200 тис. га

Політична ситуація. «Пацифікація»

Пацифікація - умиротворення

Закриття українських громад

Переслідування лідерів українського руху

Домашній арешт українських депутатів

Посилення «взаємного невизнання»;

Посилення українського націоналістичного руху

Політика польської влади щодо українських земель

Національно-культурне гноблення

• для українських земель офіційно введено назву “Малопольське Всходнє” - “Східна Малопольща”;
• заборона українцям обіймати адміністративні посади у державі та керівні в армії;
• заборона вживання українських назв та прізвищ;
• заборона вживання української мови в державних установах;
• перехід українських шкіл на польську мову навчання;
• поява утраквістичних шкіл (польська мова, польська історія, польські вчителі, але викладання українською мовою);
• високі ціни на навчання у середніх та вищих навчальних закладах;
• наявність відсоткової норми на прийом українських студентів у вищі навчальні заклади (у Львівському університеті – 5 %).

Освіченість населення, рівень його грамотності завжди визначали рівень національно-культурного розвитку нації.

Серед українців у складі Польщі 70 % були неписьменними або малописьменними.

В 1924-1925 навчальному році існувало 2558 українських початкових шкіл, то в 1937-1938 – їх залишилося тільки 461.

Погромлена поляками під час Пацифікації читальня Просвіти. с. Княгиничі, Рогатинського повіту, 1930 рік.

Замиренням українців з 16 вересня по 30 листопада 1930 р. було охоплено 450 населених пунктів у 16 регіонах Східної Галичини.

Особлива увага каральних загонів була приділена не тільки місцевим активістам, вчителям, священикам, але й усім українським установам – школам, осередкам Просвіти, кооперативам.

Домашнє завдання

Як ви думаєте чи можна було уникнути запровадження політи пацифікації та осадництва на українських землях?

ДЯКУЮ за УВАГУ!

ДЯКУЮ за УВАГУ!