1 of 17

Національний та суспільно-політичний рух наприкінці 50-х – у 60-х рр. ХІХ ст.

Історія України

9 клас

2 of 17

План уроку:

1. Початок громадівського руху. Хлопомани.
2. Діяльність Київської громади.
3. Польське повстання 1863 – 1864 рр. та його наслідки для України.
4. Валуєвський циркуляр.

3 of 17

Відродження українського національного руху

Проблеми розвитку українського руху

• виробити збалансовану в трьох площинах політичну платформу, прийнятну для всіх верств українського суспільства;

• відновити роботу другої — культурницької, або літературної, стадії українського руху, зупиненої внаслідок репресій влади проти членів Кирило-Мефодіївського братства, і рухатися далі, до наступної — політичної стадії;

• віднайти організаційні форми руху.

Лібералізація суспільно-політичного життя сприяла проголошенню амністії членам Кирило-Мефодіївського братства, які в 1857 р. повернулися до Петербурга із заслання. їм навіть дозволили обійняти високі посади.

4 of 17

1859 р. – створення першої Української громади в Петербурзі.

Сприяння розвитку освіти, свободи літературного слова.

Поширення національної ідеї.

Формування національної свідомості.

1861 р. – видання першого українського журналу «Основа» у Петербурзі.

М. Костомаров

В. Білозерський

П. Куліш

Т. Шевченко

Перший номер журналу вийшов 12 січня 1861 р.

Він був двомовним — друкувався українською і російською.

Усього вийшло 12 номерів журналу в 1861 р. та десять — у 1862 р.

5 of 17

1859 – 1861 рр. – діяльність гуртка «хлопоманів».

Основні ідеї та програмні положення:

Ліквідація царату, скасування кріпосного права; демократизація суспільства.

Активне служіння народу; освіта українського селянства.

В. Антонович

Т. Рильський

Б. Познанський

К. Михальчук

П. Житецький

6 of 17

Постать в історії. Володимир Антонович (1834 – 1908 рр.).

із 1881 р. — голова Історичного товариства Нестора-літописця, один із засновників і лідерів київської «Української громади»;
автор багатьох історичних і публіцистичних праць.

Поляк за походженням Володимир Антонович на довгий час став головним ідеологом українського руху в другій половині XIX століття.

«Моя сповідь»: «Сподіваюсь, що працею і любов'ю заслужу коли-небудь, що українці визнають мене сином свого народу, оскільки я все готовий розділити з ним».

В. Антонович

Історик, археолог, етнограф, археограф;

засновник народницької школи в українській історичній науці;

головний редактор Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві (1863—1880 рр.);
із 1878 р. — професор російської історії Київського університету;

7 of 17

Діяльність «хлопоманів»

Назва походить від слова - «хлоп», так поляки зневажливо називали простих людей.

Заперечували польське твердження, що Правобережжя – це частина Польщі.

Заперечували, що український народ – відгалуження польського, а українська мова – діалект польської.

Носили національний одяг, дотримувалися народних звичаїв і обрядів, розмовляли українською мовою.

Ходили селами, збирали народні пісні, звичаї, обряди. Проводили бесіди з селянами.

Українофільство — термін, поширений з другої половини XIX ст.; означає любов до України, українського народу та його культури.

8 of 17

10 березня 1861 р. – смерть Т. Шевченка.

Похорон великого поета став поштовхом до масових українських маніфестацій.

Домовину з його тілом відправили з Петербурга через Москву до Наддніпрянщини.

Жалобний похід українськими землями супроводжувався зборами тих, хто хотів віддати шану національному поету.

9 of 17

1861 р. – заснування Київської громади.

Демократичні реформи.

Розвиток української культури.

В 1861 р. громади виникають у Чернігові, Вінниці, Катеринославі, Одесі, Харкові, Полтаві.

П. Чубинський

Основні ідеї та програмні положення:

10 of 17

Діяльність громад:

Організація недільних шкіл для дорослих.

Навчання народу рідною мовою.

Збір коштів для видання навчальної літератури.

Написання українських підручників.

Газета Л. Глібова «Черниговский листок».

11 of 17

Польське повстання 1863 – 1864 рр.

Збройна спроба польських патріотичних сил звільнити свою країну з-під влади Російської імперії.

Передумови

Успіхи італійців у визволенні та об'єднанні своєї країни.

Зростання демократичних сил в європейських країнах.

Діяльність таємних радикальних організацій в Росії.

Герб польського повстання

12 of 17

Причини

Прагнення передової частини польського суспільства здобути національну незалежність і відновити втрачену державність.

Мета

Рівність усіх громадян без різниці віри і роду, походження і стану. Передача у власність селянам наділів із державною компенсацією їхньої вартості поміщикам.

13 of 17

В ніч на 11 січня 1863 р.	Повстання розпочалося на теренах Царства Польського, швидко перекинулося в Литву, Білорусію та Правобережну Україну.	Протрималося менше місяця і було жорстоко придушене.

14 of 17

Зміна політики щодо українського руху в 1862 р.

У Наддніпрянській Україні було проведено арешти, у засланні опинилися етнографи П. Чубинський, С. Ніс, історик П. Єфименко, письменник О. Боннський.

Було розгромлено Полтавську та Чернігівську громади.

Припинилося видання журналу «Основа» та газети громадівців «Чернігівський листок».

За указом царя із 12 червня 1862 р. було закрито недільні школи.

15 of 17

Причини змін у політиці російського уряду щодо українського руху:

активізація польського національно-визвольного руху та польське повстання 1863—1864 рр.;
влада сприймала український рух як «польську інтригу» для розвалу імперії;
розгортання нелегальної діяльності народницьких організацій, що поширювали заборонену літературу й підбурювали до виступу селян, невдоволених реформою 1861 р.;
стрімке зростання кількості україномовної навчальної, наукової, релігійної літератури, що відбувалося в цей час і, на думку цензорів, сприяло відродженню «малоросійської народності» та «південноруського сепаратизму».

16 of 17

Валуєвський циркуляр 30 липня 1863 р.

Забороняв публічне вживання української мови в державних установах, школах, церквах; друкувати українською мовою науково-популярну й релігійну літературу, крім художніх творів, де вона розглядалася як просте наріччя.
Проблема існування української мови вирішувалася фразою: «Ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і не може бути».

Міністр внутрішніх справ Російської імперії Петро Валуєв.