Комунікативна культура� дітей та дорослих
Слова грають важливу роль у житті людини. Перше, що чує дитина при народженні – слова! Потреба у спілкуванні заставляє дитину повторювати звуки людської мови. Дитина прислухається, затихає, коли дорослий з нею розмовляє. Спочатку з’являється розуміння мови дорослого (пасивне мовлення). Розвиток розуміння мовлення пов’язане з розвитком мовленнєвого слуху, мовленнєвої вокалізації, розвитку артикуляційного апарату.
Дитина вчиться розуміти емоційне забарвлення мови: сміється, коли чує тихий, ніжний голос і, навпаки плаче й лякається, якщо мова голосна й виразна.
У дитини є потреба у спілкуванні.
І ця потреба характеризується такими мотивами:
Потреба у нових враженнях (пізнавальні мотиви);
Активні (ділові) мотиви – виникають у процесі задоволення потреби дитини в активній діяльності, потреба у допомозі дорослих;
Особистісні мотиви. Вони становлять суть спілкування дитини і дорослого.
Спілкування дитини і дорослого є одним з вирішальних чинників її розвитку. Вона не може жити і розвиватися поза практичним і мовним спілкуванням з дорослим.
Найближчим соціальним середовищем людини, колом її безпосереднього спілкування виступає суспільна група, до якої вона належить.
Для дитини дошкільного віку до кола її інтимного спілкування входять батьки і вихователі.
У спілкуванні дорослих підтримує і заохочує пізнавальну ініціативу дитини, сприяє їхньому емоційному залученню до дослідження навколишнього світу.
Для дошкільника дорослий є особливо авторитетним, вирішально впливає на його психічний розвиток.
За даними досліджень:
Упродовж перших 6-7 років життя дитина опановує ситуативно-особистісне, ситуативно-ділове, позаситуативно-пізнавальне і позаситуативно-особистісне спілкування.
Ситуативно-особистісне спілкування (безпосередньо-емоційне) – характерне для перших 6 місяців життя. Таке спілкування стимулює становлення перцептивних дій різних систем і аналізаторів, реакції хапання.
Ситуативно-ділове спілкування – з другого півріччя до 3-х років. Ця форма спілкування забезпечує перехід від окремих дій до предметної діяльності і розвитку мовлення.
Позаситуативно-пізнавальна форма спілкування характерна для дітей 3-5 років. Основний мотив пізнавальний. Ознаками такого спілкування є запитання про предмети та їх взаємозв’язки. Дитина намагається зрозуміти будову світу. А дорослий є джерелом інформації про світ, компетентним і зацікавленим співрозмовником, що спонукає дошкільників шукати контакти з ним. Для багатьох дітей така форма спілкування є вищим комунікативним досягненням на цьому етапі житті. Вона допомагає дітям розширити світогляд. Побачити природу і логіку багатьох явищ, причинно-наслідкові зв’язки між ними. Підтримка, допомога дорослого є важливою умовою розвитку мислення дітей. З часом їх починають цікавити події у соціальній сфері, що змінює характер спілкування з дорослими.
Позаситуативно-особистісне спілкування. Характерно для дітей 6-7 років, яких вже цікавить соціальний, а не предметний світ (світ людей, а не речей). Провідним є особистісний мотив спілкування. Ця форма спілкування формується на основі особистісних мотивів, що спонукають дітей до комунікації: ігрової, трудової, навчальної діяльності. При такій формі спілкування діти з підвищеною увагою ставляться до слів і дій дорослого. Спрямованість на дорослого допомагає дітям зрозуміти, що у навчанні дорослий є вчителем, а їм належить поводити себе як учням. Сформованість такої форми спілкування є свідченням їхньої комунікативної готовності до навчання у школі. Воно вводить дитину у складний світ людських стосунків. Дитина вчиться орієнтуватися у соціальній сфері, встановлювати стосунки з людьми, засвоює правила спілкування, знання про свої права та обов’язки, залучається до моральних цінностей суспільства. Здобутий досвід моделю у сюжетно-рольових іграх і застосовує на практиці під керівництвом дорослого.
Особливості спілкування дитини з батьками
Характер спілкування дитини з батьками залежить від багатьох чинників: вікові кризи, поява іншої дитини у сім’ї, виховання тільки одним із батьків.
Також характер спілкування залежить і від стилю, якого дотримуються батьки під час виховання.
За авторитарного стилю спілкування батьки надають перевагу вказівкам, дисциплінарним стягненням, покаранням, придушенню ініціативи, примусу. Часом вони чекають від своєї дитини досягнень, які перевищують її можливості, що формує у неї комплекс неповноцінності.
Ліберально-потуральний стиль нерідко приводить до вседозволеності, спотворює уявлення дитини про те, що можна і чого не можна, за надмірних проявів любові не дає змоги сформуватися у неї самостійності й активності.
Демократичний стиль спілкування є найефективнішим. Він спирається на потреби дитини у позитивних емоціях, вимогливість, визнання її сосбистості і досягнень. У такій комунікативній практиці батьків домінують навіювання і переконання.
Специфіка спілкування дитини з вихователем
Конструктивну, сприятливу роль у спілкуванні між дитиною і вихователем відіграє атмосфера дружнього взаєморозуміння, що дає дітям позитивні емоції, впевненість у собі, розуміння значення співробітництва у спільній діяльності, забезпечує радість від успіху.
Ставлення до вихователя дошкільники мотивують по-різному.
Молодший дошкільний вік. Йде узагальнене оцінювання (вона хороша!), іноді – на підставі характерних ознак зовнішності (у неї гарна зачіска!)
Середній та старший дошкільний вік. Часто беруть за основу особисте ставлення вихователя до них (подарувала іграшку), знання і вміння (знає багато казок, все вміє робити), моральні якості педагога (ласкава, завжди строга), вияви довіри до них, підтримання їхньої самостійності.
На ставлення дітей до вихователів впливає і те, як про нього висловлюються авторитетні для них дорослі. Має значення і стиль спілкування. Діти прихільніші до тих, хто дотримується демократичного стилю взаємодії з ними.
Ставлення дітей до особистості педагога часто дзеркально відображає ставлення педагога до них.
Заохочувальне ставлення передбачає увагу і піклування, активне використання позитивних оцінок і вимог, які підбадьорюють. Дошкільники особливо чутливі до позитивних оцінок, нерідко спонукають дорослих проявляти до себе позитивне емоційне ставлення. Емоційно виразний прояв вихователем свого ставлення до негативного вчинку спонукає дитину до переживання почуття провини, уникнення надалі таких дій.
Формально-вимогливе ставлення полягає в опорі на механізми управління і керівництва. При цьому нерідко переважають негативні оцінки, осудливі висловлювання, емоційна безбарвність спілкування. Вихователь пригнічує ініціативність, бажання дітей, які негативно реагують не лише на нього, а й на дошкільний заклад. Тому ефективність зусиль вихователя дуже низька.
Непослідовне ставлення до дітей супроводжується неврівноваженими емоційними проявами, нестабільними вимогами, відсутністю контролю за виконанням побажань, вказівок. Поведінку дітей такий вихователь оцінює ситуативно, залежно від свого настрою, зважаючи не на вчинок, а на власні симпатії та антипатії. Діти намагаються заслужити прихільність вихователя, але без належного його заохочення це прагнення згасає.
Для переживання дитиною того, як її оцінює дорослий, потрібно, щоб вона відчула себе об’єктом його уваги і поваги. Без зацікавленого емоційного ставлення вихователя до дітей неможливі відповідні їхні емоційні переживання, адекватне сприймання педагогічного впливу.
Загалом дитина сприймає вихователя як моральний зразок, незалежно від його емоціної привабливості, часто наслідує навіть у дрібницях. Діти фіксують певні поведінкові штампи дорослого, що свідчать про його владу. Зображуючи у своїх імпровізованих інсценізаціях вихователя, вони зображують його дії, поведінку, манеру розмовляти, жести, міміку, інтонації. Рольовий стереотив вихователя в очах дітей зумовлюється також ореолом «непогрішності» - приписуванням йому особливих якостей, здібностей, умінь. Наслідком цього є некритичне сприйняття дошкільниками висловлювань, оцінок, дій, вад характеру, недоліків поведінки, помилок вихователя.
Педагогічне спілкування з дошкільниками
Професійна діяльність вихователя передбачає ефективне педагогічне спілкування, покликане максимально сприяти психічному розвитку дітей.
Ефективність спілкування вихователя з дітьми зумовлена:
- врахуванням вихователем вікових та індивідуальних особливостей дітей;
- обізнаність вихователем про інтереси, нахили, стать дітей, особливості їхнього сімейного мікросередовища
У процесі взаємодії з дітьми вихователь використовує:
Прямий педагогічний вплив, який безпосередньо звернений на вихованців, стосується їхньої поведінки, взаємин
Непрямий педагогічний вплив, який здійснюється через інших осіб, відповідну організацію спільної діяльності. Педагог не створює жодних перешкод, не дає вказівок, але так змінює умови, що діти особисто вибирають бажану для них форму діяльності.
Для дітей молодшого і середнього дошкільного віку найкращим є непрямий вплив, для здійснення якого вихователь використовує гру, ігрове спілкування. Завдяки цьому він без натиску, моралізування спрямовує діяльність дітей, їхній розвиток, регулює взаємини, вирішує конфлікти.
Правильно організоване педагогічне спілкування створює найсприятливіші умови для розвитку творчої активності дошкільників. Щодо цього особливим потенціалом наділене особистісно-ділове спілкування, яке задовольняє потреби у співробітництві, співпереживанні, взаєморозумінні, сприяє створенню атмосфери співтворчості. Його ефективність підвищується раціональним вибором стилю педагогічного спілкування. Найкраще цьому слугує демократичний стиль.
Оптимальне педагогічне спілкування є запорукою максимального використання особистісного потенціалу, процесійних умінь, навичок, здібностей вихователя.