Тема: Овес
1. Господарське значення вівса
2. Ботанічна характеристика і біологічні особливості.
3. Технологія вирощування вівса
( 1 )ст. 192-202
.В.
1. Високий вміст у зерні вівса білка (12-13%), вуглеводів (70%), жиру (5-6%) свідчить про харчову і кормову цінність.
Зерно вівса незамінний концентрований корм корм для коней, великої рогатої худоби, домашньої птиці. 1 кг зерна відповідає 1 кормовій одиниці і містить 85-92 г перетравного протеїну.
До складу білка зерна вівса входять всі незамінні амінокислоти (лізин, аргінін, триптофан). Білки вівсяних круп добре засвоюються.
За якістю білка овес посідає перше місце серед зернових культур. За вмістом жиру зерно вівса переважає інші культури. Значну частину зерна становить крохмаль (40-45%), багато в ньому вітамінів. Вітаміну В1 (тіамін) у зерні вівса більше, ніж у пшениці і ячмені.
Завдяки доброму засвоєнню білку, жиру, вуглеводів і вітамінів, харчові продукти з вівса мають велике значення у дитячому і дієтичному харчуванні. Овес має також лікувальне значення.
Овес широко використовується для виготовлення харчових продуктів - круп, печива, кави. Вівсяне борошно для випікання хліба непридатне через відсутність якісної клейковини. Його можна додавати до пшеничного і житнього борошна при випіканні деяких сортів хліба.
Вівсяна солома містить до 7% білку і понад 40% вуглеводів і є цінним кормом для тварин. За поживністю мало поступається лучному сіну середньої якості. У 100 кг соломи міститься 31 кормова одиниця.
Овес - цінний компонент для вирощування сумішок однорічних трав (з викою, горохом та ін.) на зелений корм, сінаж, сіно.
У світовому зерновиробництві овес за посівною площею займає 6 місце після пшениці, рису, кукурудзи, проса, ячменю. За врожайністю зерна овес поступається пшениці і ячменю.
У сприятливі роки в окремих господарствах урожайність досягає 40–60 ц/га і вище. Посівна площа в Україні становить близько 600 тис. га.
Діагр. 2. Питома вага різних країн у світовому виробництві вівса (у відсотках) в 2018–2019
2. Коренева система у вівса добре розвинена і характеризується високою засвоювальною здатністю
Стебло має сім міжвузлів. Нижні міжвузля короткі (1–3 см), а верхні – довгі (30–60 см). Висота стебла – 110–115, товщина – 4–4,5 см.
На відміну від інших хлібів першої групи, вушок на листках вівса немає.
Суцвіття – волоть. На кінцях розгалужень утворюється по одному колоску.
Колоски дво-, триквіткові, лише у голозерних форм – багатоквіткові. В остистих форм до спинного боку зовнішньої або нижньої квіткової луски прикріплюється остюк, але не на всіх колосках. Зернівка покрита волосками, які на верхівці утворюють чубок. Маса 1000 насінин – 22–40 г.
Забарвлення зерна (квіткових лусок) буває біле, жовте, сіре та коричневе.
Рис.2. Будова колоска вівса
Вирощують два види вівса: посівний (Avena sativa) і візантійський або середземноморський (Avena byzantina Koch). У деяких місцях в Україні та в Білорусі переважно у вигляді домішки росте овес піщаний – Avena strigosa. Як засмічувачі вівса трапляються вівсюг звичайний (Avena fatua L.) і південний (Avena ludoviciana). Вони відрізняються від культурних форм наявністю підківки, яка утворюється в основі зернівки і зумовлює швидке обсипання зерна при достиганні.
Рис.2. Волоть вівса: а – плівчастого, б – голозерного, в – візантійського, г- пісчаного
У посівного вівса друге зерно відламується зверху свого стрижня, який залишається цілим при нижньому зерні.
Остюк у колоску один або його зовсім немає.
Рис.2. Суцвіття, колоски і зернівки вівса:
1 – плівчастого, 2 - голозерного
Різновидності вівса посівного поділяють на три групи:
Сорти вівса:
Чернігівський 28, Самуель, Авгол, Ірен, Айворі, Соломон, Деснянський, Альбатрос, Ант, Аргус, Аркан, Артур, Візит, Дарунок, Декамерон, Зірковий, Зубр, Малахіт, Мусон, Мустанг, Нептун, Парламентський, Прокоп, Саломон, Саргон, Скакун, Славутич, Тіфон, Спонтано, Тембр.
Овес невибагливий до тепла. Серед ярих культур він найбільш холодостійкий. Насіння починає проростати при 1–2°С. Сходи легко витримують весняні приморозки до мінус 3–4°С, іноді – до мінус 7–8°С. Оптимальна температура росту й розвитку 18–24°С. Дуже негативно реагує на високі температури під час цвітіння та наливання зерна.
Овес дуже вимогливий до вологи. Висока відносна вологість повітря і часті дощі – запорука високих урожаїв. Урожайність вівса росте майже паралельно з кількістю літніх опадів. Овес добре переносить хмарну погоду і тумани.
Овес до ґрунтів невибагливий, бо його коренева система добре розвинена і активно проникає в ґрунт на глибину до 1,2 м, засвоюючи важкодоступні форми фосфору і калію. Він добре росте на слабокислих (рН 5,0–6,0) дерново-підзолистих ґрунтах, хоч водночас позитивно реагує на вапнування. Придатні для нього також легкі піщані й супіщані ґрунти та осушені торфовища в регіонах, де за рік випадає не менше 500 мм опадів. На заболочених ґрунтах овес часто єдина зернова культура, яку варто вирощувати.
3. Овес вважається найменш вимогливою культурою до родючості ґрунтів та попередників. У сівозміні овес слід висівати насамперед після зернобобових, тоді він формує високобілкове зерно і дає приріст урожаю 3–4 ц/га і більше. Відмінними попередниками вівса є удобрені просапні культури. У роки недостатнього зволоження овес не рекомендується сіяти після буряків, які висушують ґрунт. Не можна сіяти після буряків на полях, заражених нематодою, яка розмножується також і на вівсі.
В зоні Полісся його посіви продуктивні після картоплі, гречки та льону-довгунцю. Через фітосанітарні проблеми овес не можна вирощувати після вівса та ярого ячменю. Добрий зерновий попередник – жито, а пшениця і озимий ячмінь є можливими попередниками вівса.
Основний і передпосівний обробіток ґрунту проводять так само, як і під ярий ячмінь. Враховуючи вологолюбність культури застосовують прийоми, що сприяють накопиченню вологи – снігозатримання та високоякісна передпосівна підготовка ґрунту.
Весняний обробіток ґрунту під овес традиційний для ярих культур і може включати боронування, вирівнювання та культивацію. Він повинен гарантувати рівномірне, високоякісне загортання насіння під час сівби.
Для вівса важливо забезпечити добре осідання ґрунту з нормально діючою капілярною системою, оскільки овес внаслідок плівчастості своїх зерен (25-30%) вимагає більше вологи для проростання і подальшого росту та розвитку ніж пшениця, жито чи ячмінь.
Оскільки овес сіють дуже рано, а посівні площі відносно невеликі, у більшості випадків не проводять закриття вологи. Поле при настанні фізичної стиглості ґрунту готують до сівби з допомогою КПС-4 чи комбінованих агрегатів. Передпосівну культивацію проводять з мінімальним розривом у часі з сівбою
Овес найменш вимогливий до мінеральних добрив серед зернових культур. Потенціал його зернової продуктивності теж нижчий. Він краще за інші зернові культури засвоює елементи живлення з ґрунту і переносить кислу реакцію ґрунтового розчину. Він добре використовує післядію добрив.
Овес засвоює поживні речовини рівномірно впродовж вегетації. Фосфорні і калійні добрива вносять під зяб, азотні застосовують навесні. На підзолистих, дерново-підзолистих, опідзолених ґрунтах під овес, насамперед, треба вносити підвищені норми азотних добрив; на чорноземах - фосфорних; на торфових - калійних та мідних.
Норма внесення мінеральних добрив під овес при врожайності 40 ц/га становить N60-80Р60-70К60-80. Так, на вапнякових ґрунтах вносять бор, на кислих (рН менше 5,2) - молібден. На ґрунтах з високим вмістом фосфору є потреба в цинку.
Азотні добрива вносять порційно. Частина з них вноситься у передпосівну культивацію, а решта - на початку виходу в трубку. Застосування мінеральних добрив поряд з підвищенням врожаю збільшує вміст сирого білка і зменшує кількість клітковини в зерні вівса.
Важливу роль у вирощуванні високих врожаїв відіграють мікроелементи: бор, цинк, мідь, марганець і т.д. Тому сучасна технологія передбачає внесення новітніх хелатних форм добрив, які містять збалансоване співвідношення елементів мінерального живлення (макро- і мікроелементів), збагачених амінокислотами, фітогормонами.
Для сівби використовують тільки кондиційне протруєне насіння, добре вирівняне, з масою 1000 зерен не менше 30–35 г і силою росту вище 80%. При висіванні насіння крупнішої фракції урожайність вівса значно зростає.
Перед сівбою насіння протруюють на машинах ПС-10, ПСШ-5, Мобітокс та ін. препаратами Максим Стар, Максим Тріо, Вітавакс 200 ФФ, Кінто-Дуо, Рекорд Квадро, Юнта Квадро, Селест Топ, Селест Макс, Авіценна СЄ, Гаучо Плюс, Ламардор.
Насіння вівса, як і інших зернових культур, інкрустують з використанням плівкоутворювачів NаКМЦ (0,2 кг/т в 10 л води) або ПВС (0,5 кг/т в 10 л води) з додаванням композиції з мікродобрив, інсектецидів, фунгіцидів, стимуляторів росту.
Спосіб сівби - вузькорядний (7,5 см), рядковий (12 см, 15 см). Глибина сівби залежить від біологічних особливостей культури.
Овес менше страждає від глибшої сівби, порівняно з ячменем. Крім того, для проростання плівчастого насіння потрібно більше води. Тому серед зернових культур глибина сівби вівса одна з найбільших. При ресурсоощадних технологіях його слід сіяти на 3-4 см. На легких ґрунтах глибина сівби може досягати 4-6 см.
Овес характеризується підвищеною кущистістю і добре реагує на збільшення площі живлення. Але швидкість росту бокових пагонів, тобто енергія кущіння, є меншою, порівняно з іншими зерновими культурами. На зріджених посівах спостерігається утворення надмірного підгону, внаслідок чого затримується достигання зерна, затягується збирання врожаю і погіршується його якість.
Практичним методом запобігання цьому явищу є загущення посівів, що обмежує процес кущіння. Тому норми висіву вівса рекомендуються високі.
У лісостеповій зоні висівають 4,5-5,5 млн/га, у Поліссі - 5,0-5,5 млн/га, а в передкарпатській і карпатській зонах збільшують до 5,5-6,0 млн/га схожих насінин, в Степу – 4–4,5 млн./га. Вагова норма залежно від крупності насіння становить від 150 до 220 кг/га. При сівбі ранніх ярих на осушених торфових грунтах норму висіву знижують на 25-30%. Якщо під овес підсівають багаторічні трави, норму висіву вівса зменшують на 10-15 %.
Догляд за посівами вівса проводиться відповідно з фазами розвитку та етапами органогенезу культури. Сучасний спеціаліст повинен вміти грамотно управляти процесами виробництва, враховуючи передовий досвід вітчизняних і зарубіжних агровиробників, застосовувати найбільш ефективну технологію захисту рослин від шкодочинних об`єктів.
Боротьба з бур’янами. Для знищення бур’янів у посівах вівса використовують такі гербіциди: базагран Хіт; ковбой; гранстар Голд, лонтрел, калібр, гроділ Максі, пума Супер, ларен.
Овес сильніше уражується хворобами при пізніх строках сівби. Від низки хвороб на ранніх стадіях росту захищає протруювання насіння, для гарантованого одержання високих урожаїв сучасної технології рекомендується обприскувати посіви в період вегетації не менше 2–3 раз фунгіцидами тілмор, солігор, фалькон, фолікур, модус, амістар.
Овес вирощується на незначних посівних площах і його технологія менш інтенсифікована порівняно з озимою пшеницею та ярим ячменем. Це обмежує розмноження та поширення специфічно вівсяних шкідників.
Найнебезпечнішими шкідниками цієї культури є шведська муха, стеблові блішки, хлібна п’явиця, злакові попелиці, вівсяний трипс. Для боротьби з ними використовують Бі-58 новий, нурел Д, енжіо, карате Зеон, децис Люкс, конект, протеус.
Складність збирання вівса зумовлюється нерівномірністю достигання зерна у волоті. Очікування повної стиглості в усій волоті призводить до висипання зерна з її верхньої частини. Овес рекомендується збирати лише роздільним способом. Збирання врожаю починають тоді, коли зерно у верхній частині волоті досягне повної, а в середній – воскової стиглості.
Лише на чистих від бур’янів площах, на низькорослих чи зріджених посівах, допускається збирання вівса прямим комбайнуванням.
Контрольні питання: