Ярослав Лесів – священнослужитель, дисидент, людина: �доповідь на науковому круглому столі, присвяченому 50-літтю створення УГГ (м. Івано-Франківськ, ІФОМВБ ім. С.Бандери, 09.11.2026)
Олег ЄГРЕШІЙ
Карпатський національний університет імені Василя Стефаника, кафедра історії України і методики викладання історії Факультету історії, політології і міжнародних відносин; Івано-Франківська академія Івана Золотоустого, Науково-дослідний інститут історії Церкви
Руслан ДЕЛЯТИНСЬКИЙ
кандидат історичних наук, доцент, завідувач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін, перший заступник директора і науковий співробітник Науково-дослідного інституту історії Церкви ПЗВО «Івано-Франківська академія Івана Золотоустого»
ЛЕ́СІВ Ярослав Васильович (03.01.1943, с. Лужки Долинського району Станіславської (нині Івано-Франківської) області — 19.10.1991, м. Болехів Івано-Франківської області)
ЛЕ́СІВ Ярослав: становлення особистості (1943-1966)�
Лесів Ярослав Васильович народився 3 січня 1943 року в с. Прилуки Долинського району Івано-Франківської області.
Батько був засуджений радянською владою за участь у Організації українських націоналістів (ОУН).
Незважаючи на це, Ярослав вступив до Івано-Франківського фізкультурного технікуму, після закінчення якого у 1965 році працював у Заваллівській школі-інтернаті Гайворонського району Кіровоградської області.
Перша половина 60-х років у СРСР була ознаменована спадом так званої хрущовської «відлиги» та переходом у 1964 році до брежнєвської політики репресій проти національно свідомої української інтелігенції та опозиції. Саме в цей час на Івано-Франківщині вчитель історії Дмитро Квецко ініціює створення підпільної організації, яка одержала назву Український національний фронт. Ідейні принципи УНФ були близькі для молодого вчителя, і тому 1965 року Я. Лесів стає його членом-співзасновником. Більше того, він поставив перед собою завдання організувати філії організації за місцем роботи, тобто в Кіровоградській області.
Отже, у 1965 році, перебуваючи на посаді вчителя, Ярослав Лесів проводив роботу із створення мережі підпільної організації в районі та області. Члени організації поширювали часопис «Воля й Батьківщина», книги «Україна у фотографіях» та інші.
У 1966 році Ярослав привіз із Західної України два синьо-жовті прапори. Уночі разом із В. Цвілюком Ярослав встановив прапор над приміщенням інтернату та на трубі Сальківського цукрового заводу.
ЛЕ́СІВ Ярослав – дисидент і політв’язень (1967-1979)�
Спалах опозиційної активності на теренах Гайворонщини не міг пройти повз увагу органів КДБ. Гайворонська філія УНФ була розкрита.
Ярослав Лесів був заарештований 29.03.1967 року разом з Дмитром Квецьком, Зеновієм Красівським, М.Дяком і В.Кулининим (основна "п’ятірка" УНФ). Слідство вело Івано-Франківське УКДБ. У другій половині листопада 1967 виїзною сесією Верховного Суду УРСР засуджений за ст. 56 ч. 1 (зрада Батьківщини) та ст. 64 ч. 1 (створення організації) КК УРСР на 6 р. позбавлення волі. Звинуваченим інкримінували журнал „Воля і Батьківщина“; (з 1964 до 1966 вийшло 16 номерів), "Відкриті листи", "Меморандум УНФ XXIII з’їздові КПРС", "Заяву УНФ".
Зваживши на молодий вік Лесіва, суд присудив йому шість років позбавлення волі.
Покарання відбував на 19-му табірному пункті Дубровлагу в Мордовії. Брав активну участь в акціях протесту полів’язнів. 1970 ув’язнений на 3 р. у Владимирській тюрмі. Звільнився 29.03.1973.
У 1973 році Ярослав Лесів повернувся до м. Болехова Івано-Франківської області, але працювати за фахом йому не дозволили. Тож змушений був влаштуватися робітником на місцевий лісокомбінат. Постійно перебував під адміністративним наглядом. Тут одружився з п. Стефанією, за рік народився син Тарас.
ЛЕ́СІВ Ярослав – член УГГ (1979-1986)
У жовтні 1979 року Ярослав Лесів став членом правозахисної організації «Українська Гельсінкська група», членами якої тоді вже були М. Руденко, Л. Лук’яненко, В. Чорновіл та інші патріоти України.
Майже відразу, 15.11.1979 року Лесіва заарештовують. Цього разу йому інкримінують зберігання наркотиків.
За декілька днів до арешту Л. був викликаний на рентґен до поліклініки за направленням підприємства, де працював. Під час рентґену піджак висів без нагляду в сусідній з кабінетом лікаря кімнаті. За цей час працівникам КДБ вдалося зашити за підкладку піджака дві ампули. При трусові шукати почали одразу в піджаці, крім того виявили "невелику кількість", як записано в протоколі, якогось білого порошку. Ймовірно, його підкинули просто під час обшуку.
Вже 06.02.1980 року Ярослав Лесів засуджений Болехівським районним судом Івано-Франківської обл. за ст. 229-6 ч. 1 КК УРСР (зберігання наркотиків без наміру збуту) до 2 р. позбавлення волі. Відбувати покарання його відправили в табір загального режиму ОР-318/46-15 у м. Сарни Рівненської області.
У травні 1981 знову заарештований у таборі. Звинувачення таке ж, як і попереднього разу, тільки за ч. 2 ст. 229-6 КК УРСР. Слідство тривало 6 місяців, і Ярослав Лесів увесь цей час тримав голодівку з політичними вимогами. 15.11.1981 року, у день викінчення терміну, безпосередньо в таборі відбувся суд, який засудив Ярослава Лесіва ще до 5 р. таборів суворого режиму. Відбував покарання в Краснодоні Луганської обл. Звільнився з закінченням терміну, тобто у листопаді 1986 року.
ЛЕ́СІВ Ярослав – ініціатор відродження УГКЦ (1986-1989).
Після виходу на волю Ярослав Лесів став одним із ініціаторів відновлення Української греко-католицької церкви (УГКЦ).
У 1988 році Ярослав Лесів розпочав навчання в підпільній духовній семінарії владики Павла Василика.
17 липня 1988 року у с. Зарваниця на Тернопільщині відбулася літургія, в якій взяли участь близько 15 тисяч вірних УГКЦ. За організацію цієї літургії 22.07.1988 року Ярослав Лесів попереджений органами КДБ про відповідальність за організацію літургії та оштрафований на 50 руб.
У 1989 році він прийняв сан священика УГКЦ. У самвидаві вийшла книжка проповідей Ярослава Лесіва.
ЛЕ́СІВ Ярослав – священик УГКЦ (1989-1991)
Виступив від імені УГКЦ на 50-тисячному мітинзі, що відбувся 21.05.89 в Москві в Лужниках у зв’язку з відкриттям I з’їзду народних депутатів СРСР.
2 серпня 1989 року, з групою віруючих їздив у Москви, щоб продовжити естафетну голодівку з вимогою легалізувати УГКЦ. Разом із С. Хмарою і Н.Симоновою 03.08.1989 був на прийомі у Б.Єльцина.
Після повернення додому в Болехів 28 серпня 1989 року о. Ярослава Лесіва заарештували КДБісти. На захист священника виступили прихожани церкви, і наступного дня його звільнили.
ЛЕ́СІВ Ярослав – священник УГКЦ (1989-1991)
Отець Ярослав Лесів провів десятки недозволених молебнів УГКЦ.
Він також брав участь у перепохованні в Києві 19 листопада 1989 року Василя Стуса, Олекси Тихого, Юрія Литвина.
В Україні знали його не лише як дисидента, але й як талановитого поета. Про його збірку віршів «На лінії болю» Євген Сверстюк скаже: «У ній все справжнє, народжене з болю... За формою поезія Лесіва проста. Вона пливе, як молитва, як подих душі...».
ЛЕ́СІВ Ярослав – священник УГКЦ (1989-1991)
ЛЕ́СІВ Ярослав – священник УГКЦ (1989-1991)
У ніч з 9 на 10 жовтня 1991 року отець Ярослав Лесів автівкою повертався з Києва, де він зустрічався з Леонідом Кравчуком. У селі Павлівка на Івано-Франківщині, за нез’ясованих обставин, він загинув у ДТП. Болехівська, Івано-Франківська прокуратура справу швидко закрили. Але син Тарас не вірить у випадковість трагедії: «До загибелі батька хотіли викинути з потяга, була гонитва ще раніше на машинах, коли його автомобіль затискали з обох боків. Це був не перший замах на життя батька. Я гадаю, що спецслужби КДБ це і спланували. Спершу слідство проводили одні слідчі, потім інші, є багато нез’ясованих обставин».
В засобах масової інформації повідомили: «... загинув у автокатастрофі...». Згодом такі ж повідомлення почуємо про В. Чорновола, О. Ємця, А. Єрмака та інших видатних політиків.
Отець Ярослав Лесів похований на церковному подвір’ї біля храму Святої Параскевії у Болехові.
ЛЕ́СІВ Ярослав – священик УГКЦ (1989-1991): �за матеріалами експедиції учасників проекту «Жива історія відродження УГКЦ» 8 лютого 2025 року в м. Болехів