Мистецтво провокації або Провокація мистецтвом
«…починаєш бачити “постмодернізм”
усього тільки елегантною
інтелектуальною фікцією»
Ю.Андрухович «Повернення літератури?»
«постмодернізм – це те,
як світ уявляє себе Америкою»
С. Голл «постмодернізм і вимова»
Постмодернізм (пост—наступність,модерн--сучасний) —
загальна назва тенденцій у мистецтві,
головними рисами яких є показ
зруйнованої свідомості,
задушливої атмосфери епохи.
Риси постмодернізму
Герой літератури постмодернізму:
Характерна ознака
Поєднання комічного
і фантастичного
Подія, гротеск,
художнє передбачення
ЖАНРИ
фантастична притча
роман-сповідь
антиутопія
оповідання
міфологічна повість
соціально-філософський і
соціально-психологічний
роман
Представники в Україні
Сергій Ухачевський ("Лицедії"), Андрій Коктюха (Шлюбні ігрища жаб", "Повернення сентиментального гангстера", "Мама, донька, бандюган") та ін.
Масова література — розважальна й дидактична беллетристика
(розповідна художня проза — романи, повісті, оповідання, новели), яка друкується великими накладами і є складовою «індустрії культури».
Елітарна література — один з двох потоків сучасного літературного процесу (іншим є масова література).
Елітарна література (з франц. найкраще, добірне) - розрахована на читача, який має певний рівень внутрішньої культури та освіти, орієнтується в літературному процесі, володіє літературознавчою термінологією. У цих творах порушуються філософські та загальнолюдські проблеми.
Елітарні твори вирізняються інтелектуальною та естетичною ускладненістю, наявністю багатого підтексту та зашифрованої образності. Часто суттєву роль у них відіграють літературний і культурний контексти. Такі твори потребують активного, освіченого і розвиненого читача, який би у процесі знайомства з текстом залучався до «співавторства».
Постмодернізм у сучасній українській літературі виявляється в творчості Ю. Андруховича, Ю. Іздрика, Л. Дереша, О. Ульяненка, С. Процюка, В. Медведя, О. Забужко , В. Винничука та інших.
Поетичні збірки
«Небо і площі» (1985),«Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи і рослини» (1991), «Екзотичні птахи і рослини з додатком „Індія“: Колекція віршів», «Пісні для мертвого півня» (2004), «Листи в Україну» (2013).
Оповідання
«Зліва, де серце» (1989),«Трициліндровий двигун любові» (2007, разом із Сергієм Жаданом і Любком Дерешем),«Письменники про футбол» (2011), «Лексикон інтимних міст» (2011).
Романи
«Рекреації» (Львів: Піраміда, 2005), «Московіада» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2006), «Перверзія» (Львів: Класика, 1999), «Дванадцять обручів» (Київ: Критика, 2006), «Таємниця. Замість роману» (Харків: Фоліо, 2007).
13 березня 1960, Станіслав) — український поет, прозаїк, перекладач, есеїст. Живе і працює в Івано-Франківську. Віце-президент Асоціації українських письменників.
1985 разом з Віктором Небораком та Олександром Ірванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу, котра одною з перших почала відновлювати в українській літературі карнавальні та буфонадні традиції, продемонструвала успішний приклад творення соціо-культурного міту. З 1991 року Андрухович — співредактор літературно-мистецького журналу «Четвер», співпрацював також із журналом «Перевал», виступивши упорядником двох його номерів.У часописі «Сучасність» вперше побачили світ найвагоміші прозові твори письменника: «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993), «Перверзія» (1996), видані у 1997 році окремими книгами, есей «Центрально-східна ревізія» («Сучасність», 2000, № 3).
Юрій Ігорович Андрухович
“”Усе, чого ми собі бажаємо, про що думаємо і чого сподіваємося, обов'язково з нами трапляється. Штука лише в тому, що завжди надто пізно і завжди якось не так.”
Юрій Винничук
Автор збірки поезій: «Відображення» (1990);
збірки прози: «Спалах» (1990), «Вікна застиглого часу» (2001), «Місце для Дракона» (2002); повістей: «Ласкаво просимо в Щуроград» (1992), «Діви ночі» (1992, 1995, 2003), «Житіє гаремноє» (1996);
романів: «Мальва Ланда» (2000) і «Танґо смерті» (2012);
краєзнавчих книг: «Легенди Львова» (6 видань, 1999–2003), «Кнайпи Львова» (2000, 2001), «Таємниці львівської кави» (2001);
міфологічної енциклопедії «Книга бестій» (2003); упорядник антологій української фантастики XIX століття «Огнений змій» (1989), української літературної казки XIX століття «Срібна книга казок» (1993), серії книг «Юрій Винничук презентує» (з 2002, 8 книжок), «Казкова скарбниця» (з 2002; 3 книжки), «Весняні ігри в осінніх садах» (2005), «Зачароване місце» (2006). У липні 2011 року видавництво Мистецької агенції «Наш Формат» випустило аудіоверсію «Весняні ігри в осінніх садах», «Груші в тісті» (2010). Автор трагікомедії на одну дію «Останній Бункер”
Нагороди
За щотижневу сторінку Юзя Обсерватора в газеті «Post-Поступ» отримав титул «Галицький лицар» (1999).
Став першим лауреатом премії «Книга року Бі-Бі-Сі» за роман «Весняні ігри в осінніх садах» (2005).
Отримав відзнаку «Золотий письменник України» (2012) .
Свобода, за яку не було пролито жодної краплі крові, не має вартости. Її не можна оцінити.
Народ повинен настільки захопитися тим, що відбувається перед його очима на сцені, щоби зовсім не помітити як і сам стає частиною вселенського вертепного дійства, де кожному відведено таку просту, але ж яку відповідальну роль - роль порошинки.
«Айстри на зрубі»,
«І прибуде суддя»,
«Камінь посеред саду»,
«Маска»,
«Острів Сильвестра»,
«Продавець долі»,
«Романа»,
«Графиня»,
Перша Премія на республіканському конкурсі творів про молодь (за повість «Там, за порогом»)
Лауреат Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова» (2000, 2001, 2003 роки)
Людина року Волинського краю у номінації «Професіонал року» (2004)
Лауреат Першої Премії І-го Всеукраїнського конкурсу оригінальної радіоп'єси «Відродимо забутий жанр» (2007 року) за п'єсу «Полювання на брата»
Лауреат літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського (2007)
Володар Гран-прі Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова» за роман «Острів Сильвестра» (2008)
Кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня (2009)
Володар Гранд-коронації Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова» за роман «Століття Якова» (2010)
Визнано «Митцем року» на «Людина року Волинського краю — 2010».
У 2012 році увійшов у ТОП-100 впливових людей Волині під номером 46.
Лис
Володимир Савович
Твори:
Відзнаки:
Багато хто вважає, що жінка - то породження диявола. Її почування й примхи - то темний бік людської душі. Але не менше, коли не більше, оспівують жінку. Підносять її на небувалі висоти, до рівня богині. Можливо, істина посередині?
1995— «Золоте перо», �1999— «Золотий Бабай», за найкращий гостросюжетний роман (“Ключ”), �2001— «Коронація слова», перша премія в номінації «Роман» — за роман «Елементал», �2003— «Спіраль століть», міжнародна премія в жанрі фантастики у номінації «За найкращу україномовну фантастику» (роман «Ключ»), �2011 — Національна премія України імені Тараса Шевченка, за роман «Залишенець. Чорний ворон». �4 березня 2011 року В.Шкляр звернувся до Президента України Віктора Януковича із заявою, у якій просив «врахувати в Указі з нагоди нагородження лауреатів Шевченківської премії моє прохання про перенесення нагородження мене Шевченківською премією на той час, коли при владі в Україні не буде українофоба Дмитра Табачника». Подальша доля премії залишається невідомою. �17 квітня 2011 р. у Холодному Яру Василю Шкляру вперше в історії України була вручена Народна Шевченківська премія. Вручення відбулося біля пам'ятника на місці останнього бою отамана Василя Чучупака. Кошти на неї були зібрані меценатами та звичайними громадянами України.
Шкляр
Василь Миколайович
Твори:
Нагороди
- Ніколи не кажи: в цій державі. Так завжди казали ті, для кого вона чужа. Кажи: наша.
Матіос
Марія Василівна
Марія Василівна Матіо́с — українська письменниця (поет, прозаїк, публіцист). Народний депутат України VII, VIII скликання Лауреат Національна премія України імені Тараса Шевченка (2005). Заслужений працівник культури України (2008). Почесний громадянин міста Чернівців (2008)
Творчість
Збірки віршів:
«З трави і листя» (1982), «Вогонь живиці» (1986), «Сад нетерпіння» (1994), «Десять дек морозної води» (1995),"На Миколая" (1996), «Жіночий аркан» (2001),«Жіночий аркан у саду нетерпіння» (2007)
Проза:
«Нація» (2001), «Життя коротке» (2001), «Бульварний роман» (2003), «Фуршет» від, “Марії Матіос» (2003), «Солодка Даруся» (2004), «Щоденник страченої» (2005), «Містер і місіс Ю в країні укрів» (2006), “Нація. Одкровення.» (2006),«Майже ніколи не навпаки» (2007)
Має неофіційний титул «найпліднішої письменниці України». З часу виходу роману «Солодка Даруся» (2004) книжка витримала 6 видань загальним накладом понад 200 тисяч.
“Нікому не є так погано, як нашим ворогам, коли нам добре.”
Забужко Оксана Степанівна
16 січня 2009 року Президент України В.Ющенко нагородив Оксану Забужко орденом княгині Ольги III ст. за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України. 2009 — Премія Міжнародної Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів - за "Notre Dame d’Ukraine". 2010 — Книга Року-2010 журналу "Корреспондент" за «Музей покинутих секретів» .2012 — відзнака «Золотий письменник України». 2013 — лауреат восьмої літературної премії Angelus-2013 за «Музей покинутих секретів» (перекладач Катажина Котинська).
Письменниця дотримується у своїй літературній діяльності такого принципу:
"Перша і головна заповідь письменника:
Не збреши.
Здавалося б, просто. Та сама вона,
коли триматись її послідовно, й
робить літературу небезпечною
професією - як у альпініста або водолаза".
Письменниця є автором трьох оригінальних поетичних книжок - "Травневий іній" (1985), "Диригент останньої свічки" (1990) та однієї перекладної англійською мовою, виданої в Торонто - "Королівство Повалених статуй" (1996), повісті "Інопланетянка" (1992), літературно-філосовських студій "Дві культури" (1990), "Філософія української ідеї та європейський контекст: франківський період" (1992.1993), "Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу" (1997р.), роману "Польові дослідження з українського сексу" (1994р.), повісті "Казка про калинову сопілку" (1999р.),оповідань "Сестро, сестро", "Дівчатка" (1999р.),"Я- Мілена", "Інструктор із тенісу"(2001р.). Автор численних статей та есе у вітчизняній та зарубіжній періодиці. Кандидат філософських наук, віце-президент українського Пенцентру. Стипендіат фонду Фулбрайта(1994р.), лауреат літературних премій фонду імені Гелен Лапіка (США, 1996) та Фонду Всесвітнього Зобов'язання (США, 1997р.).
Нині мешкає у Києві, працює в Київському інституті філософії.
Лю́бко Де́реш (повне ім'я: Любомир Андрійович Дереш; м. Пустомити, Львівська область.
2001 — Культ
2002 — Поклоніння ящірці
2005 — Архе
2006 — Намір!
2007 — Трохи пітьми
2008 — Трициліндровий двигун любові (Андрухович Ю., Дереш Л., Жадан С.)
2011 — Голова Якова
2013 — Остання любов Асури Махараджа[4]
2013 — Миротворець[5]
2014 — Пісні про любов і вічність
Книги:
Неможливих речей немає. Є недостатня кількість спроб.
Людей змінюють не ситуації, людей змінюють інші люди.
Життя - це шахова партія, в якій зійшлися "я" і світ. Фігурами світу є події та ситуації, фігурами "я" є дії та рішення. Кількість наших фігур обмежена, тоді як запас фігур світу є нескінченним.
Люко Дашвар
Ірина Чернова
Люко Дашвар (справжнє ім'я Ірина Іванівна Чернова; 3 жовтня 1957, — українська письменниця, сценарист, журналіст.
Лауреат літературної премії Коронація слова: у 2007 році роман «Село не люди» здобув ІІ премію та премію «Дебюту року» від книжкового порталу «Друг Читача», у 2008 за «Молоко з кров'ю» (або «Примха») стала дипломантом конкурсу, а 2009-го її роман «Рай. Центр» отримав диплом «Вибір видавців».
Псевдонім Люко Дашвар письменниця вигадала, зібравши склади і літери імен дорогих для неї людей.
Саме посаду обліковця листів у газеті Ірина Іванівна вважає джерелом багатьох своїх сценарних і книжкових ідей. Коли Ірина Іванівна працювала головним редактором «Селянської зорі», то вигадала там рубрику «Пам'ятаю все життя», у якій люди, надсилаючи до редакції листи, розповідали в них про єдиний незабутній факт свого життя.
Прототипи літературних героїв та сюжетів Люко Дашвар, здебільшого, почуті або побачені письменницею явища реального життя.
Твори
«Село не люди» (2007)
«Молоко з кров'ю» (2008)
«Рай. Центр» (2009)
«Мати все» (2010)
Трилогія «Биті Є»:
«Биті є. Макар» (2011)
«Биті є. Макс» (2012)
«Биті є. Гоцик» (2012)
«На запах м'яса» (2013)
Нагороди
Лауреат (2000, 2001) та переможець (2005) літературних конкурсів «Коронація слова»;
Спеціальна відзнака конкурсу «Коронація слова 2011» у номінації «Кіносценарії» за «Садок Вишневий…» (разом із Олесем Саніном).
Відзнака «Золотий письменник України», (2012).
«Пастка для жар-птиці» (2000) — детектив, друге місце на конкурсі «Коронація слова — 2000» у номінації «роман». Виданий під назвою «Мерці», пізніше перевиданий під оригінальною назвою ( 2007 та 2010);
«Ескорт у смерть» ( 2002; 2007) — психологічний трилер;
«Він: Ранковий прибиральник. Вона: Шості двері» ( 2005) — роман;
«Ґудзик» ( 2005, 2011) — психологічна драма, перше місце на конкурсі «Коронація слова — 2005» у номінації «роман»;
«Дванадцять, або Виховання жінки в умовах, не придатних до життя» (2006) — роман-алюзія;
«Зів'ялі квіти викидають» (2006) — роман;
«Останній діамант міледі» (2006) — авантюрний детектив;
«Амулет Паскаля» (2007, 2009) — роман;
«Ірен Роздобудько про Блеза Паскаля, Вольфі Моцарта, Ганса Андерсена, Катрусю Білокур та Чарлі Чапліна» ( 2007, серія «Життя видатних дітей»)
«Коли оживають ляльки» (2007, серія «Сучасна дитяча проза»)
«Оленіум» (2007) — комедія абсурду;
«Переформулювання» (2007);
«Дві хвилини правди» (2008);
«Все, що я хотіла сьогодні...» (2008);
«Гра в пацьорки» (2009);
«Перейти темряву» (2010);
«Пригоди на невідомому острові» (2010);
«Мандрівки без сенсу і моралі» (2011);
Народилася 3 листопада 1962 року у Донецьку. Закінчила факультет журналістики Київського Національного Університету. Працювала у Донецькому відділку ТАРС-РАТАУ телеграфісткою, у багатотиражці Донецького металургійного заводу, журналістом та диктором радіогазети. З 1988 року живе в Києві, де працювала в газеті «Родослав», коректором журналу «Сучасність», оглядачем на першому й третьому каналах Національної радіокомпанії, оглядачем у газеті «Всеукраїнські відомості», заступником головного редактора в журналі «Наталі», головним редактором у журналі «Караван історій. Україна» та журналістом у журналі «Академія».
Ірен Роздобудько
ІВАНИЧУК
РОМАН
ІВАНОВИЧ
- Звання Герой України з врученням ордена Держави (16 січня 2009) — за самовіддане служіння Україні, значний особистий внесок у духовне відродження Української держави, плідну літературну і громадську діяльність
- Орден «За заслуги» II ст. (29 вересня 2006) — за значний особистий внесок у соціально-економічний і духовний розвиток Львова та з нагоди 750-річчя заснування міста
- Орден «За заслуги» III ст. (8 грудня 1998) — за вагомий особистий внесок у збагачення національної культурної спадщини України, вагомі творчі здобутки і активну громадську діяльність
- Заслужений працівник культури України (3 грудня 1993)
Роман Іваничук — лауреат Літературної премії ім. А. Головка (1979), премії ім. І. Мазепи (1999).
збірка новел «Прут несе кригу» (др. 1958);
збірка новел «Не рубайте ясенів» (1961);
збірка новел «Під склепінням храму» (1961);
збірка новел «Тополина заметіль» (1965);
роман «Мальви» (написаний 1965—1967; друк. 1968); виданий вдруге під назвою «Яничари»;
збірка новел «Сиві ночі» (1975);
повість «Місто» (написаний 1972—1975; др. 1977);
роман «Черлене вино» (написаний 1974—1976; др. 1977);
роман «Манускрипт з вулиці Руської» (написаний 1976—1978; др. 1979);
роман «Вода з каменю» (написаний 1978—1981; др. 1982);
роман «Четвертий вимір» (написаний 1980—1984; др. 1984);
Творчість:
Сучасні часописи та альманахи
Альманах — на початку XIV–XV ст. це календарні таблиці з астрономічними вирахуваннями, а пізніше в XVI ст. календарі на довший протяг часу, врешті, збірки літературних творів (віршів, оповідань, повістей тощо). Різновид серіального видання, тривала збірка літературно-художніх і/або науково-популярних творів, об'єднаних за якою-небудь ознакою (тематичною, жанровою, ідейно-художньою тощо).
Часо́пис — друковане періодичне видання у вигляді книжки. Назва будь-якого періодичного видання: газети, журналу тощо.
Часто вживається як синонім до слова «журнал».
Назва | Статус | Спрямування |
«Вітчизна» | Літературно-художній та громадсько-політичний місячник Спілки письменників України | Найстаріший провідний часопис українських письменників. Створений у січні 1933 р. в Харкові під назвою «Радянська література». Друкує літературну критику, публіцистику. |
«Хроніка-2000» | Український культурологічний альманах | Завдання — відновити історичну Справедливість. Головний редактор — Юрій Буряк. Виходить 4 рази на рік. |
«Київ» | Літературно-художній та громадсько-політичний збірник | Новий, часом несподіваний погляд на нашу історію та видатні постаті націє - й державотворення. Зберіг щомісячний вихід, кольорові художні сторінки, усі жанри. |
«Сучасність» | Література, наука, мистецтво, суспільне життя. Часопис незалежної думки | Є містком між українськими представниками літературної творчості в Україні та поза її межами, пробуджує наукову й творчу думку в Україні та висвітлює діяльність культурних сил діаспори. |
«Слово і час» | Журнал теорії, історії й критики літератури | Друкує статті й розвідки з питань теорії й історії української літератури, компаративістики, зарубіжних і слов’янських літератур, текстології, літературного джерелознавства, літературної критики. |
Назва | Статус | Спрямування |
«Дніпро» | Щомісячний літературно-художній та громадсько-політичний ілюстрований журнал | Надзавдання діяльності видання — пошук і пропагування творчості українських здібних письменників — творців сучасної української літератури. Почав виходити 1927 р. в Харкові під назвою «Молодняк». Головними редакторами були: П. Усенко, А. Малишко, М. Руденко, О. Підсуха, Д. Ткач, І. Стативка, Ю. Мушкетик, В. Бровченко, В. Коломієць, з 1984 р. — М. Луків. |
«Нова проза» | Альманах сучасної української літератури | Це нова сучасна проза, проза, що твориться новим поколінням, «Гаряча десятка» найінтригуючих текстів сучасної України: Андрухович «12 обручів», Іздрик «Воццек», Прохасько «Непрості», Жадан «Порно», Бондар «Мас-скульт», Кононенко «Імітація» та ін. |
Назва | Статус | Спрямування |
«Березіль» | Недержавний літературно-художній та суспільно-політичний часопис | Єдиний україномовний журнал такого спрямування на Слобожанщині. Видається з 1956 р. (до 1991 р. виходив під назвою «Прапор»). Співзасновники: Спілка письменників України та трудовий колектив редакції. Основні розділи: публіцистика, художня література, критика, сатира, гумор. Початкова мета: популяризація кращих зразків красного слова літераторів і журналістів Слобожанщини й України. |
«Берегиня» | Всеукраїнський Народознавчий Часопис | Народознавчий квартальник, що висвітлює історію, звичаї, традиції українського народу. Журнал взяв на себе сміливість репрезентувати найголовніші напрямки народознавчих студій: звичаї й обряди, вірування і світогляд, повсякденні форми моралі та філософії, звичаєве право тощо. |
Назва | Статус | Спрямування |
Сучасна Українська Драматургія | Альманах | Друкують твори як відомих, так і авторів-початківців, яких об’єднує Всеукраїнський благодійний фонд «Гільдія драматургів України». Завдання — відродити українську сучасну драматургію. |
«Всесвіт» | Літературно-художній та громадсько-політичний журнал | Це найстаріший український літературний журнал, який видається від січня 1925 р., заснований видатними українськими письменниками Василем Елланом-Блакитним та Миколою Хвильовим і художньо редагований Олександром Довженком. За 80 років свого існування часопис надрукував більше півтисячі романів, тисячі поетичних добірок, повістей і драматургічних творів, тисячі статей, розвідок, есе, репортажів, інтерв’ю авторів із 105 країн світу в перекладах із 84-х мов світу. |
Назва | Статус | Спрямування |
ЛітАкцент | Альманах | Видання, покликане бути провідником у світі сучасного письменства. Фаховий погляд на проблеми розвитку сучасної літератури (української та світової), критичні відгуки на книжкові новинки, а також серія інтерв’ю з популярними письменниками. |
«Літературна Україна» | Газета письменників України | Єдина й найдавніша газета, відома своєю високою громадянською позицією й відстоюванням національних ідеалів. Довкола видання гуртується національна творча еліта. Заснована 1927 р. в Києві. Протягом 1941–1942 рр. виходила в Харкові, Луганську, Уфі, Москві й називалася «Література і мистецтво». Із 1945 р. — знову «Літературна газета», а з 1962 р. — «Літературна Україна». Обов’язки головного редактора газети виконували Б. Коваленко, І. Ле, П. Усенко, І. Кочерга, Л. Новиченко, А. Хижняк, Д. цмо-каленко, П. Загребельний, І. Зуб, В. Виноградський, А. Хорунжий, П. Перебийніс, Б. Рогоза, В. Плющ. На її сторінках друкують інформацію про творчу діяльність письменства України, нові літературні твори, критичні статті та рецензії. |
Сучасні літературні організації, угруповання, товариства, школи (відгалуження української літератури)
Назва | Учасники |
« Вісімдесятники » | Василь Герасим'юк, Ігор Римарук, Іван Малкович, Оксана Забужко, Оксана Пахльовська, Іван Козаченко. |
Національна спілка письменників України (НСПУ, оновлена в 1991 р. (І з'їзд), 1996 p. (II з'їзд), 2001 p. (III з'їзд) | Понад 1,5 тис. членів. До 2001 р. - очолював Ю. Мушкетик, з 2001 р. - В. Яворівський. |
Асоціація українських письменників (АУП), з 1997 р. | Понад 100 письменників, президент - Юрій Покальчук, згодом - Тарас Федюк. |
«Бу-Ба-Бу» (Бурлеск, Балаган, Буфонада), з 1985 р., м. Львів | Юрій Андрухович, Віктор Неборак, Олександр Ірванець. |
«Нова дегенерація», з 1992 p., м. Івано-Франківськ | Іван Андрусяк, Іван Ципердюк, Степан Процюк. |
Назва | Учасники |
«Пропала грамота», з 1991 р., м. Київ | Віктор Недоступ, Семен Либонь, Юрко Позаяк. |
«Західний вітер», з 1992 р. м. Тернопіль | Віталій Гайда, Борис Щавурський, Василь Махно, Гордій Безкоровайний. |
«ЛуГоСад», з 1986 р., м. Львів | Іван Лучук, ТІазар Гончар, Роман Садловський. |
«Червона фіра», з 1991 р., м. Харків | Сергій Жадан, Ростислав Мельників, Іван Пилипчук та ін. |