14 березня

День українського добровольця

«З метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві, підвищенню суспільної уваги і турботи про учасників добровольчих формувань та на підтримку ініціативи громадськості Верховна Рада України постановляє:

1. Установити в Україні День українського добровольця, який відзначати щорічно 14 березня».

​

З Постанови Верховної Ради України

від 17 січня 2017 року № 1822-VIII

«Про встановлення Дня українського

добровольця»

Хто такі - українські добровольці?

​

Добровольче формування - група осіб, які:

​

• ідентифікують свою українську національну чи громадянську належність, 
• мають об’єднуючі мету і завдання, 
• організовані за воєнізованою схемою (військове вітання, форма, символіка), мають ієрархію, дисципліну, займаються фізичною, військовою підготовкою тощо, 
• за формою наслідують національні історичні зразки, що залишили помітний слід в історії українського народу (козаки, Українські січові стрільці, інші національні збройні формування часів визвольної боротьби 1917–1921 рр. та Другої світової війни тощо),
• комплектуються на добровільних засадах, 
• діють у правових межах держави, як правило, утворюються силами (партіями), громадськими об’єднаннями  

​

Запорізька Січ – приклад мужності та волелюбства

Для учнів молодших класів

Запорізька Січ – військовий та адміністративний центр нереєстрового низового запорізького козацтва, який існував із середини ХVI ст. до 1775 р. Передумовою його утворення стала необхідність захисту українських земель від татарсько-турецької навали. Історики вважають, що Запорізьких січей налічувалося сім: з 80-х рр. ХVI ст. до 1593 р. – Томаківська Січ, у 1593–1638 рр. – Базавлуцька Січ, у 1639–52 рр. – Микитинська Січ, у 1652–1709 рр. – Чортомлицька Січ, у 1709–11 рр., 1730–34 рр. – Кам'янська Січ, у 1711–28 рр. – Олешківська Січ, у 1734–75 рр. – Нова Січ (Підпільненська Січ). Деякі науковці доводять, що січей було вісім і першим із них був Хортицький замок Дмитра Вишневецького. Основною військовою одиницею Запорізької Січі був курінь. За часи Нової Січі таких куренів налічувалося 38, кожен з яких об'єднував по декілька сотень чоловік. На рішення про прийом до січового товариства жодним чином не впливали ні соціальне походження, ні національність прибулого. Головне, щоб майбутній козак засвідчив на ділі свою мужність, витривалість та сміливість. Лише в разі успішного проходження молодим козаком обов'язкового випробувального терміну його під новим прізвищем (прізвиськом) вписували до обраного ним куреня.

​

"Ой, Січ — мати,

а Великий Луг — батько"

Козацька шабля ХVII ст.

Реконструкція військової пушкарні.

Історико-культурний комплекс «Запорізька Січ»

Козацький човен (чайка).

Музей судоплавства, м.Запоріжжя

«Як зваблять, бувало запорожці до себе в Січ якогось хлопця з Гетьманщини, то спершу випробовують, чи годиться він у запорожці. Накажуть йому, наприклад, варити кашу: «Дивись же, вари так, щоб не сира була й не перекипіла. А ми підемо косити. Коли зготуєш, то виходь на таку-то могилу та клич нас; ми почуємо та й прийдемо». Візьмуть коси та й підуть буцімто косити… А самі залізуть в очерет і лежать.

Ото хлопець зварить кашу, виходить на могилу і починає кликати. Вони чують, та не відгукуються. Кличе він їх, кличе, а тоді в сльози: «От занесла мене нечиста сила до цих запорожців! Лучче було б сидіти вдома при батькові, при матері!» А вони лежать у траві, вислухають усе це й кажуть: «Ні, це не наш!» А котрий хлопець вдасться спритний та кмітливий, той, вийшовши на могилу, крикне зо два рази: «Гей, панове молодці, ходіть кашу їсти!». А як не відгукнуться, то він: «Ну, то дідько з вами, як мовчите! Я й сам можу кашу їсти!» Та ще вдарить гопака на могилі: «Ой тут мені погуляти на роздоллі!» Й затягнувши на весь степ козацької пісні, йде до куреня та й ну молотити кашу. Тоді запорожці, лежачи в траві, кажуть: «Це наш!»

Джерело: «Історія запорізьких козаків» Д. Яворницького, т. 1

Іван Сірко – славний кошовий отаман

​

Іван Сірко (близько 1618-1680) обирався на посаду кошового отамана 15 разів , що свідчить про його великий авторитет на Січі. Під проводом Івана Сірка січовики здобули понад 60 перемог у битвах з військами Османської імперії та її васалами. Зокрема, Іван Сірко здійснив 4 вдалих походи на Крим, дійшовши одного разу до Бахчисарая

«А ж то козак Сірко,

та козак же Сірко�На битому шляху

та татар оступає,�А ми думали, а ми

думали,�Що орел по степу

літає»

​

З народної пісні

Добровольчий рух часів Української революції 1917-1921 рр.

Джерело: https://www.istpravda.com.ua/articles/2018/12/6/153270/

Для учнів старших класів

Після початку Української революції 1917-1921 рр., спираючись на давні українські традиції, селяни, робітники й інтелігенти почали організовувати озброєні загони Вільного козацтва. Вони були покликані забезпечувати порядок і захищати села й міста від грабежів банд дезертирів. Вважається, що Ініціатором руху за утворення Вільного козацтва був селянин с. Гусакове Київської губернії Н. Смоктій. Восені 1917 р. особливого поширення рух набув на території Київщини, Полтавщини, Черніговщини, Катеринославщини, Херсонщини та Кубані. 16-19 жовтня 1917 р. у давній гетьманській столиці Чигирині представники Вільного козацтва провели з’їзд, на якому обрали Генеральну козацьку раду з 12 осіб на чолі з нащадком гетьманського роду генералом П. Скоропадським. Згідно зі Статутом, ухваленим 26 (13) листопада 1917 р., головною одиницею Вільного козацтва була сотня. Сотні об'єднувалися в курені, курені – у полки, полки – у коші. Старшина Вільного козацтва була виборною. Після початку наступу радянських військ 31 (18) грудня 1917 р. загони Вільного козацтва взяли участь у військових діях. Зокрема, в обороні Києва у січні 1918 р. відзначилися частини Вільного козацтва, сформовані з молодих робітників київських заводів. Їх організатором був Михайло Ковенко.

​

«Вільне козацтво» як втілення

традицій добровольчого руху

Меморіальний комплекс «Пам'яті героїв Крут»

Добровольцями були герої Крут –

вояки 1-ої Українську військової школи ім. Б. Хмельницького, студентського куріня Січових Стрільців

Січові стрільці, березень 1918 р

Джерело: https://www.istpravda.com.ua/articles/2018/12/6/153270/

Добровольцями були вояки Галицько-буковинського куріня січових стрільців — військового підрозділу, сформованого в

листопаді 1917 року в Києві з галичан і буковинців.

У січні-лютому 1918 р. курінь брав участь в обороні Києва від військ М. Муравйова та придушенні більшовицького заколоту в місті.

Бійці Гайдамацького кошу Слобідської України

після визволення Києва від більшовиків, березень 1918 р.

Джерело: https://www.istpravda.com.ua/articles/2018/12/6/153270/

Гайдамацький кош Слобідської України був сформований

С. Петлюрою з юнкерів

2-ї піхотної юнацької школи,

які добровільно зголосилися стати на службу в українську армію. У березні 1918 року Кіш було розширено до Гайдамацького піхотного полку (командир — полковник Володимир Сікевич) і включено до складу Запорізького Корпусу.

У квітні 1918 року Запорізький Корпус визволив з-під більшовицької окупації Донеччину.

«Карпатська Січ» �на захисті срібної землі�(до 80-річчя проголошення Карпатської України)

Джерело: http://www.istpravda.com.ua/articles/2017/03/15/149620/

Організація народної оборони «Карпатська Січ» була створена учасниками українського національного руху для захисту Карпатської України, 80-річчя проголошення незалежності якої відзначаємо в березні 2019 року.

Установчі збори «Карпатської Січі» відбулися 9 листопада 1938 року в м. Хуст. На них було ухвалено Статут організації (мета - «утримання ладу та безпеки») та обрано головного команданта Дмитра Климпуша. До лав «Карпатської Січі» почали масово приєднуватися українські юнаки – учасники пластунського руху. Її команди були створені в Іршаві, Воловому (нині смт Міжгір'я), Великому Бичкові, Перечині, Рахові, Середньому, Тячеві та Хусті.

У березні 1939 року січовики взяли участь у боях за незалежність Карпатської України з регулярними частинами угорської армії - союзниками нацистської Німеччини. Відділи «Карпатської Січі» певний час стримували наступ переважаючих угорських сил, хоча майже не мали зброї. 16 березня 1939 року армія противника захопила м. Хуст. Однак ще протягом місяця (за іншими даними – до травня 1939 року) у горах продовжували діяти партизанські загони, які очолювали Степан Росоха, Федір Тацинець та ін. У боях загинуло близько 1 тис. добровольців «Карпатської Січі» (50 % складу організації).

.

​

Опір у Карпатах: як добровільці-січо-

вики боронилися від угорської агресії

в 1939 році

Угорська армія наступає на Карпатську Україну.

Березень 1939 р.

6 березня 1939 р. керівництвом нацистської Німеччини було прийняте рішення про остаточну ліквідацію Чехо-Словаччини. Згідно з планом передбачалося, що німецькі війська окупують Богемію та Моравію, а Угорщина – Закарпаття, що входило до складу Чехо-Словаччини. О 5-ій годині ранку, 14 березня 1939 р. угорські війська загальною чисельністю 40 тис. осіб почали наступ.

Джерело: http://www.istpravda.com.ua/articles/2017/03/15/149620/

Дмитро Климпуш,

голова товариства «Січ» у 1925-1938 рр.,

головний командант «Карпатської Січі»

у 1938-1939 рр.

У зв’язку з різким загостренням міжнародної ситуації та фактичним розпадом Чехо-Словаччини ввечері 14 березня 1939 року Августин Волошин по радіо проголосив Карпатську Україну незалежною державою. Наступного дня це рішення законодавчо закріпив Сойм. Розпочалося утворення власних збройних сил - Національної Оборони Карпатської України. Базою для її формування стала «Карпатська Січ»

Степан Росоха,

культурно-освітній референт,

зв’язковий з урядом

Карпатської України

Федір Тацинець,

член генерального військового

штабу, Хустський окружний комендант

Група добровольців та січовиків відправляються

на угорський фронт. Хуст, 16 березня 1939 р.

Джерело: http://www.istpravda.com.ua/articles/2017/03/15/149620/

«Безупинну йшли нові українські добровольчі загони на кордон... Це були самі молоді хлопці, між ними багато учнів. Більшість з них не мала ще досі ніколи в руках кріса, похапцем виряджена, без ніякого військового вишколу. Але всі вони мали незламну волю боротьби і перемоги, були повні фанатизму й такої відчайдушності, що її може родити лише безвихідне положення»

З повідомлення журналіста Вальтера Ґабіґера

​

Карпатські січовики в обороні. Реконструкція подій для документального фільму Каленика Лисюка

Джерело: http://www.istpravda.com.ua/articles/2017/03/15/149620/

16 березня 1939 року – битва на Красному Полі

Захищаючи столицю Карпатської України – Хуст, січовики зайняли лінію оборони вздовж залізничного шляху Рокосово – Веряця – Велика Копаня та р. Тиси. 200 українських вояків, озброєних легкими кулеметами, гвинтівками та ручними гранатами, вступили у двобій з регулярною угорською арміію з танками, бронемашинами, літаками, мінометами, гарматами та важкими кулеметами. У боях на Красному полі загинуло 230 січовиків. Втрати угорців становили 160 загиблих.

​

Під час наступу на Хуст угорські війська розстрілювали всіх захоплених у полон січовиків, а поранених добивали. Після завершення окупації Закарпаття наприкінці березня 1939 року для учасників українського вихвольного руху було створено тюрми і концтабори у Тячеві, Великому Бичкові, Кривій біля Хусту. Зберіглася записка, яку написав кров’ю один із керівників січовиків О. Блестів (Гайдамака) перед смертю: «Я, Олександр Блестів, 22-річний з Хуста, іду на смерть за те, що любив свою рідну Україну». Загалом, за угорськими даними, з березня по грудень 1939-го жертвами репресій на Закарпатті стало 4,5 тис. осіб.

Джерело: http://shron1.chtyvo.org.ua/Pahiria_Oleksandr/Karpatska_Sich_viiskove_formuvannia_Karpatskoi_Ukrainy.pdf

Участь добровольчих військових формувань в АТО, ООС

Під час Революції Гідності (листопад 2013 – лютий 2014 рр.) спроби силового розгону Майдану змусили протестувальників до створення добровольчих формувань – груп Самооборони. За козацькою традицією, добровольці розділилися на сотні. Наприклад, четверта сотня Самооборони була відома як «козацька» (заснована на традиціях українського козацтва), а восьма – як «афганська» (об’єднувала ветеранів війни в Афганістані). Перемога Революції Гідності зміцнила силу духу учасників Самооборони й надихнула до подальших активних дій, коли стало відомо про захоплення Криму та евакуацію підрозділів української армії з окупованого півострова. 13 березня 2014 року А. Парубій, тоді – секретар Ради національної безпеки та оборони, представив на розгляд Верховної Ради України проект Закону України «Про Національну гвардію України». Проект підтримали 262 народних депутати. Наступного дня, 14 березня 2014 року, 500 бійців Самооборони Майдану вирушили на вишкіл до полігону у Нових Петрівцях на Київщині. 05 травня 2014 р. Рада Майдану видала розпорядження «Про основні завдання Самооборони Майдану в умовах російської агресії». Добровольці Самооборони були покликані на службу у добровольчі батальйони Нацгвардії, батальйони спеціальної міліції або резервні батальйони територіальної оборони, які почали виникати в квітні 2014 року.

.

​

Самооборона Майдану на захисті

територіальної цілісності України

Самооборона Майдану

На вишколі.

Учасники Самооборони Майдану – добровольці Національної Гвардії України

Саме завдяки добровольцям – їхній мужності, відданості національним інтересам і щирому патріотизму вдалося зупинити російського агресора 2014 р., дати змогу мобілізувати сили в тилу й озброїти армію. Українські добровольці стали гордістю українського народу.

Слава Україні! Героям слава!

Сьогодні більшість добровольців вже в одностроях українського війська продовжують боронити рідний край від загарбників. Своєю самовідданою службою та героїчними вчинками вони вкотре доводять, що неможливо здолати тих, хто готовий за Батьківщину віддати своє життя.

​

14 березня

День українського добровольця