Обезголовлення
душ…
Сині пальчики простяг до хліба
І стиснув його, неначе скарб,
І усмішка пригасила ніби
На чолі жорстоких злиднів карб.
Впав навколішки близенько грубки
І на мить забув про дні тривог,
А з очей, з усміхненої губки
Усміхався зголоднілий Бог.
Н. Мудрик-Мриц
Сталін, говорячи про підсумки першої п’ятирічки, заявив: “Ми, безперечно, досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується з року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги радянської влади” А після такої заяви ніхто не міг висловити іншу точку зору…
Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений
голодомор 1932 – 1933 рр.
Щасливе дитинство
Радянська модернізація України
Радянська модернізація України
Радянська модернізація України
Життя настало краще,
жити стало веселіше
Все забрала влада в селян, всі фонди: продовольчий, фуражний, насіннєвий.
Це був розбій, свідомо спрямований
на фізичне винищення селян,
українців.
Масове голодування почалося ще у грудні 1931 року,� тривало до вересня 1933 року. �22 місяця народ страждав, мучився, вмирав …
ДЕМОГРАФІЧНІ ВТРАТИ ВІД
ГОЛОДОМОРУ
Не нагодує Мати-Україна, �Не приголубить діточок� своїх…�Яка ж бо перед Богом в нас� провина?�Який ми сотворили гріх?
Чи той, що в нас поруйнували храми? –
Прийшли в наш край
перевертні і хами
Чинить страшну наругу
над людьми
За жінок, чоловіків, дітей;
За малих, дорослих і старих,
Не співала півча похоронна,
Не лунали дзвони за впокій…
Ні труни, ні хрестів, і ні тризни.
Прямо в яму, навіки віків.
Чорна сповідь моєї Вітчизни,
І її затамований гнів.
І як же так, у сонцещедрім краї ви вмерли,� згинь же смерте, згинь!�О діти, діти, Ангели невинні!�Чом ви так тяжко й страшно мовчите?�Ви вже ніколи рідній Україні своїх сердець� і душ не віддасте.�Ви не розцвітши, згинули дочасно,�Поклав у землю вас голодомор…
Голодомор…
Голодна смерть ходила по селу. Мертві лежали в кожній хаті. Нікому було ховати. ..
В. Барка
”Жовтий князь”
Голодомор…
У 1933 році померла моя сестричка… їй було лише три роки.
Вона не кричала, не вередувала, а лише тихо просила їсти…
Микола Піскун, зі спогадів
Голодомор…
Шановний тов. Сталін . Чи є закон Радянської влади, щоб селянство сиділо голодне, так як ми, колгоспники, не маємо вже з 1.1.32 р в своєму колгоспі ні фунта хліба… постає питання. Як ми можемо будувати соціалістичне будівництво народного господарства, коли ми приречені на голодну смерть, бо ще до врожаю 4 місяці.
З листа мешканців с. Горби до
Й. Сталіна (квітень 1932р)
Голодомор…
У нас є окремі випадки і навіть окремі голодуючі села, проте це результат тільки місцевого головотяпства, перегинів, особливо щодо колгоспів. Всілякі розмови про “голод” на Україні треба категорично відкинути.
З листа секретаря ЦК КП(б) У С. Касіора до секретаря ЦК ВКП(б) Й. Сталіна ( 26 квітня 1932р)
В Лубнах, у Сингаях і Валках, �Де страшно пухли літні і малі,�Ми тяжко ждали крихти, не кавалка,�Святого хліба на своїй землі� В. Юхимович� ”Тридцять третій”
Голодомор…
Голодомор…
За Адама, за Дмитра й Арона,
За Адель, Олен, Оксан, Докій
Не співала півча похоронна,
Не лунало “бам-м, бам-м”
за впокій..
В. Юхимович “Тридцять третій”
Голодомор…
Не дзвонили, не дзвонили дзвони:
“Був, та вмер, був, та вмер…”
Всюди – кволі й мертві… Як збагнете,
Де опух бідняк, а не куркуль!
В. Юхимович “Тридцять третій”
Голодомор…
До зернини-бубки, дотла
(Що там бабський плач-голосіння?!)
Все мела “Червона мітла”,
Не лишала й жменьки насіння.
В. Юхимович
“Тридцять третій”
Голодомор…
Мати зарубала свого дворічного хлопчика і варила, аби прогодувати решту дітей. Скаламутився у неї розум, кричала тільки: “Ваня, Ваня…”
А. Листопад “Остання колискова”
Голодомор…
Катеринку поклали зверху на купу мертвих людей і повезли вулицею. Жодна душа не трапилась їм назустріч…
Дівчинка вижила. Тільки зовсім розучилась усміхатися. Від тоді більше ніхто не називав Катеринкою, лише Катериною.
Згодом Катерина разом з іншими дітьми ходила до школи, де, окрім письма і читання, вчилася ще й усміхатися.
Оповідання
“Катеринка. Катерина”
Голодомор…
Де пшениця росте густа
На полях оддалік Грушового, -
Не минаймо того Хреста
На могилі села неживого…
Народний фольклор про Голодомор
Сталін хліба захотів та й придумав куркулів.
Без хазяйства жити – на великий шлях ходити.
Гуртове – чортове.
Хто Сталіна слухає – той потилицю чухає.
Люди не свині все поїдять.
Ой за тії колгоспи відбула я Соловки
Не збирайте колоски, бо підете в Соловки.
Жив при непі як людина, а у союзі – як тварина.
Їж борщ з грибами, а язик тримай за зубами.
У колгоспі добре жити – один робить, сім лежить.
В тридцять третьому році люди мерли на ходу
Ой, Постишев, вражий сину,
Всохли б тобі руки,
Як ти віддав Україну
На голодні муки.
Забирають дітей України,
Засилають в далекий Сибір,
Щоб не чули, як плаче Вкраїна,
І не сміли вертатись відтіль…
Встав би батько Махно –
Не дав комуністам
Хліб мужицький відібрати
І в комуні їсти.
Не дивуйся, братан,
Що ми комуністи, -
Мужики нароблять хліба,
А ми будем їсти
А у нашому колгоспі
Подохлого мерина
Три неділі люди їли,
Поминали Леніна.
Устань, Ленін. Подивися,
До чого ми дожилися:
Клуня раком, хата боком,
Кінь в колгоспі з одним оком,
Ні корови, ні свині –
Тільки Сталін на стіні.
Ленін Сталіну сказав:
По мені наказуй:
Хліба дуже не давай,
М’яса не показуй
Сталін Троцькому сказав:
- Я мішок муки дістав.
Мені чурек, тобі маца,
Ламца-дріца-гоп-ца-ца!
Його називали ми “Батьком народів”,
“Великим і мудрим Вождем”
Він кров’ю заляпав і Серп нам ,
і Молот,
Гасив наш родинний вогонь.
Заслання в Сибір і заклання у Голод –
На совісті чорній його.
В. Юхимович “Тридцять третій”
ГОЛОДОМОР ОЧАМИ
НАШИХ
СУЧАСНИКІВ
Ніна Марченко “Останній путь”
�����У той рік заніміли зозулі,�Накувавши знедолений вік,�Наші ноги розпухлі узули�В кирзяки-різаки у той рік.�У той рік мати рідну дитину �Клала в яму, копнувши під бік.�Без труни, загорнувши в ряднину…�А на ранок – помер чоловік.�І невтому, трудягу старого,�Без хреста повели у той бік…�І кістьми забіліли дороги�За сто земель сибірських, сто рік,�У той рік і гілля, і коріння –�Все трощив буревій навкруги…�І стоїть ще й тепер Україна,�Як скорботна німа край могил.�� Д.Головко� “У той рік заніміли зозулі”��
І. Новобранець
“Ой, як налетіли тії вороньки”
Обдирали селян, наче липку.
Мав коня – то вже був з куркулів.
Супротивних – Сибір,
там крізь шибку
Скільки глянеш, - дроти таборів.
В таборах той, що землю леліяв.
У буремні відстояв грудьми.
“Вождь великий” всю тундру засіяв
З України моєї кістьми.
П. Головатюк
“Обдирали селян”
Уривки з творів учнів ВПУ-34�м. Стрия Львівської області
Голодний 33-й… Та що я знаю про той чорний час? Що я взагалі знаю про голод? Це не просто потреба в їжі. Ні… Це вмирання серця, душі… А як важливо залишитися ЛЮДИНОЮ…
Уста шепотіли незнану молитву, й молилася молодиця давно вже не БОГОВІ… Пусткою зробилася душа, лиш кволі благання виривалися з серця на волю.
І враз так страшно, темно стало – серце стисло усю надію на рятунок і …через мить повернулась свідомість.
Жінка захололими руками торкнулася ледь живого тільця і зайшлася плачем…
Біль вирвався виттям. Криком, страшним диким реготом…Серце розривалося у безвиході, а руки все ще тримали хустину і тряслися.
Вона цілувала зльодянілі ніжки, роздуті пальчики, тоненькі рученята, що так і не втримали своєї долі. Лиш на устах. Що їх навіть боялася торкнутись, жевріла надія…
Боброва Марія “Голод”
Сьогодні нам ситим і вільним, мабуть, ніколи збагнути всього страхіття цієї чорної сторінки історії України. Про цей нечуваний терор сьогодні ми говоримо як про злочин проти людства. Найменше, що ми можемо зробити – це ловити кожне слово, кожне свідчення людей, яким пощастило вижити після цього страхіття. Воно має бути збережене у пам’яті поколінь. Має оберігати нас від помилок в майбутньому. Свобода – це те чим маємо дорожити, що маємо зберегти для наших дітей.
Так хочеться сказати українцям: “Любімо один одного. Любімо всім серцем і душею, щоб наша свята і втомлена земля не стала для нас усіх великою спільною МОГИЛОЮ”
Насардінова Євгенія “Безкровна війна”
Голод забирав не лише людське життя, а ще й нівечив людські душі, що на мою думку, набагато страшніше смерті.
Ми не можемо забути того пекельного часу, бо ходимо по землі, яку встелено мільйонами людських тіл. Пам’ятаймо цих людей, ця пам’ять потрібна не їм, а нам – живим
Рев’юк Ірина “Драма тридцятих років”
Я в цьому полум’ї горіла,
Коли везли на возах трупи.
Спитаєш що тоді хотіла?
Хотіла й хочу ВСЕ забути.
Забути жовтий крик дитини,
Світлину сходу мертвих зір,
Ті непописані картини,
Той писаний мерцями твір.
Перегорнути, мов сторінку,
І заблукати між рядками
невільну витерти сльозинку,
Сказати:”Це було не з нами”.
Та тільки сни ще повертають,
Мене в мою предсмертну мить,
Де не чекають і не знають,
Не повертаються й не повертають,
Коли вже навіть серце не болить
Боброва Марина
В білій хатині чорна дівчина
Ночі чорніша.
Тільки 16 – майже дитина
Слухала тишу.
Душі опівночі вили на місяць
Свято чекали
Наче за списком,
Плачем жахливим
Тихо вмирали.
Вчора був тато, нині-немає
Вовк вишкірився,
Брата удома ти не чекаєш,
Він утопився…
В твоїх очах полум’я гасне,
Меркне утома.
Мати чекає. Ні не завчасно –
В Світлому Домі.
Шматочок хліба – вища нагорода,
Крупинка рису – за ціну життя,
Така приємна, ніжна, хлібна врода,
І усміхнулась ти, немов дитя
Боброва Марина
ЧОМУ ГОЛОДОМОР Є ГЕНОЦИДОМ?
Такі дії влади є злочином проти людяності і відповідають визначенню геноциду у Конвенції ООН від 9 грудня 1948року. На цій основі 28 листопада 2006 р. за ініціативи Президента України Віктора Ющенка Верховна Рада прийняла Закон “Про Голодомор 1932-1933 років в Україні”, яким Голодомор визнано геноцидом українського народу.
Кажуть, коли пізнаєш краплю, можеш довідатися про будову океану. В цьому є свій сенс. І тому, як казав Олександр Міщенко,: “ мертвим нікому довіритися, крім живих, - і нам треба так жити тепер, щоб смерть наших людей була виправдана щасливою і вільною долею нашого народу, і тим була виправдана їх погибель!”