Роман як жанр літератури, його формування і провідні ознаки. Різновиди роману XIX ст., національна своєрідність

Сформуйте визначення поняття «роман»

• Роман (фр. roman — романський) — літературний жанр, найпоширеніший у XVIII-XX ст.; великий за обсягом, складний за будовою епічний твір, у якому широко охоплено життєві події, докладно розкрито історію формування характерів багатьох персонажів.

​

• Як літературознавчий термін слово роман уперше застосував у XVI ст. англійський літературознавець Джордж Патенхем у праці “Мистецтво англійської поезії” (1589). Спочатку романом називали будь-які віршові твори, написані романською, а не латиною. Згодом так почали називати прозові твори зі специфічною тематикою — любовною (у XVII ст. французький дослідник П’єр Даніель Юе назвав їх історіями “для задоволення та повчання”).

​

Наведіть приклади романів з української та зарубіжної літератури.��Які риси об’єднують ці твори?��

Головними структурними елементами роману є оповідь та відтворюваний нею у просторі й часі уявний світ, населений персонажами, наповнений подіями, уміщеними в сюжет.

Крім оповіді (викладу від першої особи) або розповіді (викладу від третьої особи), роману властиві пряма мова персонажів (діалоги, монологи), описи, авторські відступи, а також невласне пряма мова (коли авторський виступ насправді представляє думки персонажа).

Залежно від різновиду роману, авторського стилю чи творчої манери письменника співвідношення між ними різняться — від переважання оповіді (розповіді), що є характерним для класичного роману, до переважання опису, діалогу чи монологу (внутрішнього монологу у психологічному романі, опису — у документальному, потоку свідомості — у модерному, колажу з цитат, діалогів та монологів — у постмодерному).

XIX ст.— особливий період у розвитку роману. Його автори — не тільки майстри слова, а вчителі, духовні наставники. З’являються нові сюжетно-композиційні та жанрові різновиди роману, зазнають змін форми типізації. Реалістичні за своєю основою великі епічні твори поступово витісняють романтичні, розквітають жанри історичного й соціально-побутового роману.

роман, побудований на історичному сюжеті, що відтворює у художній формі якусь добу, певний період історії. У такому романі історичну правду поєднано з правдою художньою, історичний факт — із художнім вимислом, реальних історичних осіб — із вигаданими, вимисел уміщено у межі зображуваної епохи. Для реалістичного роману XIX-XX ст. відповідність історичній правді не виключає звернення до злободенних проблем сучасності. Тому історичний роман має певне ідеологічне призначення. Іноді історична доба — лише тло для змалювання актуальних подій.

Історичний роман

основний різновид реалістичного роману, для якого характерна ідеологізація приватного життя, побуту персонажів. Утвердився у XIX ст. Письменники-реалісти, передусім французькі (Стендаль, О. де Бальзак, Ґ. Флобер) та англійські (Ч. Діккенс, В. Теккерей) розширюють сюжетні межі, долучаючи до приватного аспекту зображення сцен та епізодів, що охоплюють життя усього суспільства й доби. Соціально-побутовий роман часто відтворює конфлікт між людиною та суспільством, у такий спосіб намагаючись розв’язати його або констатуючи неможливість цього розв’язання.

Соціально-побутовий роман

жанровий різновид роману, у якому головним персонажем є сам автор, а події, уміщені у фабулі,— реальні події його життя. Як різновид біографічного роману автобіографічний більш концентровано й послідовно втілює авторські погляди, суб’єктивно трактуючи події та факти життя.

Автобіографічний роман

різновид роману, у якому відтворено внутрішні переживання особистості, духовну еволюцію, пошуки та внутрішні суперечності героя, які зумовлюють його вчинки та поведінку. Головним об’єктом дослідження у психологічному романі є людина з її неповторним внутрішнім світом. Сформувався у XIX ст. (“Герой нашого часу” М. Ю. Лермонтова; “Пані Боварі” Ґ. Флобера; “Злочин і кара”, “Брати Карамазови”, “Ідіот” Ф. М. Достоєвського та ін.). У реалістичному психологічному романі письменники досліджують уплив соціальних обставин на психологію людини, взаємозв’язок індивідуального та загального. За доби модернізму суспільне не є визначальним, на першому плані — особистість, яка творить свій особливий світ.

Психологічний роман

різновид роману, у якому безпосередньо викладено світоглядну або етичну позицію автора. Сформувався в епоху Просвітництва (“Кандід, або Оптимізм” Вольтера, “Жак-фаталіст та його господар” Д. Дідро та ін.), зумовлений потребою в популяризації філософії раціоналізму, осмислення суспільних норм, законів і політичних подій. У ХІХ-ХХ ст. значно поширюються романи соціально-філософський та філософсько-психологічний, де викладено філософські погляди письменника, глобально осмислено історичну епоху у зв’язку з філософією буття особистості (Ф. М. Достоєвський, Л. М. Толстой, Анатоль Франс та ін.).

Філософський роман

Домашнє завдання

1. Прочитати роман Ф. Достоєвського "Злочин і кара" або прослухати аудіокнигу (в оригіналі або в українському перекладі).

​

• Підготувати повідомлення-презентацію про життя і творчість Ф. Достоєвського.

​

​