До 100-річчя Голосіївського району)

Підготувала бібліотекар школи І-ІІІ ступенів №132

міста Києва

Поліщук Ганна Михайлівна

У другій половині XIX ст. — на початку XX ст. на території району з'явилися перші заводи і фабрики, які мали важливе значення у розвитку промисловості не лише Києва, а й держави в цілому. Наприклад, нова транспортна ера у Російській імперії, яка почалася 1892 р., була започаткована завдяки першому трамваю, виготовленому у трамвайній майстерні на Деміївці (завод Домбаля). Після реконструкції в 1930-х рр. підприємство почало випускати ще й тролейбуси (1935 р.), а також забезпечувало капітальним ремонтом увесь електротранспорт. Наприкінці XIX ст. на Деміївці було збудовано спиртово-горілчаний завод. Згодом підприємство реконструювали тут почали випуска­ти нову для тих часів продукцію — каучук. Нині це — ВАТ «Київгума», яке випускає гумовотехнічні вироби для різних галузей промисловості. У 1868 р. тут почав діяти цукрово-рафінадний завод. Вартість продукції підприємства наприкінці XIX ст. становила більше чверті вартості всієї промислової про­дукції міста.

Наприкінці XIX ст. у районі було засноване невеличке кустарне підприємство В. Єфімова. яке виготовляло цукерки. У 1923 році підприємство було перейменовано на честь Карла Маркса. Зараз це Київська кондитерська фабрика «Рошен». 1881 р. на території Деміївки почав діяти медо-пивоварний завод фабриканта Шульца. Салотопне виробництво було представлене єдиним на всю губернію заводом Ш. Бориспільського, де виготовлялось милої і сальні свічки. Також на території діяли спиртогорілчаний завод, 14 цегляних заводів, завод з виробництва отцю, південноросійський склозавод, кілька хлібопекарень, залізнична станція, відділення гільзової фабрики, меблева фабрика та інші.

Голосіївський район має не лише потужний промисловий потенціал. Він є справжнім науковим, навчальним та духовним осередком столиці.

Тепер він простягається від Хрещатика до південно-східних околиць міста та межує із Шевченківським, Солом'янським, Печерським та Дарницьким (по акваторії річки Дніпро) районами міста, Києво-Святошинським, Обухівським та Бориспільським районами Київської області. Таким чином район можна назвати південними і східними воротами столиці. До його складу увійшли селища Корчувате, Чапаївка та інші.

​

Більша частина території району — зелена зона від Голосієва до Конча-Заспи. Зеленими легенями нашого міста є один з найдавніших і найбільших у Європі Голосіївський ліс, унікальний за флорою і фауною. Ця дивовижна пам'ятка природи об'єднує Феофанію, парк культури і відпочинку ім.М.Рильського та власне ліс площею майже 150 га. А ще

Урочище «Теремки», Урочище «Бичок». Не дарма кажуть: «Голосіїв – перлина Києва».

Голосіївський район: історія та місцевості

​

До 1917 року частина нинішнього Голосіївського району відносилася до Либідської поліцейської дільниці, основу ж його території складали передмістя і далекі околиці Києва. У 1924-1934 роках район був «проковтнутий» укрупненими Ленінським районом, а Деміївка і Голосіїв відійшли до Сталінського району. З 1933 по 1957 рік Московський район став величний Кагановічскім - на честь Лазаря Мойсейовича, одного з видатних будівельників радянської держави. У 1957 році район назвали Московським, і в цьому найменуванні простежувалася тісний взаємозв'язок минулого, майбутнього і сьогодення. З утворенням в 1990 році Харківського району Московському довелося поділитися з сусідом територією на Правому березі, між Червонопрапорної вулицею і Дніпром. Та й тепер, до складу найбільшого в місті Голосіївського району входять як мінімум 20 історичних житлових місцевостей.

Нова будова (Нова Забудова, Либідська частина) розташовується між вулицями Саксаганського, Володимирської, Короленківської, Боженка, річкою Либідь, бульваром Дружби Народів і схилами гори вздовж південно-східного кордону району. Назва місцевості виникла в 30-40-ті роки XIX століття, коли вільну територій між Старим Містом (починаючи від Золотих воріт), Печерськом (на деякій відстані від нових укріплень) і річкою Либідь (аж до нинішнього Повітрофлотського шляхопроводу) відвели під забудову в зв'язку з переселенням сюди киян з Печерська - їхні оселі зносилися при будівництві Нової Печерської фортеці.

Забайків'я розташовується між вулицями Байковій, Кіровоградській, Волзької, провулками Волзьким, Ясинівським і південно-західним кордоном району. Місцевість відома з кінця XIX століття як володіння Києво-Звіринецької церкви, яке у той час було здано в оренду жителям міста під сади і городи. Забайків'я було забудовано на рубежі ХІХ-ХХ століть, а в 1909 році міська влада викупила його біля церкви.

Добрий Шлях розташовується між Цимбаловим Яром та Голосіївським лісом. Головна тутешня вулиця - Добрий Шлях - відома з другої половини XIX століття як частину шляху з Києва до Мишоловці, Китаєво, Корчуватого та іншим приміським населеним пунктам. Щодо назви існує переказ, згідно з яким у цій місцевості традиційно проводжали чумаків до Криму, бажаючи їм доброго шляху.

Деміївка (Деміївка, Верхньолибідська слобідка, Сталінка). Питання про походження назви даної місцевості остаточно не вирішене. Чи то воно пов'язане з якимсь Демієвим, що перебував в доленосних відносинах з цією місцевістю, чи то походить від дієслова «Дмитровича» («деміть»), тобто «вдувають, надувати, роздмухувати, дути». На користь останньої версії, зокрема, свідчить те, що саме за допомогою видування на тутешньому заводі художнього скла (заснований у 1882 році) виготовляли кришталеві вироби.

Ширма розташовується між Червонозоряним проспектом, вулицями Майкопською, Козацькою, Сумською, провулком Охтирським і вулицею Кайсарова. Назва місцевості народного походження і виникло давно. Деякі дослідники вважають, що пов'язане воно з «широчінню» - широким простором між лісовими масивами. Втім, існує думка, що назва позначало хащі, що вставали перед мандрівником «ширмою» - заслоном. Ширма інтенсивно забудовувалася з першої третини аж до 50-х років минулого століття.

Цимбалів Яр розташовується між вулицями Голосіївською, Листопадною, провулком Тихвінським, вулицями Малокитаївська і Ціолковського. Назва місцевості і вулиці пішла в другій половині XIX століття від прізвища домовласника Цимбаленко.

​

Голосіїв розташовується між Добрим Шляхом, Деміївкою, Теремками, Феофанією і Мишоловкою, охоплюючи Голосіївський. Назва місцевості походить від однойменного хутора. Голосіїв завжди славився своїми дубами. Кажуть, вік деяких з них досягає 400, 600 і навіть 1000 років.

​

Теремки (Софійська Дача) розташовуються на південній околиці Києва, між межею міста, Голосієво та Феофанією, включаючи райони іподрому та Льодового стадіону. Розділяються вони на житлові масиви Теремки-1 і Теремки-2 і озерами). Назву місцевості дав хутір Теремки, забудова якого була виконана у вигляді невеликих будиночків-Теремків. Втім, велика частина тутешніх будівель була споруджена, починаючи з середини 1970-х.

Феофанія (Лазаревщіна, Шахравщина) розташовується між Теремки, Голосієво і Пироговим. Вперше місцевість згадується в 1471 році як Лазаревщіна. Сучасна назва місцевості існує з 1803 року - саме тоді тут оселився перший київський вікарій єпископ Феофан Шиянов, якому виділили ділянку землі для благоустрою.

Лиса Гора розташовується між Верхньою Теличкою, Саперною Слобідкою та Багриновою Горою. У другій половині XIX століття тут було споруджено Лисогірське укріплення Нової Печерської фортеці, а з 1923 року місцевість увійшла в міську межу в якості лісопарку.

​

​

Багринова Гора (Багрин) розташовується між проспектом Науки, Саперна Слобідка, Лисою Горою, Мишоловкою і Наддніпрянським шосе. Вперше Гора згадується в 1070 році, коли київський князь Всеволод Ярославович подарував її Видубицькому монастирю.У 1956-1957 рр. Багринова гора носила назву селище Хрущове (назву скасовано через відмову тодішнього керівника СРСР М. С. Хрущова від прижиттєвого увічнення його імені). Зважаючи на це, починаючи з 1957 року тутешня місцевість носить назву селище Жовтневе

​

Мишоловка розташовується між Багриновою Горою, Китаєво і Голосіївським лісом. Головні її вулиці - Квітки-Основ'яненка і Ягідна. Відома як поселення з 1618 року. Самбурки знаходяться в районі провулка Самбірського (раніше - Самбурська). Назва урочища може бути пов'язане з «Самбука» (бузиною), «Самбір» (лозами) або з старослов'янською ім'ям Самбір («одноборець-богатир»). Хутір виник у XIX столітті як володіння Києво-Печерської лаври.

​

​

Китаїв (Китаєво) розташовується між вулицями Китаївською, Червонопрапорною і проспектом Науки. Припускають, що назва походить від тюркського слова «китай», поширеного і серед східних слов'ян і позначає стіну, зміцнення, фортецю або вежу, призначену для облоги укріплених місць. Тут збереглися залишки городища ІХ-Х століть, а також укріплень і печерних келій часів Київської Русі. У XIV столітті в Китаєві на основі стародавніх підземель був створений печерний монастир, підпорядкований з XVII століття Києво-Печерській лаврі. Його називали Китаївська пустинь.

Церківщина (Вільний) розташовується між Пироговим, Голосієво, Феофанією і південними кордонами району. Назва свідчить про переважання в цій місцевості церковні будівлі. Колись Церковщина перебувала на старій Обухівській дорозі і служила форпостом міста. Тут люди відчували себе вільно, вільно, розкуто, а за несення вартової служби на прикордонній смузі вони були позбавлені від сплати податків та інших повинностей. Звідси й друга назва місцевості - хутір Вольний. За часів Київської Русі на Церковщина був споруджений Гнілецкий монастир, що згодом став Пречистенським. Збереглися печери монастиря, пов'язані з ХІ-ХІІ століть, аналогічні об'єктам Києво-Печерської лаври.

​

​

​

​

Пирогів (Пирогово, Пирогівка) Назва місцевості швидше за все пов'язане з печеним виробом з тонко розкачаного тіста з начинкою - правда, пов'язане не безпосередньо. Наприклад, місцевість могла стати великокнязівським подарунком ченцям-пустельникам. За старих часів існувала особлива мито - «Пирогово», і стягувалася вона на користь складальників податей. Що ж стосується Пирогова, то люди селилися в цьому «здобному» місці з давніх давен. Напевно, як символ осілості і вирішили побудувати тут у 1969 році Музей народної архітектури та побуту України.

Корчувате розташовується між вулицею Червонопрапорною, залізничними станціями «Проспект Науки», «Імені Петра Кривоноса» і річкою-затокою Коник. Слово «корчі» позначає викорчувані дерева. Земля раніше очищалася під ріллю від лісу дуже просто: дерева вирубували, а потім вивертали пні і видирали коріння. Великі поселення відомі в Корчуватому з III тисячоліття до нашої ери. У другій половині XIX століття Корчувате згадується як хутір, яким володів Видубицький монастир. Поряд з поселенням знаходилися цегельні заводи та Корчуватська пристань.

​

Віта (Володарка; Віта-Литовська, Чапаєвка та Жуків острів) Поселення відомі тут з часів неоліту (VI-III тис. років до н. Е..). Назва місцевості походить від однойменної річки (нинішня її протяжність - 12 км) з численними струмками. Існує також версія, що назва «Віта» позначало південний оборонний кордон Києва, оскільки давньослов'янське слово «віта» означає «башта».

​

​

Острів Водників (Чернечий острів, Галерний острів) розташовується між Дніпром і Жуковим островом. Назву йому дали господарські об'єкти, що обслуговують водний транспорт. До революції острів був відомий і як Чернечий (оскільки здавна належав Києво-Печерській лаврі), і як Галерний (він не тільки служив свого часу зручною пристанню, але і нагадує за формою велику баржу-галеру). Острів Водників був відокремлений від Жукова острова протокою, поки в 50-х роках XX століття їх не з'єднали земляною дамбою і не проклали по ній шосе. У результаті затока перетворився на зручну для зимівлі річкового флоту гавань, а на острові Водників побудували один з цехів Київського суднобудівно-судноремонтного заводу.

​

Ось такий він наш давній і такий сучасний Голосіївський район!