�ПРЕДМЕТ ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ�
Викладач ДЕНИСЕНКО ОЛЕНА ГРИГОРІВНА
Тема уроку №55
Еволюція поглядів на роль держави в економічному житті
ПВПУ
ПЛАН:
1 Еволюція поглядів на роль держави в економічному житті
2 Діяльність держави щодо забезпечення економічної рівноваги
3 Регулююча діяльність держави в соціальній сфері
4 Межі і перспективи регулюючої діяльності держави
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ�ОБОВ’ЯЗКОВО!!!�
ЗАВОДИМО ЗОШИТ–КОНСПЕКТ (48 листків), ЗАПИСУЄМО ТЕМИ, ВИКОНУЄМО ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ ТА НАПРВЛЯЄМО ВИКЛАДАЧУ
ДЕНИСЕНКО ОЛЕНІ ГРИГОРІВНІ
тел. 0502009223
НАПРАВИТИ НА ЕЛЕКТРОННУ АДРЕСУ: 12111964elenadenisenko@gmail.com
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ�ОБОВ’ЯЗКОВО!!!
ЗАВДАННЯ 1. ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ
Наведіть ДВА приклади з історії України. які ілюструють різні підходи до ролі держави в економіці. Проаналізуйте результати цієї політики.
Приклад структури відповіді:
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ�ОБОВ’ЯЗКОВО!!!
ЗАВДАННЯ 2. ДИСКУСІЙНЕ ПИТАННЯ (ПИСЬМОВО В КОНСПЕКТІ)
Підготуйтесь до обговорення на занятті:
БАЖАЮ УСПІХІВ У ВИКОНАННІ!
Економічна роль держави, згідно з теорією меркантилізму, така:
- державне регулювання сфери зовнішньоекономічних відносин, що засноване на протекціоністських засадах і передбачає застосування низьких митних тарифів на імпорт сировини й експорт готових виробів та високих – на імпорт промислової продукції та експорт сировинних ресурсів;
- державна регламентація внутрішнього промислового виробництва через запровадження державного контролю за якістю продукції, чисельністю і кваліфікацією працівників, надання привілеїв і монопольних прав новоствореним мануфактурам;
- активна монополізація зовнішньої торгівлі приватним і державним капіталом за обов'язкової державної підтримки і стимулювання;
- контроль грошового обігу і грошової системи, карбування монет з попереднім їх "псуванням" для поліпшення сальдо торговельного та платіжного балансу
Класична школа економічної науки, прийшовши на зміну меркантилізму, запропонувала нове, обмежене трактування економічної ролі і завдань держави в ринковій економіці
Аналізуючи внесок економістів-класиків у скарбницю економічної думки, зазначимо, що більшість з них дотримувалася концепції "мінімальної держави", запропонованої А. Смітом у праці "Дослідження про природу і причини багатства народів"
До основних завдань держави (за А. Смітом) належать:
- охорона від зовнішнього насильства (підтримання обороноздатності);
- охорона від внутрішнього насильства і несправедливості (забезпечення правопорядку), забезпечення правосуддя;
- надання всім членам суспільства так званих суспільних благ;
збирання податків для виконання перших трьох функцій
Останній з представників класичної школи Дж. Мілль доповнив розгляд економічних функцій держави, запропонувавши подолати індивідуалізм і зловживання, що випливають з права приватної власності, та вдосконалювати розподіл суспільного багатстваЄ
Разом з доведенням ефективності вільної конкуренції Дж. Мілль вважав доцільним здійснення інституціональних реформ, активізацію участі держави у вирішенні проблем соціально-економічного розвитку суспільства (розвиток науки, створення виробничої та соціальної інфраструктури, стимулювання профспілкового і кооперативного руху, обмеження права успадкування тощо)
Економісти-романтики, які критикували капіталізм з позицій дрібнотоварного виробництва, висловили відмінні від класичних і суперечливі між собою погляди: про повну відмову від держави як соціального інституту, організацію безгрошового обігу і безвідсоткового кредиту, наслідком такого реформування буде суспільство, де "капітал і праця стануть тотожними, суспільство зможе існувати самостійно і не матиме потреби в уряді" (П. Прудон); про нарощування державного регулювання економічних відносин, особливо у соціальній сфері, оскільки "добробут народу" – це мета державного втручання і об'єкт вивчення політичної економії (С. Сисмонді)
Німецька історична школа інакше реагувала на економічний лібералізм класичної школи, надаючи принципово нового звучання проблемам економічної політики в концепції "виховного протекціонізму" і довівши необхідність формування "національного характеру" економічної теорії і державного регулювання
Марксистська економічна теорія в питанні про економічну роль держави була непослідовною. З одного боку, держава визнавалася апаратом насильства, засобом експлуатації найманих працівників, з іншого – надкласовою інституцією, яка в умовах переходу до справедливого економічного устрою здійснить тотальне одержавлення, націоналізацію землі та майна, ліквідує право приватної власності (диктатура пролетаріату), а згодом налагодить всеохоплююче управління економікою і забезпечить реалізацію економічних інтересів трудящих
Маржиналізм і неокласична школа сприйняли основні теоретичні висновки класичного вчення: економічний лібералізм, ідею державного невтручання у виробничу та комерційну діяльність індивідів, тезу про раціональні (найвигідніші, найефективніші) дії економічних суб'єктів, особливо наголосивши на необхідності державної підтримки вільного підприємництва як основної ланки ринкової системи і на антимонопольній спрямованості державної економічної політики
З кінця XIX ст. майже в усіх країнах відбувалося неухильне розширення економічних функцій держави. Це призвело до посилення економічної ролі держави і спонукало економістів до пошуків теоретичного обґрунтування цієї тенденції за двома основними напрямами:
- ідея "соціального контролю" інституціоналізму (Т. Веблен), що передбачала втручання держави в економічні процеси з метою прискорення встановлення індустріальної епохи; в межах економічної науки інституціональна теорія почала вивчати формальні і неформальні "інститути" та їх еволюції, до яких належала й держава;
- повномасштабна система державного регулювання економіки, побудована на нових макроекономічних засадах, запропонована Дж. Кейнсом
Сучасні моделі державного регулювання: кейнсіанська і неокласична
В основі кейнсіанського уявлення про економічну роль держави лежить проблема формування ефективного попиту, що забезпечить реалізацію створеного суспільством багатства. Кризовий стан економіки спонукав Дж. Кейнса до вирішення проблеми реалізації багатства за допомогою принципово нового підходу і розширення напрямів державного регулювання, серед яких – бюджетне регулювання з традиційно високим рівнем перерозподілу національного доходу через держбюджет, спрямоване на забезпечення фінансування державних інвестицій; здійснення значних соціальних витрат
Для "запуску" інвестиційного мультиплікатора здійснюються:
- великі урядові замовлення на виробництво військової техніки та озброєння, що стимулює розвиток військово-промислового комплексу й підтримує високий загальний рівень економічної кон'юнктури;
- кредитно-грошове регулювання, що використовує ставку відсотка як основний регулятор інвестиційної активності і допускає грошову емісію для покриття бюджетного дефіциту та з метою "здешевлення" грошей. Політика "дешевих грошей" забезпечує зниження надання переваг ліквідності і, як наслідок, стимулює збільшення витрат всіма економічними суб'єктами;
- податкове регулювання, засноване на прогресивній системі оподаткування з високими податковими ставками для корпорацій та осіб зі значними прибутками і доходами з метою підвищення схильності до споживання, а отже, й інвестиційного мультиплікатора;
- регулювання соціальної сфери, насамперед вирішення проблем зайнятості за допомогою регулювання ринку праці, надання допомоги у зв'язку з безробіттям, збільшення соціальних програм тощо;
- зовнішньоекономічне регулювання, засноване на застосуванні фіксованих валютних курсів і орієнтоване на замкнену економіку
Післявоєнний період засвідчив можливість застосування модифікованого варіанта кейнсіанської теорії при вирішенні проблем економічного зростання, що спирався на розширене трактування економічних функцій держави. В цей самий час з'являється розглянута вище формула економічних функцій держави П. Самуельсона: "стабільність, ефективність, справедливість". У подальшому ці функції набували різного значення залежно від того, економісти якої школи або напряму економічної думки пояснювали їх зміст
Сучасна неокласична модель державної економічної політики, що виникла у 70-х роках XX ст. в умовах кризи кейнсіанської моделі державного втручання та критичного перегляду кейнсіанських теоретичних рекомендацій, засновується на теоріях монетаризму та економіки пропозиції і передбачає:
- грошово-кредитне (антиінфляційне) регулювання, в основі якого контроль за обсягом грошової маси в обігу та недопущення неконтрольованої грошової емісії, тобто додержання "грошового" правила монетаризму про 3-5-відсотковий темп щорічного зростання грошової маси;
- ліберальна податкова політика, пов'язана зі зменшенням ставок оподаткування доходів фізичних та юридичних осіб з метою стимулювання приватної ініціативи та інвестування, необхідність яких емпірично доведена кривою А. Лаффера;
- обмежене бюджетне регулювання, основна мета якого – збалансування доходів і видатків бюджету, уникнення бюджетного дефіциту;
- регулювання економіки за допомогою ліквідації регламентації цін, заробітної плати, ринку робочої сили, а також лібералізації антимонопольного законодавства та приватизації;
- обмежене соціальне регулювання (скорочення фінансування соціальних програм і соціальної інфраструктури);
- зовнішньоекономічне регулювання, орієнтоване на посилення відкритості економік та участь у світових інтеграційних процесах і засноване на гнучких валютних курсах
Діяльність держави як економічного суб'єкта ринкової системи відображає її економічну роль в суспільстві, яку характеризують
по-перше, соціальна спрямованість державного впливу на економіку
по-друге, основні напрями, засоби та методи діяльності держави як суб'єкта економіки
по-третє, обсяг та ступінь державного втручання в економічні процеси
Для реалізації складних економічних завдань держава використовує такі напрями діяльності:
соціальна політика і політика регулювання доходів як сукупність заходів з боку держави, спрямованих на захист окремих соціальних груп населення
фіскальна і грошова політика як сукупність заходів, спрямованих на регулювання економічних процесів у країні
зовнішньоекономічна політика як сукупність заходів, спрямованих на розвиток і регулювання торгових й інших відносин з іншими державами та міжнародними організаціями
Різнобічна діяльність держави щодо регулювання економіки органічно взаємопов'язана з її діяльністю з соціального регулювання
Головною метою державного регулювання економіки є забезпечення економічної і соціальної стабільності та зміцнення економічної безпеки держави
Механізм реалізації функцій держави є різноманітним у просторі й часі функціонування економіки. Він якісно відрізняється в період становлення, формування ринкової економіки та в умовах функціонування сформованої, добре відрегульованої економіки
З цього випливають конкретні цілі, без виконання яких головної мети досягти не можна. Ці конкретні цілі, до яких належать також удосконалення галузевої та регіональної структури господарства, поліпшення стану довкілля та ін., нерозривно пов’язані з об’єктами державного регулювання економіки
Соціальна політика держави як могутня сила суспільного розвитку призначена відігравати ключову роль у вирішенні соціальних проблем, які стоять перед тією чи іншою демократичною, правовою державою. Вона здійснюється урядом, регіональними органами влади, спирається на економічні структури й суспільну підтримку і повинна:
- акумулювати, фокусувати, відображати соціальну обстановку в державі, ситуацію в суспільстві, в потребах і цілях соціального розвитку;
- сприяти створенню оптимальних умов для життя людей, удосконаленню соціальних зв’язків, взаємодії і співпраці між ними;
- здійснювати чітке й планомірне державне управління соціальною сферою
3
2
1
Вона включає ряд галузей народного господарства й основні елементи соціальної інфраструктури, у тому числі установи охорони здоров’я, заклади науки і культури, санаторно-курортний комплекс, індустрію спорту й туризму, житловий фонд і комунальне господарство
Ця сфера охоплює різноманітні відносини між особистостями, соціальними групами і верствами в такому їх вигляді, в якому вони складаються на конкретний історичний момент
Основний об’єкт впливу соціальної політики - соціальна сфера, безпосередньо пов’язана з розподілом матеріальних і духовних благ, задоволенням специфічних потреб людини, якістю і рівнем її життя, умовами праці, побуту і дозвілля
4
Соціальна сфера включає систему соціального обслуговування населення, соціального захисту й гарантій громадян, які встановлені законами держави й спираються на традиції, звичаї населення держави
збереження та розбудова національної своєрідності і самобутності
стимулювання економічного зростання
посилення трудової мотивації і ділової активності
забезпечення гарантії визначеного рівня життя й соціального захисту населення
збереження культурної і природної спадщини
Зміст і конкретні завдання соціальної політики охоплюють
Для ефективного здійснення своїх соціальних функцій держава володіє такими дієвими важелями, як соціальне законодавство, національний бюджет, система податків і зборів
Але практика більшості країн світу свідчить про те, що за всієї об’єктивної залежності вирішення соціальних проблем від економічного й політичного стану держави соціальна політика володіє і самостійністю, здатна своїми засобами сприяти підвищенню рівня добробуту населення, впливати на прагнення громадян до соціального прогресу
Державне управління соціальною сферою України повинно бути спрямоване на охорону праці і здоров’я людей, гарантований мінімальний розмір оплати праці, державну підтримку родини, материнства, батьківства і дитинства, інвалідів і літніх громадян, розвиток соціальних служб, встановлення державних пенсій, надання допомог та інших гарантій соціального захисту
Населення країни в сучасних умовах розвитку не задовольняється мінімумом соціальних покращень, а сподівається на цілком забезпечене, безпечне і цивілізоване життя. Таким чином, виважена соціальна політика має вагоме значення як певний інвестор, стимулятор економічного зростання й добробуту суспільства
Вона, зокрема, не втручаючись безпосередньо в управління підприємствами різних форм власності, ціноутворення і встановлення розмірів оплати праці, має можливість і повинна відповідно до законів України здійснювати контроль за тим, щоб:
- отримання прибутку не завдавало збитку соціальній сфері ринкової економіки;
- заробітна плата, передбачена угодами між роботодавцями і профспілками, підвищувалася пропорційно зростанню продуктивності праці;
- ринок робочої сили реагував на безробіття і звужував її масштаби;
- вчасно забезпечувалися соціальні виплати та вживалися інші заходи соціального захисту
Саме держава своєю регулюючою роллю зобов’язана компенсувати, усувати недоліки, споконвічно властиві ринковій стихії, встановлювати “правила гри”
У жорстких умовах ринку окремо взяті господарські одиниці і підприємницькі структури не можуть повною мірою займатися управлінням соціальною сферою держави. Цю найважливішу функцію призначені виконувати органи влади
Соціальна політика не зводиться до проголошення державою соціальних цілей й оголошення гарантій, а повинна бути представлена системою конкретних заходів щодо їх реалізації, розрахованої на короткострокову (протягом року), середньострокову (три-п’ять років) і довгострокову (десять і більше років) перспективу
Державне управління соціальною сферою передбачає цілеспрямоване функціонування різних соціальних інститутів - системи ціннісних установок, зразків і норм поведінки, галузей й установ державної влади, органів місцевого самоврядування, професійних спілок, асоціацій підприємців, соціальної відповідальності бізнесу та інших громадських організацій
Складовою загальної системи цілей і завдань державного управління соціальною сферою є регіональна політика в цьому напрямі
Вона повинна забезпечувати рівну якість і рівень життя населення у всіх регіонах України
В рамки такого консенсусу поєднуються гармонізація інтересів громадян і держави в цілому, соціально-психологічне сприйняття більшою частиною суспільства цілей, методів, принципів і форм державного управління соціальною сферою в Україні. Тільки так досягається довіра народу до уряду, органів місцевого самоврядування, масова підтримка соціальної політики, яка ними проводиться. Здійснення комплексу заходів для подальшого реформування системи управління соціальною сферою на сучасному етапі є найважливішою справою на всіх рівнях - загальнодержавному, галузевому, регіональному, місцевому
Регіонам належить провідна роль у розробці й реалізації регіональних соціальних програм, які враховують рівень соціально-економічного розвитку території, фінансові можливості, демографічну ситуацію, природно-кліматичні умови, національні традиції і місцеві особливості праці, побуту, споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг
Для успішного управління соціальною сферою важливим є досягнення соціальної злагоди