Читати вірш
Вiчний революцйонер —�Дух, що тiло рве до бою,�Рве за поступ, щастя й волю,�Вiн живе, вiн ще не вмер.��Нi попiвськiї тортури,�Нi тюремнi царськi мури,�Анi вiйська муштрованi,�Ні гармати лаштованi,�Нi шпiонське ремесло�В грiб його ще не звело.�Вiн не вмер, вiн ще живе!�Хоч вiд тисяч лiт родився,�Та аж вчора розповився�I о власнiй силi йде.�I простується, мiцнiє,�I спiшить туди, де днiє;�Словом сильним, мов трубою�Мiлiони зве з собою,-�Мiлiони радо йдуть,�Бо се голос духа чуть.
Далі
Сила родиться й завзяття�Не ридать, а добувать,�Хоч синам, як не собi,�Кращу долю в боротьбi.��Вiчний революцйонер —�Дух, наука, думка, воля —�Не уступить пiтьмi поля.�Не дасть спутатись тепер.�Розвалилась зла руїна,�Покотилася лавина,�I де в свiтi тая сила,�Щоб в бiгу її спинила,�Щоб згасила, мов огень,�Розвидняющийся день?
На попередню
Іва́н Я́кович Фра́нко́ (27 серпня 1856, с. Нагуєвичі — 28 травня 1916, Львів, Австро-Угорщина) — видатний український письменник, поет, публіцист, перекладач, учений, громадський і політичний діяч. Доктор філософії (1893), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1899), почесний доктор Харківського університету (1906)
Вічний революціонер – образ незламного борця , народного велетня
Ідея вірша – боротьба за своє майбутнє й непохитна віра в перемогу.
Ана́фора (грец. αναφορα — виділення) — єдинопочаток; одна зі стилістичних фігур; вживаний на початку віршових рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур.
Символ (грецьк. symbolon — умовний знак, натяк) — предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища (лотос — С. божества в індійців, хліб-сіль — С. гостинності в українців, блакитний колір — С. надії та ін.), має філософську смислову наповненість, тому не тотожний знакові.
Наскрізним образом вірша є “вічний революціонер”, який утілює могутність народу й закликає “не ридать, а добувать, / Хоч синам, як не собi, / Кращу долю в боротьбi”.
Риторичне запитання ... Це питання, яке ставиться не з метою отримання відповіді, а з метою афористичного узагальнення загальновідомої або очевидної думки.
Назад