��������одна з найвизначніших історико-культурних пам’яток України
Колективний творчий проєкт вихованців гуртка “Театральна студія”
ЦПО Великосеверинівської сільської ради
�������У мальовничому куточку Кіровоградщини, що поблизу села Миколаївки Кіровоградського району, �є унікальна степова оаза – ����
хутір Надія
Більше ста років тому на місці,
де тепер шумлять могутні дуби
і стрункі тополі, плодоносить фруктовий сад,
блищить широкий став,
був голий степ.
Садибу було засновано визначним українським драматургом, актором, театральним та громадським діячем Іваном Карповичем Тобілевичем (Карпенком-Карим) на 11 гектарах землі, що дісталася у спадщину його дружині, Надії Карлівні Тарковській.
Після повернення з трирічного політичного заслання навесні 1887 року Іван Карпович оселяється на хуторі й вирішує перетворити його на мальовничий куточок рідної природи – за його власним висловом «оазис в степу».
Спочатку сім’я Тобілевичів вела на хуторі скромне власне господарство. З того часу і збереглися «Батькова хата» та стара чумацька криниця.�
Справжнім соратником, однодумцем, а водночас музою і натхненником була для Івана Карповича його дружина Надія Карлівна, представниця славного роду Тарковських.
Із восьмирічного віку
на хуторі виховувався її молодший брат Олександр, батько відомого російського поета
Арсенія Тарковського
і дід режисера
Андрія Тарковського,
який зайняв чільне місце
в історії світового кіномистецтва.
Народивши сімох дітей, Надія Карлівна померла зовсім молодою — у 30 років. Мармурову плиту
з її могили
із зворушливим написом,
зробленим чоловіком,
і досі не знайдено.
Надія похована на Карлюжинському цвинтарі, поруч із чоловіком, де вже спочивають чотири покоління Тобілевичів
Саме на спомин про неї
Іван Карпович дав назву хутору.
Садиба потопає в зелені крислатих дубів, струнких осокорів, ясенів, гледичії, тополь, більшість з яких нагадують �про перебування тут, на гостині у драматурга, корифеїв українського театру Марка Кропивницького, Марії Заньковецької, Михайла Старицького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського і Марії Садовської-Барілотті.
На хуторі — 95 іменних дубів, які садили відомі та шановані гості хутора. Кремезний дуб Миколи Карповича ніби обіймає своїм гіллям дуб, посаджений Марією Заньковецькою, яку кохав при житті. Ріс тут і дуб (у нього влучила блискавка і спалила) Марії Садовської-Барілотті — сестри братів Тобілевичів, яка померла зовсім молодою на самій сцені. Багато дубів тут посаджено на вшанування різних річниць, ювілеїв.
Але дуби, посаджені Михайлом Старицьким, Фотієм Красицьким, Людмилою Ліницькою не вдалося врятувати. Їх просто спиляли на дрова.
Прийнявся і дубок на честь 150-річчя
Надії Тарковської.
�Невтомно продовжував розбудову свого «оазису» Іван Карпович , другу половину будинку він збудував буквально в останній рік свого життя, заповівши, щоб на хуторі народжувались усі його онуки і правнуки. Заповіту нащадки дотримувалися — тут з’явилися на світ восьмеро його онуків, усі правнуки та шестеро праправнуків.
Саме тут Карпенко-Карий написав 11 творів. Сюди приїжджали корифеї українського театру М. Кропивницький, М. Заньковецька, М. Старицький, М. Садовська, П. Саксаганський і ін.
Хутір Надія став творчою лабораторією Івана Тобілевича. Спостерігаючи навколишнє життя, він створив галерею типових образів у комедіях «Сто тисяч», «Хазяїн», тут же були написані історичні драми «Сава Чалий», «Гандзя».
�Геніальна родина Тобілевичів багато в чому визначила шляхи ��розвитку українського театру, доклала зусиль до національного самоусвідомлення українського народу. �
Незабутні образи
У червні 1969-го, до 100-річчя одруження Івана і Надії відкрили літературний музей. Тоді ж було відкрито і пам’ятник Карпенку-Карому. І лише в 1982-му, до 100-річчя українського театру, остаточно відбудували меморіальний музей.
�Непроста доля чекала і трупу, і акторів. Були терни, але була й слава. Це вони в часи розгулу імперської політики та шовінізму їздили до Петербурга «... засвідчити, що живий ще 30-мільйонний український народ».
Це вони винесли на сцену його розчарування і приниження, вони таврували вади сміхом любові і співпереживання, возвеличили безсмертну душу народу.�
1970 року, під час святкування 125-річчя від дня народження Івана Карповича Тобілевича (Карпенка-Карого), за участі найвидатніших сучасних українських письменників та діячів театру започатковано щорічне свято театрального мистецтва, яке з 1990 року стало Всеукраїнським,
Свято театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти» проводиться щороку в останній тиждень вересня на базі Кіровоградського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. Л.Кропивницького.�Тож тепер участь у «Вересневих самоцвітах» вважається винятково почесною і надто відповідальною справою.�
А ще приносить щастя…
Сьогодні хутір Надія є справжньою Меккою українського театрального мистецтва.