Марко Вовчок.
Життєвий та творчий шлях
\
УРОК 63
«Фатальна жінка української літератури», «темний сфінкс», «Моцарт любовних історій», – так казали про неї сучасники. Постать цієї письменниці до сих пір оповита таємницями, проте беззаперечним залишається той факт, що наприкінці 50-х років ХІХ століття вона була єдиною в українській літературі жінкою-письменницею, хоч і «ховалась» за чоловічим псевдонімом.
Марко Вовчок
Марія Олександрівна Вілінська народилася 10 грудня 1833 року в сім’ї збіднілих дворян Вілінських.
Коли Марії було 7 років, помер батько.
У 12 років Марія мати відвезла її до Харкова і віддала в приватний пансіон. Як не важко було звикати до пансіонних порядків – все ж таки Маші Вілінській було легше, ніж іншим. Її блискучі здібності до мов і гостра пам’ять позбавляли від безглуздого зубріння.
У 16-річному віці Марія оголосила про свої заручини з Опанасом Васильовичем Марковичем, який був старшим за нею майже на 12 років. Він був збирачем і дослідником народної творчості
Опанас Маркович захопив Марію Вілінську етнографією, залучив до української культури. Але найбільша його заслуга в тому, що він підтримав і заохотив перші літературні спроби талановитої російської жінки.
Вони одружилися в середині січня 1850 року і відразу виїхали на батьківщину Опанаса Васильовича. Марковичі роз’їжджали українськими містами і селами, записували пісні і прислів’я. І всюди вони бачили безсоромне панство і безмежне горе кріпаків.
Перші одинадцять оповідань із життя українського селянства і за порадою чоловіка надіслала їх у Петербург Пантелеймонові Кулішеві, який саме збирав матеріали для третього тому «Записки о Южной Руси» і готувався відкрити українську друкарню. Куліш опублікував їх окремою книгою «Народні оповідання Марка Вовчка» 1857 року. Пізніше він так передав свої враження від творів:
«У числі матеріалів, доставлених мені з різних кінців Малоросії, хтось, що назвав себе Марком Вовчком, прислав один зошит. Зошит лежить у мене на столі тиждень, другий. Нарешті я спромігся і почав читати. Читаю і очам своїм не вірю: у мене в руках чистий, непорочний, повний свіжості художній твір!»
Існує декілька версій походження псевдоніма письменниці, за однією із них, його автором і став Куліш: «Марка Вовчка вигадав я по созвучному слову Марковичка, та й не помилився, приложивши такий псевдонім...». Псевдонім був потрібен для маскування жіночої статі письменниці у тоді ще не звиклому до письменниць-жінок читацькому середовищі. У Богдана Марковича, сина Марії, щоправда була інша версія походження псевдоніму: легендарний предок роду Марковичів, козак Марко на прізвисько Вовчок. Потім, коли це ім’я стало впізнаваним брендом, Марія його ледь терпіла, але продовжувала використовувати.
Псевдонім
18 лютого 1858 року Шевченко записав до свого «Журналу»: «Яке піднесено прекрасне створіння ця жінка! Необхідно буде їй написати листа і дякувати за доставлену радість читанням її натхненної книги».
Найбільший поціновувач її таланту Тарас Шевченко влаштував складщину і надіслав їй «від усієї громади» дорогий подарунок – золотий браслет. Та найдорожчим дарунком для неї став вірш «Сон», який великий поет написав під враженням «Народних оповідань» і присвятив їй – своїй названій доньці.
Дата першої зустрічі так запала поету в душу, що вона позначена в присвяченні «Кобзаря»: «Марку Вовчкові на пам'ять 24 січня 1859 року». А на подарунковому екземплярі того ж видання поет написав: «Моїй єдиній доні Марусі Маркович і рідний і хрещений батько Тарас Шевченко».
Марко Вовчок та Шевченко
У Петербурзі Вовчок потрапляє в коло українських письменників та культурних діячів.
Іван Тургенєв про Марка Вовчок «Пані Маркович вельми чудова, оригінальна і самородна натура (їй років 25); днями мені прочитали її досить велику повість під назвою «Інститутка», від якої я прийшов у повний захват: такої свіжості і сили ще, здається, не було! І все це росте саме із землі, як дерево!»
Важливою подією петербурзького життя Марка Вовчка була участь Тургенєва в підготовці російського видання «Українських народних оповідань». Іван Сергійович так ретельно відредагував авторські переклади, що погодився поставити своє ім’я як перекладача.
Вихід книги Марка Вовчка «Народні оповідання» російською мовою стало справжньою сенсацією в Росії.
Першою реакцією було захоплення, змішане із здивуванням: автором цих чудових творів виявилася молода жінка!
Це було лише початком. Пройшло декілька років – і оповідання Марка Вовчка завоювали популярність у всіх слов'янських країнах. Небагато літераторів одержували таке швидке й одностайне визнання! Та все ж життєвий шлях Марка Вовчка не був устелений трояндами.
Під час перебування в 1859—1867 роках за кордоном (Франція, Німеччина, Швейцарія, Італія) Марко Вовчок писала оповідання та казки французькою мовою, друкуючи їх в паризькому «Журналі виховання й розваги», займалася перекладацькою діяльністю.
Повернувшись до Петербурга у 1867 році, Вовчок писала російською, переклала багато творів з французької, англійської, німецької, польської літератур. Виступала Марко Вовчок і як критик, і як редакторка петербурзького журналу «Переклади кращих іноземних письменників». До участі в журналі, до речі, вона залучила багатьох жінок-перекладачок із провінції, відстоюючи рівні права жінок з чоловіками.
У Померла письменниця на 74 році життя 28 липня 1907 року.
У кінці свого життєвого шляху Марко Вовчок записала у щоденнику: «Я прожила весь свій вік, йдучи по одній дорозі і не звертаючи убік. У мене могли бути помилки і слабкості, як у більшості людей, але в головному я ніколи не заплямувала себе відступництвом». Вона завжди залишалася тим «кротким пророком», про якого з такою любов’ю сказав великий Кобзар у проникливій елегії «Марку Вовчку. На пам’ять. 24 січня 1859 року».
Недавно я поза Уралом
Блукав і Господа благав,
Щоб наша правда не пропала,
Щоб наше слово не вмирало;
І виблагав. Господь послав
Тебе нам, кроткого пророка
І обличителя жестоких
Людей неситих. Світе мій!
Моя ти зоренько святая!
Моя ти сило молодая!
Світи на мене, і огрій,
І оживи моє побите
Убоге серце, неукрите,
Голоднеє. І оживу,
І думу вольную на волю
Із домовини воззову.
І думу вольную... О доле!
Пророче наш! Моя ти доне!
Твоєю думу назову.
Тарас Шевченко
Спадщина Марка Вовчка налічує дві книги «Народних оповідань», романи й повісті: «Інститутка», «Кармелюк» (казка), «Три долі», «Маруся», «Гайдамаки», художні нариси «Листи з Парижа», твори російською мовою, переклади творів французької, німецької, англійської, польської літератур. За тематикою творчість письменниці різноманітна, але провідною темою є життя селян — непримиренність між кріпосниками та поневоленим народом, трагізм його становища, непереборне прагнення до визволення. Для нас твори письменниці є джерелом не тільки естетичної насолоди, а й глибшого пізнання однієї з темних сторінок нашої історії, написані у дусі реалізму.
Творча спадщина Марка Вовчка
У літературному процесі Марко Вовчок дебютувала зі збіркою «Народні оповідання» (1857), до якої увійшли 11 оповідань:
Реалізм (від лат. realis — речовий) — один із напрямів у літературі та мистецтві, що полягає в правдивому об’єктивному і всебічному відображенні дійсності.
Теорія літератури
ОСНОВНІ ОЗНАКИ РЕАЛІЗМУ:
прагнення до широкого охвату дійсності;
зображення людини в її взаємодії із середовищем;
внутрішній світ персонажів, їх поведінка несуть на собі прикмети часу;
велика увага приділяється соціально-побутовому фонові часу;
вірність дійсності, прагнення до безпосередньої достовірності зображення;
Прочитати повість Марка Вовчка
«Інститутка»
Домашнє завдання
Використані джерела:
https://drive.usercontent.google.com/download?id=1Va0pK-lwlrxtpvlQrR4NZbUXS0a_8Z9D