«Історії буковинських оборонців»
Наші Татусі-Герої
Королюк Віталій Юрійович
Просимо Бога, щоб зберіг життя всіх татусів і дарував їм швидке повернення додому. Мій тато вчитель, зовсім не військова людина, і він дуже сумує за своєю роботою, за учнями, яких залишив, і , звичайно, за своєю родиною. Він дуже важко переживає втрати своїх побратимів і робить все можливе, щоб скоріше закінчилась ця страшна вбивча війна. Мій тато ніколи не погодиться, щоб нашу квітучу Україну поневолила ця русня. Він з іншими татами б’ється за її волю і незалежність. За мою долю і за долі інших дітей, щоб вони не знали війни.
У нашій пам’яті ніколи не повинні зникнути імена ГЕРОЇВ. Ми повинні завжди згадувати, завдяки кому щодня маємо можливість ходити до школи, мирно спати у своїх домівках і не відчувати того страхіття війни. Хочу закінчити свій допис словами пісні:�Пам'ятай їх завжди так, як я пам'ятаю.�Пам'ятай лихоліття страшної війни.�Бо настане той день, що до рідного краю.�Ще злетяться твої, Україно, сини.�Так буде, так має бути. Я в це вірю свято. Бо я чекаю свого ТАТА – ГЕРОЯ!�Дочка вчителя - воїна Королюк Вікторія.�
Якушевський Євген Олексійович
Ахтемійчук Микола Миколайович
Мій тато був звичайною людиною, працював на звичайній роботі. Він багато років віддав, щоб забезпечити опалювання лікарні. Вдома я могла в будь-який час звернутися до нього за порадою чи проханням, часто робив сюрпризи та дарував квіти. Ми гарно проводили час всією сім’єю та раділи нашому буденному, щасливому життю . Але...�Один день холодної зими, яка триває досі, перевернув наше життя на «До» і «Після».�Війна торкнулася всіх. Всіх, без винятку.�Початок березня. Тато поспіхом складає дорожню сумку.�- Тату! Ти куди ?!�- На війну, доню.�- Ні, не йди, будь ласка!�- Так треба, сонечко. Хто ж вас з сестрою, окрім мене, захистить? Так треба...�Пройшло 10 місяців, протягом яких тато кожен день намагався подзвонити, щоб ми не хвилювалися. Але потім проходить день, два, ..., тиждень. Мама б’є на сполох. Знайшли. Дзвонить мама:�«Він живий! Це найголовніше! А решту ми все пройдемо...»�Тато став героєм. Для мене і для всієї країни він тепер герой і ветеран війни.�Я пишаюся своїм татом, тому що він показує мені, якою потрібно бути людиною. Людиною з великої літери. Сміливою, справедливою, і стояти за своє і своїх горою до кінця. І де б я не була, хоч на краю світу, я точно знаю, що вдома мене завжди буде чекати тепло батьківської любові.�Дякую тобі, Тату.� Учениця 9В класу Кіцманського ЗЗСО І-ІІІ ст. Ахтемійчук Ірина�
Кав’юк Юрій Васильович
Я пишаюся своїм батьком, тому що він - справжній служитель церкви, духовне обличчя ПЦУ. Свідченням є безліч здобутків, досягнених нелегкою працею, відданість роботі. Батько ще з дитинства усвідомив цінність усього, що здатне підносити людську душу до небес, тому намагався приділяти таким речам якомога більше часу.�Як священник, з 2004 року веде богослужіння у м. Кіцмань. Раніше працював у Чорториї. Віддає себе кіцманчанам, не просячи нічого взамін. Отець Юрій-приклад для кожного, своїми діями вчить жити сьогоденням і допомагати людям. Обов’язок-молитва, виконання таїнств, порад.�Вміння передати їх парафіянам, друзям, воїнам.�Юрій Кав’юк - активний учасник двох революцій. Хроніка подій: Помаранчева Революція та Революція Гідності.�З 2014 року - капелан в зоні АТО. Як волонтер, придбав двадцять автомобілів для наших захисників на сході України- ЗСУ.�Горда й пишаюсь, що саме мій батько підбирає ключ до чужого серця, є вчителем та наставником.�Своєю мудрістю та знаннями повчає святому та сокровенному...�#МояРодинаУнікальна2023 Учениця 10А класу Кіцманського ЗЗСО І-ІІІ ст. Кав'юк Марія�
Андроник Віталій Васильович
Андроник Віталій Васильович 07.09.1970 р. народження . 24.02.2022 р. з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну не розгубився і сказав твердо:« Я повинен і буду захищати свою державу». Записався того ж дня в Кіцманську тероборону, патрулював вулиці , допомагав створювати блок-пости . �З 09.04.2022 року офіційно вступив у лави Збройних Сил України, тобто в Державну Прикордонну Службу України. Проходив навчання на полігонах Чернівецької області та охороняв кордон українсько-румунської границі. В червні місяці проходив службу та навчання на Хмельниччині . «Після визволення Чернігівщини нашими ЗСУ , я був направлений на зачистку, та охорону кордону Чернігівщини . Звичайно, це не передати словами , що накоїв ворог з бідними селами та містами, жителями окупованих територій. Ми ніколи не забудемо і не пробачимо їм того жахіття що вони вчинили! Після виконаних робіт на Чернігівщині нас направили у звільнений у вересні Слов’янськ, де ми також робили свою справу. Виїжджали регулярно на нульові позиції, вели розвідку та воювали на Бахмуті. Там справжня війна ! Але ми –патріоти - і за нашими спинами вся наша родина – Україна . Діти , батьки ,жінки ми трималися мов Титани ! Не знаю звідки у нас з’явилася сила . Я думаю,що це молитва наших рідних матерів, дружин та всіх українців за нас . Ми вистояли, хоча були втрати , поранення та полони . Після Бахмута ми переїхали на Харківщину поблизу Лиману . Там також тривають і до сьогодні бойові дії , але ми - незламні, ми - воїни-світла . За нами перемога! Ми віримо в мирне майбутнє наших дітей . Ми зламаємо цю диктатуру . Ми обов’язково будемо вільні!» - зазначає військовий .
Циганюк Анатолій Євгенович
Циганюк Анатолій Євгенович 17.11.1972 р. У мирному житті батько ремонтував електричні прилади , завжди мав багато роботи , замовлень . З початку війни добровільно вступив у лави військовослужбовців на захист країни . З 27 березня 2022 р . проходив службу в Чернівецькій територіальній обороні міста . Після навчання був направлений на Харківщину, де й наразі проходить службу .� « Батько зараз від нас дуже далеко , ми спілкуємося не так час як би нам того хотілося , бракує його сильних , мужніх рук , батьківського надійного плеча , але ми знаємо , що він для нас - справжній герой . Ми з нетерпінням чекаємо його вдома з перемогою , яка обов’язково настане» - переконана у своїх словах сім’я .