Скасування кріпосного права (селянська реформа)

Реформи Олександра ІІ та їхні наслідки

Росія в пореформений період

Зовнішня й колоніальна політика Російської імперії

Революція 1905-1907 рр.

Столипінські реформи

1860 р. здійснена фінансова реформа (створено Державний банк; Міністерство фінансів стало єдиним розпорядником усіх прибутків і витрат)

1864 р. здійснена земська реформа (запроваджувалися губернські й повітові земства)

1860-70ті рр. здійснена судова реформа (судді стали незалежними; відкритий судовий процес; змагальний характер між прокурором і адвокатом; введений суд присяжних)

1860-70ті рр. здійснена військова реформа (загальна військова повинність; відкривалися військові академії та училища; оновлена зброя)

1864 р. здійснена освітня реформа (безкоштовна початкова школа; навчання в гімназіях платне; університетам надавалася автономія)

1865 р. здійснена реформа цензури (ліквідована попередня цензура лише у Петербурзі та Москві)

1870 р. здійснена міська реформа (введені міські думи)

Скасування кріпосного права, реформи 60–70-х років XIX ст. створили сприятливі умови для подальшого розвитку країни. У 80-х роках ХIХ ст. в Росії завершився промисловий переворот.

Відмітна риса розвитку сільського господарства полягала в його екстенсивному характері.

Економічна модернізація Російської імперії не підкріплювалась політичною модернізацією

За формою державного правління Росія була саможержавною монархією. Вона була єдиною з великих країн Європи, що не знала парламентаризму —представницьких установ в країні не було до 1906 р.

До початку ХХ ст. соціально-політичними особливостями Російської імперії були, зокрема: необмежене самодержавство; захист держави інтересів поміщиків та великої буржуазії; станова нерівність; національне гноблення неросійських народів.

До початку ХХ ст. чисельність населення Російської імперії становила більш як 110 млн осіб.

Російська імперія була багатонаціональною державою, у якій проживали більш як сто різних націй і народностей.

Царський уряд проводив великодержавну політику національного гноблення неросійських народів, придушував найменші паростки їхніх національно-визвольних рухів, постійно створював перешкоди для розвитку самобутніх національних культур.

У 1858 р., скориставшись складним положенням Китаю, якому оголосили війну Велика Британія і Франція, Росія змусила його віддати Амурську область. Через два роки Китай змушений був поступитися Росії Уссурійським краєм.

У першій половині XIX ст. Росія повністю захопила Казахстан і включила його до складу імперії.

У 1864 р. російські війська вступили на територію Кокандського ханства й захопили міста Чимкент і Ташкент. У 1868 р. російські війська захопили Самарканд і наблизилися до Бухари.

Уряд Миколи ІІ штовхав країну до війни, не зумівши правильно оцінити зовнішньополітичне становище Росії, її військову непідготовленість.

Каменем спотикання між двома країнами стала Маньчжурія, яку окупувала Росія в ході придушення повстання іхетуанів в Китаї.

Раптовою атакою на російські кораблі в Порт-Артурі (місто було орендоване Росією на 25 р. у Китаю) 27 січня 1904 р. Японія розпочала війну.

Із серпня по грудень 1904 р. тривала облога Порт-Артура. Захисники фортеці витримали шість штурмів, але Порт-Артур все ж капітулював.

Протягом 1905 р. Росія зазнала ще дві великі поразки: у лютому під Мукденом та в травні біля острова Цусіма. Через погану підготовку Росії до війни та бездарне командування російський флот зазнав нищівного розгрому.

Утім і в Японії сил для подальшої боротьби бракувало. За посередництва США Росія та Японія розпочали переговори. За мирною угодою,підписаною в Портсмуті (США) 23 серпня 1905 р., Росія визнала Корею сферою впливу Японії, передала Японії право на оренду частини Ляодунського півострова з Порт-Артуром та південну частину Сахаліну.