Війна на книжковій полиці
Сучасні прозаїки про війну в Україні
24 лютого вся Україна прокинулася від звуків вибухів – повномасштабна війна постукала в усі наші домівки одночасно. Тепер усі ми знаємо, що таке "правило двох стін", уміємо розрізняти типи обстрілів за звучанням, звикли спати у підвалах та бомбосховищах. Ми обʼєдналися заради допомоги тим, хто стоїть за всіх нас на передовій. Завдяки нам про сміливість українців дізнався увесь світ – він бачить, що кожен громадянин виборює перемогу на своєму фронті. Та варто згадати, що війна почалася ще раніше. Частина Донеччини і Луганщини, Крим були анексовані ворожою державою. Уже 8 років їх мешканці живуть в прифронтовій зоні. І всі ці роки письменники створювали книги про цю війну.
Це дитяча книга, яка делікатно піднімає тему війни. Як і кожна казка вона розповідає про перемогу добра над злом. Троє вірних друзів, Данко, Зірка і Фабіан, живуть в чудовому зеленому місті Рондо. Але коли безжальна війна приходить у місто, вони будують чарівну машину світла, яка допомагає здолати війну і визволити Рондо.
Цуцик
Віталій Запека. Житомир, Бук-Друк, 2019.
Антивоєнний роман «Цуцик» - явище в літературі України. Яскраво, пронизливо через життя, крізь душу дворняжки автор зумів показати війну, якою вона є. Без пафосу, без зайвого героїзму. Від імені малого собачати, але про людей.
Загалом цей роман про події на Сході України, але за жанром його визначено як антивоєнний, бо в основі – люди, людяність, радість життя та біль втрат очима собачати, що з’явилося на світ під час війни, росте та пізнає світ з усіма його небезпеками та принадами. Хвиля щемких відчуттів накриває протягом читання твору від першої сторінки й до останньої. Читаєш – і переживаєш за цуценя, що втрачає спочатку маму, а потім людську сім’ю, співчуваєш, з кумедних епізодів смієшся, а моментами не стримуєш сльозу, бо є й трагічні сторінки.
Автор три роки був на війні (добровольцем у складі батальйону спецпризначення «Полтава»), тому твір не лише до болю зворушливий, а й правдиво описує життя військових на позиції, поведінку, думки, долі багатьох. Жорстока війна показана через відчуття й сприйняття песиком світлих людей, що трапляються йому на шляху, Друзів, яких він самовіддано захищає, і Чужинців, що приносять горе.
У передмові вказано, що роман присвячено Юлії Угнівенко, дівчинці з села Кряківка Луганської області, яка загинула від російських «градів» разом із сім’єю, волонтерам Дніпровського госпіталю й собакам на війні (перелічено понад сто тварин «в строю ЗСУ»).
Книга представлена на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Січень 2015. Учитель з прифронтового міста іде забирати племінника з інтернату, який лишився по той бік. Три дні дороги… Небезпечної, жахливої, виснажливої. Такої знайомої, але водночас невідомої. І ця дорога повністю змінила його світогляд. До цих пір Павло був людиною досить обмеженою: новинами не цікавиться, на вибори не ходить, власна сім’я для нього – порожнє місце, робота – справжня каторга, мова, яку він викладає – чужа і «незручна». Його девіз по життю: «Моя хата скраю, я нічого не знаю». І раптом він виходить із зони комфорту і перетворюється із боязкого невпевненого в собі «інваліда» на чоловіка, який може взяти на себе відповідальність і попри все йти вперед до своєї мети. Чи може так змінитися людина за три дні? У звичайному житті – ні! А ось три таких страшних воєнних дні можуть змінити людину до невпізнанності.
Книга присвячена бійцям “Азову”. Але не сучасних захисників Маріуполя, а того “Азову”, який став на захист України у 2014 році. Тоді батальйон не був ніде зареєстрованим і не всі добровольці у ньому мали зброю. На той час емблемою підрозділу було чорне сонце - звідси й назва книги. Головним героєм є реальний боєць “Азову” з позивним “Художник”. Василь Шкляр познайомився з ним у Кривому Розі, ще до Майдану. А пізніше дізнався, що хлопець поїхав добровольцем на Донбас. Цю книгу не можна вважати документальною, адже “Художник” став лише прототипом ліричного героя.
Олеся рано стала сиротою. Листи – ось і все, що лишилося їй від мами. Дівчинка живе лише цими листами. Тільки вони і подруга Карина допомагають Олесі пережити труднощі: пияцтво батька, жорстокість мачухи, ненависть зведеного брата. Одного разу Олеся приїздить із Кариною до Сєвєродонецька і там зустрічає Ігоря. Два серця єднаються в танці кохання. Але настає буремний 2014 рік, Ігор йде добровольцем в АТО… Чи зустрінуться закохані знову? Доля наготувала їм випробування часом та відстанню. Та справжнє кохання здатне подолати все….
Публіцистика
«Я доведу, що вікова дружба між Україною та Росією – лише міф; що насправді тісні стосунки – це не завжди засноване на взаємоповазі партнерство чи рівноправний союз; продемонструю, що відносини між двома народами значно складніші та... кривавіші. Я також спробую пояснити, чому після трьохста п'ятдесяти років більш ніж близького співіснування українці так і не стали росіянами. І найголовніше – чому ми готові помирати за те, щоб не стати ними». Автор аналізує відносини України та Росії, простежує вкрай непрості відносини українського і російського народів, починаючи ще з часів національно-визвольних змагань Хмельницького. Макс Кідрук стверджує, що незалежність та свободу вибору народ повинен виборювати сам, не сподіваючись на допомогу сусідів.
Це історія топменеджера, який різко перетворився на сержанта ЗСУ. Автор мобілізувався з початком війни на Донбасі й, доки служив, писав заміточки у себе в соцмережах. На передовій він провів дев’ять місяців. А коли повернувся до цивільного життя, то видав три книги на базі цих заміток. Це було закономірно, адже дописи Мартіна стали настільки популярними, що лишити їх на Фейсбуці було б злочином.
У цих книгах є все: про атаки, перемоги, помилки, розчарування, військову бюрократію та побут. Автор, окрім того, що хороший топ-менеджер і військовий, ще й добре пише. Це логічно, адже інакше ніхто б не чекав продовження його історій.
Олександр Терещенко - це миколаївський журналіст і відеооператор. У 2014 році він пішов добровольцем в АТО, обороняв Донецький аеропорт. Під час чергового бою, рятуючи життя чотирьох побратимів, Олександр втратив око, праву руку та кисть лівої. У 47 років його життя розділилося на дві частини: до і після 16:30 дня, коли його поранили.
У цій книзі немає розповідей про війну. Вона про те, як жити далі. Як справлятися з депресією і приймати, що ти залежиш від допомоги інших людей. Автор відверто та з гумором розповідає про найважчі моменти та своє повернення до життя. Зараз Олександр Терещенко є головою асоціації учасників АТО у Миколаєві та заступником начальника київської Академії патрульної поліції.
Це історія київського таксиста та військового історика. Коли почалася війна на Сході, йому було вже за 50 років. Але Ігор Родін не міг всидіти на місці. У минулому він був прапорщиком у повітряно-десантних військах і відчував, що має знаходитись на передовій. В армію його не брали через вік, тож він пішов у добровольчий батальйон “Донбас”. Ігор воював, був зразковим солдатом, вийшов з Іловайська без єдиної подряпини, але потрапив у полон. Герой провів у підвалі бойовиків майже рік. І після того, як його визволили знову повернувся на передову.
Дивовижно виважені та благородні мемуари. Знаємо, звучить дивно, але ви зрозумієте, якщо прочитаєте. Небанальна історія про те, як воно - воювати, сидіти в полоні і знову воювати. І про те, що навіть “на тій стороні” є хороші люди, а у нас - не завжди. Звісно, що це не закономірність. Але дана книга допомагає подивитись на все під достатньо незвичним кутом.
Ця книга теж з’явилась із заміток у соцмережах, які писав розвідник гірсько-штурмової бригади. Тут є про бойові виходи, нескінченні кілометри на пузі, розтяжки та вогневі сутички. Книгу можна схарактеризувати як динамічні військові мемуари.
Бруд - це слово, що описує війну, а “хакі” - це колір військової форми (це слово теж перекладається як “бруд”). Вразливим людям не варто читати цю книгу: тут намішані різні мови, діалекти, суржик і відверта лайка. Але, мабуть, ця книга має бути. І ті, кого не відверне така “обкладинка” знайде у ній дещо важливе.
Це перша “жива” книга про війну на Сході. Читач, наскільки це можливо, відчує на собі те, що відчувають солдати. Тут про напругу, спроби допомогти пораненому товаришу, листи від коханої. У книзі є близько сотні QR-кодів за якими можна подивитися оригінальні відео та фотоматеріали описаних подій. Увесь матеріал був знятий на фронті, у 2014 році.
Це інтерактивна книга про війну. Українських аналогів ми не знаємо, тож радимо ознайомитись. Це унікальний твір.