Проєкт на тему:
“Т. Г. Ш Е В Ч Е Н К О
І З А П О Р О Ж Ж Я”�
Комунальний заклад загальної середньої освіти "Кушугумська гімназія "Інтелект" Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області
"Україно моя,
ти невмируща,
Серце і душа в мене твої"
Тарас Шевченко
Роботу виконали учні 9-А класу
Керівник проєкту: вчитель української мови та літератури Бабкина О.А.
2023-2024 н.р.
� �
Якщо плоть Шевченкова народжена�кріпачкою в Моринцях на Черкащині,�то його дух народжений і виплеканий�Хортицькою свободою, запорізькою�демократичністю, непокорою та�болестями народного лицарства.� Д. Павличко
Ім’я Т. Г. Шевченка - невід’ємне від Запоріжжя, Хортиці, Дніпра та серця кожного українця.
Він був великим патріотом, пророком, видатним поетом.
Великий Кобзар присвятив нашому краю десятки своїх творів, де оспівував Запорозьку Січ, легендарну Хортицю, Великий Луг.
В історико-героїчній поемі «Гайдамаки» Т.Г. Шевченко
вперше створив образ Хортиці
Пишними рядами виступають отамани,
Сотники з панами і гетьмани;
всі в золоті у мою хатину прийшли,
сіли коло мене і про Україну
Розмовляють, розказують, як Січ будували,
Як козаки на байдаках пороги минали,
Як гуляли по синьому, грілися в Скутарі
Шелгунова
Та як, люльки закуривши в Польщі на пожарі,
В Україну верталися, як бенкетували.
"Грай, кобзарю, лий, шинкарю!" - козаки гукали.
Шинкар знає, наливає і не схаменеться;
Кобзар вшкварив, а козаки — аж Хортиця гнеться
Метелиці та гопака гуртом оддирають..
Поет писав про те, що він був на Запорожжі і дуже цим задоволений. Для нього дуже важливими були Запорозька земля та Великий Луг.
Омелян Пріцак – один із найвидатніших українських істориків XX століття, у праці «Тарас Шевченко – пророк» зауважує: «П’ять історичних місць в Україні особливо цікавили Шевченка…» і першим називає Хортицю .
Є всі підстави вважати, що побачити Хортицю, відчути козацький дух на легендарному острові – ось головна мета омріяної, виплеканої у думках мандрівки Кобзаря, яку він здійснив у 1843 році.
В Покровському Тарас Шевченко малював Покровську січову церкву і рештки Січі, а можливо і свій «Сліпий» («Невольник»), що послужив сюжетом для поеми.
Шевченко добре знав обставини руйнування Нової Січі й історично правдиво їх описував, зокрема і пограбування Покровської Січової церкви. У поемі «Сліпий», написаній у 1845 році, Шевченко пише :
І розказують, і плачуть,
Як Січ руйнували,
Як москалі сребро, злато
І свічі забрали
У Покрови.
Як козаки
Вночі утікали.
2024 року минуло вже 181 років відтоді як 29-річний Тарас Шевченко відвідав Олександрівськ
(зараз Запоріжжя), подорожуючи Україною. Побував на Хортиці, їздив у с. Покровська, де була остання Запорізька Січ.
Минаючи убогі села
Понаддніпрянські невеселі,
Я думав: «Де ж я прихилюсь?
І де подінусь на цім світі?»
І сниться сон мені: дивлюсь,
В садочку, квітами повита,
На пригорі собі стоїть,
Неначе дівчина, хатина,
Дніпро геть-геть
собі розкинувсь!
Сіяє батько та горить!...
«Сестрі»
20 липня 1859 Черкаси
Усе життя Т. Г. Шевченко ні про що так не мріяв, як про власну оселю. І ось Т. Шевченко в Україні. Мрія про свою хату — постійна його супутниця в цій хвилюючій подорожі:
Ім’я Кобзаря стало символом не тільки нашого народу, а й цілої епохи людства
На всіх етапах свого творчого шляху Шевченко писав з думою про долю народу, про долю його змученої в неволі Батьківщини - України. Тарас Шевченко мріяв про вільну державу і на сьогодні такі думки та мотиви більш ніж актуальні та близькі сучасникам
Даніл Сидоренко
Свою Україну любіть.
Любіть її… во врем’я люте,
В остатню, тяжкую мінуту
За неї Господа моліть.
***
Україно, Україно!
Серце моє, ненько!
Як згадаю твою долю,
заплаче серденько!
***
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
Ось де, люде, наша слава,
Слава України!
Распутін Григорій
Близько вісімдесяти разів у творах і листах Т. Г. Шевченка зустрічаються терміни «Запорожжя», «запорожець», «запорозький».
Десятки разів згадуються також Січ, Великий Луг, Хортиця, пороги...
У вірші «Не хочу я женитися» поет устами козака говорить про свою давню мрію…
«Піду я одружуся
З моїм вірним другом
З славним військом запорозьким
Та з Великим Лугом.
На Хортиці у матері
Буду добре жити…»
При згадці про Запорожжя струни Шевченкової кобзи звучали особливо урочисто і пристрасно, бентежно і зворушливо.
Саме наше місто було стимулом, точкою відліку, стартовим майданчиком його дум про найсвященніше - волю і щастя народу».
Саме Запорожжя, Хортиця народили і «виховали» Т. Шевченка, сформували його світогляд, допомогли виробити творче кредо.
Поета проймає гордість за славних лицарів-запорожців, за козацький рід, якому ніколи не буде переводу. Туга за тими давніми часами, за країною козаків звучить у поезії Тараса Шевченка.
"Слава не поляже,
а розкаже, що діялось в світі,
чия правда,
чия кривда
і чиї ми діти.
Наша дума,
наша пісня,
не вмре не загине!
От де, люди,
наша слава,
слава України!"
Термін Великого Кобзаря «запорозтво» - це серцевина його творчості. Саме пам'ять про «людославне Запорожжя» наснажувала мрію Т. Шевченка про розквіт рідної землі, про благословенну «сім'ю вольну, нову».
Дар’я Порохня
Запорожжя ввійшло в душу поета ще з раннього дитинства розповідями діда-козака, батька-чумака, піснями лірників, думами кобзарів. Невипадково перше видання «Кобзаря» відкривалося поезією, в якій гордо і щемливо лунала саме запорозька нота:
Як та воля, що минулась,
Дніпр широкий – море,
Степ і степ, ревуть пороги
І могили – гори, –
Там родилась, гарцювала
Козацькая воля.
“Думи мої, думи мої”
Запорозький край завжди жив у серці Т. Г. Шевченка і раз у раз озивався у віршах та поемах. У перших рядках “Кобзаря” знаходимо знайомий запорозький краєвид:
«Реве та стогне
Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива.
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма»
Поема "Причинна"
а ревів він вище
Хортиці, біля порогів.
У десятках і десятках творів “Кобзаря” зримо і незримо присутня козацька Хортиця.
Звичайно, нам не відомо коли і від кого вперше юний Шевченко почув слово “Хортиця”
Може, від батька, який був трішки романтиком, іноді чумакував і брав із собою малого Тараса, але найімовірніше - від діда Івана, який, за висловом поета, «випивши тієї», любив розповідати про Коліївщину, про гайдамаків.
Дід Іван
І досі сниться: під горою,
Між вербами та над водою,
Біленька хаточка. Сидить
Неначе й досі сивий дід
Коло хатиночки і бавить
Хорошеє та кучеряве
Своє маленькеє внуча.
І досі сниться: вийшла з хати
Веселая, сміючись, мати,
Цілує діда, і дитя
Аж тричі весело цілує,
Прийма на руки, і годує,
І спать несе. А дід сидить,
…
І досі сниться: під горою…
Шевченко, пишучи свій найбільший за обсягом і поетичною напругою твір - поему «Гайдамаки», весь час бачить перед собою Запорожжя і запорожців: їх згадують, про них співають, вони надихають гайдамаків: «кобзар вшкварив, а козаки - аж Хортиця гнеться - метелиці та гопака гуртом оддирають».
ГАЙДАМАКИ
("Все йде, все минає — і краю немає...")
Все йде, все минає — і краю немає.
Куди ж воно ділось? відкіля взялось?
І дурень, і мудрий нічого не знає.
Живе… умирає… одно зацвіло,
А друге зав'яло, навіки зав'яло…
І листя пожовкле вітри рознесли...
Сини мої, гайдамаки!
Світ широкий, воля,—
Ідіть, сини, погуляйте,
Пошукайте долі.
Сини мої невеликі,
Нерозумні діти,
Хто вас щиро без матері
Привітає в світі?
Сини мої! орли мої!
Летіть в Україну,—
Хоч і лихо зустрінеться,
Так не на чужині.
Там найдеться душа щира,
Не дасть погибати…
в
в
в
Слово «Хортиця» - грізне й суворе, таємниче і загадкове - ще в юності запало в душу хлопчині, з часом воно наповнювалося все звабливішим змістом, все дужче зачаровувало і манило.
Хортиця ввійшла в свідомість поета як столиця волі, козацької слави, горнило національного духу.
У поемі «Гамалія» Шевченко звеличує хоробрість і звитягу запорожців, що пішли у морський похід на Царгород визволяти побратимів із турецької неволі.
…Ой повій, повій, вітре, через море
Та з Великого Лугу,
Суши наші сльози, заглуши кайдани,
Розвій нашу тугу.
Ой заграй, заграй, синесеньке море,
Та під тими байдаками,
Що пливуть козаки, тільки мріють шапки,
Та на сей бік за нами …
Ой як крикнув Гамалія:
— Брати! будем жити,
Будем жити, вино пити, яничара бити,
А курені килимами,
Оксамитом крити! —
Вилітали запорожці
На лан жито жати;
Жито жали, в копи клали,
Гуртом заспівали:
"Слава тобі, Гамалію,
На ввесь світ великий,
На ввесь світ великий,
На всю Україну,
Що не дав ти запорожцям
Згинуть на чужині!"
Пізніше, коли поет перебував на засланні, він згадував Хортицю у вірші «Іржавець»
«Не стриміли б списи в стрісі
У Петра у свата.
Не втікали б із Хортиці
Славні небожата»
Зустріч із поталованою Хортицею стала жахливим випробуванням для Т. Шевченка
Поет і до того ненавидів царизм та не терпів національного гноблення, а після побаченого зі сплюндрованою Хортицею, скинув усякі забрала, відмовився від російської мови і відверто став на працю з самодержавством. Не випадково його гнівна «Розрита могила» з'явилася саме після відвідання Запорожжя.
Т. Шевченко “Розрита могила”
Сини мої на чужині,
На чужій роботі.
Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває...
Нехай риє, розкопує,
Не своє шукає,
А тим часом перевертні
Нехай підростають
Та поможуть москалеві
Господарювати,
Та з матері полатану
Сорочку знімати.
Помагайте, недолюдки,
Матір катувати».
Начетверо розкопана,
Розрита могила.
Чого вони там шукали?
Що там схоронили
Старі батьки? Ех, якби-то,
Якби-то найшли те, що там схоронили,
Не плакали б діти, мати не журилась.
Жмихова Влада
Сьогодні пам'ять про перебування Т. Г. Шевченка на Вознесенці зберігає стара груша.
«Тарасова груша» – це дерево, яке має свій унікальний, багаторічний переказ. Історичні дані свідчать, що сам Тарас Шевченко зупинявся на нічліг під цією грушею, коли приїжджав в Запоріжжі.
Дереву вже більше 200 років. Відшукати його можна, опустившись з площі Фестивальної до Набережної магістралі.
Розповідають, що тоді вона росла у дворі Прокопа Булата, жителя села Вознесенка, у якого на кілька днів зупинявся поет (до радянської забудови білі хатки Вознесенки тягнулися від сучасних вулиці 12 Квітня до площі Пушкіна). Був Шевченко на Хортиці і в Олександрівську.
Наш знаменитий земляк Петро Ребро, відомий український поет і громадський діяч, високий авторитет у царині літературного краєзнавства, вважав, що це – одна із найважливіших сторінок у життєписі Великого Кобзаря, тому що зустріч із запорозькою дійсністю мала виключне значення у формуванні його світогляду, в якому історія запорозького козацтва мала величезний вплив на подальшу його творчість.
Про подорож Шевченка на Запорожжя
У Запоріжжі на згадку про перебування Тараса Шевченка на теренах нашого краю створено прекрасний серпанок вулиць і пам'ятників, які носять його ім'я.
Насамперед це –
У Запорізькій області,03.2023 в селі, яке розташоване за 13 км від лінії бойового зіткнення, військові ЗСУ знайшли вцілілий пам'ятник Тарасу Шевченку. З нагоди дня народження Кобзаря погруддя вдягли в «броню».
Вірш - присвята Т.Г.Шевченку "Якби чув ти, наш Тарасе" автор: Анна Славич
Використані джерела