Ґрунтові карти і картограми, їх значення в сільськогосподарському виробництві
ПЛАН:
1. Поняття про грунтову карту і картограму. Ґрунтовий нарис.
Ґрунтова карта містить досить об’ємну інформацію про просторове поширення ґрунтів та ґрунтотворних порід. Людині, що знається на ґрунтознавстві, або, принаймні, розбереться в номенклатурних назвах ґрунтів, що наведені в легенді такої карти, вона розкаже про:
– родючість ґрунтів, їх агрономічні властивості та придатність для вирощування окремих с.г або, наприклад, лісових порід;
– наявність та ступінь прояву процесів ерозії, осолонцювання та засолення ґрунтів;
– наявність перезволоження ґрунтів та його причини;
– основні напрямки використання ґрунтів та першочергові заходи щодо покращення та збереження їх родючості;
– гранулометричний (або як його інколи ще називають, механічний) склад ґрунтів та ґрунтотворних порід – пісок, супісок, суглинок або глина;
– геологічні породи, на яких сформовані ґрунти.
Агрохімі́чні картогра́ми — різновид тематичних картограм (карт), що показує просторовий розподіл ступеня забезпеченості ґрунтів елементами живлення (Нітрогеном, Фосфором, Калієм, мікроелементами), здатними засвоюватися рослинами, потребу ґрунту у вапнуванні чи гіпсуванні. На карті виділяють контури ґрунтів (їх забарвлюють однаковим кольором або штрихуванням) з однаковими агрохімічними показниками, наприклад, з однаковою кислотністю або вмістом рухомих сполук Калію. Агрохімічні показники визначають за результатами аналізів відібраних у полі зразків ґрунту, які здійснюють в агрохімічних лабораторіях. Середньо- і дрібномасштабні агрохімічні картограми застосовують для визначення загальної потреби господарства в добривах, встановлення їх видів і доз для окремих ділянок, а також для розробки планів вапнування й гіпсування ґрунтів. Великомасштабні агрохімічні картограми складають для планування виробництва мінеральних добрив у межах країни і визначення ефективності їх застосування у межах регіонів.
Картограма — географічне зображення, на якому розмір об'єктів або відстані залежать від показника, відмінного від площі або дистанції. Тобто, така карта може бути масштабована залежно від населення, часу або вартості подорожі тощо. Також картограми використовують для зображення відносних статистичних показників за адміністративно-територіальними одиницями.
2. Земельний кадастр. Економічна оцінка земель.
Земельний кадастр — це система необхідних відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх розподіл поміж власниками землі і землекористувачами за категоріями земель, про їх оцінку, класифікацію, кількісну та якісну характеристику і народногосподарську цінність. Основними складовими частинами державного земельного кадастру є кадастрове зонування, кадастрові зйомки, державна реєстрація земельних ділянок, облік кількості та якості земель, їх бонітування, економічна оцінка та грошова оцінка земельних ділянок.
Кадастрове зонування передбачає встановлення меж кадастрових зон та кварталів, меж оціночних районів і зон, місця розташування обмежень щодо використання земель. Кадастрові зйомки являють собою комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.
Бонітування або якісна оцінка землі здійснюється за даними обліку якості землі. Її мета полягає в тому, щоб на основі найбільш важливих природних властивостей (ознак) ґрунтів, які корелюють з урожайністю, виділити ґрунтові відміни, ґрунтові класи й агровиробничі групи ґрунтів, систематизувати їх за природною якістю і господарською цінністю для вирощування певних сільськогосподарських культур. Така систематизація — це відносна оцінка видів ґрунтів як природного тіла за сумою відповідних властивостей (вмістом гумусу, поживними елементами, температурним і водним режимами, конфігурацією й особливостями рельєфу тощо) і оцінюється в балах (показник бонітету) за 100-бальною шкалою. Вищим балом оцінюються ґрунти з кращими властивостями з найбільшою природною продуктивністю.
Бонітува́ння ґрунті́в — це порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх основними природними властивостями, які мають сталий характер та суттєво впливають на врожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах.
Бонітування ґрунтів проводиться за 100-бальною шкалою. Вищим балом оцінюються ґрунти з кращими властивостями, які мають найбільшу природну продуктивність.
Агровиробниче групування ґрунтів – це обєднання всіх видів та агрохімічних властивостей ґрунтів за близькістю екологічних умов, подібністю якісних особливостей та рівня родючості, однотипністю необхідних агротехнічних і меліоративних заходів.
Агровиробниче групування ґрунтів проводиться окремо по немеліорованих, зрошуваних і осушених землях.
Основними ознаками обєднання ґрунтових різновидів у агровиробничі групи є :
- належність до одної природно – сільськогосподарської провінції або гірської області;
- генетична близькість ґрунтів, що виражається у подібності будови профілю, ґрунтоутворюючих порід і механічного складу, основних фізичних властивостей ґрунтів, їх водного, повітряного і теплового режимів, хімічних властивостей і забезпеченості поживними речовинами;
- рельєф, в умовах якого залягають ґрунти;
- ступінь однорідності ґрунтових контурів, їх розміри і конфігурація;
- однотипність і однорідність показників найбільш суттєвих фізичних і хімічних властивостей, які знижують родючість ґрунтів (засоленість, еродованість, засміченість камінням та ін. ).
До фізичних і хімічних показників, що використовуються для об’єднання ґрунтових різновидів, належать:
Контрольні запитання:
1. Що собою являє карта та картограма?
2 Що таке бонітування грунтів?
3. Що таке грунтовий нарис?
4. Від чого залежить групування грунтів?
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ !