Децентралізація управління економікою. Розвиток промисловості. Становище сільського господарства. Соціальна сфера

Україна була основним виробником аграрної продукції в СРСР. Але сільське господарство залишалося найслабшою ланкою радянської економіки. Рівень зростання продукції в сільському господарстві за період 1949-1952 рр. складав лише 10 %.

Усі спроби наприкінці 1940-х рр. стимулювати сільськогосподарське виробництво не мали успіху. Не допомогло й укрупнення колгоспів у 1950 р., кількість яких скоротилась на 42 % і складала на кінець року 19 295 господарств.

Реформи сільського господарства

У вересні 1953 р. пленум ЦК КПРС прийняв постанову «Про заходи подальшого розвитку сільського господарства СРСР», в якій були розроблені заходи, спрямовані на піднесення сільського господарства:

• Укріплення матеріально-технічної бази господарств
• Матеріальне заохочення мешканців села
• Підвищення закупівельних цін на сільгосппродукції
• Зменшення податків на присадибне господарство (зменшено грошовий податок у два рази в середньому з кожного колгоспного двору, повністю знято недоплату за минулі роки)
• Списування заборгованості колгоспів
• Поліпшення якісного складу керівників сільськогосподарських підприємств
• Відмова від розвитку тваринництва в господарствах, де такий вид діяльності був економічно невигідний.

З 1953 р. по 1964 р. відбулося 11 пленумів ЦК КПРС і 14 пленумів ЦК КП України з питань розвитку сільського господарства.

Позитивні зрушення в розвитку сільського господарства

1. Зміцніла матеріально-технічна база колгоспів. За період 1951-1960 рр. капіталовкладення держави у сільське господарство республіки зросли в 6 разів проти 4-ї п’ятирічки.

2. Посилилася матеріальна зацікавленість колгоспників у суспільному виробництві. Протягом 1952-1958 рр. закупівельні ціни на зерно збільшились у 7, на картоплю — у 8 разів, на продукти тваринництва — у 5,5 рази.

3. Було здійснено перехід від жорсткого планування до поєднання централізованого планування з господарською самостійністю колгоспів і радгоспів. Вони отримали

право самостійно визначати розміри посівних площ, кількість худоби тощо.

4. На село прибуло 40 тис. спеціалістів.

5. Поліпшився якісний склад керівників сільськогосподарського виробництва. Якщо в 1953 р. лише 20% голів колгоспів України мали вищу й середню освіту, то в 1960 р. — 65,5%.

6. З 1956 р. вводилося щомісячне чи щоквартальне фінансування колгоспників.

7. Ліквідовано деякі податки на селянські господарства. Загальну суму податків було зменшено у 2,5 рази, а заборгованість за попередні роки списано.

8. У 1957 р. для забезпечення МТС тракторами та іншими машинами було виділено у 2,4 рази більше коштів, ніж у 1951 р.

9. Підвищилися продуктивність праці та врожайність. Валова продукція сільського господарства за 1954—1958 рр. Порівняно з попередньою п’ятирічкою зросла на

35,3 %. У 1958 р. валовий збір зерна склав 135 млн. т.

Хрущовські реформи в галузі сільського господарства

1954 - освоєння цілинних земель Казахстану і Сибіру (13 млн. га)

1958 – ліквідація МТС

1954 – «кукурудзяна епопея»

1957 - Програма щодо різкого збільшення виробництва м’яса та продукції тваринництва

1956 – обмеження розміру присадибних ділянок

1957 - 1960 – кампанія щодо укрупнення колгоспів

Хрущовські «надпрограми»

Освоєння цілини

У лютому - березні 1954 р. відбувся пленум ЦК КПРС про освоєння цілинних і перелогових земель Сибіру, Алтаю, Уралу, Казахстану та Північного Кавказу. Передбачалося освоїти 13 млн. га земель (згодом цю цифру збільшили до 28-30 млн. га). Насправді було розорено 42 млн. га.

Україні в цій програмі відводилася роль джерела матеріальних і людських ресурсів. Загалом протягом 1954-1956 рр. на постійну роботу в цілинні райони виїхало 80 тис. осіб. А до 1961 р. в цілинні райони було відправлено 90 тис. тракторів і сільськогосподарських машин, виготовлених на українських підприємствах.

22 лютого 1954 р. на цілину виїхала перша група української молоді – кілька десятків трактористів, комбайнерів, механіків МТС, робітників заводів і будов Київщини. На початку березня до Казахстану прибули великі загони молоді з Харківщини, Дніпропетровщини, Хмельниччини та інших областей України.

Цілинна програма здійснювалася за такою схемою:

1) створення радгоспів (головним чином)

2) завезення техніки

3) залучення добровольців (селян, колишніх червоноармійців, студентів, комсомольців та ін.)

4) залучення кадрових спеціалістів

5) створення необхідної інфраструктури.

Уже 1954 р. цілина дала близько 40% валового збору зерна в СРСР. Програма виявилася успішною, хоча з України вичерпувала ресурси, потрібні для розвитку її сільського господарства.

Освоєння цілини мало для України такі наслідки:

• законсервовано екстенсивний характер сільського господарства через відсутність мотивації до інтенсивного розвитку галузі
• у південних, лісостепових і поліських районах республіки істотно скоротилися посіви озимої пшениці, зменшилися площі під окремими кормовими культурами
• зменшилася кількість робітників у сільському господарстві за рахунок молоді та спеціалістів, які виїжджали на цілину
• сільське господарство України недостатньо забезпечувалося технікою (у 1954–1956 рр. цілинники одержали з України 200 тис. тракторів, велику кількість комбайнів та ін.).

У червні 1954 р. відбувся пленум ЦК КПРС, на якому М. С. Хрущов звернувся до працівників сільського господарства СРСР із закликом розширювати площі посівів кукурудзи. Він вбачав у цьому головний чинник, що допоможе вирішити продовольчу проблему.

Лютневий 1955 р. пленум ЦК КПУ прийняв рішення про збільшення площ посівів кукурудзи понад 5 млн. га земель (1953 р. посіви кукурудзи займали майже 2,2 млн. га). У 1961 р. — 20% посівної площі становила кукурудза.

Але досягти такої врожайності, як у США – 70-150 ц/га — не вдалося. Врожайність складала 25-30 центнерів з гектару. А у багатьох районах невиправдано величезні посіви кукурудзи призвели до порушення сівозміни, структури ґрунтів, зниження врожайності зернових та інших с/г культур.

Розширення посівних площ кукурудзи

Наздогнати і перегнати США за виробництвом м’яса, масла і молока

У 1957 році приймається рішення про різке збільшення виробництва м’яса та іншої продукції тваринництва і бажанні обігнати за цими показниками провідні капіталістичні країни.

Розпочалося будівництво гігантських тваринницьких відгодівельних комплексів і збільшення поголів’я худоби. Це створило проблему забезпечення кормами і ветеринарного обслуговування худоби.

Існуючі покоси багаторічних трав не могли дати необхідної кількості кормів. Почався засів луків кукурудзою та іншими рослинами, які дають значну кількість зеленої маси, але місцеві породи тварин не були звичні до нових кормів.

Не було налагоджено виробництво комбікормів.

Розпочалася масова ерозія ґрунтів і як результат їх вихід із сільськогосподарського обороту.

На початку 60-х рр. через нестачу кормів зменшилося поголів’я великої рогатої худоби — з 20,5 до 19,8 млн. голів, овець і кіз — з 10,7 до 9,2 млн. голів, свиней — з 21,6 до 12,3 млн. голів.

З 1958 р. почався спад сільськогосподарського виробництва. Якщо з 1950 р. по 1958 р. обсяг валової продукції сільського господарства України зріс на 65%, то з 1958 р. по 1964 р. — лише на 3%.

Причини різкого спаду сільськогосподарського виробництва

1. Проведення політики екстенсивного розвитку сільського господарства. Більший ефект мало б вкладення коштів в інтенсивний розвиток сільського господарства України (в покращення техніки й технології виробництва, родючості земель та матеріальної зацікавленості колгоспників у результатах їхньої праці).

2. Посилення командно-адміністративного тиску на колгоспи. Із 1956 р. розпочався новий наступ на присадибні господарства колгоспників. Знову проводилося скорочення ділянок, законодавчо закріплювалася кількість худоби, яку могли тримати селяни. Також заборонялося годувати худобу хлібом, зерном, крупами, купленими в магазинах, тощо. У 1959 р. було прийнято постанову про заборону в містах і робітничих селищах утримувати худобу і мати присадибні ділянки.

3. Непослідовність проведення реформ у сільському господарстві. У 1957—1960 рр. була проведена нова кампанія по укрупненню колгоспів, у результаті якої посівні площі одного колгоспу збільшувалися в три рази. Кількість колгоспів скоротилась до 9,5 тис. У цей же період набула поширення кампанія по перетворенню колгоспів на радгоспи.

4. Непродумані рішення. У 1958 р. було ліквідовано МТС. Сільгосптехніку, що їм належала, мали викупити колгоспи за завищеними цінами упродовж 1,5 року. Колгоспи України були змушені придбати понад 100 тис. тракторів, 43 тис. комбайнів та іншу техніку на 4,2 млрд. крб. Зросли борги колгоспів державі. Кваліфіковані механізатори, шофери не бажали переїздити з міста до села. У більшості колгоспів не було умов для зберігання і кваліфікованого утримання техніки.

5. Держава і надалі розпоряджалася результатами праці колгоспників. У 1962 р. у сільському господарстві запровадили територіальну систему управління: створювалися виробничі колгоспно-радгоспні управління, які об’єднували три-чотири адміністративні райони. Але управлінський апарат аграрного сектора не скоротився, як передбачалося, а навпаки — зріс.

6. Створення замість сіл «агроміст» із населенням 5 тис. жителів; супроводження цієї кампанії ліквідацією неперспективних сіл.

Непродумана реформаторська політика в сільському господарстві обернулася кризою. Посуха 1963 р. призвела до скорочення валового збору зернових на 30 %. Щоб уникнути голоду, радянське керівництво змушене було вдатися до закупівлі зерна. За кордоном було закуплено 9,4 млн. т (10 % валового збору), на закупку було витрачено 1/3 золотого запасу СРСР (372,2 т).

Реформи промисловості та системи управління народним господарством

В економічному розвиткові СРСР та УРСР пріоритет залишався за важкою промисловістю. Хрущов був упевнений, що існуючий в СРСР суспільний лад має необмежені можливості для розвитку й покращання життя людей. Єдине, що стримує розвиток, - це неправильне керівництво. Тому однією з турбот Хрущова був пошук найкращої організації державного апарату і системи управління суспільством.

У квітні 1953 р. було прийнято рішення про скорочення числа міністерств союзного (від 30 до 20) і союзно-республіканського (від 21 до 13) підпорядкування. Міністерства торгівлі, будівельних матеріалів, хлібопродуктів, юстиції, внутрішніх справ, охорони громадського порядку із союзно-республіканського підпорядкування перевели в розряд республіканських.

Зростання ролі республіканських органів влади. Із 1953 до 1956 р. майже 10 тис. підприємств УРСР перейшли в підпорядкування республіканським органам влади. Таким чином, частка республіканської промисловості зросла від 30 до 76%.

На початку 1954 р. ЦК КПРС ухвалив рішення про зменшення кількості працівників адміністративно-управлінського апарату. За період 1954—1955 рр. в республіці було звільнено понад 61 тис. осіб. З 1957 р. по 1959 р. штат управлінського апарату скоротився ще на 130 тис. осіб, що давало річну економію понад 1 млрд. крб.

Відставання в затратах матеріальних та трудових ресурсів

Перенасичення промисловими підприємствами

Зниження темпів зростання продуктивності праці

Першочергове завдання: прискорення науково-технічного прогресу, реформування в системі організації та управління виробництвом

Реформа управління економікою 1957 року

Суть реформи – поєднання планового централізованого управління із самостійністю республік, країв, областей СРСР.

​

Ліквідація вертикальної та формування горизонтальної системи управління.

Лютневий пленум 1957 р. ЦК КПРС прийняв пропозицію Хрущова здійснити децентралізацію управління промисловістю й скоротити більшість союзних міністерств.

Децентралізація - система управління, за якої частина функцій центральної влади переходить до місцевих органів самоуправління; скасування або послаблення централізації.

31 травня 1957 р. сесія Верховної Ради УРСР ухвалила закон «Про подальше вдосконалення організації управління промисловістю і будівництвом в УРСР». Стара система галузевого, вертикального, централізованого управління ліквідовувалася. На її місце прийшла система раднаргоспів, які здійснювали територіальне планування й управління промисловістю та будівництвом у межах відповідних економічних адміністративних районів. На території УРСР було створено 11 раднаргоспів.

В Україні було ліквідовано 11 промислових і будівельних міністерств, а 2 міністерства перетворено із союзно-республіканських на республіканські. На кінець року із загальносоюзних залишились 7 міністерств: хімічної, радіотехнічної, авіаційної, суднобудівної промисловості, середнього машинобудування і транспортного будівництва, міністерство оборони, якому було підпорядковано міністерство загального машинобудування, і міністерство з питань електростанцій.

У результаті вжитих заходів 97 % промисловості УРСР опинилося у підпорядкуванні республіканських органів влади.

Певна демократизація управління

Розширення господарських прав союзних республік

Наближення управління до виробництва

Скорочення управлінського апарату

Складові реформи управління економікою

Раднаргоспи (ради народного господарства) — державні органи територіального планування й управління промисловістю УРСР та СРСР.

Новостворені раднаргоспи прийняли від ліквідованих міністерств і відомств близько 2,8 тис. підприємств, у їхнє відання перейшли науково-дослідні та проектно-конструкторські організації. У межах раднаргоспів підприємства об’єднувалися у трести й комбінати за галузевим принципом і підпорядковувалися відповідним галузевим управлінням; вживалося заходів для спрощення й раціоналізації управління підприємствами (об’єднання дільниць і ліквідація цехового апарату; об’єднання споріднених виробництв і створення системи головних підприємств тощо).

За 1957-1960 рр.. об’єднано близько 800 фабрик і заводів УРСР, замість яких виникло близько 400 великих підприємств.

У вересні 1957 р. було затверджено Статут раднаргоспів, за яким їх рішення могла скасовувати тільки Рада Міністрів УРСР, а Рада Міністрів СРСР могла лише припиняти їх дію.

У липні 1960 р. була створена Українська Рада народного господарства як республіканський орган управління промисловістю та будівництвом.

У 1963 р. була утворена нова центральна структура — Вища Рада народного господарства СРСР, яка керувала не лише раднаргоспами, а й усіма іншими органами управління господарством СРСР.

РАДНАРГОСПИ

11

1957 р.

РАДНАРГОСПИ

+ 3

Всього 14

1960 р.

РАДНАРГОСПИ

7

1962 р.

Вища рада народного господарства СРСР

​

1963 р.

Відновлення загальносоюзних та республіканських міністерств

​

Вересень 1965 р.

Ліквідація раднаргоспів

​

Жовтень 1965 р.

У 1962–1963 рр. посилилися централістські тенденції в управлінні:

 відбулося скорочення раднаргоспів;

 посилився вплив партії на управління господарством;

 республіканські Держплан і Держбуд та Українську раду народного господарства перетворили на союзно-республіканські органи, згодом виник єдиний союзний керівний економічний центр – Раднаргосп СРСР.

• ���підприємства почали працювати в інтересах тих територій, де були розташовані, між ними налагоджувалися взаємовигідні зв’язки, скоротились безглузді перевезення
• ��збільшилося виробництво товарів народного споживання
• ��розширилися господарчі права республік і органів місцевого управління.

• збої у виконанні шостої п’ятирічки
• кожен раднаргосп намагався налагодити випуск повної номенклатури продукції, що іноді було нераціонально
• ��спричинила боротьбу місцевого партійно-державного керівництва за права республік

Основні характеристики промислового розвитку УРСР

• Незбалансований розвиток різних галузей економіки: посилювалася диспропорція між важкою та легкою промисловістю. Високі темпи розвитку енергетичної, паливної (у Львівсько-Волинському та Дніпровському вугільних басейнах), металургійної, газової, хімічної, машинобудівної галузей, а також атомної, ракетно-космічної, авіабудівної, суднобудівної, радіоелектронної та інших галузей.
• Відставання в темпах розвитку галузей, не пов’язаних з військово-промисловим комплексом, а також харчової та легкої промисловості.
• Швидкі темпи вичерпування сировинних ресурсів республіки.
• Відставання України від світових держав у якісних показниках – затратах трудових і матеріальних ресурсів.
• Перенасичення УРСР промисловими підприємствами, які не було збалансовано в цілісну структуру: 70–80 % підприємств в Україні не мали замкнених технологічних циклів.
• Прискорення темпів урбанізації; зміни в географії промисловості: обласні центри перетворилися на місця зосередження найбільших промислових підприємств (Херсон, Рівне, Львів, Чернівці тощо), розвивалися менші міста (Кременчук, Біла Церква тощо); скоротилася кількість сіл («сільська урбанізація», примусове переселення великих мас сільського населення у зв’язку з будівництвом комплексу гідроелектростанцій).

Розвиток промисловості України в 1953-1964 рр..

Розвиток промисловості України в 1953-1964 рр..

1960 - метрополітен

1955 – «Криворіжсталь»

1961 – ЗАЗ 965 А

1956 - Каховська ГЕС

1962 – ТУ-124

1962 – нафтопровід «Дружба»

11 лютого 1956 р. свій перший політ здійснив військово-транспортний літак АН-8, сконструйований на АКБ ім. О. Антонова

Миколаївський суднобудівний завод розпочав випуск суховантажних суден та риболовецьких траулерів

Трансформатор потужність 1 млн. кВт виготовили на Запорізькому трансформаторному заводі

У 1956 р. Херсонський комбайновий завод ім. Г. Петровського почав виробництво кукурудзозбиральних комбайнів «Херсонець» (КСКУ)

Запровадження системи раднаргоспів призвело до збоїв у виконанні завдань шостої п’ятирічки. Щоб приховати від населення невдачі, було прийнято рішення розробити новий семирічний план розвитку СРСР (1959 – 1965 рр.).

В Україні головними ділянками семирічки мали стати:

• збільшення видобутку залізних руд, початок видобутку урану, титану й нікелю;

• значне збільшення продукції спеціальних сталей для ракетної, реактивної й електронної техніки;

• освоєння близько 2000 нових видів машин, приладів та інструментів;

• значне збільшення видобутку нафти й газу;

• збільшення обсягів вирощування зерна, і зокрема кукурудзи;

• житлове і комунальне будівництво.

Проте його реалізація не дала бажаних результатів.

Протягом 1959 - 1963 рр. обсяги промислового виробництва зросли лише на 56 %, а продуктивність праці — тільки на 29 %.

Реформи в соціальній сфері

Соціальне законодавство поповнилося низкою документів, спрямованих на поліпшення умов праці й підвищення рівня життя людей:

У середині 50-х рр. було переглянуто існуючу ще з довоєнних часів тарифну систему оплати праці. Це забезпечило відчутне її підвищення - у середньому з 642 крб. у 1950 р. до 806 крб. у 1960 р.

1957 р. — ліквідація практики державних позик, які забирали майже 10 % заробітків трудящих і були прихованою формою додаткового оподаткування.

Помітні зрушення в оплаті праці колгоспників: запровадження помісячного, подекуди — поквартального грошового та натурального авансування (замість оплати один раз на рік); стабілізація видачі продукції на трудодні; зростання грошової оплати більше ніж у 4 рази.

1956 р. — закон «Про державні пенсії», який встановлював порядок призначення і виплати пенсій; право на пенсію за віком мали: чоловіки, які досягали 60 років і їхній трудовий стаж становив не менше ніж 25 років; жінки, які досягали 55 років і мали 20 років трудового стажу.

1956 р. — збільшення на 80% розміру пенсій, хоча колгоспникам її не виплачували. Лише у липні 1964 р. Вони отримали право на пенсію: жінки із 60 років, чоловіки із 65 років. Мінімальний розмір пенсій для колгоспників був мізерним — 12 крб. на місяць, але це був помітний прогрес, оскільки раніше непрацездатних селян утримували колгоспи, і це не було регламентовано державою.

1960-ті рр. — видача паспортів селянам, які отримали можливість вільно пересуватись у межах держави, виїжджати на навчання або роботу до міст.

Для поліпшення облаштування життя містян здійснювалися: житлове будівництво, програма з електрифікації, газифікації, теплофікації, водопостачання та каналізаційного забезпечення будинків, розширення сфери сервісу комунальних, соціально-побутових, транспортних послуг і зв’язку. Проблеми налагодження якості побуту жителів сіл здебільшого залежали від місцевої ініціативи та матеріальних можливостей колгоспів.

У липні 1957 р. Проголосили курс на забезпечення кожної сім’ї окремою квартирою в наступні 10-12 років. Безкоштовне отримання житла. Високі темпи розвитку житлового будівництва («хрущовки»): 1951—1958 рр. — будівництво у республіці 2 млн. квартир площею 85,7 м2. 1958—1965 рр. — введення в експлуатацію 60 млн. м2 житла.

Через західну культуру, фільми, кінофестивалі, виставки тощо в міста проникають нові віяння моди. У другій половині 50-х ροκів у містах з’явилися молоді люди, які своїм одягом, зачіскою i манерою поведінки копіювали героїв західних кінофільмів. Їх називали «стилягами» i звинувачували в низькопоклонстві перед Заходом. Але з часом до них звикли. Населения, особливо молодь, прагнули одягатися різномаштшше, сучасніше.

У моду стала входити косметика. Промисловість поступово налагоджувала масовий випуск нейлонових сорочок, капронових панчіх i шкарпеток із синтетики. Щоправда,

аби їх придбати, необхідно було кілька годин простояти в черзі. Або купити за високу ціну у перекупників «спекулянтів» (фарцовщиків) іноземні товари.

Внутрішній ринок наповнювався непродовольчими товарами (розширювався їхній асортимент і поліпшувалася якість продукції). У побуті дедалі доступнішими для населення ставали нові технічні засоби: фотоапарати, радіоприймачі, телевізори, холодильники, пилососи, електроплити, електропраски, магнітофони, автомобілі та ін.

Впроваджувані заходи з формування та вдосконалення соціальної інфраструктури сприяли поліпшенню соціального забезпечення, медичного обслуговування, організації дозвілля громадян та їх доступу до освіти.

У 60-ті роки в містах i райцентрах почали з’являтися недорогі кафе із стандартними назвами (як правило, російською мовою) «Ветерок», «Минутка», «Улыбка» тощо.

У 1961 р. було проведено грошову реформу. Вартість карбованця збільшилася у 10 разів, в обіг було випущено нові банкноти. Дрібніші монети не вилучалися з o6iry, а значить, їхня вартість збільшилася в 10 разів.

Із доповіді М. Хрущова на сесії Верховної Ради СРСР 1960 р.

«…Тепер буває так: лежить копійка на тротуарі, людина проходить і не нахиляється, щоб підняти її. А коли будуть нові гроші, копійка не буде валятися, її обов’язково піднімуть, бо це – коробка сірників…»

У 1961 р. Президія ВР СРСР ухвалила указ «Про посилення боротьби з особами, які ухиляються від суспільно корисної праці і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя». Відповідно до цього указу, люди, які не працювали в суспільному виробництві більш як 4 місяці на рік, а займалися приватною підприємницькою діяльністю, притягувалися до кримінальної відповідальності. Не працювати дозволялося лише домогосподаркам, які мали дітей. Інші непрацюючі, включаючи незаміжніх і бездітних жінок, переслідувалися відповідно до кримінальних кодексів союзних республік, які містили статті про переслідування осіб, які не працювали за наймом.