НЕОФОЛЬКЛОРИЗМ, НЕОКЛАСИКА ТА МУЗИЧНИЙ АВАНГАРД
37 УРОК
НЕОФОЛЬКЛОРИЗМ
(ВІД ГРЕЦЬК. НОВИЙ І ФОЛЬКЛОР) — ТЕЧІЯ В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ МУЗИЦІ 20 СТОЛІТТЯ, У ЯКІЙ ВІДНОВЛЕННЯ ЗАСОБІВ МУЗИЧНОГО ПИСЬМА ОРГАНІЧНО ПОВ'ЯЗАНЕ З ОПОРОЮ НА ФОЛЬКЛОР. В УКРАЇНІ НЕОФОЛЬКЛОРИЗМ РОЗВИВАВСЯ У 1960-1980-X РОКАХ. ЯСКРАВІ ЗРАЗКИ ТВОРЧОГО ПЕРЕЛОМЛЕННЯ ФОЛЬКЛОРНИХ ДЖЕРЕЛ СТВОРИЛИ ЄВГЕН СТАНКОВИЧ (ЗОКРЕМА ПЕРША НЕОФОЛЬКЛОРНА ОПЕРА — «КОЛИ ЦВІТЕ ПАПОРОТЬ»), МИРОСЛАВ СКОРИК.
МИРОСЛАВ СКОРИК
МИРОСЛАВ МИХАЙЛОВИЧ СКОРИК – КОМПОЗИТОР, МУЗИКОЗНАВЕЦЬ, НАРОДНИЙ АРТИСТ УКРАЇНИ, ЛАУРЕАТ ДЕРЖАВНОЇ ПРЕМІЇ ІМЕНІ Т. ШЕВЧЕНКА, ГЕРОЙ УКРАЇНИ, ВНУЧАТИЙ ПЛЕМІННИК ВІДОМОЇ ОПЕРНОЇ СПІВАЧКИ СОЛОМІЇ КРУШЕЛЬНИЦЬКОЇ, УЧЕНЬ С. ЛЮДКЕВИЧА. ПРАЦЮВАВ В США, АВСТРАЛІЇ. В КІНЦІ 1990-Х Р. ПОВЕРТАЄТЬСЯ В УКРАЇНУ. НАПИСАВ ОПЕРУ «МОЙСЕЙ» ЗА ПОЕМОЮ І. ФРАНКА, БАЛЕТ «ПОВЕРНЕННЯ БАТТЕРФЛЯЙ», КАНТАТИ, СОНАТУ, МУЗИКУ ДО КІНОФІЛЬМІВ («ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ»).
МИРОСЛАВ СКОРИК
У «Карпатському концерті», циклі «Гуцульський триптих» митець знаходить оркестрові барви, що нагадують звучання народних інструментів цього регіону — трембіти, флояри, цимбалів. Водночас у його творах використано прийоми сучасної серійної техніки. Такий синтез надає музичній мові композитора неповторного забарвлення.
Скорик Карпатська рапсодія для скрипки та ф-но
МИРОСЛАВ СКОРИК
Мирослав Скорик - Мелодія з кінофільму «Високий перевал» (Диригує автор)
Мелодія ля-мінор — музичний твір українського композитора Мирослава Скорика, написаний ним до фільму «Високий перевал» на прохання кінорежисера Володимира Денисенка.
Кінострічка, що мала робочу назву «Партії рядова», розповідає про повоєнні роки в Галичині і знімалася на початку 1980-х років. Попри те, що оригінальний сценарій акцентував увагу на трагедії, принесеній у звичайну галицьку сім'ю Другою світовою війною, під тиском владних структур картина зазнала значних змін вже на етапі монтажу, щоб зображувати діяльність ОУН-УПА крізь призму радянської ідеології.
Режисер картини, не поділяючи трактування сценарію, що його нав'язували представники КДБ, звернувся до Мирослава Скорика з проханням скласти таку музику до кінострічки, яка могла б «розказати» глядачеві те, чого не можна показати.
ЄВГЕН СТАНКОВИЧ
ЄВГЕН ФЕДОРОВИЧ СТАНКОВИЧ – КОМПОЗИТОР, УЧЕНЬ Б. ЛЯТОШИНСЬКОГО І МИРОСЛАВА СКОРИКА. ГЕРОЙ УКРАЇНИ, НАРОДНИЙ АРТИСТ УКРАЇНИ, ЛАУРЕАТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРЕМІЇ УКРАЇНИ ІМЕНІ Т. ШЕВЧЕНКА, НАГОРОДЖЕНИЙ ОРДЕНОМ ЯРОСЛАВА МУДРОГО У 2002РОЦІ. ВІН Є АВТОРОМ СИМФОНІЙ, ІНСТРУМЕНТАЛЬНИХ КОНЦЕРТІВ, КАМЕРНО-ІНСТРУМЕНТАЛЬНИХ ТВОРІВ, ХОРОВИХ ТВОРІВ, БАЛЕТІВ – «ОЛЬГА», «ПРОМЕТЕЙ», ФОЛЬК-ОПЕРИ «ЦВІТ ПАПОРОТІ», МУЗИКИ ДО КІНОФІЛЬМІВ («РОКСОЛАНА»).
Євген Станкович «Заключне Купало»
ЄВГЕН СТАНКОВИЧ
Євген Станкович — один із провідних українських композиторів-симфоністів сучасності. Його творчості притаманні монументальність задумів, драматизм, глибинні зв’язки з фольклором Закарпаття, експериментування у царині музичних форм і техніки. Він одним із перших у вітчизняній музиці застосував прийоми полістилістики, колажу.
Євген Станкович – глибоко національний композитор світового рівня: український – бо національна константа є найважливішим джерелом його наснаги; світовий – бо творчі досягнення майстра вийшли за межі українського виміру і стали загальнолюдським надбанням.
Євген Станкович «Новела» для кларнета, флейти і камерного оркестру
ЛЕСЯ ДИЧКО
ЛЕСЯ ДИЧКО
Її мистецький шлях розпочинався в знакові для української музики 60-ті роки: серед колег того покоління були Валентин Сильвестров, Леонід Грабовський, Євген Станкович, Володимир Губа. Тоді молода композиторка вразила нефольклорною кантатою «Червона калина», в якій звернулася до текстів українських пісень ХV—ХVІІ століть.
Саме хорова музика є для неї засобом висловлення художнього світобачення й життєвої філософії, цариною для втілення творчих задумів і пошуків. Наприкінці 80-х Леся Дичко взяла на себе сміливість відродити давні традиції української літургійної музики.
Літургії, створені Лесею Дичко за всіма церковними канонами богослужіння, повертали втрачений пласт музичної культури. Вже в незалежній Україні вперше у Володимирському соборі з благословення Патріарха Філарета зазвучала сакральна музика сучасного українського автора: це була Літургія №1 Лесі Дичко.
Важко знайти в Україні співочий колектив чи ансамбль, який не виконував би твори Лесі Дичко. Важко також назвати в країні та за її межами хоровий конкурс чи фестиваль, де не брала б участь «хорових справ майстер» Леся Дичко, яку жартома називають «міністром хорової культури України». А відомий польський композитор Ромуальд Твардовський «присвоїв» їй звання «Королева української хорової музики».
ЛЕСЯ ДИЧКО
ІВАН КАРАБИЦЬ
ІВАН КАРАБИЦЬ
У 70-80-і роки визначилося тяжіння композитора до масштабних музичних побудов, переважають симфонічні та вокально-симфонічні жанри (Концерт для хору, солістів і симфонічного оркестру «Сад божественних пісень» на вірші Г. С. Сковороди,
Іван Карабиць. "Vio-серенада"
опера-ораторія «Київські фрески», три концерти для оркестру), характерна філософська та громадянська тематика (теми Батьківщини, пам'яті, морального обов'язку).
ІВАН КАРАБИЦЬ
Стилістика композитора включає поєднує різні жанрово-стильові пласти українського фольклору (дума, протяжна пісня, інструментальні награші) і національного професійного музичного мистецтва (знаменний розспів, кант, хорова культура бароко, стилістика Б. Лятошинського), з надбаннями класиків ХХ ст. (Г. Малер, Д. Шостакович, Б. Барток, І. Стравінський) та новітніми тенденціями, а також і масовими жанрами. У свій час симфонічний оркестр Держтелерадіо України під керівництвом Вадима Гнєдаша та Володимира Сіренка записав ряд його творів у фонд українського радіо. Деякі твори І. Карабця виконувалися оркестром у Франції та Іспанії.
І. Карабиць «Де вітер землю голубить»
У музичній культурі минулого століття співіснували дві системи: з одного боку, офіційна музика соцреалізму, що, попри загальну естетику творів на замовлення, мала значні творчі здобутки, з іншого — офіційно не визнана у власній країні творчість композиторів-шістдесятників, які сповідували інші естетичні ідеали, реалізуючи їх переважно в інструментальній музиці, зокрема камерній.
МУЗИЧНИЙ АВАНГАРД
КИЇВСЬКИЙ АВАНГАРД
Українських композиторів-авангардистів вивчають у консерваторіях США, а їхні твори звучать на майданчиках європейських фестивалів. Попри це, українські слухачі майже не знають шістдесятників.
Терміном «авангард» називають музику, яка за характеристиками значно випереджає свій час. Саме такими й були твори групи «Київський авангард». Основними новаторськими елементами київських авангардистів є використання природних шумів, межування з сонористикою, техніка додекафонії. На їхню творчість значною мірою вплинули твори Шенберга, Веберна, Стравінського, Берга та Вареза.
КИЇВСЬКИЙ АВАНГАРД
Київський аванґард – унікальне явище в музичній культурі українського шістдесятництва. Цей яскравий спалах неофіційного музичного мистецтва групи молодих, почасти ще студентів, авторів насправді органічно вписується у річище духовних, естетичних та композиційних пошуків і досягнень світового повоєнного аванґарду другої половини ХХ століття.
Композитори збиралися на квартирі батьків Валентина Сильвестрова, вивчали музичні прийоми й західні партитури, слухали записи, таємно отримані з-за кордону.
Зліва направо: композитори Валентин Сильвестров, Святослав Крутиков та Віталій Годзяцький
ВАЛЕНТИН СІЛЬВЕСТРОВ
Валентин Сильвестров (народився 1937 року) – всесвітньовідомий український композитор, лауреат Міжнародної премії ім. С. Кусевицького, Міжнародного конкурсу композиторів Gaudeamus, Державної премії України ім. Т. Шевченка. Народний артист України. Почесний доктор honoris causa Національного університету Києво-Могилянська академія.
В. Сільвестров «Багатель»
ВІТАЛІЙ ГОДЗЯЦЬКИЙ
Ім’я композитора Віталія Годзяцького – заслуженого діяча мистецтв України, лауреата Премії імені Бориса Лятошинського – стало знаковим для української музики. Його вирізняє унікальний талант, у якому поєднані велика й мудра музикантська ерудиція та по-юнацькому щирий потяг до експерименту, захоплення пошуком нових звукових сфер.
Композитор цілком природно сприймає життя через фоновий досвід – світ звуків, що його оточують (на відміну від загалу, для якого головною є візуальність). Новаторські експерименти в галузі конкретної музики першим в Україні показав 1964 року саме Віталій Годзяцький. Шквал дискусій викликали його Чотири етюди для магнітофона (у новій редакції 1965 р. вони отримали назву «Чотири домашніх скерцо» для побутових предметів і фортепіано). Чого варті лише назви: «Полтергейст бавиться», «Емансипована валіза», «Реалізація квартири 29/1», «Антисвіт у “ящику”» (йдеться не про телевізор, а резонаторний ящик фортепіано, – у першому варіанті етюд іменувався «Антифортепіано»).
Мультфільм «Альтернатива» (муз. В. Годзяцького)
ЛЕОНІД ГРАБОВСЬКИЙ
Леонід Грабовський один із найяскравіших представників українського авангарду поруч із Валентином Сильвестровим, із яким він разом навчався й товаришує до сьогодні. Його твори насичені проникливістю та філософською спостережливістю, піднесеною духовністю. Йому властиві захоплення східною філософією, метафізикою, спіритуалізмом та езотерикою, що відображається на змісті творів, їх семантична насиченість дає ґрунт для музикознавців-аналітиків. У 1970-х працював як вільний композитор у Києві, зокрема у жанрах театральної та кіномузики. 1981 року поїхав з України до Москви, де працював вільним композитором та перекладачем і редактором часопису «Советская музыка» (нині «Музыкальная академия»), а 1989 року — до США (на запрошення Українського Музичного Товариства), де був композитором-резидентом при Українському Інституті Америки в Нью-Йорку (1990 — 1994). Живе у Джерсі-Сіті.
Concerto misterioso
Леонід Грабовський
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!