Деколонізація Африки. Крах апартеїду.

Всесвітня історія

11 клас

План уроку:

• 1. Деколонізація Африки.
• 2. Проблеми африканських країн.
• 3. Країни Південної Африки. Апартеїд.
• 4. Військово-диктаторські режими в державах Африки.
• 5. Африканські країни на межі ХХ – ХХІ ст.

Країни Африки

Спільність 53 держав, у яких проживає понад 50 народів і народностей, 3 тис. племен, які розмовляють 1000 мовами.

Найбільш конфліктна геополітична зона планети. Протягом останньої чверті ХХ ст. тут відбулося 35 великих збройних конфліктів, у яких загинуло понад 10 млн. осіб, причому 90 % - мирне населення.

Деколонізація Африки

Причини ліквідації колоніальних імперій

• Колонії як форма політичного, економічного й адміністративного переважання однієї країни над іншою історично вичерпали себе.

​

• Основним джерелом економічного зростання країн в епоху науково-технічної революції є сучасні технології, а не постачання сировини.

​

• Утримання колоній потребувало від країн-метрополій значних ресурсів, які починаючи з 50-х років ХХ ст. вигідніше було вкладати в людський та науково-технічний потенціал; колонії перестали бути прибутковими.

Передумови ліквідації колоніалізму

• Поразка в Другій світовій війні країн, які прагнули створити власні колоніальні імперії.
• Втрата провідних позицій у світі колоніальними державами (Велика Британія, Франція, Нідерланди, Португалія та ін.).
• Формування в колоніях національних еліт, посилення націоналістичних настроїв і прагнення незалежності. Розбудова колоніями власних економік робили їх економічно самодостатніми.

I етап (1946–1947)

Проголошена формальна незалежність

більшості африканських

країн, проте фактично вони не стали незалежними.

​

II етап (1960–1965)

У 1960 р. реально незалежними стали відразу 17 країн Африки. Для врегулювання територіальних суперечок була створена Організація Африканської єдності.

​

Етапи деколонізації Африки

Етапи деколонізації Африки

III етап (1975)

Остаточна ліквідація системи колоніалізму.

Незалежність від Португалії

здобули Ангола, Гвінея-Бісау,

Мозамбік, Острови Зеленого

Мису, Сан-Томе та Принсіпі.

IV етап (1980–1990-і роки)

У 1980 р. врегульовано проблему Південної Родезії (нині Зімбабве); у 1982 р. Британія надала незалежність Белізу.

У 1990 р. Південно-Африканська Республіка надала незалежність Намібії.

Проблеми африканських країн

• Трайбалізм – залишки родоплемінного ладу, схильність до культурної, суспільно-політичної відокремленості племен і міжплемінної ворожнечі.
• Найвідсталіший континент світу, масова неписемність.

Проблеми африканських країн

• Встановлення авторитарних режимів, фальсифікації виборів.
• Регулярні військові перевороти і міжетнічні чистки.
• Корупція та недостатність професійних державних чиновників.

Проблеми африканських країн

• Економіка більшості країн базується на сільськогосподарському виробництві �(кави, какао, арахісу, пальмової олії тощо) або видобутку корисних копалин.

Проблеми африканських країн

• Закінчення “Холодної війни” призвело до втрати інтересу великих держав до Африки і скорочення допомоги.
• З 1960-х рр. – періодичний голод, що долається тільки за допомогою ООН.

Проблеми африканських країн

• Неоколоніалізм – політика колишніх метрополій щодо держав, які вибороли національну незалежність, що полягає у насадженні й закріпленні нових форм економічної, політичної та соціокультурної нерівності.

Південно-Африканська республіка. Апартеїд

• Після того як на початку 60-х років ХХ ст. більшість африканських країн здобула незалежність, расизм на континенті зберігався тільки в Південно-Африканській Республіці (ПАР), де існував режим апартеїду.

​

Режим

апартеїду існував у Південно-Африканській Республіці в 1948–1991 рр.

• Апартеїд (роздільне проживання) — крайня форма расової дискримінації, що полягає в позбавленні цілих груп населення політичних і громадянських прав, аж до територіальної ізоляції за расовою належністю.
• Сучасним міжнародним правом розглядається як злочин проти людства.

• Нельсон Мандела (1918–2013) — президент Африканського національного конгресу, президент ПАР (1994–1999).
• 27 років провів у в’язниці за участь у підпільній збройній боротьбі проти режиму апартеїду.
• Лауреат Нобелівської премії миру (1993). Залишивши пост президента, брав активну участь у боротьбі з ВІЛ/СНІДом —хворобою, від якої помер його єдиний син.

• У вересні 1984 р. - акції громадянської непокори. Ці акції переросли в масові заворушення та вуличні зіткнення.
• У відповідь уряд увів в країні в червні 1985 р. надзвичайний стан.
• Масові заворушення 1984–1986 рр. засудила міжнародна громадськість.

Військово-диктаторські режими в державах Африки.

Правоавторитарні

(Заїр, Центральноафриканська Республіка, Сьєрра-Леоне, Чад, Ліберія, Руанда)

Лівоавторитарні

(Ефіопія, Лівія, Ангола, Мозамбік)

Змінювали свою орієнтацію, залежно від міжнародної ситуації

(Нігерія, Сомалі, Судан, Уганда, Конго)

Зовнішньополітичні пріорітети

• Рух неприєднання — міжнародне об’єднання країн світу, які визнають неприєднання до військово-політичних блоків і союзів одним з основних принципів своєї зовнішньої політики.
• Утворений на конференції в м. Белграді в 1961 р.

Закріплення вивченого матеріалу:

• 1. Поясніть історичні поняття: «деколонізація», «апартеїд», «Рік Африки», «Рух неприєднання».
• 2. Охарактеризуйте причини й передумови деколонізації Африки. Чому європейські держави погодилися надати незалежність народам Африки?
• 3. У чому проявлявся режим апартеїду в Південно-Африканській Республіці? Унаслідок яких подій було ліквідовано цей режим?

​

Домашнє завдання:

• Опрацювати параграф 20.
• Виконати завдання зі слайду 20 презентації