Календарно-обрядова поезія

Зміст

• Календарно-обрядова поезія
• Цикли та жанри
• Русальні пісні
• Купальські пісні
• Жниварські пісні
• Групи жниварських пісень
• Веснянки
• Гаївки
• Колядки
• Щедрівки
• Відмінності між колядками та щедрівками
• Висновок
• Література

​

​

​

​

​

Календарно-обрядова поезія

• Календарно-обрядова поезія — цикл фольклорних пісенних творів, зміст і виконання яких з доісторичної давнини пов’язані з річним народним відліком часу — народним обрядовим календарем.
• Первісно цей календар формувався у зв’язку з циклічними змінами у природі, з річним колом сонця, його поворотом на зиму і на літо, з весняним пробудженням та осіннім завмиранням природи.
• Пращури слов’ян відповідно до цих змін дали назви місяцям (вони в основному збереглися в українців, поляків, чехів та ін. народів) та узгоджували з ними свою циклічну, переважно хліборобську діяльність.
• Відповідно за багато тисячоліть сформувався у праукраїнців, дайбожичів, як і в інших народів світу, цикл свят та обрядів, основною метою яких було магічними заходами впливати на явища і сили природи, щоб мати добрий урожай, приплід худоби, щедрий збір меду, успішне полювання і навіть багату здобич у військових походах.

Цикли та жанри

Цикли календарно-обрядової поезії співвідносилися з певними періодами хліборобського року та відповідними трудовими процесами.

Русальні пісні

• Русальні пісні — окремий рід української обрядової пісенності з частими згадками про русалок, зустрічі з ними і їх «проводи», подекуди з мотивами веснянок: про ворожіння з голосу зозулі, звивання вінків, про милих і нелюбів тощо.
• Русальні пісні виконуються під час Зелених свят на початку або в середині травня за старим стилем, в час найбільшого замаювання землі зелами, квітами й травами (впродовж Русального тижня). У християнстві це свято відоме як Трійця і відбувається із значним запізненням через відставання ортодоксального календаря (зміщується від початку до кінця червня, 50-й день після Пасхи.
• Українці вірили в русалок, або мавок (нявок), тобто духовних істот, які поселяються серед рослин у лісах, полях, водах. Вважалося, що ці духовні сили можуть або сприяти, або шкодити людям. Тому від них потрібно було мати обереги — полин або любисток, подекуди — м'яту, лепеху, часник тощо. Не можна в ці дні ходити в жито, купатися в річці, щоб русалки не залоскотали.
• У русальських піснях помітні сліди культу русалок і «приносів» на полі, влаштовуваних для приєднання душ померлих.

Купальські пісні

• Купальські пісні — обрядові пісні, які співали на Івана Купала, біля ритуального вогнища.
• Передісторія: перед Купальським святом плодюча енергія Сонця і Землі досягає найвищої точки, а далі йде на спад. Це явище символізує звичай «ховати Ярила», який здійснюють заміжні жінки. Хлопці, дівчата, а також вдови до цього свята не допускалися. Вважалося, що самотність не повинна існувати, все має бути в парі.
• Настають найкоротші літні ночі — свято Купайла, і звідусіль: лісів, гаїв, берегів річок линуть купальські співи. Через християнський вплив їх подекуди стали називати «петрівочними піснями». Купальські пісні — це переважно мрії дівчат про заміжжя, прощання з вільним життям, бо восени настає пора весіль. Зміст цих пісень язичницький, купальський.
• Вважалося, що у цю ніч слід купатися в річці — це найкращий час для здоров'я.
• Купальські розваги молоді й нині є улюбленими в українців. Громади рідновірів у Києві святкують Купайла на березі Дніпра в день літнього сонцестояння 20-21 червня. Свято продовжується всю ніч і залишає надовго незабутні враження.
• Ці звичаї можна відродити у всіх містах і селах України, щоб молодь могла прилучитися до живлющого джерела народної пам'яті.

​

Жниварські пісні 

• Жниварські пісні — музично-поетичні твори, що оспівують початок, хід та завершення жнив.
• Жниварські пісні співали переважно жіночі гурти або окремі виконавці одноголосно без інструментного супроводу. Нині виходять навіть із пасив репертуару співаків старшого покоління і незабаром стануть реліктовим календар. жанром.
• За обставинами виконання поділяються на три групи:
• Зажинкові, що виконуються під час зажинання першого снопа;
• Жнивні — виконуються найчастіше під час ходьби в поле, повернення з нього й на перепочинку;
• Обжинкові — оспівують ритуал зжинання останнього снопа.

​

Групи жниварських пісень

• Пісні, виконувані під час жнив, відбивали основні періоди праці й обрядів, з нею пов’язаних. Їх можна поділити на три групи.
• Перша — зажинкові пісні — ті, що величають вправних жниць, перший сніп, бажають почати роботу в добрий час, пророкують добрий урожай, аби кіп було стільки, що «сивий соколойко», ставши на поміч при складанні кіп, не спроможний був їх усі зложити, «зозулька ж кує — копойки рахує — не злічить».
• У власне жниварських піснях величальні мотиви дещо відступають і звучать скарги на важку працю, на жадібність господарів, які до ночі тримають голодних наймитів-женців на полі. Такі пісні мають пізніше походження.
• Третя група — пісні обжинкові, у яких переважають нотки бадьорості, оптимізму, задоволення з того приводу, що вдалося завершити найтяжчий етап хліборобського року. Останній сніп прикрашають червоною стрічкою і з піснями несуть його додому.
• На вижатому полі женці залишали кілька стеблин — «бороду», зерно з них витрушували у розпушену серпами землю — на майбутній врожай. Біля «бороди», начебто дякуючи ниві, клали хлібину й ставили воду, лягали й качались по ниві, щоб повернути собі вироблену силу (відгомін стародавніх вірувань про живодайну силу землі). З останнього вижатого збіжжя, прикрашеного калиною і волошками, робили ще й вінок, його несла в село найкраща жниця як символ завершення праці.
• У піснях величалися роботящі руки, звучали урочисті, сповнені високої поезії порівняння: віночок, як сонце, як золото, звитий з перлів, він світить, як зірка; женці нагадують господарям про частування — вони заробили його своєю сумлінною працею.

​

Веснянки

• Веснянки (гаївки, гагілки, ягілки, ягівки, риндзівки, городальки) — назва старовинних слов'янських обрядових пісень, пов'язаних з початком весни і наближенням весняних польових робіт.
• У давніх слов'ян рік починався весною, березневе літочислення зберігалося до 1409 року (за цим літочисленням Нестор-літописець розпочав «Повість врем'яних літ»). Новий рік починався з відродженням навколишньої природи і з пробудженням матері-землі від зимового сну, з першою оранкою і сівбою. Весну зустрічали радісно й пишно, з піснями, танцями, іграми. Ці пісні назвали веснянками.
• З усіх видів календарно-звичаєвої обрядовості веснянки позначені найрозмаїтнішими музично-поетичними засобами.
• Веснянки співаються майже завжди одночасно з танцями та іграми, які мають «закликати» весну та добрий урожай.
• Існують і паралельні назви: на Поліссі — маївки, магівки, у західних регіонах України веснянки називають гагілками, гаївками, зокрема на Старосамбірщині — городальками, а на Яворівщині — риндзівками, на Волині — рогульки. Мелодії веснянок побудовані на багаторазовому повторенні однієї-двох поспівок у межах невеликого діапазону.
• У давніх слов'ян був звичай, зустрічаючи весну, виганяти, ховати або топити зиму. Для цього робили з соломи опудало, одягали його в людську одежу, співали над ним пісні, а потім роздягали, топили, палили або рубали. Після спалення попіл кидали у воду.

​

​

Гаївки

• Різновидом веснянок є гаївки — твори усної народної словесності, якими супроводжувались обрядові дійства, весняні ігрища та святкування, що відбувались у гаях, лісах чи поблизу водоймищ.
• С. Килимник заперечує думку О. Петрицького про те, що термін «гаївка» походить від назви індійського свята весни «гулі» або «голі». Він відстоює думку, висловлену вперше В. Гнатюком, що «гаївка» походить від «гай» — місця проведення язичницьких оргій та забав, звідси — часті рефрени типу «гай-гай», «ой, гай», «гаю-гаю» та інше.
• Дехто з дослідників не поділяє такої думки, оскільки поряд з терміном «гаївка» існував цілий ряд інших назв цього жанру, що побутували паралельно на різних територіях. М. Грушевськии, зокрема, подає такі: «ягівка», «гаілка», «гагілка», «ягілка», «магілка», «галанівка», «лаголайка» та інші. Ф. Колесса вважає, що відмінність гаївок полягає в тому, що вони виконувались тільки у час великодніх свят, а веснянки, на його думку, «обіймають крім гаївкових ігор, ще й цілий цикл весняних пісень, які співаються вже від Благовіщення цілу весну… але в деяких сторонах (Поділля, Холмщина, Підлісся) вживають паралельно обох назв».
• В. Гнатюк висловив думку, що «не кожну веснянку можна зачислити до гаївок, хоч кожна гаївка є веснянкою».

​

Колядки

• Колядки — величальні календарно-обрядові пісні зимового циклу свят, переважно у слов'янських народів. Первісно колядки супроводжували язичницькі обряди, дуже стійкими виявились обряди Коляди, пов'язані із вшануванням новонародженого сонця, культом предків. За християнства колядки асоціюються передусім із Різдвом, у своїх текстах відображають «народне християнство», переосмислення язичницького світогляду та ритуалів. Виконавці колядок традиційно називаються колядниками, а виконання колядок — колядуванням^.

Щедрівки

• Щедрі́вки — величальні українські народні обрядові пісні, які виконуються під Новий рік і у Щедрий Вечір. Відповідно до різдвяно-новорічних звичаїв, щедрівки, як і колядки, величають господаря та його родину.
• У щедрівках висловлюється побажання багатого врожаю, добробуту, приплоду худоби, доброго роїння бджіл. Поетичне слово в щедрівках і колядках виконує магічну функцію.
• У давніх щедрівках і колядках відбилися часи Київської Русі й збереглися образи князівсько-дружинного побуту. Проте у щедрівках і колядках християнського циклу переважають мотиви біблійних і євангельських та апокрифічних оповідань: картини народження Христа, поклоніння волхвів і пастухів. У багатьох щедрівках і колядках християнські мотиви і євангельські оповідання сполучені з життям і побутом українського селянина («Господь волики гонить, Пречиста Діва їсточки носить, а святий Петро за плугом ходить»). Образи святих вводяться, щоб надати ще більшої магічної сили поетичній формулі.
• До XV століття Новий Рік на Русі святкувався у березні, і щедрівки виконували функції веснянок, тобто, розпочинали весняний цикл, тому в них і залишились згадки про ластівок, зозуль… («прилетіла ластівочка», … «ой, сивая зозуленька»), і горобцеподібна пташка «щедрик» також прилітає на терени України лише в кінці березня.
• Навіть із запровадженням християнства на Русі 988 року «нехристиянські обряди довгий час могли не тільки зберігатися, а навіть розвиватися і збагачуватися, обрядові пісні й їх мелодії могли створюватися і змінюватися». Церковна влада, з одного боку, боролася з «поганськими» піснями, переслідуючи народних співців, забороняючи нехристиянські обряди, а з іншого, — намагалася прилучити обрядовий спів до християнських свят — Різдва і Хрещення.

​

Відмінності колядок від щедрівок та засівалок

• Традиційно різниця між колядками, щедрівками та засівалками суттєва.
• Колядки виконують на Різдво — 6—7 січня, щедрують — напередодні старого Нового року, 13 січня. А засівають вже в перший день Нового року (старого Нового року), тобто 14 січня^.
• В колядках прославляють народження Христа, а щедрівками бажають добробуту родині, багатого урожаю і т. ін. Засівалки за змістом схожі на щедрівки. Однак їх співають вранці 14 січня, на свято святого Василя.
• Це чітко відображається в текстах: якщо у щедрівках є постійне повторення слів про «добрий вечір» або «щедрий вечір», то в схожих за змістом та побажаннями засівалках повторюється «Сію-вію, посіваю» та подібні слова, адже саме вранці на Новий рік традиційно хлопці засівають зерном хати сусідів та родичів, приспівуючи відповідні обрядові пісні. Окрім того, у деяких засівалках згадується Святий Василь.

​

Висновок

• Отже, пісенна творчість українців календарно-обрядового циклу, пов’язана з родинною обрядовістю, та ліричні пісні (родинно-побутові й суспільно-побутові) свідчить про високу духовну культуру нашого народу, емоційне сприйняття світу, віру в досконалість найромантичніших почуттів, передають уявлення про добро і зло, правду і кривду, вірність і зраду, про справжні цінності, які кожен має у своєму серці.

Література

• Кононенко П. Українознавство / П. Кононенко. – К.: Наукова думка, 1996. – 353 с.
• Лановик М., Лановик З. Українська усна народна творчість / М. Лановик, З. Лановик. – К.: Знання – Прес , 2006. – 592 с.
• Народні перлини. Українські народні пісні. – К.: Дніпро, 1971. – 390 с.
• Таланчук О. Українознавство. Усна народна творчість: навчальнометодичний посібник / О. Таланчук. – К.: Либідь, 1998. – 248 с.
• Гнатюк В. Вибрані статті про народну творчість / В. Гнатюк. – К.: Наукова думка, 1986. – 247 с.

Дякую за увагу!