Україна у період загострення радянської системи
(сер. 1960-х – поч. 1980-х рр.)
“ЗАСТІЙ”
Презентацію підготувала учениця 11 класу Юшко Ірина
Заміна політичного курсу країни після усунення Хрущова
Номенклатура – панівна партійна еліта в СРСР, що цілком контролювала всі сфери життя суспільства.
ЗАСТІЙ – правління Брежнєва (1964-1982), який характеризувався політикою, що заперечувала будь-які спроби оновлення суспільства, консервувала існуючий режим, наслідком чого стало наростання радянського ладу.
Брежнєв Леонід Ілліч – радянський партійний діяч, один із керівників КПРС. У 1936-1937 рр. Був директором Дніпродзержинського металургійного технікуму. У 1960-1964 рр. – Голова Президії Верховної Ради СРСР і одночасно секретар ЦК КПРС. Виявив себе як майстер залаштункових політичних інтриг і був противником десталінізації, що її розпочав Хрущов. �Із жовтня 1964 року перший ,а з 1966 року – Генеральний секретар ЦК КПРС. Із його діяльністю пов”язані неосталіністська лінія, посилення русифікації, агресивна зовнішня політика, придушення інтелектуальної свободи і прав людини, посилення тотального контролю суспільства з боку органів КДБ, моральна деградація партійно-державної номенклатури.
( 1906 – 1982 )
Політика першого секретаря ЦК КПУ – П. Шелеста
Основні заходи політики Шелеста
| -участь в усуненні Хрущова від влади |
-виступ за розширення прав УРСР у внутрішній та зовнішній економічній політиці | -участь у боротьбі з дисидентським рухом |
-підтримка поміркованої українізації | -активна підтримка збройної інтервенції військ Варшавського Договору в Чехословаччину (серпень 1968 рік) |
-видання книги “ Україно наша радянська” з екскурсом у героїчне минуле країни | -авторитарний стиль керівництва |
Позитивні
Негативні
Шелест Петро Юхимович – український радянський партійний діяч. У 1928 р. вступив до КП(б)У. З 1940 р. – на партійній роботі. З липня 1963р. Був першим секретарем ЦК КП України. Своєю кар”єрою завдячував підтримці з боку М. Хрущова та М. Підгорного, але у 1964 р. Разом із М. Підгорним відіграв важливу роль в усуненні М. Хрущова від влади. У травні 1972 р. був звільнений із посади першого секретаря ЦК КП України “у зв”язку з переведенням на іншу роботу” – заступник Голови Ради Міністрів СРСР. Під час перебування на посту першого секретаря ЦК КПУ (1963 – 1972 рр.) придушував прояви дисидентського руху в Україні. Прийшовши до влади на хвилі повоєнної “українізації” парійного та державного апарату в УРСР, П. Шелест намагався обстоювати економічні інтереси України перед московським центром. На тлі загальної політики русифікації вагомими були його виступи на захист прав укр. мови в шкількиній освіті, друкуванні газет, журналів. Автономний курс політики Шелеста не задовольняв московських партійних лідерів.
(1908 – 1996)
Політика першого секретаря ЦК КПУ В. Щербицького
-жорстка централізація, підпорядкованість республіки центру
-орієнтація економіки України на народне господарство СРСР
-посилення русифікації
-усунення від влади прибічників Шелеста
-підбір кадрів за принципом особистої відданості
-партійна чистка, прихована обміном партійних квитків
-нещадна боротьба з будь-якими проявами інакомислення
Щербицький Володимир Васильович – радянський партійний та деравний діяч в Україні. Відіграв одну з провідних ролей у знятті Шелеста з посади першого секретаря ЦК КПУ. Із травня 1972р. по вересень 1989р. перебував на посаді першого секретаря ЦК КПУ. Відповідальний за чистку українського державного і політичного апарату, який у роки правління Шелеста наважився проводити автономний щодо Москви політичний курс, за русифікацію політичного та културного життя в Україні, розправу з дисидентством. Щербицький робив усе можливе, щоб стримати розвиток демократичних процесів і гласності в Україні, перетворивши республіку в “заповідник застою”. Відправлений на пенсію лише у вересні 1989 року, коли його плітична лінія зазнала краху, і постала потреба у більш гнучкому лідері КПУ, який пішов би на діалог з опозицією. Ймовірно, вчинив самогубство. Похований на центральному Байковому кладовищі в Києві.
( 1918 – 1990 )
Конституція УРСР 1978 року
-УРСР – суверенна держава у добровільному союзі радянських республік |
-УРСР зберігає за собою право вільного виходу з СРСР |
-в УРСР пробудовано розвинуте соціалістичне суспільство, в якому створені могутні продуктичні сили, неухильно підвищується добробут і культура народу |
-влада в УРСР належить народу, який здійснює її через ради народних депутатів |
-керівною і спрямовуючою силою раднського суспільства, ядром його політичної системи є КПРС |
-економіка УРСР є складовою частиною єдиного народо-господарчого комплексу СРСР |
-гарантія прав (на працю, житло, безкоштовну освіту, медицину) і свобод (слова, зборів, віросповідання) громадян . |
26 квітня 1978 року – прийняття нової КОНСТИТУЦІЇ УРСР, розробленої на основі КОНСТИТУЦІЇ СРСР від 7жовтня 1977 року.
Конституція 1978р. закріплювала підлегле становище УРСР, чимало її статей мали декларативний характер і не відповідали реаліям суспільного життя.
Косигінська економічна реформа 1965 року
-розширення господарчої самостійності підприємств (госпрозрахунок) ; | -ліквідація раднаргоспів, поновлення галузевих міністерств ; |
-посилення економічних стимулів праці залежно від її результатів ; | -посилення централізації ; |
-створеня фондів матеріального стимулювання на підприємствах ; | -прерогативою центру був розподіл виробленої продукції, формування і розміщення виробництва ; |
-оцінка діяльності підприємств не за валовою,а за реалізованою продукцією. | -відсутність конкуренції, зільшення обсягів реалізації продукції не завдяки якості та дешевизні товаруу, а шляхом приписок чи зниження плану. |
ПОЗИТИВНІ
НЕГАТИВНІ
Реформа була спробою вмонтувати елементи економічного стимулювання в існуючу систему, в умовах адміністративно-командного управління економікою вона була приречена на невдачу.
Розвиок промисловості
ДОСЯГНЕННЯ
-високі темпи розвитку електроенергетики
-бурхливий розвиток вугільної, нафтової, газової, хімічної промисловості, металургії, машинобудування
-будівництво нових великих підприємств, комплексів, цехів
-зростання кількісних показників випуску промислової продукції
КРИЗОВІ ЯВИЩА
-переважання виробництва засобів праці над виробництвом предметів споживання
-низька якість продукції, зменшення рентабельності підприємств, недостатня механізація та автоматизація виробництва
-спрацьованість засобів виробництва, вичерпання трудових і матеріальних ресурсів
-неврахування центром економічних можливостей України, безвідповідальне ставлення до її природного середовища
Розвиток сільського господарства
Досягнення
-зростання капіталовкладень в аграрний сектор
-зростання цін на сільськогосподарську продукцію при державних закупівлях
-установлення твердих цін для державних закупівель на 6 років і надбавка 50% до закупівельної ціни на позапланову продукцію
-введення гарантованої оплати праці колгоспників за таривними ставками
-зменшення податку з колгоспів
-механізація сільськогосподарського виробництва (посівні та збиральні машини, автодоїлки)
-зниження цін на сількосподарську техніку та запчастини до неї
-завершення електрифікації колгоспів та раднаргоспів, зменшення тарифів на електроенергію для виробничих потреб села
-постаблення адміністративних заходів проти підсобних господарств
Розвиток сільського господарства
Кризові явища
-розростання апарату управління сільським господарством
-жорстка централізація управління, некомпетентне втручання центру в місцеві справи
-недостатня кількість і низька якість сільськогосподарської техніки; нестача міндобрив, хімічних засобів захисту рослин
-низький рівень впровадження в аграрному секторі нових наукових розробок
-недбала переробка та зберігання врожаю; результатом була щорічна втрата третини овочів і фруктів, 10% зерна
-недостатній розвиток соціальної сфери села, відтік молоді в міста; поява неперспективних “умираючих” сіл
-загалом низькі матеріальні стимули сільськогосподарської праці
-падіння темпів виробництва
Керівництво країни намагалося спинити загрозливі тенденції в економіці, але колгоспно-раднаргоспна система й адміністративно-камндні методи управління вичерпали себе. Необхідні були докорінні соціально-економічні зміни.
Етносоціальний склад населення України
-зменшення темпів приросту населення України |
-скорочення тривалості життя |
-перевищення наприкінці 1970-х рр. у деяких районах України рівня смертності над рівнем народжуваності |
-урбанізація |
-зростання чисельності робітничого класу та інтелігенції при зменшенні кількості сільських працівників |
-зростання кількості росіян, представників національностей Закавказзя, Середньої Азії |
Рівень життя населення
ДОСЯГНЕННЯ
-зростання життєвого рівня населення України
-збільшення мінімальної та середньої місячної зарплатні, пенсій, стипендій
-збільшення майже у 5 разів загальної суми виплат та пільг за рахунок громадських фондів
-введення в експлуатацію великої кількості житлових будинків, шкіл, будинків культури
-безкоштовні медицина та навчання, можливість безкоштовно користуватись підручниками у середній школі
-поліпшення транспортного обслуговування населення (дешевший проїзд, нові маршрутки, відкриття метрополітену в Харкові)
-призначення грошової допомоги малозабезпеченим сім”ям із неповнолітніми дітьми
Рівень життя населення
КРИЗОВІ ЯВИЩА
-відставання за якістю життя від сусідніх еврєпейських країн
-невідповідність обсягів виробництва та реалізації товарів народного споживання потребам населення; дефіцит споживчої продукції
-недостатні розміри пенсій навіть після їх підвищення
-великий розрив між рівнями соціального забезпечення села та міста
-залишковий принцип фінансування соціальної сфери
-низька якість медичних послуг, нестача медикаментів й обладнання
-прихована інфляція
-зростання розриву між життєвими рівнями звичайних громадян та “номенклатури”
-уповільнення темпів зростання прибутків населення
ОПОЗИЦІЙНИЙ РУХ
Причини активізації опозиційного руху в другій половині 60-х – на початку 70-х рр.
-інтервенція радянських військ у Чехословаччнину в 1968р., яка викликала хвилю протестів
-видання у Львові В. Чорноволом самовидавничого журналу “Український вісник”, що сприяло консолідації дисидентського руху
-нарада з безпеки та співробітництва в ЄВРОПІ в 1975р., на якій керівники Радянського Союзу підписали Гельсінський Акт, що передбачав гарантію громадянських прав і свобод на територіях країн-учасниць наради
-ігнорування конституційних прав людини в СРСР; репресії проти інакомислячих
Основні напрямки опозиційного руху в Україні
національно-культурницький
право-захисний
самостійницький
релігійний
Форми діяльності дисидентів
-створення підпільних і легальних груп та організацій |
-розповсюдження нелегальних видань, у яких друкувалися заборонені цензурою твори (“самовидав”) |
-порушення національної проблеми на різноманітних наукових сиипозіумах і конференціях |
-організація шенченківських свят, вечорів пам”яті Лесі Українки, Івана Франка |
-створення гуртків вивчення вітчизняної історії, клубів, творчої молоді |
-організація мітингів протесту, демонстрацій, пікетувань |
-надсилання письмових заяв (“відкритих листів”) до вищих органів СРСР та УРСР, до міжнародних організацій |
Репресії проти правозахисників
-залякування (спеціальні “бесіди” в органах КБД, організація різноманітних “кампаній” у пресі)
-застосування адміністративних санкцій ( виговори,звільнення з роботии)
-арешти та ув”язнення
-ізоляція у психіатричних лікарнях
Видатні представники українського дисидентського руху :
М. Горинь
В. Стус
Л. Лук”яненко
В. Чорновіл
М. Руденко
І. Світличний
С. Хмара
Листопад 1976 р. – створення Української Гельсінської Спілки (УГС)
Діяльність УГС
Лідер
Микола Руденко
Учасники
О. Бердник
Л. Лук”яненко
І. Кандиба
О. Мешко
П. Григоренко
Методи боротьби – легальні (у межах радянської конституції та підписання СРСР міжнародних угод).
Мета :
-боротьба за дотримання прав людини
-досягнення суверенітету України
-боротьба за звільнення політв”язнів
-ліквідація цензури
Влада переслідувала членів УГС та застосовувала до них репресії (із 37 членів групи 23 були засуджені та відправлені у табори на заслання, 6 – позбавлені радянського громадянство, В. Стус, О. Тихий, Ю. Литвин загинули у таборах).
Релігійне дисиденство
Лідер:
Йосип Тереля
МЕТА :
-боротьба за свободу совісті та віросповідання
-реабілітація та легалізація УГКЦ, протестантських церков та течій
-боротьба за вільне здійснення релігійних обрядів, повернення храмів віруючим
-звільнення засуджених за рілігійні переконання
-реабілітація страчених служителів культу
-створення комітету з захисту УГКЦ
Культура та духовне життя
-перехід до навчання за новими навчальними програмами у 1966 – 1967 роках (запровадження нових дисциплін : кібернетики, суспільствознавства, генетики) |
-завершення переходу до обов”язкової загальної середньої освіти (1976р.) |
-ухвалення Верховною Радою “Основних напрямків реформ загальноосвітньої та професійної школи” |
-знецінення знань |
-зменшення кількості шкіл з українською мовою викладання |
-збільшення кількості навчальних профтехосвітніх закладів |
-створення на основі підінститутів Донецького, Сімферопольського та Запорізького університетів |
-відкриття низки нових інститутів |
-збільшення кількості студентів майже удвічі |
-зміцнення матеріально-технічної бази вузів( будівництво нових навч. Корпусів, гуртожитків, спортивних комплексів) |
-невисока якість підготовки спеціалістів (особливо на заочних і вечірніх відділеннях) |
-політизація освіти |
Освіта
Наука
-провідний науковий центр України – Академія Наук на чолі з Б. Патоном, яка складалася з тьох секцій :
-зростання кількості дослідників в академічних установах
-вагомі здобутки вітчизняної науки :
1. створення унікальної плавальної установки “Уран” , що використовувалась для вивчення плазми і керованої термоядерної реакції
-вихід у світ багатотомних “Історії Української РСР” , “Історії українського мистецтвознавства” , “Української Радянської Енциклопедії”
-недостатнє фінансування науки
Література
-збагачення української літератури новими творами О. Гончара (“Собор”, “Берег любові”, “Чорний Яр”), М. Стельмаха (“ Правда і кривда”, “Думка про тебе”), П. Загребельного ( “Диво”, “Розгін”).�
-видання збірок віршів Д. Павличка, І. Драча, В. Коломійця, Б. Олійника�
-велика популярність пісень,написаних на слова А. Малишка (“Пісня про рушник”), М. Ткача (“ Марічка”), М. Сингаївського (“ Чорнобривці”), Д. Павличка ( “Два кольори”).
-незважаючи на ідеологічний тиск, продовжували працювати відомі письменники та публіцисти М. Руденко, В. Снегірьов, В. Стус, Є. Сверстюк, Л. Костенко
-посилення уваги українських письменників не лише до історічних, але й до сучасних тем
Мистецтво
-новаторство у вітчизняному кінематографі (зародження нового напрямку в кіномистецтві – “поетичного кіно”)
-плідна праця українських кіномитців; вихід у світ яскравих кінострічок <<Тіні забутих предків>> С. Параджанова, <<Білий птах з чорною ознакою>> Ю. Іллєнка,<<В бій ідуть тільки “старики” >>, <<Ати-бати йшли солдати >> Л. Бикова
-позитивні зрушення в розвитку театрального мистецтва (плідна діяльність академічних драматичних театрів ім. І. Франка у Києві, ім. Т. Шевченка у Харкові, ім. М. Заньковецької у Львові
-яскрава гра майстрів сцени Н. Ужвій, Б. Ступки, А. Роговцевої
-втрата національного колориту в українському театральному мистецтві та кінематографі (актичне витіснення укр. мови)
-розвиток усіх жанрів музичного мистецтва (створення нових опер, оперет, симфоній,пісень)
-творча діяльність сузір”я талановитих оперних співаків (Гнатюк, Мірошніченко, Кондратюк, Макренко, Солов”яненко)
-яскраві виступи українського народного хору ім. Г. Верьовки, капели “Думка”, капели бандуристів України, Черкаського народного хору, Гуцульського та Буковинського ансамблів післі й танцю
-плідна діяльність Івасюка (пісні “ Я піду в далекі гори”, “Червона рута”, “Водограй”)
-розкриття тем вітчизняної історії в українському образотворчому мистецтві
Дякую за увагу