НАУКИ, ЩО ВИВЧАЮТЬ ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ�ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ, ПРИНЦИПИ Й СКЛАДОВІ

Яким є сучасне розуміння здоров’я людини?

• У сучасному розумінні сутності здоров’я домінуючим є холістичний (відгрец. холос – цілий, цілісний) підхід. За цим підходом здоров’я розглядається нелише як відсутність захворювань, а як стан загального благополуччя, що інтегрує три складники:
• фізичне,
• психічне,
• соціальне (суспільне) здоров’я

Фізичне (соматичне) здоров’я

• Це стан благополуччя, що визначається впорядкованістю будови й функцій організму людини та ступенем біологічної адаптації до умов довкілля.

вивчають

• значення мають передусім знання природничих наук:
• біології (анатомії, фізіології, біохімії, біофізики, генетики, молекулярної біології, антропології, ембріології, імунології), фізики, хімії, географії, астрономії.
• Лікування й профілактика захворювань неможливі без медичних (ендокринологія, кардіологія, стоматологія) і фармацевтичних (фармакологія, токсикологія)

Психічне здоров’я –

• це стан благополуччя, що визначається впорядкованістю поведінки організму людини та психічною адаптованістю до середовища існування.
• Основними компонентами
• психічного здоров’я є
• інтелектуальне, емоційне й
• духовне благополуччя.

вивчають

• необхідні знання психологічних наук (нейропсихологія, психіатрія, психоекологія, психогенетика), біологічних (нейрофізіологія, етологія), медичних (ендокринологія) та філософських (логіка, релігієзнавство, естетика, етика) наук.

Соціальне здоров’я

• стан благополуччя, що визначає
• ефективність взаємодії людини із
• соціальним середовищем.
• Компонентами соціального здоров’я є моральність людини (визначає її поведінку в суспільстві) та соціальна адаптованість (активне й пасивне пристосування індивіда до соціальних умов).

Для вивчення компонентів соціального здоров’я необхідні знання

• соціологічних (соціологія, соціальна психологія) та історичних (етнологія, археологія) наук.

ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ

• це спосіб життєдіяльності людини, що відповідає її генетичним особливостям, конкретним умовам життя й спрямований на формування, збереження і зміцнення здоров’я.

​

• У визначенні здорового способу життя для кожної людини треба брати до уваги її типологічні особливості (тип ВНД, домінуючий тип вегетативної нервової регуляції тощо), вік і стать, соціальну ситуацію (сімейний стан, професію, умови праці та ін.).

Принцип єдності (цілісності)

• для людини як біосоціальної істоти стверджує взаємозв’язок і взаємозалежність фізичної, психологічної й соціальної складових здоров’я людини.

Принцип активності

• вказує на необхідність рухливого способу життя, активне формування вольових якостей, що зменшують шкідливі впливи негативних емоцій, вибір активної життєвої позиції тощо.

Принцип ритмічності

• передбачає вимоги щодо режиму харчування, навантажень, відпочинку, праці відповідно до внутрішніх й зовнішніх біологічних ритмів.

Принцип адаптивності

• акцентує увагу на значенні адаптивних механізмів для підвищення власного адаптивного потенціалу, зміцнення імунітету, психологічної стійкості, пізнавального научіння й мотивації в адаптованості людини.

Принцип відповідності

• підкреслює важливу роль співвіднесення обміну речовин, енергії та інформації з потребами організму, вимог помірності й самообмеження, пов’язаних з режимом харчування, фізичним навантаженням, віковими особливостями росту й розвитку.

​

Принцип самоорганізації

• є важливим для організації фізичного розвитку та зміцнення адаптивних можливостей організму, професійної самодисципліни, повноцінної самореалізації своїх обдарувань і здібностей, оскільки основою здорового способу життя є саме індивідуальна система поведінки й звичок кожної окремої людини.

Принцип індивідуальності вказує

• вказує на необхідність розуміння біологічної неповторності кожної людини, індивідуальних проявів вищої нервової діяльності для усвідомлення свого «Я», особливостей характеру тощо.

Раціональне харчування

• Завдяки принципам збалансованості, різноманітності, ритмічності, індивідуальності кожна людина отримує усі необхідні речовини, що виконують харчову, енергетичну, регуляторну, захисну та інформативну функції.

Рухова активність людини

• людини визначається станом м’язової системи і є основною умовою
• життєдіяльності організму.

Особиста гігієна передбачає

• передбачає догляд за тілом, гігієну одягу та взуття, що сприяє зміцненню здоров’я, поліпшенню обміну речовин, кровообігу, травлення, дихання, розвитку фізичних і розумових здібностей людини.

Розумне чергування праці та відпочинку –

• Сприяння ритмічному перебігу фізіологічних процесів – це основний принцип цієї складової. Біоритми окремих органів і систем взаємодіють між собою й утворюють упорядковану систему ритмів, що сприяють оптимальній діяльності організму.

Загартовування –

• це передусім уміле вдосконалення фізіологічних механізмів захисту й адаптації організму. Під час загартовування слід дотримуватись таких принципів, як систематичність використання всіх процедур, поступовість збільшення їхньої подразнювальної дії, послідовність їхнього проведення, відповідність стану здоров’я, комплексність дії природних чинників.

Відмова від шкідливих звичок,

• надмірні витрати коштів, ігроманія, обкусування нігтів, надмірне витрачання часу на перегляд телевізійних передач, роботу з комп’ютером і гаджетами, постійне смоктання великого пальця та ін. Особливо шкідливими є наркоманія, зловживання алкоголем, токсикоманія та куріння. Кожна зі шкідливих звичок спричиняє залежність або поведінкові розлади людини, що можуть стати причиною
• захворювань.

Культура здоров’я

• включає знання (пізнавальний

компонент), умінняй навички (практично дійовий компонент) та уявлення й переконання (ціннісно-емоційний компонент) людини з питань формування, збереження та зміцнення власного здоров’я і здоров’я оточуючих.