Творчість

І.Котляревського – новий етап у розвитку національного самоусвідомлення. Драматург і театральний діяч. Історія появи «Енеїди»

Так Котляревський у щасливий час

Вкраїнським словом розпочав співати .

І спів той виглядав на жарт не раз,

Та був у нім завдаток сил багатий,

І огник , ним засвічений , не згас,

А розгорівсь, щоб всіх нас зігрівати.

І.Франко

Народився 9 вересня 1769 року в Полтаві, в родині канцеляриста магістрату Петра Котляревського та його дружини Параски Жуковської, з родини козака Решетилівської сотні

Садиба І.Котляревського в Полтаві

Здобув освіту в церковно-приходській школі. До 1789 р. вчився в Полтавській духовній семінарії, де опанував стародавні мови (старогрецьку, латину), сучасні йому німецьку й французьку, російську, польську. Читав в оригіналі твори Горація, Вергілія, Овідія, інших письменників античного світу.

Іван Котляревський був освіченим та мав гарну пам’ять. Уже в 11 років він знав російську та французьку мови й літератури, латину, поетику, риторику, філософію та богослов’я.

Тодішня Полтава, як згадують біографи І.Котляревського, нараховувала приблизно 8000 мешканців і нагадувала собою село. Це було повітове містечко.

Котляревським було «пожалувано» дворянство, вони мали недалеко від Полтави трохи землі, кількох кріпаків, яких згодом письменник відпустив на волю.

1789 р., не закінчивши навчання, покидає семінарію, кілька років працює в новоросійській канцелярії, а потім полишає і цю роботу, стає домашнім учителем у поміщицьких маєтках Золотоніського повіту, де познайомився з традиціями, побутом селян.

С. П. Стеблін-Камінський, перший біограф поета, згадує: « Тут у цю пору свого життя Котляревський бував на зібраннях і забавах простого люду і сам, переодягнений, брав учать у них, уважно слухав і записував слова і пісні, вивчав нові, спостерігав звичаї, повір̓я, обряди, перекази…» Саме у період учителювання поет починає багаторічну працю над поемою «Енеїда».

Жив він скромно. Багато читав, відзначався працьовитістю і наполегливістю, мав дар до малювання, розповіді, особливо гумористичної, прекрасно грав на скрипці – цариці музики.

Згодом, у 1808 році, книговидавець І.Глазунов повторив це видання. Ці публікації робилися без відома і згоди автора, тому вийшли зі значними огріхами, які не могли задовольнити автора.

У 1809 році з’являється друком його знаменита поема уже в чотирьох частинах «Вергилиева Энеида, на малороссийский язык переложенная И.Котляревским». На титулі містилося авторське зауваження: «Вновь исправленная и дополненная противу прежних изданий».

З 1810 року і до кінця свого життя Іван Петрович Котляревський живе в Полтаві, працюючи наглядачем Будинку для виховання дітей бідних .

У 1812 р. Котляревському знову довелося повернутися до військової служби: за дорученням генерал-губернатора він виїхав у с. Горошине формувати 5-ий козацький полк для війни з Наполеоном. За 17 днів полк був сформований, а Котляревський за успішне виконання завдання нагороджений медаллю на честь переможного завершення війни.

З 1827 року

— попечитель «богоугодних

закладів» Полтави.

​

Увесь цей час письменник не пориває з творчою діяльністю, захоплюється театральною справою.

У 1818 році його призначають директором Полтавського театру. З метою збагачення репертуару він створює драму «Наталка Полтавка» і водевіль «Москаль-чарівник», які з успіхом було поставлено у 1819 році.

Так, на полтавській сцені, з початків нової української драматургії зароджувався національний професійний театр.

​

Стараннями І.Котляревського було випущено з кріпацтва М.Щепкіна, який згодом успішно виступав у п’єсах свого покровителя.

М. Щепкін

У 1821 році поет закінчує писати поему, останню частину «Енеїди», але побачити повне видання йому не судилося.

​

Повне видання “Енеїди” з’явилося на світ у 1842 році, уже після смерті автора.

У Котляревського була таємна покровителька. Науковці припускають, що це була Варвара Рєпніна − дружина генерал-губернатора Миколи Рєпніна. Вона замовила Котляревському перекласти з французької роботу Дюкена для Полтавського інституту шляхетних дівчат. Три томи по 500 сторінок літератор перекладав 15 років.

Худорлявий, підтягнутий, у свята носив драгунський мундир і мав успіх у панянок. Не одна дівчина задивлялася на ставного та високого Котляревського як завидного жениха. Приємне, енергійне обличчя, чорне, як воронове крило, волосся, римський ніс, білозуба сяюча й зваблива усмішка. У побуті Котляревський був скромним, невибагливим, жив просто. Його часто відвідували друзі, приймав він їх завжди гостинно. І його запрошували охоче, бо мав хист незрівнянного оповідача. Де Іван Петрович, там влучний анекдот, веселощі, жарти, прислів`я – одне слово, він був душею товариства.

Яким був Іван Петрович у житті?

Котляревський був матеріально забезпечений. Перед смертю він відпустив 6 кріпаків на волю. Його дім в Полтаві, письменник заповідав своїй економці, Мотрі Векливечивій, унтер-офіцерській вдові. Деякі дослідники вважають, що у них були близькі стосунки.

1835 р письменник за станом здоров̓ я залишає службу , а 10 листопада 1838 року тихо згасає, залишивши рідній Україні найкоштовніший спадок – твори народною мовою.

На пам̓ ятник Котляревському в Полтаві, що був відкритий 1903 р., кошти збирала вся Україна.

Погруддя

І. Котляревського на його садибі в Полтаві

Будеш, батьку, панувати,

Поки живуть люди,

Поки сонце з неба сяє,

Тебе не забудуть.

Тарас Шевченко