Тема "Міжнародна підтримка України в умовах війни. «Норманська четвірка». Санкції, накладені на РФ за невиконання Мінських домовленостей"
Чому в 2008 р. спроба подати заявку на вступ до НАТО зазнала невдачі?
Чим зумовлені різкі зміни у зовнішній політиці України в 2005, 2010 та 2014 рр.?
Хто переміг на виборах президента України у 2014 році?
Світова спільнота однозначно оцінила окупацію Криму та частини Донецької і Луганської областей як збройну агресію Російської Федерації проти України. Глави провідних світових держав утворили міжнародну коаліцію на підтримку незалежності та територіальної цілісності України. У червні 2014 року очільники Німеччини, Франції, Росії та України сформували Нормандський формат (Нормандія — область на півночі Франції) для переговорів по врегулюванню ситуації на Сході України. До контактної групи увійшли представники президентів Росії та України, канцлер Німеччини Ангела Меркель і президент Франції Франсуа Олланд (згодом — Еммануель Макрон). Перша зустріч в цьому форматі відбулась 6 червня 2014 р. На зустрічі лідери країн обговорили російсько-українську війну, її наслідки та задекларували бажання якнайшвидшого завершення війни.
5 вересня 2014 року були прийняті Мінські домовленості про тимчасове припинення військових дій. Угоду, що складалася з 12 пунктів підписали представники ОБСЄ, України, Російської Федерації, «ДНР» і «ЛНР». Ними визначена демаркаційна лінія сторін: військ України і сепаратистів. Важке озброєння мало бути відведене від лінії зіткнення сторін на 50 км. У ньому також йшлося про обмін заручниками (військовополоненими), про забезпечення виконання угод моніторинговою групою ОБСЄ. У протоколі згадувалося зобов'язання України законодавчим шляхом забезпечити «особливий статус» окремих районів Донецької і Луганської областей. Утім, це поняття було розмитим. Моніторинг режиму припинення вогню з боку ОБСЄ теж не конкретизовано. Мінські домовленості не ратифікувала Верховна Рада, і вони стали політичним, а не юридичним документом.
Незважаючи на низку неузгодженостей щодо проведення на місцевості лінії розмежування сторін протистояння, сили АТО в цей період активних наступальних дій не здійснювали. Натомість російські окупаційні війська постійно вчиняли провокації, спрямовані на ескалацію збройного конфлікту. Так, з 5 вересня 2014 р. по 15 січня 2015 р. було вчинено понад 20 тис. обстрілів наших військ.
Прагнучи забезпечити виконання Мінських угод, західні союзники України запровадили чергові санкції проти Російської Федерації, проте це не змінило ситуацію на сході України.
24 січня 2015-го росіяни вбили 29 маріупольців у “Східному” мікрорайоні
Перемир'я на сході України було відносним і поступово зійшло нанівець. 11 лютого 2015 р. у Мінському палаці незалежності зустрілися лідери Німеччини, Франції, Росії та України (формат «нормандської четвірки»), щоб обговорити план урегулювання конфлікту на сході України. У результаті тривалих переговорів лідери «четвірки» домовилися про негайне і всеосяжне припинення вогню в окремих районах Донецької та Луганської областей, починаючи з 15 лютого, а також про моніторинг і верифікацію ОБСЄ режиму припинення вогню й відведення важкого озброєння із застосуванням усіх потрібних технічних систем, зокрема супутників та радіолокаційних систем.
Провідні держави світу сприйняли підсумки переговорів «нормандської четвірки» (Мінськ-2) з полегшенням. У заяві Білого дому зазначалося: «Америка вітає угоду, досягнуту в Мінську. Вона є потенційно істотним кроком до мирного врегулювання конфлікту. Тепер услід за домовленістю потрібно зробити негайні конкретні кроки щодо виконання зобов'язань усіх сторін». Однак міністр закордонних справ ФРН Ф.-В. Штайнмаєр був менш оптимістичний і в день підписання документів сказав журналістам: «Сьогоднішні домовленості не є всеосяжним рішенням або проривом. Однак “Мінськ-2” міг би розглядатися як крок уперед на тлі насилля, яке тривало протягом тижнів, міг би відвести нас від спіралі цього насилля в напрямі політичного рішення».
Побоювання Ф.-В. Штайнмаєра виявилися цілком обґрунтованими. На міжпарламентській раді Україна - НАТО в червні 2015 р. міністр оборони України С. Полторак поінформував присутніх, що за час перемир'я бойовики понад 4 тис. разів порушили «режим тиші».
У жовтні 2015 року на паризькому саміті «нормандської четвірки» Штайнмаєр запропонував власний метод імплементації Комплексу заходів щодо виконання Мінського протоколу (“Формула Штайнмаєра”). Він передбачав в теоретичному варіанті врегулювання Війни на сході України шляхом проведення місцевих виборів під наглядом ОБСЄ, надання тимчасового особливого статусу окремим територіям Донбасу, а потім — після доповіді представників ОБСЄ за підсумками виборів на непідконтрольній Україні території — надання постійного особливого статусу цим територіям. 1 жовтня 2019 року в Мінську учасники тристоронньої контактної групи підписали «формулу Штайнмаєра». Проте, зважаючи на негативне ставлення українського суспільства до “формули”, яка по суті означала капітуляцію України, вона була відкинута й українською владою.
У березні 2014 року Євросоюз уперше запровадив персональні санкції за дії, що підривають суверенітет і територіальну цілісність України. Протягом 2014-2019 років санкційний список неодноразово доповнювався. Якщо на початку в ньому фігурувала лише 21 особа, то станом на на 2018 рік режим персональних санкцій ЄС було вже поширено на 177 фізичних осіб та 48 організацій. Він полягав у замороженні активів та обмеженні права на в’їзд і пересування територією держав-членів ЄС.
Персональний санкційний список ЄС є спільним для Криму і Донбасу.
У червні 2014 року з метою припинення торгівлі, туристичної та інвестиційної співпраці з окупованим Росією Кримом ЄС запровадив «кримський» пакет економічних санкцій, яким обмежив імпорт товарів, вироблених в Криму, заборонив інвестиції в інфраструктуру Криму, експорт технологій тощо. Зазначений пакет санкцій протягом останніх років також неодноразово розширювався, а дія його продовжувалася.
Після збиття рейсу МН-17 та у зв'язку з подальшим загостренням безпекової ситуації на Донбасі у липні та у вересні 2014 року Євросоюз запровадив пакет економічних та секторальних санкцій проти РФ. Ці санкції обмежують співпрацю у секторах, які мають найбільший вплив на економіку РФ, – фінансовому, військово-промисловому та енергетичному.
У фінансовій сфері обмеження стосуються операцій та контрактів із «Сбербанком», Банком «ВТБ», «Газпромбанком», «Внєшекономбанком», «Россельхозбанком». У сфері експорту до Росії військової техніки, технологій та товарів подвійного призначення обмежувальні заходи стосуються переліку, визначеного Регламентом ЄС № 428/2009. Обмеження ЄС на експорт обладнання та технологій в РФ в енергетичній сфері стосуються продукції та технологій, призначених для розвідки глибоководних природних ресурсів та видобутку нафти, розвідки арктичних запасів нафти і проектів видобутку сланцевої нафти.
Важливе значення для стримування російської агресії мали і санкції, запровадження іншими міжнародними партнерами, в першу чергу США, які створили найпотужніший пакет обмежувальних заходів проти РФ.
Станом на 18 лютого 2021 року у зв'язку з російською агресією проти України Міністерством фінансів США було запроваджено санкції проти 258 фізичних осіб та 185 юридичних осіб та організацій, а також секторальні санкції проти 291 юридичної особи.
За статистичними даними ЄС за 2015 рік Росія втратила третю позицію серед торговельних партнерів ЄС, поступившись Швейцарії. Частка Росії в торговельному балансі ЄС становила тоді близько 5 % (для порівняння: частка США — 18 %, Китаю — 15 %, Швейцарії — 7 %).
Політичну кризу в Україні, а також агресіб Росії проти нашої держави обговорювали в березні 2014 року на екстреному саміті ЄС в Брюсселі. На порядку денному стояло також прохання післяреволюційної української влади якомога швидше підписати Угоду про асоціацію між Україною і ЄС. Згодилися на компроміс: розділити Угоду на політичну та економічну частини й підписати спочатку перший, а потім другий документ. 21 березня 2014 року було підписано Угоду про партнерство та співробітництво між Європейським Союзом і Україною, економічну частину — 27 червня 2014 року. 16 вересня 2014 року Європейський парламент ратифікував Угоду синхронно з Верховною Радою України. За ратифікацію проголосували 355 депутатів Верховної Ради та 535 депутатів Європарламенту.
Першими з країн-членів ЄС Угоду ратифікували Румунія, Литва та Латвія; останніми — Кіпр, Бельгія, Нідерланди. Були визначені цілі Угоди, серед яких — створення асоціації, поступове зближення між Україною та ЄС на основі спільних цінностей, поглиблення економічних та торговельних відносин, зокрема шляхом створення зони вільної торгівлі, посилення співробітництва у сфері юстиції, свободи і безпеки. Закріплені принципи, які лежатимуть в основі асоціації, передусім забезпечення прав людини та основоположних свобод, повага до верховенства права, дотримання суверенітету й територіальної цілісності, непорушності кордонів і незалежності. Підкреслено, що подальші відносини між Україною та ЄС базуватимуться також на принципах вільної ринкової економіки, верховенства права, ефективному урядуванні тощо.
Угода про асоціацію України з ЄС мала стратегічне значення для країни: відбулася зміна географічної структури українського експорту на користь збільшення його обсягів до країн ЄС. Україна стала однією з п’яти країн — найбільших експортерів сільськогосподарської продукції до ЄС (листопад 2017 р. - жовтень 2018 р.). До цього часу Україна експортувала переважно сировину (зокрема, аграрну), але Угода створила можливості й для експорту переробленої продукції. На цей вид товарів мита повністю знято, а на сировину знято лише частково (у межах квот). Передбачалося, що Угода сприятиме перетворенню України на розвинену європейську державу, і наша країна не залишиться «сировинним придатком» Європи.
17 травня 2017 року в місті Страсбург (Франція) була підписана Угода про запровадження з 11 червня 2017 року безвізового режиму для громадян України при перетині кордону з державами ЄС. Безвізовий статус дозволив кожному українцеві, хто має біометричний паспорт, в'їжджати до будь-якої країни ЄС без попереднього одержання візи у відповідному консульському відділі тієї чи іншої країни. Проте були прописані окремі обмеження. Безвіз не стосується осіб, які їдуть на навчання до країн ЄС, а також тих, хто їде туди на роботу. Окремі дозвільні документи повинні мати громадяни, які хочуть потрапити у Велику Британію — країну, яка запустила механізм виходу з ЄС. Громадянин, який перетинає кордон, повинен мати відповідні кошти на прожиття. І має право перебувати в державах ЄС не більше трьох місяців. За перший рік існування безвізу ним скористалося півмільйона українців. Безвіз має колосальне психологічне значення для українських громадян. Вони на рівних правах з європейцями можуть вільно перетинати кордони, здійснювати ділові і туристичні поїздки, не відчувати себе людьми нижчого сорту.
Дані на травень 2019 р.
Перевірте себе
Співвіднесіть дати і події
21 березня 2014 р.
27 березня 2014 р.
червень 2014 р.
вересень 2014 р.
11 червня 2017 р.
- підписано Угоду про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС;
- сформовано Нормандський формат;
- запроваджено безвізовий режим для громадян України при перетині кордону з державами ЄС;
- ухвалено Генеральною Асамблеєю ООН резолюцію про підтримку територіальної цілісності України;
- підписано Мінську угоду.
Висловіть своє ставлення до сказаного Ліною Костенко. Чи спонукає її думка до вивчення історії України та її популяризації у світі?
«А ви думали, що Україна так просто. Україна — це супер. Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни».
1. Поміркуйте і у вигляді тез запишіть чому Російська Федерація здійснювала і здійснює послідовну політику щодо утримання України від інтеграції з ЄС?
2. Доведіть або спростуйте думку: «Безвіз має колосальне психологічне значення для громадян України».
Домашнє завдання