БАТЬКІВСЬКІ ЗБОРИ

АГРЕСІЯ. ПОДОЛАННЯ АГРЕСІЇ

Агресія – це специфічна форма поведінки, яка трактується як процес, що має специфічну функцію і організацію.

• Агресивність же розглядається як психічна якість особистості. Терміном «агресивність» визначають ситуативну, або особистісну схильність до руйнуючої поведінки.

Структура агресії, її види�

​

Прояви агресії дуже різноманітні. Психологи виділяють два основних типи агресивних проявів:

​

• цільова агресія;
• інструментальна агресія;

Агресивні прояви розрізняються за своєю структурою (А.К.Осинський, І. Заграфова, Н.Д. Левітов):

​

• 1. За спрямованістю: - Агресія - спрямована назовні; Аутоагресія – спрямована на себе;

​

• 2. За метою: - інтелектуальна агресія; ворожа агресія;

​

• 3. За методом вираження: - фізична агресія; вербальна агресія;

​

• 4. За ступенем виразності: - пряма агресія; непряма агресія;

​

• 5. За наявністю ініціативи: - ініціативна агресія; оборонна агресія;

Агресія може бути спрямована:

​

• на оточуючих людей поза сім`ї;
• тільки на близьких людей;
• на тварин;
• на себе (наприклад, в формі висмикування волосся, здирання шкіри, кусання нігтів, відмови від їжі в підлітковому віці);
• на зовнішні фізичні об`єкти;
• на символічні і фантазійні об`єкти .

​

Найчастіше за все, агресія викликається словами і вчинками, тобто має соціальний контекст. Негативні емоції, які викликаються образами, або перешкодами, ведуть до агресивних намірів.

• Зараз прояви дитячої агресивності є однією з найбільш розповсюджених форм дитячої поведінки, з якою приходиться мати справу дорослим.

​

• Сюди відносяться спалахи роздратованості, неслухняність, надмірна активність, жорстокість.

​

• У більшості дітей спостерігається пряма і опосередкована вербальна агресія – від скарг і агресивних фантазій, до прямих образ і погроз .

• А.Фурманов зауважує, що в якийсь період багатьом дітям притаманна агресивність.
• Вона обумовлена розчаруваннями, викликаними позбавленнями і обмеженнями, які стають травмуючими для дитини. І найбільш задовільним рішенням для дитини може здаватися агресивна реакція.
• Особливо, якщо у дитини обмежені здібності до самовираження, або вона позбавлена можливості іншим способом задовольнити істотну для неї потребу. Наприклад, нерідко буває так, що батьки, або хто-небудь з близьких забороняють що-небудь, позбавляють її предмету виниклої потреби або не дозволяють задовольнити її тим способом, яким бажає дитина.

• Агресія може виникати в двох випадках:

1) як крайня міра, коли дитина вичерпала всі інші можливості для задоволення своїх потреб;

2) як «вивчена» поведінка, коли дитина поступає агресивно, слідуючи зразку (поведінка батьків, інших значущих осіб, літературних або кінематографічних персонажів).

У дітей, як і у дорослих спостерігається дві форми агресії:

​

• 1) недеструктивна агресивність – як механізм задоволення бажань, досягнення цілей і здатності до адаптації; як зауважує Паренс, вона необхідна для здорового емоційного розвитку.

​

• 2) Ворожа деструктивність – не тільки злісна ворожа поведінка, а й бажання причинити біль, отримати задоволення від цього. Результатом такої поведінки бувають конфлікти, становлення агресивності як риси характеру.

Серед психологічних особливостей, які провокують агресивну поведінку дітей виділяють:

​

• недостатній розвиток інтелекту і комунікативних навичок;

​

• знижений рівень саморегуляції;

​

• нерозвиненість ігрової діяльності;

​

• знижену самооцінку;

​

• порушення у відносинах з однолітками.

Особливості дитячої агресії:

​

• Жертвами агресії стають близькі люди – рідні, друзі і т.д.;

​

• Далеко не всі агресивні діти виховуються в неблагополучних сім`ях;

​

• Агресія найчастіше виникає без реального приводу.

Отже, формування агресивних тенденцій у дітей виникає через декілька шляхів:�

​

1. Батьки заохочують агресивність в своїх дітях безпосередньо, або показують приклад (модель) відповідної поведінки по відношенню до інших і оточуючому середовищу.

​

2. Батьки карають дітей за прояви агресивності. З досліджень можна виявити, що:

​

• Батьки, які дуже рідко придушують агресивність у своїх дітей, виховують в дитині надмірну агресивність.

​

• Батьки, які не карають своїх дітей за прояви агресивності, вірогідніше за все, виховують в них надмірну агресивність

​

• Батьки, які розумно придушують агресивність у своїх дітей, як правило, виховують вміння володіти собою в ситуаціях, провокуючих агресивну поведінку.

​

Видів агресивних реакцій

​

• 1. Фізична агресія — використання

фізичної сили проти іншої людини.

​

• 2. Непряма агресія спрямована

через іншу людину або групу

людей.

​

• 3. Роздратованість — схильність до прояву

негативних почуттів при найменшому

збудженні (запальність, грубість).

​

• 4. Негативізм — опозиційна манера в поведінці від пасивного опору до активної боротьби проти встановлених звичаїв і законів.

​

• 5. Образа — заздрість і ненависть до оточуючих за справжні і вигадані дії.

​

• 6. Вербальна агресія — вираження негативних почуттів як через форму (крик, вереск), так і через словесні відповіді (погрози).

​

Напрями корекційної роботи�

​

Корекційну роботу з агресивними дітьми доцільно проводити в чотирьох напрямах.

​

• 1. Навчати дітей соціально прийнятних способів вираження гніву (вчити дітей прямо заявляти про свої почуття та виражати гнів у формі гри — переносячи його на гумові та м'які іграшки, подушки, «скляночки для крику» тощо).

​

• Ця техніка особливо корисна для роботи з несміливими, не впевненими в собі дітьми, але її не можна рекомендувати для тих, хто працюють з дітьми холеричного типу активності.

​

• Для зниження емоційної напруженості рекомендується залучати дітей до роботи з податливими матеріалами: глиною, пластиліном — тістом.

• 2. Навчати дітей прийомів саморегуляції, вміння володіти собою за різних ситуацій, для них корисними будуть будь-які релаксаційні та психогімнастичні вправи, зважаючи на м'язову напругу й зажими в ділянці кисті рук та обличчя. Наприклад, піднімаючи та кидаючи «тяжку штангу», дитина зменшує напруженість, відволікається та відпочиває.
• Одним із прийомів самоконтролю є стискання в кишені «чарівного камінчика» чи іншого талісмана, який попередить агресивні бажання. Можна рекомендувати дитині дуже простий спосіб довести свою силу: стиснути долонями лікті і притиснути руки до грудей — поза витриманої людини.

​

​

• 2. Для виходу з конфліктних ситуацій агресивних дітей необхідно навчати різних комунікативних умінь: вітання і прощання, звертання, прохання про підтримку, послугу, допомогу, надання допомоги, вдячності, відмови.
• Дуже важливо проводити спеціальну роботу, спрямовану на розвиток компетентності у спілкуванні дітей з агресивними проявами. Розвиваючи компетентність у спілкуванні дітей з агресивними проявами, необхідно навчити їх слухати інших, співпрацювати, говорити перед іншими, керувати та підкорятися.

​

​

• Обговорюючи агресивні вчинки, необхідно запитувати, що відчуває дитина, як і коли вона співпереживає та співчуває іншим, як реально може допомогти ровесникові.

​

У конфліктних ситуаціях рекомендуються дорослим �такі правила взаємодії з �дитиною.�

​

1. Спокійне ставлення у разі не значної агресії:

​

• повністю ігнорувати агресивні реакції дитини;

​

• виразити своє розуміння дитячих почуттів («звичайно, тобі прикро...»);

​

• запропонувати дитині щось зробити, попросити про допомогу, тобто переключити її увагу на інше («допоможи...», «подай...», «потримай...»);

​

• позитивно пояснити поведінку («ти сердитий, тому що втомився...»).

​

• 2. Дитина відреаговує свій гнів у дозволених межах і заспокоюється.

​

• Доречно після цього проаналізувати її поведінку разом, важливо обговорити конкретні факти, які відбулися «тут і тепер», які слова говорила та що робила дитина.
• Необхідно акцентувати увагу на вчинку, а не на особистості, не обзивати її, не оцінювати та не нагадувати минулих проступків, тому що критичні зауваження посилять дитячу образу.
• Замість поширеного, але неефективного «читання моралі» краще вказати дитині на негативні наслідки її поведінки та можливі напрями конструктивного вирішення конфліктної ситуації.

​

• Для зниження дитячої агресивності необхідно встановити зворотний зв'язок, використовуючи такі прийоми:

​

• визнання факту агресії («ти поводишся агресивно»);

​

• розкриття мотивів агресивної поведінки («ти демонструєш силу»);

​

• називання особистого почуття, обумовленого негативною поведінкою дитини («я хвилююсь, коли ти б'єш...»);

​

• нагадування правил («ми ж з

тобою домовились...»).

​

​

3. Контроль за своїми негативними емоціями (роздратуванням, гнівом, злістю, страхом та безпорадністю), які виникають у ситуації взаємодії з агресивними дітьми. Важливо ще раз нагадати типові помилкові дії дорослих, які посилюють емоційну напруженість:

​

• підвищення голосу та зміна тону на погрозливий;

​

• демонстрування влади («буде так, як скажу», «хто тут старший?»);

​

• агресивні поза і жести: розмова «крізь зуби», перехрещені руки, стиснені щелепи;

​

• негативна оцінка особистості дитини, її родичів та друзів;

​

• використання фізичної сили;

​

• втягування в конфлікт сторонніх людей;

​

• порівняння дитини з ровесниками не на її користь;

​

• накази, вимоги, тиск, висміювання та передражнювання.

​

• В.О. Сухомлинський не раз наголошував, що не можна виставляти недоліки, сподіваючись, що дитина зможе критично оцінити свою поведінку та змінити її. Цей шлях вражає самолюбство, почуття власної гідності, гордість дитини.
• Сухомлинський був переконаний, що безліч конфліктів, які часто закінчуються великою бідою, трапляються в. ід невміння дорослого розмовляти з учнями.

• У світі є лише одна по-справжньому чарівна дитина і кожна мати ії знає.

Сент де Екзюпері

​

• Дітям потрібні не повчання , а приклад.

Жозеф Жубер

​

• Вихователь сам повинен бути вихованим.

Карл Маркс

• З дітьми багато клопоту, та без них – і світ немилий.

​

• Щоб змінити дитину її потрібно любити, вплив буде пропорційний кількості любові.

​

• Виховуємо хлопчика – формуємо людину, виховуємо дівчинку – створюємо всесвіт.

• {[ Хай ваші родини удуть будуть
• щасливими,

здоровими!!!

Світлого неба над головою!

Дякую увагу!