Віктор Близнець�«Бусько і Бусиха»
1. Про автора.
Віктор Семенович Близнець
(10 квітня 1933, Одеська область — 2 квітня 1981, Київ) — український письменник-прозаїк.
Видав низку популярних дитячих творів — від казок, оповідей до повістей, серед яких «Звук павутинки» (1969), «Женя і Синько» (1974) і «Земля світлячків» (1979).
2. Прочитай слова.
зва-ли
кри-ла
вес-но-ю
чу-жи-на
ле-ле-ки
круж-ля-ли
ви-хо-ди-ла
спу-ска-лись
по-вер-та-лись
ви-про-си-ла
мос-ти-лись
Лелеку звали Бусько, лелечиху — Бусиха.
3. Прочитай оповідання «Бусько і Бусиха».
Ранньою весною повертались вони з чужини і кружляли над селом.
Баба Груня виходила з хати, махала їм косинкою.
А лелеки кружляли і все нижче й нижче спускались до неї.
Баба випросила хлопців, щоб�затягли на хату колесо. І на те колесо сідали лелеки і мостили собі гніздо.
Якось була холодна весна, уночі раптом завіяло. Вийшла баба у двір — по коліна мокрого снігу, і лежать у снігу Бусько й Бусиха, крила розпустили, уже й голови не зведуть. «Бідні ж ви мої!» — забідкалась баба Груня, взяла їх у хату, натопила піч, нагодувала, напоїла чаєм з травами.
Видужали Бусько з Бусихою, ще більше полюбили бабу.�Гніздо мостили вони високе й розкішне. І по черзі вартували його. Пам’ятаю: вже смеркло, небо зоряне, світле, а на гнізді лелека стоїть, і його наче хтось вуглиною намалював. Стоїть на одній нозі, дзьоб свій задер, і здається — на Буськовому дзьобі місяць повис.
Перед сном баба Груня любила поговорити з лелеками. Стане серед двору й питає:�— Як воно, Бусько, не обіцяєш на завтра дощу?�— Кла-кла, — стукає дзьобом Бусько.�— Та воно й видно, — каже баба. — Зорі чисті, трава суха, буде спека. А я оце взяла розсаду, капусту хотіла приткнуть на городі, та й не здумаю, що тепер…�— Кла-кла, — каже Бусько.�— Ну хіба що так, — зітхає баба і йде в хату.
Кожної осені баба проводжала буськів у дорогу. Виходила за ворота, і махала косинкою, і наказувала: «Дивіться, тримайтеся гурту. Та де хмара — летіть високо, а де блискавка з громом — летіть низько…»
4. Дай, будь ласка, відповіді на питання.