Шляхи метеорів Персеїд здаються трохи викривленими завдяки ширококутному об’єктиву, який їх зафіксував, але насправді всі вони подорожували прямо з однієї точки на небі, яка називається радіантом. (Джош Дурі)

М.М. Сиротинін (1896-1977)

Приклади реактивності� �молекулярний рівень�

Приклади реактивності� �клітинний рівень�

Адгезія (а) и фагоцитоз (б) Candida albicans нейтрофілом

а – х15000; б – х5000

в – скануююча електронна мікрофотографія фагоцитуучого нейтрофіла

х2500

а

б

в

Приклади реактивності� �

тканинний рівень

рівень організму

органний рівень

Джерелом інфекції є заражена людина, включаючи інкубаційний період. Коронавірус має відносно низьку вірулентність – для інфікування необхідно тривалий час контакту з хворою людиною (більше 15 хвилин). Хворий може заразити від 0 до 11 інших людей.

Середній інкубаційний період - 5-6 днів, проте він може затягнутися і до 14-24 днів.

У жінок прогноз кращий, ніж у чоловіків, у останніх смертність вище, особливо з віком.

81% хворих мають легкий перебіг - лікування вдома, головне - носити маску для обмеження інфікування інших, не виходити на вулицю, не ходити в магазини та інші людні місця;

14% - клініка важка, необхідна госпіталізація з інгаляцією кисню;

5% - клініка критична, необхідна госпіталізація в реанімаційне відділення.

У хворих середня тривалість від моменту діагностики до припинення виділення вірусу становить 20 днів (інтерквартільний розмах - від 17 до 24 днів, максимальна тривалість - 37 днів).

Найстарішій у світі двоголової черепахи, названої Янусом, 3 вересня виповнилося 25 років. Грецька черепаха (Testudo graeca) народилася в Женевському музеї природної історії у Швейцарії і з тих пір живе там. Має два серця, два комплекти легень і, за словами співробітників музею, дві окремі особи.

«Права голова цікавіша, не спить, у неї набагато сильніша особистість», — каже дресирувальник Анжеліка Бургуан. «Ліва голова пасивніша і любить поїсти».

https://www.dw.com/en/two-headed-tortoise-janus-celebrates-25th-birthday/a-63011544?utm_source=Nature+Briefing&utm_campaign=bb8b4e597f-briefing-dy-20221006&utm_medium=email&utm_term=0_c9dfd39373-bb8b4e597f-46276074

Е.А. Татарінов (1892-1950)

ученик та найближчий соратник О.О. Богомольця,

з 1931 року - завідувач кафедри патологічної фізіології КМІ

Л.С. Штерн (1878-1968)

Структура гемато-енцефалічного бар’єру �П. Ерліх, 1885

Структура:

- ендотелій капіляра

- базальна мембрана

- мембрана астроциту

3D-модель гемато-енцефалічного бар’єру

Види Т-лімфоцитів:

Т-хелпери – 55-60%, CD4+, активація імунної відповіді (Т-, В-лімфоцити, макрофагі)

Тх-0 – «наївні», здатні до подальшого диференцювання у напрямку або Тх-1 або Тх-2

Тх-1 – стимулятор утворення – IL-2,12 з АПК; продукують IL-2, γ-IF, TNF-α

Тх-2 – стимулятор утворення – IL-4 з тучних клітин; продукують IL-4,5,10,13

Тх-17 – стимулятор утворення – TGF-β, IL-23; продукують IL-17 (активація нейтрофілів)

T-reg (регуляторні) – CD4+CD25+Foxp3+ супресують Т-лімфоцити і АПК

Т-кілери – 20-30%, CD8+, цитотоксичний або проапоптичний ефект на клітини-мішені

CD8+CD28+ - мають властивості кілерів

CD8+CD28- - супресори, що виробляють гальмівні цитокіни (IL-6,10, γ-IF)

https://biology.univ.kiev.ua/images/stories/Kafedry/Microbiologiya/Library/Rozdil_11.pdf

Схема розвитку Т-клітинних імунних реакцій

Схема розвитку імунної відповіді

1 – захоплення чужорідного антигену АПК;

2 – презентація на АПК антигенного пептиду (АгП) у комплексі з МНС II;

3 – розпізнавання Т-хелпером на АПК комплексу МНС II + АгП та його активація;

4 – розпізнавання чужорідного антигену імуноглобуліновим рецептором В-клітини і презентація В-клітиною антигенного пептиду в комплексі з МНС II;

5 – розпізнавання активованим Т-хелпером на В-клітині АгП в комплексі з МНС II;

6 – активація В-клітини і диференціювання її в плазматичну клітину;

7 – синтез плазматичною клітиною специфічних антитіл;

8 – розпізнавання активованим Т-хелпером на АПК-містку АгП в комплексі з МНС II, активація цієї АПК та розпізнавання ЦТЛ на АПК-містку АгП в комплексі з МНС I;

9 – активація ЦТЛ;

10 – знищення активованим ЦТЛ клітини-мішені

​

https://biology.univ.kiev.ua/images/stories/Kafedry/Microbiologiya/Library/Rozdil_11.pdf

Ральф Марвін Стейнман 

(1943-2011)

американський імунолог та цитолог, лауреат Нобелівської премії з фізіології та медицини у 2011 р. (спільно з Брюсом

Бетлером та Жюлем Гоффманом) «за відкриття �дендритних клітин та вивчення їх значення для набутого імунітету»(клітини Лангерганса шкіри)

Chowdhury MA, Hossain N, Kashem MA, Shahid MA, Alam A. Immune response in COVID-19: A review. J Infect Public Health. 2020 Nov;13(11):1619-1629. doi: 10.1016/j.jiph.2020.07.001. Epub 2020 Jul 14. PMID: 32718895; PMCID: PMC7359800.

https://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S1876034120305670?via%3Dihub

https://www.dovepress.com/getfile.php?fileID=67481

​

Akbar AN, Gilroy DW. Aging immunity may exacerbate COVID-19. Science. 2020 Jul 17;369(6501):256-257. doi: 10.1126/ science.abb0762. PMID: 32675364.

• Х-зчеплена агаммаглобулінемія

(хвороба Брутона)

•    Гіпер-IgM синдром
•    Х-зчеплена аутосомно-рецесивна

      делеция генів важких ланцюгів

      імуноглобулінів

•    дефіцит k-ланцюгів
•    селективний дефіцит субклассов IgG

      з або без дефіциту IgA

•    дефіцит антитіл з нормальним

     рівнем імуноглобулінів

•    загальна варіабельна імунна

      недостатність

•    дефіцит IgA

Хвороба Брутона - X-зчеплена інфантильна, вроджена агаммаглобулінемія.

У 1952 році американський педіатр Брутон описав 8-річного хлопчика, який з 4-річного віку 14 разів хворів пневмонією, переніс отити, синусити, сепсис, менінгіт. У крові немає антитіл.

Мутантний білок - тирозинкіназа Брутона.

Х-зчеплений рецесивний тип спадкування, виявляється тільки у хлопчиків.

У крові - відсутність гаммаглобулинов:

IgA і IgM знижені у 100 разів, а IgG - в 10 разів.

Плазмоцити в кістковому мозку майже відсутні.

Найбільш часто зустрічається селективний дефіцит IgA - 1 на 500-1500 жителів основної популяції. Крім підвищеної сприйнятливості до інфекцій, дефіцит IgA призводе до розвитку алергії (атопічного дерматиту і бронхіальній астмі) і аутоімунних захворювань (склеродермії, ревматоїдного артриту, вітіліго та ін.).

​

• синдром Ді Джорджі
• первинний дефіцит CD4 клітин
• дефіцит CD7 Т-клітин
• дефіцит ІЛ-2
• множинна недостатність цитокінів
• дефект передачі сигналу

Синдром Ді Джорджі

(синдром дізембріогенеза 3-4 зябрової дуги, природжена аплазія тимусу та прищитоподібних залоз, синдром 22q11.2) –

різновид ідіопатичного ізольованого гипопаратиреоза;

рідкісне вроджене захворювання з аутосомно-домінантним типом успадкування

Характеризується агенезией або дисгенезом прищитоподібних залоз, аплазією тимусу, що приводить до різкого зниження популяції Т-лімфоцитів і імунологічної недостатності, вродженими аномаліями великих судин (дефекти аорти, тетрада Фалло).

• синдром Віскотта-Олдріча;
• атаксія-телеангіектазії (синдром Луї-Бар);
• важка комбінована імунна недостатність:
• Х-зчеплена зі статтю,
• аутосомно-реціссівна;
• дефіцит аденозіндезамінази; дефіцит пуріннуклеозід- фосфорілази (швейцарського типу);
• дефіцит молекул II класу МНС (синдром лисих лімфоцитів);
• ретикулярна дізгенезія;
• дефіцит CD3γ або CD3ε;
• дефіцит СD8-лімфоцитів.

Синдром Віскотта-Олдріча

рідкісне Х-зчеплене рецесивне захворювання (хворіють тільки хлопчики) з наявністю:

екземи,

тромбоцитопенії,

імунодефіциту.

прояви:

•  атопічний дерматит,
•  геморагічний синдром

(кривавий пронос),

•  части інфекційні захворювання.

У крові низький IgM, нормальний IgG, високий IgA, дуже високий IgE.

Синдром Луї-Барр -

вроджений імунодефіцитний стан з переважним ураженням Т-ланки імунітету,

успадковується за аутосомно-рецесивним типом.

Клінічно проявляється мозжочковою атаксією,

у віці від 2 до 8 років виникають телеангіектазії (бульбарна кон'юнктива між кутом ока і лімбом має вигляд червоних звивистих судин і клубків).

Спостерігається аплазія вилочкової залози, гіпоплазія (недорозвинення) лімфатичних вузлів, селезінки, групових лімфатичних фолікулів тонкої кишки, піднебінних мигдалин, хронічний гнійний синусит, отит.

У крові відсутні Т-лімфоцити (супресори) і у частини хворих немає IgA, що пов'язано з відсутністю у них Т-хелперів.

• інфантильний летальний агранулоцитоз (хвороба Костманна);
• циклічна нейтропенія;
• сімейна доброякісна нейтропенія;
• дефекти фагоцитарної функції;
• хронічна гранулематозная хвороба: Х-зчеплена, аутосомно-реціссівний;
• дефіцит адгезії лімфоцитів I типу;
• дефіцит адгезії лейкоцитів 2 типу;
• дефіцит глюкозо-6-дегідроегнази нейтрофілів;
• дефіцит мієлопероксидази; дефіцит вторинних гранул;
• синдром Швахмана-Даімонда.

Синдром Костманна

агранулоцитоз новонароджених,

аутосомно-рецесивне захворювання.

Характерні важкі рецидивуючі гнійні інфекції з перших місяців життя.

Для захворювання характерна тріада симптомів:

• вроджений агранулоцитоз,
• лімфопенія,
• відсутність клітинного та гуморального імунітету.

Виявляються відсутність лімфатичних вузлів, мигдаликів, тимусу, іноді мають місце анемія і тромбоцитопенія.

Кістковий мозок з мієлоїдною гіпоплазією і зупинкою на стадії проміелоцитів.

Збудник ВІЛ-інфекції - вірус імунодефіциту людини (ВІЛ)

ВІЛ вражає клітини імунної та нервової систем, що клінічно проявляється розвитком лімфаденопатії, інфекційних (паразитарних) ускладнень, виникненням деяких злоякісних новоутворень, а також енцефало- / міелопатії і супроводжується 100 % летальністю при відсутності лікування.

Історія відкриття

Червень 1981, фахівці Центру з контролю за хворобами (Атланта, США) звернули особливу увагу на відомості про 5 хворих з пневмоцистної пневмонією і кандидозом:

Gottlieb M. S., Schroff R., Schanker H. et al. Pneumocystis carinii pneumonia and mucosal candidiasis in previously homosexual men // Now England J. Med. - 1981. - Vol. 305. - P. 1425-1430.

СНІД є кінцевою фазою клінічного перебігу ВІЛ-інфекції.

ВІЛ може передаватися при:

• статевих контактах,
• переливанні крові та її препаратів,
• використанні контамінованого медичного інструментарію,
• від матері до дитини і від дитини до матері під час годування грудьми,
• від матері дитині під час вагітності та пологів.

Стадії інфікування

• Зв'язування віріона з поверхнею клітини. Рецепція вірусу.
• Злиття мембран вірусу і клітини. Проникнення вірусу всередину клітини.
• Вивільнення нуклеотида і геномної РНК вірусу.
• Синтез провірусної ДНК по матриці �геномної РНК вірусу.
• Інтеграція геному провірусу в геном клітини.
• Активація процесу транскрипції з ДНК провірусу, трансляція білків вірусу.
• Активна реплікація вірусу, тобто продукція всіх компонентів вірусу і формування з них зрілих дочірніх віріонів.
• Вивільнення віріонів та окремих білків ВІЛ із клітини-хазяїна в зовнішнє середовище і безперешкодне зараження інших клітин.

https://uk.wikipedia.org/

Білок CCR5 належить до сімейства бета-хемокінових рецепторів інтегральних мембранних білків (C-C хемокіновий рецептор типу 5), зв’язаний з G-білком.

CCR5 переважно експресується на Т-клітинах, макрофагах, дендритних клітинах, еозинофілах, мікроглії.

https://en.wikipedia.org/wiki/CCR5

У людей ген білка CCR5 розташований на короткому плечі (p) у позиції 21 хромосоми 3.

Деякі популяції успадкували мутацію Delta 32, що призводить до генетичної делеції частини гена CCR5.

https://cellandbioscience.biomedcentral.com/articles/10.1186/s13578-020-00410-6

а – адгезія,

б – фагоцитоз

Candida albicans нейтрофілом.

а – х15000;

б – х5000.

Амеба – “прабабушка” фагоцита

Фагоцитами називають клітини,

здатні до фагоцитозу.

До них відносять поліморфноядерні нейтрофіли і мононуклеари - моноцити та їх похідні:

макрофаги сполучної тканини,

клітини Купфера печінки,

альвеолярні макрофаги в легенях,

макрофаги червоного кісткового мозку,

вільні та фіксовані макрофаги селезінки,

макрофаги серозних порожнин,

остеокласти,

мікрогліальні клітини ЦНС.

І.І. Мечніков (1845-1916)

Ілюстрація до статті Мечнікова про фагоцитоз «Резорбція клітин»

Механізми фагоцитозу

Стадії фагоцитозу

• розпізнавання рецепторами і адгезія (прилипання)

​

• опсонізація об'єкта

​

• утворення фаголізосоми

​

• руйнування (енергоємний процес - «дихальний вибух»)

​

• секреторна дегрануляція

• Міграція

​

• Хемо-таксис

​

• Адгезив-ність

​

• Ендоцитоз

​

• Бактері-цидність

​

• Секреція

​

Основні функції фагоцитів

Основні функції фагоцитів

міграція

• здатність до безладного переміщення

хемотаксис

• здатність до спрямованого пересування, виникає під впливом хемотаксинів

Хемотаксини – речовини екзогенного

(бактеріальні ліпополісахариди, продукти руйнування бактеріальних мембран – мурамилпептид) та

ендогенного походження

(побічні продукти активації комплементу С3а, С5а), лейкотрієни, лімфо - і монокины, фактор еміграції нейтрофілів).

Основні функції фагоцитів

адгезивність

• здатність прилипати до певних субстратів і затримуватися на них

Фактори, що визначають адгезивність:

1. електростатичний заряд (негативно заряджені фагоцити добре прилипають до позитивно заряджених частинок),

2. гідрофобність (фагоцити добре прилипають до частинок з гідрофобними поверхнями),

3. наявність рецепторів до опсонінів (речовин, які зв'язуються з бактеріями і корпускулярними антигенами – антитіла класу IgG, проміжні продукти активації комплементу – С3b, С-реактивний білок, фібронектин, тафтсин).

Основні функції фагоцитів

Ендоцитоз

• здатність захоплювати і поглинати тверді частинки і краплі рідини

Стадії эндоцитоза:

• інвагінація плазматичної мембрани фагоцита в місці контакту з об'єктом фагоцитозу,
• утворення оточеною мембраною фагосоми,
• злиття фагосоми з лізосомами з утворенням фаголізосоми.

Основні функції фагоцитів

бактерицидність

• здатність вбивати (внутрішньоклітинний цитоліз) і перетравлювати бактерії (гідроліз компонентів вбитих бактерій за допомогою лізосом)

секреція

• здатність виділяти речовини у навколишнє середовище

К бактеріцидним системам фагоцитів відносять:

1. мієлопероксидазную систему,

2. лізоцим,

3. лактоферин,

4. неферментні катіонні білки,

5. молочну кислоту.

Фагоцитоз може бути завершеним (сприятливий результат) і не завершеним (наприклад, малярійний плазмодій, для якого фагоцитоз в організмі господаря – етап циклу розвитку).

лізосомальні ферментопатії

зниження ефективності опсонізації

мієлопероксидазна недостатність

дефіцит молекул адгезії

недостатність гормональної регуляції

Причини не завершеного фагоцитозу

Незавершений фагоцитоз мікобактерій туберкульозу

(забарвлення за Циль-Нільсоном)

Бубонна чума (Чорна Смерть) прокотилася Північною Африкою та Євразією в середині XIV століття, знищила до половини людського населення, змінила історію і, можливо, хід людської еволюції.

https://doi.org/10.1038/d41586-022-03298-z

Чотири варіанти ДНК стали більш поширеними після епідемії оскільки сприяли виживанню, але захист, який забезпечують ці варіанти, міг коштувати дорого: сьогодні два з них пов’язані з підвищеним ризиком аутоімунних розладів, таких як хвороба Крона та ревматоїдний артрит.

​

DOI: 10.1038/s41598-018-28799-8

Було вивчено більш ніж 500 зразків ДНК, виділених із кісток або зубів людей, які жили до чуми, померли від неї або жили через одне або два покоління пізніше у Великобританії (Лондон) та Данії.

https://knowhow.pp.ua/black-death-evolution-of-immunity-genes/

Наявність повнорозмірного функціонального білка ERAP2 покращує імунний захист, оскільки макрофаги, що експресують повноцінну версію ERAP2, здатні перешкоджати реплікації Yersinia pestis більш ефективно, ніж макрофаги, що експресують укорочену версію.

Один з таких варіантів – ген ERAP2, який кодує білок ERAP2, що приймає участь у процесінгу та презентації антигенів Yersinia pestis у макрофагах.

Але захисний варіант гена ERAP2 є відомим фактором ризику хвороби Крона (аутоімунного захворювання).

Порушення фагоцитозу

• I
• пов'язані з особливостями об'єкту фагоцитозу

​

• II
• порушення опсонізації

​

• III
• порушення кількісних та якісних властивостей фагоцитів

Порушення фагоцитозу

I. Порушення, пов'язані з особливостями об'єкта фагоцитозу.

1. мікобактерії туберкульозу, токсоплазми, бруцели, лістерії, збудник лепри, найпростіші виділяють речовини, які гальмують формування фаголізосоми, макрофаги при цьому виділяють лізосомальні ферменти у навколишнє середовище, тим самим підтримуючи запалення;
2. при поглинанні кристалів і пилових часток (кварц, азбест, цемент, каолін, кам'яне вугілля) фагоцити не можуть їх переварити і ці частинки потрапляють із загиблих макрофагів в тканини, де їх фагоцитують нові макрофаги, цикл повторюється постійно, підтримуючи тим самим хронічне запалення і склероз; це патологічний стан обумовлює пневмоканиоз (силікоз, антракоз, азбестоз).

II. Порушення опсонізації – обумовлені імунодефіцитами,

які проявляються порушенням утворенням:

імуноглобулінів G,

побічного продукту активації комплементу С3b,

фібронектину ,

системи пропердину,

а також при видаленні селезінки, що призводить до дефіциту тафтсину.

Порушення фагоцитозу

Тафтсин – основний тетрапептид (тре-ліз-про-арг) гормоноподібної дії, що характеризується стимулюючим впливом на фагоцитоз.

Синтезується в селезінці у транспортній формі (так званий лейкофільний g-глобулін). При зв'язуванні з лейкоцитами за допомогою лейкокінази тафтсин відщеплюється від глобулінової частини і надає біологічну дію.

Рецептором для тафтсина служить нейрамінова кислота.

• III. Порушення кількісних і якісних властивостей фагоцитів:
1. порушення рецепторів до хемотаксинів і опсонінів (спадкові або обумовлені блокадою рецепторів імунними комплексами);
2. порушення специфічного мембранного глікопротеїну (GP110), який забезпечує адгезивність мембрани фагоцита;
3. порушення мікрофіламентів – синдром «ледачих лейкоцитів», виникає внаслідок нездатності до полімеризації актину, що веде до порушення міграції та ендоцитозу;
4. порушення мікротрубочок – синдром Чедіака-Хігаші, характеризується появою гігантських лізосом та порушеннями хемотаксису, утворенням фаголізосом і секреторної дегрануляції (екзоцитозу);
5. спадкові порушення бактерицидних систем лейкоцитів – дефіцит НАДФН-оксидази в результаті чого формується хронічний гранулематоз; дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, в результаті чого страждає пентозний цикл і генерація вільних радикалів; дефіцит мієлопероксидази, в результаті чого порушується галогенізація мембран мікробних клітин;
6. порушення лізосомальних ферментів (лізосомальні ферментопатії), що призводить до незавершеного фагоцитозу;
7. розлади енергозабезпечення лейкоцитів, що призводить до порушення міграції, хемотаксису, ендо - і екзоцитозу.

Порушення фагоцитозу