УРОК 28

(література рідного краю №2)

​

Ганна Арсенич - Баран. Вибране.

​

​

​

Арсенич-Баран Ганна Василівна- українська письсменниця, голова Чернігівської обласної організації НСПУ (2016-2021), народилася 26 червня 1970 року в Івано-Франківської області.

Працювала на Гуцульщині, де широко друкувалася в місцевій пресі, де звучали її пісні, де, зрештою, 1997 року вийшла з друку перша її збірка поезій – "Рушник на калині". Книга припала до душі й критикам, і передовсім читачам.

1998 року разом з чоловіком, священиком Мироном Бараном, до Чернігова, де стала вчителькою школи-ліцею № 15.

​

Завідувала кафедрою філологічних дисциплін та методики їх викладання Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К. Д. Ушинського, кандидат філологічних наук, доцент.

голова Чернігівської обласної організації НСПУ (2016-2021)

​

​

Ця книга підписана до друку 17 лютого 2021, це остання літературна і наукова праця письменниці Ганни Арсенич-Баран, яка раптово померла 1 квітня 2021.

На 1320 сторінках хрестоматії − біографії й твори 226 авторів, які або народилися на Чернігівщині, або тут працювали чи працюють, або пов’язані з нашим краєм. Книга важить 3,5 кг.

• Авторка поетичних збірок «Рушник на калині» (1997), «Музика черемхи» (1998), «Розквітлий глід» (2001), «Тремтять гіацинти» (2003), «Обнадію весною» (2005), "Чарує буйнава весна" (2018)
• книжок прози «Під райськими яблучками» (2001), «У понеділок все буде по-іншому» (2003), «Як зійде місяць» (2005), «Солодкі слова» (2010), "Хіба буває багато любови?" (2019)
• романів «Тиха вулиця вечірнього міста» (2005), "Радуйся, Невісто неневісная!" (2018), "Муська" (2018).
• антології української християнської віршованої молитви "Молитва небо здіймає вгору" (2011)
• понад сотні посібників з української мови й літератури

кількох словників.

П’ятницька церква в Чернігові

Українська красуне,

Що вдягли тебе в шати з Візантії.

А вони тобі личать,

Бо тобі личить всяка обнова.

Мрій рожевий поділ

Віковічної твоєї мантії

Українському серцю

Такий до нестями любий.

Хтось скаже: «Вона не пишна.

І не королівна».

Я ж скажу: «Їй пишні Не рівня».

Навесні у бузкову завію

Ввіходиш небесну

І тримаєш на руках своїх

Через осені весну.

Забуваю при тобі,

Що я жінка, Що грішна всує.

Хай молитви мої тобі

Господь милосердний почує.

Над Черніговом ранок – з трави.

Передзвони церковні лунають.

Тонкорукі жіночі церкви

До небес свої очі здіймають.

Наче постать дівоча ясна,

Тут замріявся храм Параскеви,

І чарує буйнава весна

Це незвідане диво рожеве.

Наче жінка, що прагне до зір,

Підіймається храм Катерини,

І її золотавий убір

Забира в піднебесся людину.

Хто ж ті руки умілі водив,

Які зводили дива правічні?

Наче свіжий ковточок води,

Їхні постаті непересічні.

І іти нам до них, і іти,

Бо дорога до храму – безмежна...

Пропливають над ними світи,

І не гасне у заростях стежка.

Ти брешеш.

Бачу по твоїх очах, чую фальшиві ноти у твоєму брехливому співі.

Господи! Чому ж на серці мені так солодко?!

Самотність –

як розмальований вагончик у парку:

гарний, нікому не потрібний, нікого нікуди не везе.

Цілую губами невинні очі лісової кринички,

і вона усміхається мені

– до того її націлувалося сонце.

Наткали павуки тонкого полотна мені на сорочку.

Занадто затонкого – всю душу видно.

Домашнє завдання:

​

• Підготуватися до контрольної роботи

(тестування) за творами А. Чайковського «За сестрою», М. Стельмаха « Гуси-лебеді летять…»