Трагікомедія «Мартин Боруля»: «дворянство як міф про краще життя».

• Іван Франко писав, що “Мартин Боруля” – “одна з найкращих українських комедій”.

ІСТОРІЯ НАПИСАННЯ

Біографи письменника вказують, що поштовхом до написання цього твору стала комічна історія про домагання дворянських прав, яку пережив батько Івана Карповича – Карпо Адамович Тобілевич. На це пiшло чимало часу i марно: дворянство не було доведено, оскiльки прiзвище в старих документах було Тобелевич, а в нових Тобiлевич.

• Цей біографічний факт драматург підніс до широкого узагальнення, гостро висміявши і засудивши станове честолюбство соціальної касти – дворянства.

• «Мартин Боруля» започатковує блискучий ряд «серйозних комедій» І.Тобілевича, твір з багатьох точок зору показовий.

• П’єсу “ Мартин Боруля” було екранізовано 1953 року, режисером О.Швачко.

ПЕРСОНАЖІ

• Мартин Боруля — багатий шляхтич, чиновик.
• Палажка — його жiнка.
• Марися — їх дочка.
• Степан — їх син, канцелярист земського суду.
• Гервасiй Гуляницький — друг Мартина, батько Миколи.
• Микола — його син, парубок.
• Нацiєвський — регiстратор з ратушi.
• Трандалєв — повiрений.
• Протасiй Пеньонжка, Матвiй Дульський — чиновники.
• Омелько, Трохим — наймити Борулi.

Короткий

зміст

Ідея твору

• Гідність людини визначається не приналежністю до привілейованого соціального стану, а чесна трудова діяльність, простота і щирість у взаєминах з людьми.

Мораль

• Висмiявши таку поведiнку свого героя, Карпенко-Карий утвердив здорову народну мораль щодо родинних традицiй, ставлення людини до своєï рiдноï землi, свого родоводу, працi, народних звичаïв. Головне не титул, а вмiння залишатися порядною, високоморальною людиною у всiх життєвих ситуацiях.

• Мартин Боруля — головний персонаж комедiï. Це людина iз заможноï верхiвки села, не заслiплений жадобою збагачення, не позбавлений рис гуманностi. Однак, це натура, скалiчена духовно нездоланним прагненням вийти «на дворянську лiнiю».

​

• Мартин гарний сiм'янин, у домi порядок i достаток; i авторитет, i гроші - все це у нашого героя є. Виявляється, герою треба дворянського титула, який, на думку Борулі, зробить його паном.

• У своєму домi цей «мiщанин-шляхтич» (так назвав свого героя Журдена французький драматург Мольєр) заводить дворянськi порядки, сам мучиться через своï химери, але терпить, бо вважає таку «домашню перебудову» шляхом до полiтично-правового мiсця в помiщицько-капiталiстичнiй державi, яке мало дворянство.

• Мартин велить своïм дiтям називати себе не татом, а «папiнькою», а маму «мамiнькою». Вiн довго вранцi вилежується в лiжку, як пан, хоча в нього, трудящоï людини, вiд довгого лежання з незвички болять боки. Дочку Марисю хоче вiддати замiж за «образованого чоловiка», сина Степана мрiє бачити знатним чиновником.

• На прикладі образу головного героя — Мартина Борулі І.Тобілевич розкриває конфлікт здорової народної моралі з «манією» дворянства, породжений відстоюванням ним своєї людської гідності. Автор до мінімуму звів роль комедійної інтриги, віддавши

перевагу внутрішній

дії.

• Конфліктну ситуацію драматург виводить не стільки з зовнішніх причин, скільки з внутрішнього

стану персонажу — нестримного прагнення

довести, що ні чим не гірший від «приймака

• Красовського». така заглибленість у душу людини надає камерності звучання комедії, відтворює складні внутрішні почуття та психологічні колізії, визначає трагікомізм образу.

​

​

• І.Карпенко-Карий показує до чого може призвести людину ігнорування здорової народної моралі і одночасно утверджує високі етичні норми образами людей, які не цураються землі, праці на ній, свого походження, національних звичаїв і традицій (Гервасій Гуляницький, його син Микола), які випромінюють нехитру народну мудрість (Омелько).

• Позиція автора зумовила типові узагальнення комедії, проникливий аналіз людських стосунків та характерів, соціальну детермінованість конфліктів і перепетій, вчинків і розв'язок. До речі, в «Мартині Борулі» проглядаються ситуації з «Ревізора», коли зібралися гості, а жених поїхав, з «Одруження Фігаро» — сама втеча жениха.

​

• Основою типізації характерів і обставин у цій п'єсі є загальнолюдський зміст таких категорій як честь, гідність, добро — з одного боку та підступність, пристосуванство, егоїзм, зло — з другого. Звідси і наявність трагікомічних елементів у творі.