Закономірності розвитку географічної оболонки

1. СКЛАД, МЕЖІ ТА БУДОВА ГЕОГРАФІЧНОЇ ОБОЛОНКИ
2. ЗАКОНОМІРНОСТІ ГЕОГРАФІЧНОЇ ОБОЛОНКИ. ЗАКОНОМІРНІСТЬ ЦІЛІСНОСТІ.
3. ЗАКОНОМІРНІСТЬ КРУГООБІГІВ РЕЧОВИНИ ТА ЕНЕРГІЇ.
4. ЗАКОНОМІРНІСТЬ РИТМІЧНОСТІ.
5. ЗАКОНОМІРНІСТЬ ЗОНАЛЬНОСТІ ТА АЗОНАЛЬНОСТІ.
6. ЗАКОНОМІРНІСТЬ БЕЗПЕРЕРВНОСТІ ТА НЕРІВНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ.
7. СУЧАСНИЙ ЕТАП РОЗВИТКУ ГЕОГРАФІЧНОЇ ОБОЛОНКИ. АНТРОПОСФЕРА.

План вивчення теми уроку

Склад, межі та будова географічної оболонки

• Географічна оболонка (ГО) – глобальна система в межах якої стикаються, взаємодіють та проникають одна в одну всі зовнішні оболонки Землі

Склад, межі та будова географічної оболонки

• Більшість вчених визнає, що потужність ГО становить 35-55 км.
• Верхню межу проводять по висоті максимальної концентрації озону в стратосфері -25-30 км, який захищає планету від ультрафіалетового випромінювання
• Нижня межа до глибини від 15 до 25 км(верхня частина літосфери)

Склад, межі та будова географічної оболонки

• Усі процеси, що відбуваються в межах ГО, здійснюються за рахунок двох джерел енергії: енергії Сонця й Космосу (надходить з сонячною радіацією, метеоритами, метеоритним пилом) та внутрішньої енергії Землі (радіоактивний розпад, енергія, пов’язана з дією гравітаційних сил, вулканізмом)

Закономірності ГО. Закономірність цілісності

Закономірність цілісності

• Цілісність географічної оболонки це – взаємозв’язок та взаємозалежність її компонентів: рельєфу, атмосферного повітря, вод, Ґрунтів , органічного світу

Закономірність кругообігів речовини та енергії

• Завдяки здатності досить легко переходити з рідкого в газуватий або твердий стан, вода характеризується значною рухливістю й може прискорювати природні процеси. Кругообіг повітря охоплює всю систему горизонтального та вертикального руху повітря в тропосфери. Саме завдяки руху повітряних мас можливий світовий кругообіг води.

Кругообіг речовин у земній корі

Біологічний кругообіг

Закономірність ритмічності

Закономірність зональності та азональності

Закономірності�зміни геосистем

На рівнинах

У горах

Широтна �зональність

Природна �секторність

Вертикальна (висотна)�поясність

Широтна зональність

Закономірна зміна геосистем та їхніх компонентів за широтою: дзеркально від екватора до полюсів. Є наслідком кулястості Землі та закономірного розподілу сонячної радіації по земній поверхні. �Найбільш характерна для клімату та рослинності, менш — для тваринного світу, ґрунтів, поверхневих вод, підземних вод, рельєфу.�До зональних геосистем �належать �географічний �(природний) пояс �та �природна зона.�

Кліматичні пояси

Природні зони

Азональність. Природна секторність

Азональність проявляється в закономірній зміні геосистем та їхніх компонентів залежно від розподілу внутрішньої енергії Землі, яка відображена в сучасному рельєфі (зміна в будь-якому напрямку).�Природна секторність — закономірна зміна геосистем у довготному напрямку, від узбережжя вглиб материка.�Найбільшими азональними геосистемами є материки та океани. У межах материків виокремлюють природні країни - великі частини материків, що відповідають великій тектонічній структурі і володіють внутрішньою єдністю і своєрідними рисами природи.�

Природні зони нерідко розірвані та по-різному проявляються в �прибережних і �внутрішньоконтинентальних частинах.

Висотна (вертикальна) поясність

Висотна поясність, або висотна зональність, - закономірна зміна природних умов у горах по мірі зростання абсолютної висоти.�Проявляється тим, що на різних висотах формуються відмінні види ґрунтів, змінюється склад тварин, рослини пристосовуються до умов абіотичного середовища: висоти місцевості на суходолі, її глибини в океані, складу гірських порід, експозиції схилів тощо.�Висотна поясність зумовлена переважно зміною співвідошення тепла й вологи з висотою: зниженням температури, атмосферного тиску, зростанням сонячної радіації, хмарності й опадів.�Число висотних поясів збільшується з висотою гір �і наближенням до екватора. Найнижчий пояс збігається з природною зоною підніжжя.

Закономірність безперервності й нерівномірності розвитку

У ГО завжди відбуваються зворотні або незворотні зміни. Зворотні мають ритмічний характер, а незворотні, за яких повернення до попереднього стану не відбувається, призводять до якісного розвитку ГО.

Періоди розвитку

Добіогенний

Біогенний

Антропогенний

Архейська та�протерозойська ери

Палеозойська, мезозойська,�майже вся кайнозойська�ери

Кайнозойська ера. �Сучасний етап

Добіогенний етап

Утворилися перші платформи та області складчастості. У гідросфері був менший за сучасний обʼєм води. Існував лише один Тихий океан із солоною водою. Атмосфера містила мало кисню, ґрунтів і озонового шару не було. Наприкінці протерозою в Океані зародилося життя.

Археї — одні з найдавніших�форм життя на Землі

Гіпотетичний протерозойський�суперконтинент

Найдавнішими вважають �мікроорганізми, знайдені в �гідротермальних джерелах

Біогенний етап

Живі організми бурхливо розвивалися і докорінно змінювали ГО, сформувалися ґрунти, озоновий шар, гірські породи органічного походження тощо.

Антопогенний етап

Антропогенний етап розвитку географічної оболонки почався, коли людина почала помітно впливати на природу. Якісно новим став вплив людини на природу в період останнього зледеніння. У цей період сформувалася в сучасному вигляді більшість сучасних форм рельєфу.

Сучасний етап розвитку географічної оболонки. Антропосфера

У наші дні ГО все більше залучається у сферу економічних, політичних і наукових інтересів суспільства. �Географічне середовище — частина ГО, в якій виникла й розвивається людська спільнота.�Наслідком діяльності людини є утворення антропогенних ландшафтів: сільскогосподарських угідь, міст, карʼєрів, водосховищ тощо.

Токіо, один з основних �мегаполісів

Київське водосховище

Вапняковий карʼєр у Кремнієвій�долині, США

Ноосфера �Сфера взаємодії суспільства та природи

Ноосфера

Антропосфера����сукупність людей �як організмів

Техносфера��сукупність штучних�обʼєктів, �створених �людиною, та �природних обʼєктів,�змінених людиною�

Соціосфера��сукупність соціальних�чинників,�характерних для�даного етапу �розвитку �суспільства та його�взаємодії з природою

Термін запропонував В.Вернадський.

Антропогенні екологічні проблеми

Діяльність людини призводить до надмірного вирубування лісів, осушення боліт, розорювання степів, інтенсивного видобутку корисних копалин, освоєння шельфової зони океану, зміни рельєфу тощо. З розвитком суспільства втручання людини в природу стає небезпечнішим. ��Для збереження рівноваги в природі необхідно обережно ставитися до використання її багатств і ресурсів. Знання про закономірності ГО є наріжним каменем у справі охорони природи.