Символічність образів Мавки й дядька Лева – уособлення духовності й краси. Мати Лукаша й Килини – антиподи головній героїні Мавці в драмі-феєрії Лесі Українки “Лісова пісня”. Симбіоз духовності і прагматизму в образі Лукаша
Пригадайте
Драматична поема – це …
Жанр твору «Лісова пісня» Л. Українки – це …
Драма-феєрія – це …
Темою твору «Лісова пісня» Л. Українки є … Ідея твору «Лісова пісня» - це …
«Лісова пісня»
Прекрасна казка про любов і зраду, про силу лісову та водяну. Вона приваблює людей глибоким філософським змістом, закликом до гармонії буття, до миру з власною душею.
Леся Українка в «Лісовій пісні» склала нечуваної краси й сили «гімн вільній людині». Для того, щоб донести до читача свій замисел, вона створила систему образів, у які вклала свої думки та поривання. Саме через образи, їх вчинки, мову проявляється неповторна індивідуальність митця.
«Лісову пісню» не можна ні читати, ні осмислювати похапцем, бо десь на узбіччі залишаться непоміченими справжні золоті розсипи. Хочеться, щоб цей твір не лише збагатив кожного духовно, а й спонукав замислитись над людськими цінностями і своїм життям.
Цитатна характеристика Мавки
«З-за стовбура старої розщепленої верби, півусохлої, виходить Мавка, в ясно-зеленій одежі, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами, розправляє руки і проводить долонею по очах»
«Мені здається часом, що верба, ота стара, сухенька, то — матуся. Вона мене на зиму прийняла і порохном м’якеньким устелила для мене ложе.»
«Рада б я волю вволити, тільки ж сама я не маю вже волі.»
«Ні! я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає.»
«Мавка йде назустріч Лукашеві. Обличчя її відбиває смертельною блідістю проти яскравої одежі, конаюча надія розширила її великі темні очі, рухи в неї поривчасті й заникаючі, наче щось у ній обривається.»
«О, не журися за тіло! Ясним вогнем засвітилось воно, чистим, палючим, як добре вино, вільними іскрами вгору злетіло.
Легкий, пухкий попілець ляже, вернувшися, в рідну землицю, вкупі з водою там зростить вербицю, — стане початком тоді мій кінець.
Будуть приходити люди, вбогі й багаті, веселі й сумні,
радощі й тугу нестимуть мені, їм промовляти душа моя буде.
Я обізвуся до них шелестом тихим вербової гілки, голосом ніжним тонкої сопілки, смутними росами з вітів моїх.
Я їм тоді проспіваю все, що колись ти для мене співав, ще як напровесні тут вигравав, мрії збираючи в гаю…
Грай же, коханий, благаю!»
Монолог Мавки
Килина
«молода повновида молодиця, в червоній хустці з торочками, в бурячковій спідниці, дрібно та рівно зафалдованій; так само зафалдований і зелений фартух з нашитими на ньому білими, червоними та жовтими стяжками; сорочка густо натикана червоним та синім, намисто дзвонить дукачами на білій пухкій шиї, міцна крайка тісно перетягає стан, і від того кругла, заживна постать здається ще розкішнішою. Молодиця йде замашистою ходою…»
«Там є одна вдовиця — моторненька, — сама припитувалась через люди, то я сказала, що аби Лукаш був не від того… Ну, давай вже, любко, мені серпочка — другого ж немає.»
Мавка про Килину після першої зустрічі сказала: «Лукашу, нехай ся жінка більше не приходить, — я не люблю її: вона лукава, як видра.»
Лукаш
«Лукаш — дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, тільки з тоншого полотна; сорочка випущена, мережана біллю, з виложистим коміром, підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки; свити він не має; на голові бриль; на поясі ножик і
ківшик з лика на мотузку.»
«Притулись до мене. Я дужий — здержу, ще й обороню.»
«Я не любився ні з ким ще зроду. Я того й не знав, що любощі такі солодкі! Мавка пристрасно пестить його, він скрикує з мукою втіхи.»
«З лісу виходить Лукаш, худий, з довгим волоссям, без свити, без шапки.» (Лікаш у кінці твору)
«Лукаш сидить сам, прихилившись до берези, з сопілкою в руках, очі йому заплющені, на устах застиг щасливий усміх. Він сидить без руху. Сніг шапкою наліг йому на голову, запорошив усю постать і падає, падає без кінця…» (Лукаш загинув)
«Ту помсту ти злочином називаєш, ту справедливу помсту, що завдав я зрадливому коханцеві твоєму?
Хіба ж то не по правді, що дізнав він самотнього несвітського одчаю, блукаючи в подобі вовчій лісом? Авжеж! Тепер він вовкулака дикий!
Хай скавучить, нехай голосить, виє, хай прагне крові людської, — не вгасить своєї муки злої!»
«Воно ще краще, ніж вся твоя хороша, люба врода, та висловить його і я не можу…»
«Ні, любий, я тобі не дорікаю, а тільки — смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись.»
Порівняймо
Мавка
Міфічна істота Романтична Волелюбна
Гармонійна особистість Щира
Вірна
Добра та чемна Благородна натура
Килина
Молода вдовиця Заздрісна Хазяйновита Хитра й підступна Жадіюна
Бідність духовного світу Прагнення до збагачення Дріб'язкова та нещира
План-характеристика �образу Лукаша