НАЦІОНАЛЬНА ДРАМА

Іван Карпенко-Карий – український драматург.

​

Перший професійний український театр (театр «корифеїв»).

«Хто не бував на хуторі Надія, що за 30 кілометрів від колишнього Єлисаветграда, той не має навіть уявлення про земний рай. Навколо – біднуватий на рослинність степ, а тут – жива оаза. Столітні вже дерева, розкішні кущі й трави, чисте, як кришталь, плесо дзвонкової води… Це диво витворив Карпенко-Карий і присвятив його своєму першому коханню – Надії Тарковській. …»

М. Наєнко

Іван Карпенко-Карий

1845 - 1907

Родина Тобілевичів

Карпо Адамович

Тобілевич

«Його спосіб розповідати, вираз обличчя, інтонації голосу і при тому надзвичайна дотепність примушували всіх, хто його слухав, аж лягати від реготу. Сам Карпо Адамович, розповідаючи, залишався серйозним, стриманим і навіть трохи суворим. Він ніколи не виявляв своїх почуттів яким-небудь рухом обличчя, навіть у ті моменти, коли його розповідь викликала гомеричний сміх у слухачів. Отим умінням артистично розповідати Карпо Адамович наділив і своїх синів – Івана, Миколу й Панаса. Окрім того, батько був невиправним романтиком – викупив свою дружину з кріпацтва, усе життя добивався офіційного дворянського звання, яке не могли підтвердити через орфографічну помилку в документах, виховував дітей у повазі до праці, до трудящих людей, підтримував їхнє захоплення театром».

Через матеріальну скруту батьків навчатися Іванові Тобілевичу довелося лише в Бобринецькому повітовому училищі. На державну службу приймали із 16 років, а Івану виповнилося тільки 14. Тому він улаштувався на писарську посаду в канцелярію з платнею … 2 крб. 50 коп. на місяць! Залишалося читати й читати, самотужки здобувати освіту.

Театр любив з ранніх літ, був одним із найактивніших учасників Бобринецького самодіяльного драматичного гуртка. Неодноразово долав пішки понад 50 км до Єлисаветграда, щоб побачити п’єсу «Наталка Полтавка» у виконанні акторів.

Переїхавши до Єлисаветграда, засновує театральний гурток, захоплено ставить п’єси українських та російських драматургів, здобуває популярність актора й режисера. В той же час Іван Тобілевич працює секретарем міської поліції, що дає йому кошти на життя.

Міська садиба Тобілевичів стає культурно-мистецьким центром міста.

На гроші з посагу дружини Надії Тарковської Іван Карпович засновує неподалік Єлисаветграда хутір. Тут родина проводить відпустки, і саме тут пізніше митець напише кращі свої твори. На честь дружини хутір названо надією.

1875 року І. Тобілевич здійснює постановку п’єси Т.Г. Шевченка «Назар Стодоля», у якій виконує головну роль. Згодом вирішує поповнити репертуар власними драмами. У часи заборони української мови було дуже ризиковано вдаватися до постановки українських творів. Рятували російські п’єси Островського, Грибоєдова та інших. І все ж покарання не забарилося.

1883 року І. Тобілевича звільнено з поліцейської служби як неблагонадійну людину.

1884 року його було заарештовано й відправлено до Новочеркаська. Драматургові довелося працювати ковалем, щоб хоч якось себе прогодувати. Проте писати не припиняє.

Додому Карпенко-Карий повернеться лише через 5 років…

Меценат Євген Чикаленко писав: «Яке щастя, що Івана Карповича саме вчасно вигнали зі служби: маємо тепер письменника й артиста…»

«Приїхавши в село, Іван Карпович скидав з себе міську одежу, надягав просту, робочу, і брався до плуга, коси чи грабель, що було на черзі, разом із робітниками свого батька, з одної миски з ними їв і поруч спав, відмовившись від усіх вигод і звичаїв панського стану… Спочатку селяни якось чудно дивились на ту роботу, як на скороминущу панську примху, і не раз посміювались за плечима: «Чи скоро, мовляв, панові доведеться кинути косу і йти в холодок одпочивати?» Та, побачивши, що робота була справжня, нарівні з усіма, перестали сміятись. Вони вміли цінити в людині працьовитість і витриманість…»

С. Тобілевич

1889 року Іван Тобілевич повернувся на сцену. Спочатку виступав у трупі М. Садовського, а пізніше разом з П. Саксаганським очолив окреме театральне товариство «Товариство російсько-українських артистів».

В останні роки життя стан здоров’я письменника різко погіршився.

Помер митець 1907 року, похований поблизу рідного хутора.

З-під пера Івана Карпенка-Карого вийшло 18 п’єс

Карпенко-Карий був не лише талановитим драматургом, а й прекрасним актором. Майстерно виконував ролі персонажі у п’єсах інших авторів та своїх власних.

ТЕАТР «КОРИФЕЇВ» – унікальне явище в історії світового сценічного мистецтва.

​

Слово «корифей» прийшло у нашу мову з античних часів. У грецькій мові воно означало «перший».

​

Отже, корифей – це зачинатель; найвидатніший із перших діячів у якійсь галузі науки, мистецтва, літератури.

Театр «корифеїв» сформувала родина Тобілевичів. Це перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді. Засновником театру був Марко Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Садовський, який боровся за українське слово та український театр в часи їх заборони. �Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне і комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.

ЗАСНОВНИКИ ТЕАТРУ «КОРИФЕЇВ»

РОДИНА ТОБІЛЕВИЧІВ

Іван Карпенко-Карий

(Карпенко – син Карпа,

Карий – на честь Гната

Карого, героя п’єси

«Назар Стодоля»)

Микола Садовський

(Садовська – дівоче

прізвище матері)

Панас Саксаганський

(Саксагань – рідне місто

матері)

Марія Садовська-Барілотті

​

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ

ДРАМА – один з трьох родів літератури. Драматичні твори призначені для постановки на театральній сцені. Життя зображено в дії, написано у формі розмови дійових осіб (діалоги, монологи).

ТРАГЕДІЯ – драматичний твір, у якому зображено зіткнення непримиренних життєвих суперечностей, а незвичайний герой потрапляє в безвихідне становище, вступає в боротьбу з нездоланними силами і, як правило, гине.

КОМЕДІЯ – драматичний твір, у якому засобами гумору й сатири розвінчуються негативні суспільні й побутові явища, змальовується смішне.

ТРАГІКОМЕДІЯ – драматичний твір, у якому об’єднані риси трагедії й елементи комедії: твір, збудований на основі трагедійного конфлікту, розв’язка якого закінчується комічно, не вимагає обов’язкової загибелі героя (сміх крізь сльози).

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

​

Прочитати трагікомедію

І. Карпенка-Карого «Сто тисяч»