ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА ЕЛІТИ УКРАЇНИ-ГЕТЬМАНЩИНИ.�ЧОМУ Ж ПРОТЕКЦІЯ� І ПІДДАНСТВО?

Упорядник: Струкевич О.К., д.і.н., професор

​

Комунальний заклад вищої освіти «Вінницька академія безперервної освіти»

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

Питання для самоконтролю

• Що не дозволяло Б.Хмельницькому створити незалежну суверенну державу?
• Чому без протекції Б.Хмельницький не міг реалізувати ідеї про створення суверенної Української держави?
• Який сенс козацька еліта вкладала у поняття «підданство»?
• Кому, на думку козацтва, була вигідна протекція?
• Що старшини розуміли під службою московському монарху?
• З якою метою гетьмани змінювали протекцію?
• За якої умови козацьке товариство готове було змінювати протекцію?
• Що мали на увазі козаки, коли підкреслювати, що вони добровільні піддані?

​

​

​

​

​

​

Пер­шо­дже­ре­ла Єв­ро­пи бу­ли ви­ку­ва­ні на ко­ва­д­лі вій­ни

Як за­ува­жу­ють за­хід­но­євро­пей­сь­кі до­слі­д­ни­ки іс­то­рії Се­ре­д­ньо­віч­чя: "Пер­шо­дже­ре­ла Єв­ро­пи бу­ли ви­ку­ва­ні на ко­ва­д­лі вій­ни". І це, на на­шу ду­м­ку сто­су­ва­ло­ся не ли­ше пе­рі­оду во­єн ва­р­ва­рів з Ри­мом, які на­ро­ди­ли се­ре­д­ньо­ві­ч­ну Єв­ро­пу, а всьо­го то­го іс­то­ри­ч­но­го ча­су, про­тя­гом яко­го за­ли­ша­ла­ся па­ні­в­ною т. зв. его­ї­с­ти­ч­на кон­це­п­ція без­пе­ки. Да­на кон­це­п­ція, в свою чер­гу, бу­ла при­ро­д­но­і­с­то­ри­ч­ним по­ро­джен­ням ті­єї іс­то­ри­ч­ної епо­хи, ко­ли “го­ло­в­ною фо­р­мою по­лі­тич­них вза­є­мо­від­но­син між чле­на­ми су­с­пі­ль­с­т­ва, кра­ї­на­ми і ці­ли­ми ре­гі­о­на­ми бу­ла за­ле­ж­ність”, яка пе­ред­ба­ча­ла під­по­ряд­ку­ван­ня сла­б­ших си­ль­ні­ши­ми. Ви­хі­д­ною за­са­дою его­ї­с­ти­ч­ної кон­це­п­ції без­пе­ки є опо­ра на вій­сь­ко­ву си­лу. Щоб за­ли­ша­ти­ся у без­пе­ці, тоб­то не ста­ти об´єк­том на­па­ду із-­зо­в­ні, по­трі­б­но са­мо­му під­ко­ри­ти, осла­би­ти чи три­ма­ти у стра­хові сво­їх су­сі­дів.

Зро­зу­мі­ло, що за та­ких іс­то­ри­ч­них ре­а­лій та ро­зу­мін­ня без­пе­ки “за­ча­ти вій­ну з си­ль­ним без си­ли” озна­ча­ло, на ду­м­ку П.До­ро­ше­н­ка у ли­с­ті від 3 че­р­в­ня 1675 р. до І.­Са­мой­ло­ви­ча, не ли­ше ви­ста­ви­ти се­бе на по­смі­хо­ви­сь­ко, але й при­ре­к­ти на смерть: “…Дій­с­но б смі­я­ли­ся, ко­ли б ми за­в­зя­ли­ся на­сту­па­ти на ті си­ли (ту­ре­ць­ко­го сул­та­на – О.С.), на­г­ло б ги­ну­ли!”

По­ві­в­ши бо­ро­ть­бу за своє окре­мі­ш­не по­лі­тич­не іс­ну­ван­ня, укра­ї­н­сь­ка по­лі­тич­на елі­та, мо­г­ла ді­я­ти дво­ма шля­ха­ми: або мо­бі­лі­зу­ва­ти су­с­пі­ль­с­т­во на по­до­лан­ня всіх мо­ж­ли­вих зо­в­ні­ш­ніх во­ро­гів, і та­ким чи­ном по­зба­ви­ти їх мо­ж­ли­во­с­ті на­па­да­ти, або знай­ти по­кро­ви­те­ля, який га­ра­н­ту­вав би мо­ж­ли­вість об´єд­на­но­го за­хи­с­ту від по­ту­ж­ні­ших на­па­д­ни­ків.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

Ду­же важ­ко на­ро­до­ві без со­ю­з­ни­ків і при­яте­лів

Оскі­ль­ки за­но­во ство­ре­ний со­ці­а­ль­но-­по­лі­ти­ч­ний ор­га­нізм не мав до­ста­т­ніх сил для га­ра­н­ту­ван­ня вла­с­ної без­пе­ки пе­р­шим шля­хом, аль­те­р­на­ти­вою за­ли­ша­ло­ся шу­ка­ти про­те­к­то­ра-­обо­ро­н­ця. Та­ка по­лі­ти­ко-­ку­ль­ту­р­на орі­є­н­та­ція бу­ла при­ро­д­ною і по­вні­с­тю від­по­ві­да­ла то­го­ча­с­ним уяв­лен­ням про між­де­р­жа­в­ні сто­су­н­ки.

 Ще 1632 р. Ю.­Не­ми­рич у “Ро­з­мо­ві про мо­с­ков­сь­ку вій­ну”, опу­б­лі­ко­ва­ній в Па­ри­жі, пи­сав: “…Ду­же важ­ко на­ро­до­ві без со­ю­з­ни­ків і при­яте­лів, ко­ли він му­сить по­кла­да­ти­ся тіль­ки на вла­с­ні си­ли. І хоч та­кий на­род бу­де на­віть ду­же ге­ро­ї­ч­ний і гро­ми­ти­ме сво­їх во­ро­гів, то все ж та­ки він по­ви­нен со­бі шу­ка­ти при­яте­лів і со­ю­з­ни­ків а та­кож до­по­мо­ги”. Са­ме та­ким шля­хом, ми зна­є­мо, пі­шов Б.Хме­ль­ни­ць­кий. Ні­чо­го ди­в­но­го і не­при­ро­д­но­го у та­кій по­ве­ді­н­ці ге­ть­ма­на вій­сь­ка За­по­ро­зь­ко­го не вба­чав і го­ло­вний йо­го іс­то­ри­ч­ний опо­нент Ян Ка­зи­мир. У ли­с­ті до ав­с­т­рій­сь­ко­го ав­с­т­рій­сь­ко­го ці­са­ря Фе­р­ди­на­н­да ІІІ від 4 гру­д­ня 1650 р. польський король пи­сав: "До­свід пе­ре­ко­нав йо­го, що оди­но­кий спо­сіб при­ве­с­ти ко­за­ків до по­слу­ху є си­ла ору­жжя, але їх­ні звя­зи з за­гра­ни­ч­ни­ми кня­зя­ми, го­ло­вно з По­ртою, ро­б­лять їх так мо­гу­чи­ми".

У жо­в­т­ні 1658 р. ви­тлу­ма­чу­вав сут­ність Пе­ре­яс­лав­сь­ко-­Мо­с­ков­сь­кої уго­ди 1654 р. І.­Ви­гов­сь­кий: “Ми при­йн­я­ли за­хист Ве­ли­ко­го кня­зя Мо­с­ко­вії не че­рез що ін­ше, як тіль­ки для то­го, щоб із Бо­жою по­міч­чю здо­бу­ту та від­сто­я­ну ве­ли­ким і ба­га­то­ра­зо­вим кро­во­про­лит­тям на­шу сво­бо­ду збе­ре­г­ти та при­мно­жи­ти для се­бе й для на­ших на­ща­д­ків”.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

ПРОТЕКЦІЯ ЯК ШЛЯХ ДО НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Л.О­ки­н­ше­ви­ч ви­хо­див з те­зи, що пла­ни по­шу­ків “про­те­к­ці­ї” чу­жо­зе­м­но­го мо­на­р­ха “у ду­же ба­га­тьох ви­па­д­ках при­кри­ва­ли со­бою – зва­жа­ю­чи на скру­т­ний і скла­д­ний зо­в­ні­ш­ньо­-по­лі­ти­ч­ний стан, – сві­до­ме стре­м­лін­ня до утво­рен­ня не­за­ле­ж­ної дер­жа­ви”.

Це, зо­к­ре­ма, ви­д­но з ін­стру­к­ції І. ­Са­мой­ло­ви­ча В. Ко­чу­бею – по­слу до Мо­с­к­ви на по­ча­т­ку 1685 р: “У­сьо­му сві­ту те яв­но, що пре­сві­т­ло­му мо­­на­р­ху… по­кій­ний Бог­дан Хме­ль­ни­ць­кий ге­ть­ман з вій­сь­ком за­по­ро­зь­ким і з усім на­ро­дом ма­ло­ро­сій­сь­ким вда­ли­ся під ви­со­ку йо­го мо­на­р­шу дер­жа­ву за­ра­ди за­сту­п­лен­ня пра­во­сла­в­ної хри­с­ти­ян­сь­кої гре­ко­-ру­сь­кої ві­ри… і за­ра­ди обо­ро­ни сво­їх вій­сь­ко­вих і на­род­них во­ль­но­с­тей”. Цар же, по­яс­ню­ва­ло­ся да­лі, “про­хан­ня при­йн­я­в­ши”, “по­во­лив в ба­жа­ну їм свою мо­на­р­шу пре­мі­ц­ну і бо­гом охо­ро­не­ну обо­ро­ну при­го­р­ну­ти”.

Пра­во­ту по­гля­дів Л.О­ки­н­ше­ви­ча за­сві­д­чує й пре­ам­бу­ла Кон­сти­ту­ції 1710 р., де Карл ХІІ ви­зна­єть­ся “о­бо­ро­н­цею і про­те­к­то­ром на­шим” са­ме зва­жа­ю­чи на те, “щоб йо­го В-ть не до­пу­с­кав ні­ко­му, не тіль­ки прав і во­ль­но­с­тей, але й ко­р­до­нів вій­сь­ко­вих над­ве­ре­жа­ти і со­бі при­вла­с­ню­ва­ти”.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

ПРОТЕКЦІЯ ЗАРАДИ СПІЛЬНОЇ КОРИСТІ

За­ві­в­ши мо­ву про про­те­к­цію, ми хо­че­мо зве­р­ну­ти ува­гу на той факт, що на­дан­ня про­те­к­ції-­обо­ро­ни ні­ко­ли не роз­ці­ню­ва­ло­ся укра­ї­н­сь­кою елі­тою як ко­ристь ви­клю­ч­но для про­те­го­ва­них за ра­ху­нок шко­ди у люд­сь­ких та ма­те­рі­а­ль­них ре­сур­сах кра­ї­ни мо­на­р­ха-­про­те­к­то­ра. У до­ку­ме­н­тах збе­ре­г­ло­ся до­во­лі при­кла­дів, щоб пе­ре­ко­на­ти­ся, що укра­ї­н­сь­ка елі­та роз­гля­да­ла спра­ву про­те­к­ції крізь при­зму уяв­лень про спі­ль­ну ко­ристь сто­рін. Так, у ли­с­то­па­ді 1650 р. на це вка­зу­вав Б.Хме­ль­ни­ць­кий, пра­г­ну­чи за­охо­ти­ти цар­сь­кий уряд до на­дан­ня до­по­мо­ги Укра­ї­ні: ”А як го­су­дар ме­ні до­по­мо­же, крим­сь­кий на ньо­го не під­е… По­трі­б­но спо­ча­т­ку ля­сь­кі ро­ги зла­ма­ти, по­тім і ту­рок у нас бу­де”.

По­яс­ню­ю­чи й спо­ну­ка­ю­чи мо­с­ков­сь­ко­го ца­ря до до­по­мо­ги, І.­Б­рю­хо­ве­ць­кий, ви­ко­ри­с­то­ву­вав для цьо­го об­раз “пе­ре­д­д­ве­р­ря”. Зо­к­ре­ма, 2 бе­ре­з­ня 1666 р. вже не впе­р­ше за­кли­ка­ю­чи до на­дан­ня “цар­сь­кої до­по­мо­ги” ге­ть­ман пи­сав: “Ко­ж­ний то­ді го­с­по­дар не все­ре­ди­ні до­му, але пе­ред две­ри­ма не­при­я­те­ля зу­стрі­чає, але всі­єю си­лою в дім йо­го не до­пу­с­ка­ю­чи, пе­ред сі­нь­ми бо­ро­нить­ся й крі­пить­ся; а Укра­ї­на до Ве­ли­кої Ро­сії спра­в­ж­нім пе­ре­дд­ве­р­рям і за­хи­с­том: бо в ці лі­та на пле­чах ко­за­ць­ких і всі­єї Укра­ї­ни… на го­ло­вах ко­за­ць­ких і всі­єї Укра­ї­ни за ці­лість го­лів Ве­ли­ко­ро­сій­сь­ких і за­ду­ма­не від не­при­я­те­ля спу­с­то­шен­ня ве­ли­ко­ро­сій­сь­ке на бі­д­ній Укра­ї­ні від­бу­ло­ся”.

“Кам´яною сті­но­ю” “де­р­жа­ві Мо­с­ков­сь­кій, та­кож і Поль­сь­кій, від Та­тар” на­зи­вав Укра­ї­ну Г.До­ро­ше­н­ко 13 лю­то­го 1668 р.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

ЗМІНА ПРОТЕКЦІЇ. НАВІЩО?

Ба­чен­ня про­те­к­ції як за­со­бу ре­а­лі­за­ції вла­с­ної по­лі­тич­ної окре­мі­ш­но­с­ті (“прав і во­ль­но­с­тей”), ус­ві­до­м­лен­ня фа­к­ту ви­гі­д­но­с­ті на­дан­ня про­те­к­ції не ли­ше для Ге­ть­ма­н­щи­ни, але й для са­мо­го про­те­к­то­ра, за умо­ви пе­ре­хре­щен­ня на те­ре­нах Укра­ї­ни гео­по­лі­ти­ч­них ін­те­ре­сів рі­з­них по­лі­тич­них сил – все це у ком­пле­к­сі ство­рю­ва­ло для ста­р­шин­с­т­ва мо­ж­ли­вість за­хи­ща­ти свої су­с­пі­ль­но-­по­лі­ти­ч­ну окре­мі­ш­ність та ін­те­ре­си шля­хом ви­бо­ру та змі­ни про­те­к­ці­ї.

Та­ка орі­є­н­та­ція уже чі­т­ко пред­ста­в­ле­на у про­мо­ві Б.Хме­ль­ни­ць­ко­го від 8 сі­ч­ня 1654 р. пе­ред уча­с­ни­ка­ми Пе­ре­яс­лав­сь­кої ра­ди. Ге­ть­ман за­про­по­ну­вав для ви­бо­ру мо­ж­ли­вість отри­ман­ня про­те­к­ції від чо­ти­рьох мо­на­р­хів, ана­лі­зу­ю­чи при цьо­му не­до­лі­ки та пе­ре­ва­ги зве­р­нен­ня до то­го чи ін­шо­го мо­на­р­ха-­про­те­к­то­ра.

Да­ні орі­є­н­та­ції ми зу­стрі­ча­є­мо та­кож у по­пе­ре­джен­ні мо­с­ков­сь­ко­го уря­ду влі­т­ку 1658 р. через по­сла під­дя­чо­го Я. ­По­р­то­мо­ї­на І.­ Ви­гов­сь­ким: “А як­що ве­ли­кий го­су­дар то­го не ве­лить вчи­ни­ти (укла­с­ти до­го­вір як з Б. Хме­ль­ни­ць­ким – О.С.) і сво­їх го­су­да­ре­вих ра­т­них лю­дей на ньо­го, ге­т­ьма­на, по­шле вій­ною, і він, ге­ть­ман по­чне про­ти го­су­да­ре­вих ра­т­них лю­дей сто­я­ти і з ни­ми би­ти­ся, а до­по­ма­га­ти йо­му бу­дуть Поль­сь­кі і Швед­сь­кі і Во­ло­сь­кі ра­т­ні лю­ди і Крим­сь­кі Та­та­ри, та й Ту­ре­ць­кий сул­тан до ньо­го, ге­ть­ма­на, про об´єд­нан­ня і про до­по­мо­гу ра­т­ни­ми лю­дь­ми пи­ше”.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

ПРО ЗМІНУ ПРОТЕКЦІЇ

Орі­є­н­та­цію що­до змі­ни про­те­к­ції як за­со­бу га­ра­н­ту­ван­ня вла­с­ної обо­ро­ни ми про­чи­ту­є­мо та­кож 18 ли­с­то­па­да 1663 р. у за­кли­ку П.Те­те­рі до лі­во­бе­ре­ж­ців пе­ре­йти у під­дан­с­т­во до ко­ро­ля Поль­щі, тоб­то ви­зна­ти йо­го про­те­к­ці­ю. Ге­ть­ман, зо­к­ре­ма, вка­зу­вав: “А цар не тіль­ки вас, але й сво­го про­са не мо­же обо­ро­ни­ти”

Змі­ною про­те­к­ції як за­со­бом га­ра­н­ту­ван­ня по­лі­тич­них по­треб Укра­ї­ни ак­ти­в­но ко­ри­с­ту­ва­в­ся П.До­ро­ше­н­ко. Це ви­д­но, зо­к­ре­ма, з йо­го по­яс­нень мо­с­ков­сь­ко­му по­слу Ф.Бо­б­ро­ви­чу на по­ча­т­ку лю­то­го 1669 р. : “…а хто ста­не рі­з­ни­ти, ста­не­мо ви­би­ва­ти­ся, нас і ко­роль при­йме і Та­та­ри не від­сту­п­лять».

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

Орієнтації на підданство. �Слу­ж­ба вій­сь­ко­ва і ні­чо­го бі­ль­ше�

По­тре­ба і го­то­в­ність ге­ть­ма­на “схи­ли­ти­ся до обо­ро­ни” озна­ча­ла па­ра­ле­ль­но ви­знан­ня сво­го під­дан­с­т­ва, тоб­то під­вла­д­но­с­ті мо­на­р­ху, що за­без­пе­чує обо­ро­ну. За між­на­ро­д­но-­пра­во­вої прак­ти­ки, ко­ли між­де­р­жа­в­ні вза­є­ми­ни бу­ду­ва­ли­ся з вра­ху­ван­ням уяв­лень про си­с­те­му іє­ра­р­хії во­ло­да­рів, це бу­ло но­р­мо­ю.

Укра­ї­н­сь­кий ге­ть­ман, не ма­ю­чи мо­на­р­шої кро­ві в жи­лах, не під­да­в­шись об­ря­ду по­ма­зан­ня на во­ло­да­рю­ван­ня, міг спо­ді­ва­ти­ся на во­єн­ну під­три­м­ку Укра­ї­ні ли­ше за умо­ви, що він ви­знає се­бе під­да­ним мо­на­р­ха, від яко­го очі­ку­вав про­те­к­ції, та обов´яз­ко­во зо­бов´яже се­бе слу­ж­бою на ко­ристь то­го.

Та­ку орі­є­н­та­цію ми зу­стрі­ча­є­мо наприклад у ін­стру­к­ції Б.Хме­ль­ни­ць­ко­го аба­ту Д. Ко­лу­ге­ру. Ге­ть­ман зо­бо­в’я­зав по­сла до швед­сь­ко­го ко­ро­ля за­пе­в­ни­ти то­го, що пе­ре­бу­ва­ю­чи "під про­те­к­ці­єю" Ка­р­ла Х, ге­ть­ман і вій­сь­ко бу­дуть "від­да­ні і ві­р­ні", "за всі­ля­ко­го ча­су від­да­ни­ми слу­га­ми про­ти всі­ля­ко­го йо­го во­ро­га".

Як ви­д­но з про­ци­то­ва­ної ін­стру­к­ції, ге­ть­ман ви­зна­ю­чи своє під­дан­с­т­во “від­да­ність і ві­р­ність”, мав на ува­зі слу­ж­бу вій­сь­ко­ву і ні­чо­го бі­ль­ше. Так са­мо під­ан­с­т­во ро­зу­мі­ло­ся Б.Хме­ль­ни­ць­ким і на са­мо­му по­ча­т­ку На­ці­о­на­ль­ної ре­во­лю­ці­ї. 2 ли­п­ня 1648 р., по­яс­ню­ю­чи Вла­ди­с­ла­ву ІV при­чи­ни сво­го зброй­но­го ви­сту­пу, ге­ть­ман вка­зу­вав на по­тра­к­ту­ван­ня ко­за­ків “я­ко не­ві­ль­ни­ків остан­ніх, а не яко во­ї­нів, під­да­них ко­ро­лів­сь­ких ва­ших».

Ви­зна­ю­чи своє під­дан­с­т­во Ка­те­ри­ні ІІ, уча­с­ни­ки з’їз­ду ста­р­шин 1763 р. ра­зом з тим на­по­ля­га­ли, щоб ко­за­ць­кі вій­сь­ко­ві під­роз­ді­ли “ні до чо­го ін­шо­го і ні­ко­ли за­ді­ю­ва­ні не бу­ли, крім спра­в­ж­ньої вій­сь­ко­вої і в. і. в-ті на­ле­ж­ної слу­ж­би”.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

ОРІЄНТАЦІЇ НА ОБУМОВЛЕНЕ ПІДДАНСТВО

Ви­зна­ю­чи за со­бою під­дан­с­т­во й обі­ця­ю­чи при­бли­з­но од­не і те са­ме: "слу­жи­ти ві­р­но, без всі­ля­ких хи­тань та зра­ди", ге­ть­ма­ни бу­ли зо­рі­є­н­то­ва­ні на обу­мо­в­ле­не під­дан­с­т­во.

Так, 6 бе­ре­з­ня 1669 р. Д.Мно­го­г­рі­ш­ний у про­мо­ві до вій­сь­ка з при­во­ду об­ран­ня йо­го ге­ть­ма­ном і укла­ден­ня ста­тей з ца­рем ка­зав: "…А як їм в то­му у ві­ч­но­му під­дан­с­т­ві бу­ти, і то­му всьо­му у них по­ста­но­в­ле­ні стат­ті і ру­ка­ми їх під­пи­са­ні".

Ви­знан­ня під­дан­с­т­ва, обу­мо­в­ле­но­го “ко­н­ди­ці­я­ми”, “стат­тя­ми” – за­га­лом, до­го­во­ром, без­пе­ре­ч­но, пе­ред­ба­ча­ло й да­ль­шу де­та­лі­за­цію йо­го змі­с­ту. Пе­ре­д­у­сім, підд­ан­с­т­во прак­ти­ч­но скрізь і всі­ма обу­мо­в­лю­ва­ло­ся ви­мо­гою до про­те­к­то­ра га­ра­н­ту­ва­ти укра­ї­н­сь­кі пра­ва та во­ль­но­с­ті. Так ба­чив си­ту­а­цію і щой­но ци­то­ва­ний Д.Мно­го­г­рі­ш­ний. 14 ли­с­то­па­да 1668 р. він пи­сав до ар­хі­єпи­с­ко­па Л.Ба­ра­но­ви­ча: як­що цар "нам тих во­ль­но­с­тей, за Бог­да­на Хме­ль­ни­ць­ко­го в Пе­ре­яс­ла­ві по­ста­но­в­ле­них, не за­хо­че під­тве­р­ди­ти і при них не охо­ро­нить, то­ді ра­ді і не ра­ді ма­є­мо бу­су­р­ма­ни­ну в під­дан­с­т­во під­да­ти­ся".

За до­но­сом мо­с­ков­сь­ко­го по­сла на Пра­во­бе­реж­жі, у Чи­ги­ри­на, В.Тя­п­кі­на від 20 сі­ч­ня 1668 р. ана­ло­гі­ч­ні орі­є­н­та­ції спо­сте­рі­га­ли­ся й там. "І та­є­м­но… і яв­но ба­га­то зна­ч­них лю­дей за­дні­п­ро­в’я" го­то­ві бу­ли б пі­ти у під­дан­с­т­во, "ли­ше б йо­го цар­сь­ка ве­ли­ч­ність в них в мі­с­тах і мі­с­те­ч­ках воє­вод і за­лог і всі­ля­ких чи­нів на­ча­ль­ни­ків Мо­с­ков­сь­ких не бу­ло, і во­ль­но­с­тей їх­ніх ко­за­ць­ких і пра­ва бу­ли при них не по­ру­ше­ні…"

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

ви­мо­ги до змі­с­ту роз­по­ря­джень ца­ря

Ставилися й чі­т­кі ви­мо­ги до змі­с­ту роз­по­ря­джень ца­ря. Так, І.­Са­мой­ло­ви­чем 1 гру­д­ня 1678 р. ту­р­бу­ю­чись укріп­лен­ням Чи­ги­ри­на про­ти ту­ре­ць­ко-­та­тар­сь­ких військ ге­ть­ман, по­ряд з про­хан­ня­ми про за­хист, ви­ма­гав, "щоб за ва­шим цар­сь­ким пре­сві­т­лої ве­ли­ч­но­с­ті ука­зом ра­т­них ва­ших го­су­дар­сь­ких лю­дей си­ли… на­ді­сла­ні бу­ти ма­ють, за­зда­ле­гідь ни­ні не­гай­но ру­ши­лись і зи­м­ні­ми… шля­ха­ми в цих по­ру­бі­ж­них укра­ї­н­сь­ких мі­с­цях в го­то­в­но­с­ті ста­ли", а "…і­н­же­нер, яко­го з тим же вій­сь­ком про при­си­л­ку вас ве­ли­ко­го го­су­да­ря ду­же про­си­мо: тіль­ки щоб був в тій спра­ві вмі­лим і до­ско­на­лим, а не та­ким як ми­ну­ло­го лі­та в Чи­ги­ри­ні був. Та й вій­сь­ка ва­ші го­су­дар­сь­кі всі… щоб бу­ли по ва­шо­му го­су­дар­сь­ко­му ука­зу як з хлі­б­ни­ми за­па­са­ми, так і з на­ря­дом, з по­ро­хом, з яд­ра­ми, з во­г­ні­в­ка­ми, з гра­на­та­ми та з ін­ши­ми при­па­са­ми вій­сь­ко­ви­ми до­ста­т­ньо за­без­пе­че­ні".

ко­ли Ге­ть­ма­н­щи­на все мі­ц­ні­ше прив´язу­ва­ла­ся до про­те­к­то­ра і все бі­ль­ше втра­ча­ла мо­ж­ли­вість йо­го за­мі­ни, все чі­т­кі­ши­ми ста­ва­ли ви­мо­ги сто­со­в­но про­те­к­тор­сь­ко­го за­хи­с­ту. Як по­від­ом­ляв 12 ли­п­ня 1662 р. ро­сій­сь­кий по­сла­нець про стан справ в Укра­ї­ні, тут чі­т­ко ви­сло­в­лю­ва­ло­ся не­за­до­во­лен­ня сто­со­в­но ре­а­лі­за­ції ца­рем фу­н­к­цій про­те­к­то­ра: “А ми б бу­ли на йо­го го­су­дар­сь­ку ми­лість на­дій­ні, щоб нас обе­рі­га­ли; і безпе­ре­ста­н­ку нас по­ті­ша­ють сло­ва­ми, а ра­т­них лю­дей до нас ні­ко­ли не при­шле”.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

ВИМОГА РЕАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Яс­к­ра­вий при­клад зо­рі­є­н­то­ва­но­с­ті на ви­мо­гу ре­а­ль­но­го за­хи­с­ту ми зна­хо­ди­мо се­ред ма­те­рі­а­лів, пов´яза­них з укла­ден­ням Глу­хів­сь­ко­го до­го­во­ру 1669 р. Ста­р­ши­ни до­ма­га­ли­ся не про­с­то де­кла­ра­ції ца­ря про обо­ро­ну, а, зі­тк­ну­в­шись із за­це­н­т­ра­лі­зо­ва­ні­с­тю і спо­ві­ль­не­ні­с­тю дій мо­с­ков­сь­кої ад­мі­ні­с­т­ра­ції, ви­ма­га­ли від ньо­го та­ко­го ука­зу при­ко­р­дон­ним воє­во­дам, який би спо­ну­кав їх на­да­ва­ти до­по­мо­гу не­гай­но за пе­р­шим же зве­р­нен­ням укра­ї­н­сь­кої сто­ро­ни, без всі­ля­ких за­пи­тів до Мо­с­к­ви й три­ва­лих очі­ку­вань цар­сь­ко­го ука­зу. За­га­лом, ста­р­ши­ни на­по­ля­га­ли на ра­ди­ка­ль­ній за­мі­ні ме­ха­ні­з­мів ре­а­лі­за­ції прин­ци­пу про­те­к­ції, щоб на­да­лі не ви­ни­ка­ло си­ту­а­цій “як до цьо­го ча­су, що вій­сь­ко за­по­ро­зь­ке по­си­ла­ли (послів- О.С.), про­ся­чи со­бі про не­гай­ні по­си­лан­ня і зав­жди про­до­в­жу­ва­ли [ро­сі­я­ни з від­ря­джан­ням військ – О.С.], і че­рез те не­при­я­те­лі, на­сту­пи­в­ши на кра­ї­ну цю, до остан­ньої згу­би при­ве­ли і ви­ни­щу­ва­ли”. На то­му ж на­по­ля­гав і Д.Мно­го­г­рі­ш­ний: “…А по­си­л­ки в. ц. пр. в-ті до нас на обо­ро­ну не по­спі­ва­ли, і зав­жди від­го­во­рю­ва­ли­ся ука­зом в. ц. пр. в-ті го­су­дар­сь­ким, ка­жу­чи, що ука­зу нам не­має йти у вій­сь­ко, і від то­го Укра­ї­на ги­ну­ла”.

Ко­ли ж у че­р­в­ні 1669 р. Д.Мно­го­г­рі­ш­ний втра­тив на­дію отри­ма­ти вій­сь­ко­ву до­по­мо­гу ца­ря для від­сі­чі та­та­рам, він пе­ре­дав стрі­ле­ць­ким со­т­ни­ком А.­Ши­ло­вим до Мо­с­к­ви: "…Не­п­ри­я­те­лі на­сту­па­ють, а го­су­да­ре­вих ра­т­них лю­дей пол­ків не­має ні­ко­го… і зве­лів би ве­ли­кий го­су­дар сво­є… зна­ме­но і бу­ла­ву у ньо­го за­бра­ти то­му, що йо­му обо­ро­ни не­має".

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

По­єд­нан­ня орі­є­н­та­цій на під­дан­с­т­во та слу­ж­бу ін­те­ре­сам Укра­ї­ни-­Ге­ть­ма­н­щи­ни�

Як за­сві­д­чу­ють до­ку­ме­н­ти, на­го­ло­шен­ня на го­то­в­но­с­ті слу­жи­ти про­те­к­то­ро­ві на­сам­пе­ред озна­ча­ло го­то­в­ність за­хи­ща­ти укра­ї­н­сь­ку зе­м­лю, а за­од­но, у ме­жах кон­це­п­ції пе­ред­мур´я, те­ри­то­рію й дер­жа­ву про­те­к­то­ра. Та­ким чи­ном, під фо­р­му­лю­ван­ня­ми про слу­ж­бу ца­ре­ві – слід на­сам­пе­ред ма­ти на ува­зі орі­є­н­та­ції на слу­ж­бу ін­те­ре­сам Укра­ї­ни. Та­ке ба­чен­ня пріо­ри­те­тів ми про­чи­ту­є­мо у сло­вах Б.Хме­ль­ни­ць­ко­го, ви­сло­в­ле­них мо­с­ков­сь­ко­му по­слу в сер­п­ні-­ве­ре­с­ні 1654 р. сто­со­в­но го­то­в­но­с­ті, “щоб йо­му (ге­ть­ма­ну – О.С.) з вій­сь­ком за­по­ро­зь­ким йти вій­ною на ко­рон­не вій­сь­ко і мі­с­та та фо­р­те­ці во­ю­ва­ти і йо­му ве­ли­ко­му го­су­да­рю по­слу­жи­ти”. Так, під фо­р­му­лю­ван­ням про слу­ж­бу ца­ре­ві ге­ть­ман мав на ува­зі ви­рі­шен­ня вла­с­не укра­ї­н­сь­ких во­єн­но-­по­лі­ти­ч­них за­вдань.

У ді­я­ль­но­с­ті, спря­мо­ва­ній на ін­те­ре­си Укра­ї­ни ба­чив слу­ж­бу ца­ре­ві І.­Са­мой­ло­вич. 26 жо­в­т­ня 1677 р. він пише: "... Щоб охо­че і ві­р­но в. ц. п. в-ті слу­жи­ти, і ці­лість Укра­ї­ни Ма­лої Ро­сії гля­ді­ти й осте­рі­га­ти, і про­ти вся­ко­го не­при­я­те­ля за неї і за це­р­к­ву Бо­жу за­сту­па­ти­ся го­то­ві бу­ли".

Це, зо­к­ре­ма, за­сві­д­чу­ють ли­с­ти то­го ж та­ки І.­Са­мой­ло­ви­ча ком­па­ній­сь­ко­му пол­ко­в­ни­ку Г.Но­ви­ць­ко­му. Ви­сло­в­лю­ю­чи по­дя­ки за ста­ран­не ви­ко­нан­ня на­ка­зів ге­ть­ман пи­сав: "... І про­ти всі­ля­ко­го не­при­я­те­ля так за гі­д­ність йо­го мо­на­р­шу, як і за ці­лість ві­т­чи­з­ни на­шої Укра­ї­ни за­ста­но­в­ля­ти­ся" (24 че­р­в­ня 1682 р.); "... І до слу­ж­би мо­на­р­хів на­ших Ро­сій­сь­ких на за­хист ой­чи­с­то­го на­шо­го Ма­ло­ро­сій­сь­ко­го краю за­лу­ча­ли..." (12 ли­п­ня 1685 р.

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

СЛУЖБА ЦАРЕВІ ЯК СЛУЖБА УКРАЇНІ

По­ді­б­ним чи­ном, вка­зу­ю­чи на слу­ж­бу мо­на­р­ху-­про­те­к­то­ру як слу­ж­бу Укра­ї­ні об­ґру­н­то­ву­вав на­дан­ня ма­є­т­ку при­лу­ць­ко­му пол­ко­в­ни­ку І.­С­то­ро­же­н­ку ге­ть­ман І.­Ма­зе­па. В уні­вер­са­лі від 26 че­р­в­ня 1690 р. ска­за­но, що це вчи­не­но “ре­с­пе­к­ту­ю­чи на йо­го па­на пол­ко­в­ни­ка При­лу­ць­ко­го зна­ч­ні у вій­сь­ку За­по­ро­зь­ко­му і зи­ч­ли­ві по­слу­ги, які він зда­в­на чи­нив і на май­бу­т­нє охо­че чи­ни­ти на слу­ж­бі мо­на­р­шій має”. Вій­сь­ко­ві ж спра­ви, що чи­ни­ли­ся “на сла­ву мо­на­р­ху” він од­но­ча­с­но роз­гля­дав і як спра­ви для “за­хи­с­ту ці­ло­с­ті все­на­ро­д­но­ї”.

Мо­ж­ли­во, найя­с­к­ра­ві­шим під­тве­р­джен­ням фа­к­ту, що укра­ї­н­сь­ка по­лі­тич­на елі­та слу­ж­бу ца­ре­ві ро­зу­мі­ла як слу­ж­бу Укра­ї­ні за­сві­д­чує від­су­т­ність іде­н­ти­фі­ка­ції по­нят­тя “за­га­ль­не бла­го” з єд­ні­с­тю ін­те­ре­сів Укра­ї­ни та московії, що бу­ло б обов´яз­ко­вим, як­би укра­ї­н­ці се­бе сприй­ма­ли ча­с­ти­ною московсь­ко­го су­с­пі­ль­с­т­ва. Так, І.­Са­мой­ло­вич у спі­л­ку­ван­ні з мо­на­р­хом, яко­го на­зи­ває “все­ро­сій­сь­ким” ве­де мо­ву не про все­ро­сій­сь­ке “за­га­ль­не бла­го”, а про “спі­ль­не ту­те­ш­нє укра­ї­н­сь­ке, ма­ло­ро­сій­сь­ке”.

Про те, що ви­знан­ня ста­р­ши­на­ми сво­го під­дан­с­т­ва яко­мусь із мо­на­р­хів не по­зба­в­ля­ло їх орі­є­н­та­цій на під­по­ряд­ку­ван­ня сво­єї ді­я­ль­но­с­ті по­тре­бам та ін­те­ре­сам Ві­т­чи­з­ни яс­к­ра­во за­сві­д­чує лист на­ка­з­но­го ге­ть­ма­на Я.­Ли­зо­гу­ба та ря­ду пра­во­бе­ре­ж­них пол­ко­в­ни­ків до лу­бе­н­чан від 29 сі­ч­ня 1670 р.: “…Хай цар мо­с­ков­сь­кий, ко­роль поль­сь­кий, як мо­на­р­хи хри­с­ти­ян­сь­кі, бу­дуть со­бі здо­ро­ві, а вам з на­ми між со­бою для чо­го рі­з­ни­ти­ся? Тим бі­ль­ше, ко­ли во­ни мо­на­р­ха­ми бу­ду­чи, про за­спо­ко­єн­ня дер­жав сво­їх між со­бою до­мо­в­ля­ють­ся, на­ле­жить і нам не роз­ді­ля­ю­чись, але спі­ль­но всім про змі­ц­нен­ня сво­їх во­ль­но­с­тей і про за­спо­ко­єн­ня сво­єї ві­т­чи­з­ни Укра­ї­ни дба­ти”.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

ДОГОВІРНІСТЬ І ДОБРОВІЛЬНІСТЬ

Яс­к­ра­вим про­явом до­го­ві­р­но­с­ті при па­ри­те­т­но­му ба­чен­ні зв´яз­ків між суб´єк­та­ми до­го­во­ру ста­ла і ви­мо­га до В.Бу­ту­р­лі­на скла­с­ти при­ся­гу від іме­ні ца­ря, що він “го­су­дар, ге­ть­ма­на, Бог­да­на Хме­ль­ни­ць­ко­го і все Вій­сь­ко За­по­ро­зь­ке, поль­сь­ко­му ко­ро­ле­ві не від­дасть і за них бу­де сто­я­ти, во­ль­но­с­тей не по­ру­шить, хто був шля­х­тич, ко­зак чи мі­ща­нин і вза­га­лі в якім будь ста­ні до цьо­го ча­су був і ма­є­т­но­с­ті мав, щоб так був і да­лі, і щоб цар ви­дав на ма­є­т­но­с­ті свої цар­сь­кі гра­мо­ти”. Без цьо­го уча­с­ни­ки пе­ре­го­во­рів з укра­ї­н­сь­ко­го бо­ку про­с­то від­мо­в­ля­ли­ся скла­да­ти при­ся­гу ца­ре­ві.

Як пояснював А. Яковлів Бутурлін застосувавувесь свій хист щоб під виглядом присяги подати “за­ві­рен­ня цар­сь­ким сло­во­м”. Тому з укра­ї­н­сь­ко­го бо­купереговори продовжилися рі­в­но­зна­ч­ною дією – при­ся­гою ге­ть­ма­на і ста­р­ши­ни.

Та­ким чи­ном, у по­лі­ти­ко-­ку­ль­ту­р­но­му сприй­нят­ті ста­р­шин спра­ва ви­гля­да­ла як вза­є­м­не ви­знан­ня зо­бо­в’я­зань, за­ві­ре­них цар­сь­ким сло­вом (з бо­ку Мо­с­к­ви) та при­ся­гою з бо­ку Вій­сь­ка За­по­ро­зь­ко­го.

Орі­є­н­та­ції на до­го­ві­р­ність за­ли­ша­ли­ся про­ві­д­ни­ми у ви­тлу­ма­чен­ні сут­но­с­ті сто­су­н­ків між Укра­ї­ною і Ро­сі­єю впро­довж всьо­го ча­су іс­ну­ван­ня Укра­ї­н­сь­кої ко­за­ць­кої дер­жа­ви. До ідеї до­го­ві­р­но­с­ті апе­лю­вав Б.Хме­ль­ни­ць­кий, за­су­джу­ю­чи ца­ря за на­ді­слан­ня поль­сь­ко­му ко­ро­лю 20 тис вій­сь­ка на до­по­мо­гу. Фо­р­мою рі­з­ко­го, хо­ча й де­що опо­се­ре­д­ко­ва­но­го осу­ду ца­ря бу­ла у да­но­му ли­с­ті за­ява ге­ть­ма­на про те, що швед­сь­кий ко­роль до­го­во­рам не зра­джує».

​

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

ПАРИТЕТНІСТЬ

Про­явом зо­рі­є­н­то­ва­но­с­ті на па­ри­те­т­ність є й по­ря­док об­мі­ну по­ло­не­ни­ми між укра­ї­н­сь­кою та ро­сій­сь­кою сто­ро­на­ми. На це вка­зує лист ге­не­ра­ль­ної ста­р­ши­ни до ца­ря від 25 ли­п­ня 1659 р. “Ста­ран­но (в ро­сій­сь­ко­му пе­ре­кла­ді: “при­ле­ж­но” – О.С.) у в. ц. в-ті про­си­мо, щоб зве­лів на­ка­за­ти по­ло­не­ни­ків на­ших, в Бо­р­з­ні чи де-­ін­де взя­тих, за ві­рою по­ве­р­ну­ти, а ми та­кож по­ло­ня­ни­ків, у нас утри­му­ва­них, не­гай­но від­пу­с­ти­мо; але во­ни ду­ші не­вин­ні хри­с­ти­ян­сь­кі, а са­ме жі­но­ча стать в Бо­р­з­ні взя­ті, про що ще про­си­мо у в. ц. в-ті”.

у сі­ч­ні 1669 р. П.До­ро­ше­н­ко, зі слів мо­с­ков­сь­ко­го по­сла­н­ця рот­мі­с­т­ра К.Бай­кі­на, ска­зав: “Як ве­ли­кий го­су­дар на­ка­же Ма­ло­ро­сій­сь­ких міст взя­тих Чер­кас від­пу­с­ти­ти як ра­ні­ше, і він ге­ть­ман тих воє­вод і всі­ля­ких чи­нів лю­дей по­ло­ня­ни­ків до ве­ли­ко­го го­су­да­ря від­пу­с­тить зра­зу ж…”

Орі­є­н­та­ція на до­го­ві­р­ність спо­ну­ка­ла укра­ї­н­сь­ку сто­ро­ну шу­ка­ти спо­со­бів ко­н­т­ро­лю за ко­н­т­ра­ге­н­том до­го­во­ру, не під­да­ва­ти­ся на йо­го під­сту­пи. На та­кі орі­є­н­та­ції вка­зує, на­при­клад, ста­тей­ний спи­сок кн. Г.Ро­мо­да­нов­сь­ко­го про йо­го пе­ре­бу­ван­ня у тра­в­ні-­че­р­в­ні 1672 р. у Ба­ту­ри­ні. Для нас, у кон­текс­ті ана­лі­зу орі­є­н­та­ції на до­го­ві­р­ність, є цін­ною зга­д­ка про те, що ко­ли 16 че­р­в­ня “всій ста­р­ши­ні і ко­за­кам, що бу­ли при них, Глу­хів­сь­кі по­пе­ре­дні і но­ві стат­ті всім вго­лос чи­та­ні” бу­ли, то ге­не­ра­ль­ний пи­сар сприй­мав їх не на слух, а “тих Глу­хів­сь­ких ста­тей до­гля­дав у зо­ши­ті, за сво­їм бі­ло­ру­сь­ким пись­мом”.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

ДОГОВІРНІСТЬ У ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ

Орі­є­н­та­ції на до­го­ві­р­ність ле­жа­ли не тіль­ки в ос­но­ві ба­чен­ня вза­є­мин укра­ї­н­сь­кої сто­ро­ни з мо­на­р­ха­ми. До­го­ві­р­ність роз­гля­да­ла­ся й но­р­мою вну­т­рі­ш­ньо­по­лі­ти­ч­но­го жит­тя. Так, 16 кві­т­ня 1662 р. вза­є­м­ною при­ся­гою бу­ло офо­р­м­ле­но об­ран­ня на ге­ть­ма­ну­ван­ня Я.­Со­м­ка. Но­во­об­ра­ний ге­ть­ман, пі­с­ля за­ві­рен­ня сво­го під­дан­с­т­ва ца­ре­ві, ого­ло­сив: “Па­нам пол­ко­в­ни­кам, теж со­т­ни­кам і всьо­му стар­шо­му і ме­н­шо­му вій­сь­ка Й. Ц. Пр. В-ті За­по­ро­зь­ко­го то­ва­ри­с­т­ву маю і по­ви­нен бу­ду ві­р­ність ста­ло­ся і лю­бов до­три­ма­ти і не­роз­лу­ч­но з усі­ма ра­дя­чи­ся, до кі­н­ця жит­тя мо­го жи­ти, що все ста­ло і не­од­мін­но ма­ю­чи до­три­ма­ти і ви­ко­на­ти: на то­му при­ся­гаю; так ме­ні бо­же по­мо­жи, за­ра­ди стра­с­но­го те­р­пін­ня єди­но­ро­д­но­го си­на тво­го. Амінь”. У від­по­відь вій­сь­ко обі­ця­ло “вся­кий по­слух як до­ско­на­ло­му ге­ть­ма­но­ві від­да­ва­ти”, ви­зна­ю­чи над со­бою йо­го пра­во “во­ло­ді­ти” ни­ми.

На­яв­ність орі­є­н­та­цій на вза­є­м­ний до­го­вір вій­сь­ка та ге­ть­ма­на вка­зує роз­по­відь С.Ве­ли­ч­ка про ви­бо­ри П.До­ро­ше­н­ка: "...А ві­р­ність та щи­рість за­крі­п­ле­но вза­є­м­ною при­ся­гою – ге­ть­ман вій­сь­ко­ві, а вій­сь­ко ге­ть­ма­но­ві". На ґру­н­ті орі­є­н­та­ції на до­го­ві­р­ність між ге­ть­ма­ном й ста­р­шим та мен­шим ко­за­ць­ким то­ва­ри­с­т­вом ви­ни­к­ла й сла­в­но­з­ві­с­на Кон­сти­ту­ція П.О­р­ли­ка, яку з пра­во­вих по­зи­цій сьо­го­дні оці­ню­ють “як до­го­вір-­зо­бо­в’я­зан­ня ге­ть­ма­на пе­ред ко­за­ць­кою ста­р­ши­ною у ра­зі об­ран­ня на най­ви­щу по­са­ду”.

Для то­го, щоб по­ста­в­ле­ний Пе­т­ром І ста­ро­дуб­сь­кий пол­ко­в­ник Л.Жо­ра­в­ка не міг вда­ти­ся до зло­вжи­вань, ге­не­ра­ль­ний бу­н­чу­ж­ний Я.­Ли­зо­губ – ко­мі­сар у спра­ві про уже вчи­не­ні зло­вжи­ван­ня пол­ко­в­ни­ка – шу­кав ви­рі­шен­ня про­бле­ми са­ме у ре­а­лі­за­ції прин­ци­пу до­го­ві­р­но­с­ті, скла­да­ю­чи спе­ці­а­ль­ні “тра­к­та­ти”, які б чі­т­ко ви­зна­чи­ли фу­н­к­ції пол­ко­в­ни­ка у пол­ко­во­му су­ді, за­фі­к­су­ва­ли ме­жі за­до­во­лен­ня йо­го по­треб у ро­бо­чій си­лі, гро­шо­вих збо­рах.

Іно­ді орі­є­н­та­ція на до­го­ві­р­ність зна­хо­ди­ла своє ві­до­бра­жен­ня на­віть у вза­є­ми­нах з ді­ть­ми. Так, М.Ха­не­н­ко від­пу­с­ка­ю­чи си­на Ва­си­ля на на­вчан­ня до Ні­ме­ч­чи­ни, своє ба­чен­ня йо­го по­ве­ді­н­ки й змі­с­ту на­вчан­ня за ко­р­до­ном ви­кла­дав, як ві­до­мо, за пун­к­та­ми (Лазаревский Описаніє старой Малороссії т.1 с. 7-8.)

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

ПОВАГА ДО ГІДНОСТІ

Налаштованість на договірність включала й вимогу ша­ну­ва­ти та га­ра­н­ту­ва­ти при­ві­леї під­да­но­го, а от­же, по­ва­жа­ти йо­го люд­сь­ку гі­д­ність, зу­сил­ля і спра­ви, ви­ко­ну­ва­ні на спі­ль­ну ко­ристь чи ко­ристь су­ве­ре­на.

Цей ас­пект орі­є­н­та­цій на до­го­ві­р­ність ві­до­бра­же­но у за­кли­ках І.­Б­рю­хо­ве­ць­ко­го до ко­за­ків ви­го­ни­ти воє­вод, де, се­ред ін­шо­го, на­го­ло­шу­ва­ло­ся й на та­ко­му: "…У до­го­во­рі ж на­пи­са­но в усі ро­ки да­ва­ти пла­т­ню ко­за­кам, а ни­ні нас му­жи­ка­ми на­зи­ва­ють".

Ви­мо­га по­ва­жа­ти під­да­них чі­т­ко фі­к­су­ва­ла­ся П.О­р­ли­ком у опи­сі обу­рен­ня ви­що­го еше­ло­ну ста­р­шин­с­т­ва з при­во­ду ви­сло­в­лю­вань п’я­но­го О.­Ме­н­ши­ко­ва: “…Час ни­ні за тих во­ро­гів (ста­р­шин – О.С.) бра­ти­ся”. Зре­а­гу­ва­в­ши на це, ста­р­ши­ни ка­за­ли, що ко­за­ки “за на­ка­зом цар­сь­кої ве­ли­ч­но­с­ті, без всі­ля­кої не­зго­ди, ві­р­ним і слу­х­ня­ним се­р­цем… сво­ї­ми об­ро­ка­ми слу­жать да­ле­ки­ми і до­в­ги­ми по­хо­да­ми, з остан­ньої ху­до­би роз­оря­ють­ся, кров свою про­ли­ва­ють, і у рі­з­них мі­с­цях, то в Ін­х­ля­н­тах, то в Поль­щі, то в Ли­т­ві, то в Ка­зан­сь­кій дер­жа­ві, то в Дон­сь­ких мі­с­тах, ги­нуть і зме­н­шу­ють­ся, а за ті слу­ж­би, і по­пе­ре­дні за ту­ре­ць­кої вій­ни і за те­пе­рі­ш­ні не тіль­ки жо­д­ної не­має ми­ло­сті, але ще і ла­ють нас і при­ни­жу­ють і не­ро­ба­ми на­зи­ва­ють, і ві­р­ної на­шої слу­ж­би за пів­ша­га не ці­ну­ють, а вре­ш­ті і про по­ги­бель на­шу про­ми­ш­ля­ють”.

Таке ж бачення про­слі­д­ко­ву­єть­ся і у ві­р­ші І.­Ма­зе­пи:

От всіх не маш зи­ч­ли­во­с­ті,

А ні слу­ш­ной уч­ти­во­с­ті:

Му­жи­ка­ми на­зи­ва­ють,

А під­дан­с­т­вом до­рі­ка­ють.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

до­бу­ти за ста­ран­ну слу­ж­бу вша­ну­ван­ня і ви­на­го­ро­ду

Як за­сві­д­чує опис да­но­го епі­зо­ду, орі­є­н­та­ції на до­го­ві­р­ність вклю­ча­ли і спо­ді­ван­ня під­да­них, до­бу­ти за ста­ран­ну слу­ж­бу вша­ну­ван­ня і ви­на­го­ро­ду. Ту ж са­му орі­є­н­та­цію І.­Ма­зе­па ви­явив пі­с­ля на­ра­ди в Жо­в­к­ві 1707 р. ви­мо­ви­в­ши: “Я­к­би Бо­гу так ві­р­но і ста­ран­но слу­жив, отри­мав би най­бі­ль­шу ви­на­го­ро­ду, а тут, хо­ча б в ан­ге­ла пе­ре­тво­ри­в­ся, не зміг би слу­ж­бою і ві­р­ні­с­тю мо­єю жо­д­ної отри­ма­ти по­дя­ки”.

Най­ча­с­ті­ше на­ла­ш­то­ва­ність на до­го­ві­р­ність про­яв­ля­ла­ся у ком­пле­к­сі з орі­є­н­та­ці­єю на отри­ман­ня за­хи­с­ту у ви­па­д­ку во­ро­жо­го на­па­ду. Інакше гетьман отримував право змінити протекцію.

П.О­р­лик, роз­по­ві­да­ю­чи, що ко­ли на по­ча­т­ку 1708 р. ге­ть­ман по­про­сив у ца­ря 10 тис. ро­сій­сь­ких со­л­да­тів, щоб за­хи­с­ти­ти Лі­во­бе­реж­жя від вто­р­г­нен­ня шве­дів, то отри­мав у від­по­відь: “Не тіль­ки 10000, але й де­сять чо­ло­вік не мо­жу да­ти: як мо­же­те, са­мі бо­ро­ні­те­ся”. За та­ких об­ста­вин, у І.­Ма­зе­пи за­ли­ша­в­ся єди­ний за­сіб за­хи­с­ту – змі­ни­ти про­те­к­цію сла­б­ко­го на про­те­к­цію си­ль­ні­шо­го во­ло­да­ря і та­ким чи­ном за­хи­с­ти­ти “бі­д­ну, не­ща­с­ну Укра­ї­ну”. Та­ку змі­ну ге­ть­ман вва­жав ці­л­ком ви­пра­в­да­ною, а ра­зом з ним – і П.О­р­лик, пе­ре­ка­зу­ю­чи сло­ва сво­го по­кро­ви­те­ля: “І сам Бог і ці­лий світ бу­де ба­чи­ти, що від ну­ж­ди те вчи­ни­ли ми і, як ві­ль­ний не­за­во­йо­ва­ний на­род, ста­ра­ли­ся про спо­сіб ці­ло­с­ті на­шо­ї”.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

ДОГОВІРНІСТЬ І ВІЛЬНИЙ ВИБІР ПРОТЕКЦІЇ

Як ви­д­но із остан­ньої ци­та­ти, по­зи­ції сто­со­в­но до­го­ві­р­но­с­ті не менш ті­с­но по­єд­ну­ва­ли­ся з орі­є­н­та­ці­я­ми на ві­ль­ний ви­бір про­те­к­ці­ї. До­ві­в­ши та­ким чи­ном, що по­ру­шен­ня умов до­го­во­ру ви­хо­ди­ло з мо­с­ков­сь­ко­го бо­ку, ав­тор під­во­див до при­ро­д­но­го, у ме­жах орі­є­н­та­цій на до­го­ві­р­ність, ви­сно­в­ку: “Ми як ві­ль­ні під ви­со­ко­де­р­жа­в­ною цар­сь­кої ве­ли­ч­но­с­ті ру­ку для пра­во­сла­в’я Схі­д­но­го од­но­вір­с­т­ва при­хи­ли­ли­ся, так за­ли­ша­ю­чись ві­ль­ним на­ро­дом, ві­ль­ні те­пер від­хо­ди­мо”.

У сто­су­н­ках з мо­на­р­ха­ми укра­ї­н­сь­ка по­лі­тич­на елі­та ке­ру­ва­ла­ся но­р­мою єв­ро­пей­сь­ко­го зви­ча­є­во­го пра­ва, най­то­ч­ні­ше, на ду­м­ку О.­Су­б­те­ль­но­го, за­фі­к­со­ва­но­го у Schwabenspiegel –одному із пе­р­ві­с­них дже­рел зви­ча­є­во­го пра­ва Се­ре­д­ньо­-Схі­д­ної Єв­ро­пи: "Ми ма­є­мо слу­жи­ти на­шим мо­на­р­хам, оскі­ль­ки во­ни охо­ро­ня­ють нас, але як­що во­ни бі­ль­ше не за­хи­ща­ють нас, то ми бі­ль­ше не по­ви­нні їм слу­жи­ти".

За українськими уявленнями козаки мали служити

Не­зва­жа­ю­чи на по­ру­шен­ня си­ме­т­ри­ч­но­с­ті у вза­є­ми­нах між Укра­ї­ною та Мо­с­ко­ві­єю, ідея до­го­ві­р­но­с­ті про­три­ма­ла­ся до кі­н­ця іс­ну­ван­ня Укра­ї­н­сь­кої ко­за­ць­кої дер­жа­ви. Так, у “Про­хан­ня ма­ло­ро­сій­сь­ко­го шля­хет­с­т­ва...” 1763 р.: “Ті до­го­во­ри від ча­су до ча­су при по­ста­но­в­лен­ні ко­ж­но­го ге­ть­ма­на по­но­в­лю­ва­ні і під­тве­р­джу­ва­ні бу­ли”.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

Орієнтації на добровільність�

Зга­д­ки чи вка­зі­в­ки на до­б­ро­ві­ль­ний ха­ра­к­тер під­дан­с­т­ва слу­жи­ли не ли­ше для кон­с­та­та­ції іс­то­ри­ч­но­го фа­к­ту. Во­ни ак­ти­в­но ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ли­ся для за­хи­с­ту ін­те­ре­сів укра­ї­н­сь­ко­го су­с­пі­ль­с­т­ва, зо­к­ре­ма, для під­кре­с­лен­ня йо­го окре­мі­ш­но­с­ті та су­б’єк­т­но­с­ті. Так, І.­Ви­гов­сь­кий по­слам О.­Т­ру­бе­ць­ко­го ви­ка­зу­вав (во­ни йо­го сло­ва пе­ре­да­ли 19 ли­п­ня 1659 р.): “А ве­ли­кий го­су­дар, й. ц. в-ть їх не ша­б­лею взяв, при­ся­га­ли йо­му, ве­ли­ко­му го­су­да­рю, во­ни до­б­ро­ві­ль­но, щоб йо­му ве­ли­ко­му го­су­да­рю їх за­по­ро­зь­ке вій­сь­ко від уся­ких вій­сь­ко­вих лю­дей обе­рі­га­ти, а ни­ні за їх до­б­ро­ві­ль­ною при­ся­гою тіль­ки роз­оря­ють: п´ять міст чер­ка­сь­ких Срі­б­не, Ва­р­ву, Лу­б­ни, Се­м­чю, Бо­р­з­ну, роз­ори­ли, ви­па­ли­ли і ви­сі­к­ли”.

По­си­ла­ю­чись на до­б­ро­ві­ль­ність, укра­ї­н­сь­кі ста­р­ши­ни не ви­зна­ва­ли пра­ва ца­ря на свій роз­суд ви­зна­ча­ти до­лю Ки­є­ва та Пра­во­бе­реж­жя. Пе­ре­бу­ва­ю­чи про­тя­гом 28 лю­то­го  – 10 бе­ре­з­ня 1672 р. в Ге­ть­ма­н­щи­ні, мо­с­ков­сь­кий по­сол О.­Та­нє­єв за­фі­к­су­вав з цьо­го при­во­ду ви­сло­в­лю­ван­ня: ”А ве­ли­кий го­су­дар пре­сла­в­не мі­с­то Ки­їв і всі ма­ло­ро­сій­сь­кі мі­с­та не ша­б­лею взяв, під­да­ли­ся во­ни вій­сь­ко за­по­ро­зь­ке під йо­го го­су­дар­сь­ку ви­со­ко­де­р­жа­в­ну ру­ку до­б­ро­ві­ль­но, для єди­ної пра­во­сла­в­ної хри­с­ти­ян­сь­кої ві­ри… і для обо­ро­ни від на­сту­пу не­при­я­тель­сь­ких іно­ві­р­них сил”. Звід­си, як­що про­до­в­жи­ти мі­р­ку­ван­ня, ви­пли­ва­ло, що не го­су­да­рю на­ле­жа­ло і пра­во пе­ре­да­ва­ти їх у во­ло­да­рю­ван­ня ін­шо­го мо­на­р­ха.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

НЕ ШАБЛЕЮ Ж НАС ВЗЯЛИ

Ак­ту­а­лі­за­ція ідеї до­б­ро­ві­ль­но­с­ті слу­жи­ла за­со­бом за­хи­с­ту й осо­би­с­тої гі­д­но­с­ті пред­ста­в­ни­ків укра­ї­н­сь­кої по­лі­тич­ної елі­ти. Так у су­пе­ре­ч­ці з ро­сій­сь­ким пол­ко­в­ни­ком П.Бо­ри­со­вим укра­ї­н­сь­кий пол­ко­в­ник Г.Га­ма­лія з мо­в­ча­з­но­го схва­лен­ня І.­Са­мой­ло­ви­ча теж вда­ва­в­ся до ха­ра­к­те­р­но­го фо­р­му­лю­ван­ня: “Що ти на ме­не, Пол­ко­в­ни­ку, на­рі­ка­єш? Не ша­б­лею ж нас взя­ли”.

За умо­ви чин­но­с­ті пра­ва за­во­ю­ван­ня, на­го­ло­шен­ня на фа­к­ті до­б­ро­ві­ль­но­с­ті та­кож слу­жи­ло за­со­бом під­кре­с­лен­ня су­с­пі­ль­но-­по­лі­ти­ч­ної пра­во­мо­ч­но­с­ті, суб´єк­т­но­с­ті укра­ї­н­сь­ко­го со­ці­у­му та йо­го дер­жа­в­них ін­сти­ту­цій. Адже до­б­ро­ві­ль­но при­єд­на­ні, на від­мі­ну від за­во­йо­ва­них, на тве­р­де пе­ре­ко­нан­ня ста­р­шин­сь­кої елі­ти, збе­рі­га­ли свою рі­в­ність, пра­во на ре­а­лі­за­цію сво­їх во­ль­но­с­тей. Са­ме то­му, укла­да­ю­чи Чу­д­нів­сь­кий до­го­вір, Ю.­Х­ме­ль­ни­ць­кий і вся укра­ї­н­сь­ка сто­ро­на на­по­ля­га­ли на під­кре­с­лен­ні фа­к­ту до­б­ро­ві­ль­но­го від­ря­джен­ня сво­їх по­слів до поль­сь­ко­го ко­ро­ля.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

Література

1. Струкевич О.К. ПО­ЛІ­ТИ­КО-­КУ­ЛЬ­ТУ­Р­НІ ОРІ­Є­Н­ТА­ЦІЇ ЕЛІ­ТИ УКРА­Ї­НИ-ГЕТЬМАНЩИНИ (ІН­ТЕ­Г­РА­ЛЬ­НИЙ ПО­ГЛЯД НА ПИ­ТАН­НЯ). – К., 2002. Видавництво Інституту історії України НАН України. – 533 с.
2. В.А. Смолій, В.С. Степанков Богдан Хмельницький. Соціально-політичний портрет. – К., 1995. – 624с.
3. В.А. Смолій, В.С. Степанков Українська державна ідея ХУІІ – ХУІІІ століть: проблеми формування, еволюції, реалізації. - К., 1997. – 368 с.

​

Тестові завдання

1. Хто з гетьманів сказав слова: “за­ча­ти вій­ну з си­ль­ним без си­ли? …Дій­с­но б смі­я­ли­ся, ко­ли б ми за­в­зя­ли­ся на­сту­па­ти на ті си­ли (ту­ре­ць­ко­го сул­та­на), на­г­ло б ги­ну­ли!” Кому були адресовані ці слова?

А) П. Дорошенко І. Самойловичу;

Б) Б. Хмельницький В. Лупулу;

В) І. Виговський королю Яну Казимиру;

Г) Я. Сомко В. Золотаренку.

2. Які обов’язки готові були виконувати козаки, визнавши себе підданими московського царя?

А) сплачувати податки;

Б) виконувати повинності;

В) виконувати будь-які накази монарха;

Г) бути «військовими слугами» монарха.

Практичне завдання

​

1.

​

​

Відповіді на тестові та практичне завдання надсилайте за адресою:

strukevychok@gmail.com

​