Гармонія крізь тугу дисонансів
Форма проведення: поетичний зорепад
Поетичний зорепад
Есе
Хід заходу
Поезія – як живопис: один твір полонить тебе більше, якщо ти будеш розглядати його зблизька, а інший – якщо відійдеш подалі (Горацій)
1.Організаційний момент
2.Осмислення
3.Рефлексія
Найдавніші вірші з'явилися у ХХІІІ ст. до н. е. Їхня авторка - аккадська принцеса і жриця Ен-Хеду-Ана. Вона писала про богів.
У Китаї поетів страчували за сумну поезію. Ідея такої цензури належала імператору Цяньлун. Він правив у XVIII ст. Сумними вважали вірші, у яких згадували минулі досягнення маньчжурської династії, до якої належав імператор
Одну поезію можна було прочитати 2 848 способами. Поезію-паліндром, створила китайська поетеса Су Хуей у ІV ст. Поезія представляла квадрат з ієрогліфів розміром 29×29. Цю поему можна прочитати, переходячи квадратом вправо або вліво, по горизонталі, вертикалі і навіть діагоналі. �
Найбільше цитують поета Вільяма Шекспіра. Десята частина оксфордського цитатника має рядки його сонетів, комедій і трагедій. За цитуванням перевершує Шекспіра лише Біблія
Англійський поет Данте Россетті в труну дружини поклав неопубліковані поеми. Через кілька років йому запропонували видати книгу, але поет не зміг відновити вірші по пам'яті. Тоді тіло дружини ексгумували. Згодом поеми опублікували.
В Амстердамі поет читає вірші на церемонії похорону. Це стосується самотніх людей. Їх поховання організовує муніципалітет. Він наймає поета, який складає на честь померлого вірші
Австрійського поета Райнера Марію Рільке до п'яти років одягали у дівочі сукні. Він народився у родині, де до цього у віці двох тижнів померла дочка. Тому два з шести його імен, Рене і Марія, були жіночими. Мати також одягала Рільке у дівочі сукні і грала з ним, як з дівчинкою.
Поет Генріх Шиллер черпав натхнення від запаху гнилих яблук. Тарілка з ними завжди стояла у його кабінеті, коли він працював
Завдання поезії: розтривожити, примусити, віднайти… �
Поезія – це не «найкращі слова в найкращому прояві», це вища форма існування мови (Йосип Бродський)
Єдиний мудрець – це поет (Страбон)
Поети – це біографи народу, а в нього біографія тяжка
21 березня – Всесвітній день поезії
Кажуть, що поезія – це голос істини, голос правди. Той, хто чує його, здатний піднятися на вершини духу, згуртувати націю, об’єднати людство.
«Справжній поет», «Поезія»
Поетеса Оксана Дяків. У ній сплелися дух непокірного гуцульського краю
по батьковій лінії та ніжність і чарівність матері-галичанки. Її вірші глибокого
філософського змісту, які змушують замислитися про майбутнє, пережити
сьогодення, повернутися в минуле. Авторка поезії звертається до незнищенних
і вічних цінностей народного світосприйняття. «Творчий доробок Оксани Дяків стане, без сумніву,
мудрим християнсько-моральним та емоційним порадником читачам різних поколінь» (Василь Дрозд).
Варто зауважити, що одним з домінуючих засобів творення композиції книжок Оксани Дяків
є епіграфи до поезій – поетичні рядки з творів Ліни Костенко.
Дві непересічні постаті сучасної української літератури класик Ліна Костенко
та наша місцева авторка Оксана Дяків живуть переконанням, що у майбутнього слух абсолютний.
І ця думка звернена вперед – у дальню перспективу – до гармонії Правди та Краси
«Гармонія протилежності» Оксана Дяків
(Дисонанс — несумісність та боротьба між двома протилежними речами)
Ніщо так не окрилює людину, і так боляче не ранить її,
як кохання, у якому сплелись воєдино радість і сум, вірність і зрада…
Поезія, що вібрує пристрастю і закоханістю та фатальною втратою є тому
підтвердженням.
«Кохання, вірність – істини одвічні»
«В дні, прожиті печально і просто»
«Що в нас було?»
«Я ніколи не звикну. Я не вмію до тебе звикати»
Звучить пісня «Несказане лишилось несказанним».
Поезія О. Дяків
«Терпке вино, мов помаранча осені» (читає поетеса)
Ліні Костенко, Оксані Дяків довелося жити у час політичної
істерії, коли «у політичному закуліссі ведуться якісь змови і
перемови, потаємні торги й прелімінарії.
Лідери хитрують і маневрують, еластично прогинаються,
потенціал компромісів росте.
«Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану»
«Колізії буденності» О. Дяків (роздуми)
Держава втрачає важелі управління» («Записки українського самашедшого»).
Поетесам закидають існування в координатах своєї незалежності, але вони
мають абсолютних слух щодо істини: душ сліпота – ось діагноз століття
Introduction
Матеріальні статки одних вимірюються у мільярдах, нестатки кожного
пересічного українця женуть його у чужину. Справді, заробітчанство і
чужина – це проєкція нашого гіркого, як полин, безвимірного болем часу…,
то безмежний простір протягів зневірених українських душ,
які, мов привиди, блукають рідною землею опісля новітнього
рабства, це розбиті дзеркала щасливих сімейних пар,
вибілені сльозами безодні дитячих очей, позбавлених
материнської любові та мудрості батьківської опіки,
це байдужість українського чиновництва та політиканів,
які згадують про представників четвертої хвилі
еміграції хіба що під час чергових виборів…
(Дяків О. «Вікно думок»)
«Чужина»
Jupiter's rotation period
The Sun’s mass compared to Earth’s
«У своєму житті треба залишати місце й для свого життя.
Така ніби проста істина, але можна вік прожити й не знати.
У моєму житті для мого життя місця не було.
Я його віддавав, роздавав, у мене його відбирали…»
(Ліна Костенко. «Записки українського самашедшого»)
«У драмі людській небагато дій»
«Антидумки»�
«А затишок співає, мов сирена»
Звучить пісня «Чоловіче мій, запрягай коня»
«У всіх країнах мови як мови, інструмент спілкування,
у нас це фактор відчуження.
Глуха ворожість оточує нашу мову, навіть тепер, у нашій
власній державі.
Ми вже як нацменшина, кожен … тебе може образити.
Але ж якщо мова – це Дім Буття, то чого ж ви мене виживаєте з мого власного дому?!»
(Ліна Костенко «Записки українського самашедшого»)
«Трагічна мово! Вже тобі труну»
«Корабель думок»
Introduction
Нерозривний зв'язок зі своїм рідним краєм – один із головних чинників внутрішньої гармонії людини, національної самоідентифікації. Україна, зокрема Наддністров’я, це вічні і нетлінні образи, створені вкраїнськими піснею, чистотою національних святинь, традицій, обрядів.
Відео
про живопис
О. Дяків
«Отчий край»
«Коректна ода ворогам»
«Земля»
(Дисонанс — несумісність та боротьба між двома протилежними речами)
Кожен із нас у житті має свою річку Геракліта, якої немає в природі,
але – вона скрізь: іноді - це Лета – річка забуття, іноді – Стікс – ріка смерті (міфологічні грецькі ріки). Для нас , людей глобального світу і хаотично збурених проблем, коли час – байдужа і непізнавана субстанція, у цю фатальну ріку життя не можна вступити двічі
«Ще назва є, а річки вже немає»
«Зрілість»
Людство жило, живе і, мабуть, житиме у глухонімі часи.
Ми повторюємо помилки і не хочемо змінювати нічого,
ми не чуємо один одного. У світі відчуження, що нас оточує,
людина – бранець хаотичного часу, мчить крізь своє життя без
можливості спинитися, замислитись, збагнути суть і напрямок
свого руху. Розминається з іншими людьми і з самою собою.
«На другий день Великого Потопу»
Шевченко об’єднує
«Повернення Шевченка»
«У нас завжди політичний Геловін. Країною правлять привиди
минулого…
Круки корупції докльовують Україну… Тіні минулого хапають
за ноги майбутнє…
(Записки українського самашедшого) ». Чи не достатньо ще смертей?
Звучить пісня «Хай ангели вас захистять крильми»
у виконанні ансамблю дівчат
Поезія – це свято, як любов, о, це не є розмова побутова