Постать Володимира (Зеєва) Жаботинського �як уособлення єврейсько-української співпраці

Практичне заняття 4.

• Проблема співіснування різних народів, зокрема тих, яким випало жити поруч один з одним, була й залишається чи не найпекучішою у світовій історії кількох останніх століть. �Єврейський суспільний рух був невід’ємно пов’язаний з політичним і являв собою дуже потужний і багатогранний механізм, який мав різні прояви. В його основі лежав сіонізм, представлений цілою низкою організацій, що виникли в Росії після Лютневої революції. Значна частина єврейського населення на початку ХХ століття була позбавлена громадянських прав. Тому така ситуація сприяла згуртуванню їх у громадські організації та політичні партії за національною ознакою.

• У надзвичайно складних єврейсько-українських суперечностях, що формувалися століттями, постаттю, яка вказала на реальний і прийнятий для сторін вихід, був Володимир (Зеєв) Жаботинський.

• Дослідник життєдіяльності В. Жаботинського, Ізраїль Клейнер виокремлює три періоди, коли до української проблематики Жаботинський звертався послідовно.�Перший датується 1904–1914 роками
• Жаботинський друкується в російськомовному часописі «Украинский вестник», який виходив у Петербурзі за участі Михайла Грушевського; пише в заснований у Москві журнал «Украинская жизнь»; веде на газетних шпальтах дискусію зі Струве, яка стала частиною більш широких міркувань переконаного сіоніста Жаботинського з питань прав національних меншин.

• Жаботинський боровся за створення Держави Ізраїль і прихильно ставився до ідеї вільного національно-культурного розвитку будь-якого народу в межах суверенної держави. З цієї точки зору маловідомою є публічна дискусія щодо «українського питання» між Зеєвим Жаботинським та представником російської партії кадетів, істориком і публіцистом Петром Струве. Останній послідовно пропагував тезу «єдиної російської нації».
• Полемізуючи зі Струве, Жаботинський надрукував декілька статей. Найбільш ґрунтовними серед них дослідники творчості літератора й журналіста вважають «Науку з Шевченкового ювілею» (публікацію «Урок юбилея Шевченко» було надруковано до 50-річчя від дня смерті Тараса Шевченка в газеті «Одесские новости» 27 лютого 1911 р.), «Фальшування школи», «Про мови та інше», «Струве і українське питання».

• Скажімо, опонуючи Струве в суперечці «українці: частина російської нації чи окрема нація?», Жаботинський в «Науці з Шевченкового ювілею» наголошує, що «необхідно зрозуміти, визнати, просунутися й надати законне місце
• могутньому побратимові, �другому за �силою в цій імперії – �українському народові».

• Другий період, коли Жаботинський приділяв особливої уваги «українському питанню», – 1917–1921 роки

Період активного розвитку сіоністського руху й популяризації ідеї еміграції євреїв у Палестину з одного боку, з іншого – проголошення Української Народної Республіки.

• Жаботинський закликав до порозуміння з українським національним рухом виходячи із власних засадничих переконань, що в межах однієї імперії пригноблені нею народи мають спільного ворога й спільну національну мету. Такі переконання не виникли на догоду певному часові – ще в статті від 1906 року під назвою «Non multum, sed multa» молодий Зеєв висловлювався: « ідучи кожний своїм шляхом, вони (українці та євреї) сьогодні можуть допомогти один одному».

• Ще в царській Росії В.Жаботинський виступав із закликом до євреїв підтримати місцеві національні рухи, і насамперед український. Адже розумів: свідомі українці можуть стати найпотужнішими природними союзниками в боротьбі проти чорносотенства, для якого антисемітизм був альфою і омегою в ідеології та практиці. Він писав із цього приводу: «…керівні партії національного українства визнають право євреїв на єврейську національну культуру […] і вітають кожний проблиск націоналізації єврейства».

В.Жаботинський однозначно підтримував �українців у їхніх змаганнях �за Східну Галичину з поляками, вважаючи, що останні �не мають права на жодні претензії щодо цих земель.

• Жаботинський не хотів, щоб імперські сили використовували його народ в інтересах гноблення інших, про що й писав у журналі Михайла Грушевського в статті «Non multum, sed multa»: «Коли почалася боротьба між різними народностями, територіальними, або такими, які мають бодай якесь територіальне опертя, єврейству й тут накинули ненавиджену ролю знаряддя, засобу для чужої вигоди. У кожному окремому випадку та сторона, яка через свою впливовість або багатство мала сильніші засоби тиску, примушувала місцевих євреїв іти з нею для уярмлення іншої народності. У Галичині цією сильнішою стороною були поляки, і вони широко «використовували» та «утилізували» затуркане, неосвічене галицьке єврейство для національного гноблення українського народу».

• У багатьох відношеннях Жаботинський виступав геніальним провидцем, який бачив на століття вперед. Досить лише навести такий його прогноз: «Можна сміливо твердити, що вирішення суперечки щодо національного характеру Росії цілковито залежить від позиції, яку посідатиме 30-мільйонний український народ. Якщо він погодиться обрусіти – Росія піде одним шляхом, не погодиться – вона муситиме піти іншим шляхом».

• Історична деталь, цікава тим, що їй немає аналогів у світовій історії: одним із виконавчих підрозділів Центральної Ради був Генеральний секретаріат єврейських справ. Із проголошенням УНР секретаріат став міністерством.

Третій Універсал мовою їдиш (фрагмент)

• Тоді ж – в 1917-му, Жаботинський стає офіцером Єврейського легіону в складі британської армії. �У 1921 році на Сіоністському конгресі в Карлсбаді з представником особливої дипломатичної місії уряду у вигнанні Української Народної Республіки Максимом Славинським (свого часу був колегою Жаботинського у редакції газети «Русские ведомости») Жаботинський уклав домовленість про створення при війську УНР єврейської жандармерії. Передбачалось, що її використовуватимуть для протидії можливим погромам, що вона матиме певну автономію, але з моменту входження на підконтрольні радянській владі території перейде на утримання українського уряду.

​

• Саме тоді, зазнавши різкої критики з боку окремих представників єврейських кіл, Жаботинський сказав знамениту фразу: �«Коли я помру, можете написати на моїй �могилі: «Це �людина, що �підписала угоду�з Петлюрою».�(При цьому особисто один �з одним вони не були знайомі)

• Угоду так і не було реалізовано. А в травні 1926-го Симона Петлюру було вбито у Парижі. Невдовзі після цього Зеєв Жаботинський заявив нью-йоркському The Jewish Morning Journal:

«Hi Петлюра, ні Винниченко, ні решта видатних членів цього українського уряду ніколи не були тими, як їх називають, «погромниками». (…) я добре знаю цей тип українського інтеліґента-націоналіста з соціалістичними поглядами. Я з ними виріс, разом із ними провадив боротьбу проти антисемітів та русифікаторів – єврейських та українських. Ані мене, ані решту думаючих сіоністів південної Росії не переконають, що людей цього типу можна вважати за антисемітів».

​

• Щоправда, через рік (у 1927-му) у листі в редакцію російськомовної паризької газети «Последние новости» Жаботинський напише: «частина української преси невірно розтлумачила мою позицію в питанні про відповідальність Петлюри за погроми 1917–1920 років». У подальшому в статті «Петлюра і погроми» він пояснить, �що не звинувачував Петлюру та український �національний рух ані в антисемітизмі,� ані в організації погромів – �лише в невмінні або в нездатності �їх припинити: «відхиляти її �[відповідальність]значить не розуміти, �що таке глава уряду і армії». Статтю� Жаботинський завершив закликом до �співпраці єврейського та українського �національного рухів: «Я залишаюся �другом українського руху. Більш того: �буду й надалі прагнути до угоди �з українським рухом».

​

Третій період активного звернення Жаботинського до українського питання датується 1925–1927 роками й напряму пов’язаний із єврейською сільськогосподарською колонізацією, що її запроваджувала радянська влада.

Тодішня державна політика СРСР передбачала залучати до землеробства єврейське населення, позбавлене під час громадянської війни заробітків у містах.

ФОТО.Джерело:https://www.google.com/url?sa=i&url=http%3A%2F%2Fwww.nbuv.gov.ua%2Fnode%2F2253&psig=AOvVaw3vLMmCHE9xl3acTeB8GSCP&ust=1667395203584000&source=images&cd=vfe&ved=0CA0QjRxqFwoTCJiUw6qJjfsCFQAAAAAdAAAAABAX

• Жаботинський виступав категорично проти планів єврейської колонізації, підкреслюючи її антисіоністську спрямованість і провокаційність стосовно й українського селянства, й українсько-єврейських відносин. Найдокладніше свою позиції щодо проєкту єврейської колонізації в СРСР Жаботинський виклав у статті від 1926 року «Кримська колонізація».�Жаботинський був переконаний, що єврейська культура має захищатися власним народом, і впродовж усього життя робив все можливе для цього. Водночас він усвідомлював, розумів та готовий був відстоювати національні інтереси інших народів, особливо меншин, тому що бачив спільність історичних шляхів. Українське питання посідало в творчості та в житті Жаботинського одне з провідних місць. Це не окремий або кілька епізодів його життя — це було питання, до якого він звертався в публіцистиці та політичній діяльності впродовж тривалих років. Саме така особистість, як Володимир (Зеєв) Жаботинський, сприяла добрим відносинам обох народів.

• Джерела та література:
• Володимир (Зеєв) Жаботинський[Електронний ресурс] - Режим доступу: http://odessa360.net/uk/jabotinsky-uk/
• Лосєв І. Символ порозуміння: Володимир Жаботинський став уособленням єврейсько-української співпраці [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://tyzhden.ua/History/46756
• Назарчук І. Українське питання у світогляді сіоніста Жаботинського [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/a/ukrayina-sionist-zhabotynsky/31098292.html
• Подольський А. Володимир Жаботинський та українські національні змагання першої чверті ХХ століття: дискусія щодо цінностей міжетнічних взаємин [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://ipiend.gov.ua/wp-content/uploads/2018/07/podolskyi_volodymyr.pdf

​