Символіка роману, ідея перемоги добра над злом. Популярність твору в повоєнній Європі. Актуальність для нашого часу
Символ - (від давньогрец. Symbolon - знак, прикмета) - багатозначний алегоричний образ, заснований на подобі, схожості або спільності предметів і явищ життя.
У символі може бути виражена система відповідностей між різними сторонами дійсності (світом природи і життям людини, суспільством і особистістю, реальним і ірреальним, земним і небесним, зовнішнім і внутрішнім).
Образ
України
Назва роману «Тигролови»
Прізвища
героїв твору
Три поїзди
Особливу знакову символіку ми бачимо в романі «Тигролови», який сповнений символічних образів
Символічність назви роману «Тигролови»
Спочатку роман мав назву «Звіролови», яка точніше характеризувала весь твір і авторську ідею. Звіролови – це ті, що заганяють людину, як звіра, в клітку і перевозять туди, де, як їм здається, вони будуть у безпеці. Звір у клітці може рикати, скреготіти зубами, але він не зможе дістати своїх мучителів. Особливо страшно, коли люди поллють одне на одного, забуваючи про жалість, доброту, порядність.
Два аспекти
назви роману «Тигролови»
Буквальне її значення: полювання на тигрів, яким займається родина українців у цьому далекому поселенні.
Це символ над -звичайної сміливості й гордості, волелюб -ності. Носіями таких рис характеру у творі є мужні тигролови — Григорій Много -грішний, члени родин Сірків та Морозів.
Але тигроловами є й працівники НКВД, зокрема майор Медвин. Тільки в іншому розумінні: він є ловцем людських душ, який намагається зловити їх у лещата системи, зламати, понівечити назавжди.
Через мотиви втечі
людини, на яку полюють, образ Григорія Многогріш -ного асоціюється з цим сильним, сміливим і вільно-любним диким звіром. Іван Багряний показує станов -лення «нового українця», який зможе здолати драко-на і таким чином вибороти право свого народу на майбутнє.
Два аспекти
назви роману «Тигролови»
Тигр — один з наймогутніших і найнебезпечніших диких звірів. Родина Сірків, живучи в єдності з навколишньою природою, навчилася приборкувати цих тварин. Автор стверджує мужність, фізичну та моральну силу Сірків, представників українського народу, їхню здатність перемагати найтяжчі обставини.
На щастя, Медвину не вдається зловити Многогрішного, Григорій мститься майорові, він вбиває новітнього тигролова, як уособлення радянської імперської системи.
Два аспекти
назви роману «Тигролови»
Отже, змінивши назву твору з початкової «Звіролови» на «Тигролови» , Іван Багряний істотно поглибив змістові акценти твору. Тигролови в прямому значенні — сміливці, які ловили небезпечних диких звірів (родина Сірків). Але в романі є новітні тигролови — це ті, хто ловив утікачів зі сталінських таборів смерті (майор НКВС Медвин).
Значущими символами роману є образи трьох поїздів:
Експрес-«Дракон»
«Й.С.»-«Ф.Д.» — це символ зла, репресій, тоталітарної системи, символ нищення народів СРСР
Тихоокеанський експрес № 1 — символ позірного щасливого життя за соціалізму
Потяг № 97 «Владивосток-Москва» — символ цілковитого зневаження людських прав у суспільстві
Символічна картина паралельного майже незалежного існування в одній державі двох світів – світу пітьми, пекла і світу ілюзорного раю, ілюзорного вільного життя. І ці два світи уособлені в символічних образах двох експресів, котрі мислено летять у невідоме, у чорну сибірську ніч, на край світу.
«Дракон»
Асоціативний малюнок потяга-дракона
Й С
Ф Д
Це «дракон», «реальний, справжній дракон, найбільший і найстрашніший з усіх драконів... На сталевих лапах, з вогненним черевом, з залізною пащею», «скажений поїзд», «етап,... «ешелон смерті», - етапний ешелон ОГПУ - НКВД», «диявольська комета», «спецешелон ОГПУ — НКВД... один з багатьох таких ешелонів; женуть вони отак божевільним темпом через глуху ніч і крізь ще глухіший Сибір, оповиті таємницею... не просто таємницею, а таємницею державною оповиті вони... про зникнення душ»,
«дивовижний ешелон смерті»
«Дракон»
Й С
Ф Д
«Вирячивши вогненні очі, дихаючи полум'ям і димом, потрясаючи ревом пустелі і нетра і вогненним хвостом замітаючи слід, летів дракон»; «шістдесят коробок-вагонів — шістдесят суглобів у дракона. Спереду вогненноока голова — велетенський двоокий циклоп — найпотужніший паротяг «Й.С.» (Йосип Сталін). Ззаду — такий же найпотужніший паротяг «Ф.Д.» (Фелікс Дзержинський). На тендері прожектор — довгий вогненний хвіст. Біля кожного вагона — щетина багнетів. Наїжився дракон, мов їжак... Ні, мов дракон!
І гнався зі скреготом».
«Дракон»
Й С
Ф Д
«Він знявся десь з громохкого центру країни «чудес», вилетів з чорного пекла землі людоловів і гнав над просторами... звивався межи скель і шпилів... Високо в небі сіючи іскри й сморід, летів і летів у безмежній ночі... Палахкотів над проваллями... Звивався над прірвами... пролітав із свистом спіраллю над диким бескиддям і нагло зникав десь у надрах землі... Зникав... І раптом вилітав з-під землі далеко, пряв очима, зойкав несамовито і ... летів і летів...» ; «Утікають кілометри... Утікають ліси, і пустелі, і пасма гір, і безліч рік та тьмяних озер... — все утікає назад. А дракон все летить і летить — у невідоме, вперед, у чорну сибірську ніч, на край світу. Перетинає меридіани. Списує гігантську параболу десь по сорок дев'ятій паралелі... Б'є по чорній імлі вогненним хвостом, зіходить їдучим димом та смородом і реве, реве...»
У давньогрецькій міфології циклоп — «велетень з одним оком на лобі». Дракон «у міфології — фантастичний образ крилатого, дихаючого вогнем змія... У християнських легендах — образ злого духу».
Пасажири цього поїзда, якими «натоптане черево вщерть у дракона» - «вантаж», «гроно мерехтливих очей і блідих облич, що поприлипали, мов паперові, до ґрат»; «гроно мерехтливих крапок», «грона живих очей»; «живі мертвяки», «обличчя», «тисячі мучеників», «каторжники», «приречені, безнадійні, змордовані», «тупі і байдужі, виснажені», «маса змарнілих, знеособлених людей», «безконечні лави людей, списаних з життєвого реєстру, обтикані патрулями з рушницями і псами».
Ці пасажири - «нащадки Многогрішного і нащадки... Аввакума вільнодумного» ; «Тисячі! Тисячі обірваних, брудних, зарослих, як пращури, і худих, як скелети, людей! І все старих, згорблених. І хоч серед них багатьом по 20-25 років лише, але всі вони... діди. Тисячі завинених в коци і так — напівголих, викинених з вітчизни, з родини, з спільноти, погноблених, приречених на загин...»
Інший символічний образ — це поїзд: «Тихоокеанський експрес нумер один», «найліпший і наймодерніший експрес в СССР; найкомфортабельніший експрес у так званій робітничо-селянській державі... чудо цивілізації, вершок людської вибагливості і фантазії».
«Радісний і святковий, сповнений вщерть життям і дзвоном, цей першокласний люксовий експрес плив, ніби окремий світ між світами. Дріботів, вихиляючись, прицмокував, ніби панна в танку закаблуками, і мерехтів, мерехтів»; «М'яко погойдуючись, як у мрійному вальсі, пишаючись шовком фіранок на вікнах, мерехтячи люстрами, котився він, і мигтів емалевими девізами на боках вагонів: «Нєгорєлоє — Владивосток».
Незвичайними є і пасажири цього експреса - «експансивні горласті мешканці різного віку і різної статі», «експансивні відкривателі давно відкритого і зухвалі рекордсмени давно пройденого. Шукачі карколомних пригод, а ще більше карколомних кар'єр. Шукачі щастя і довгих карбованців...», «словом, цвіт робітничо-селянської імперії у всій його величі і багатогранності».
Експресу-країна, у якому їдуть ці пасажири-мандрівники: «екстериторіальна держава», «копія фантастичної «шостої частини світу» — копія в мініатюрі, лише трохи причепурена і розгальмована», «оригінальний світ на колесах», «химерний екстериторіальний світ!.. Світ ідеальної свободи і повної відсутності диктатури... Світ пригод і романтики... Світ благословенної свободи, купленої за готівку разом із плацкартою», «цілий світ, розпливчастий і туманний, нереальний світ, поставлений шкереберть».
Поїзд — «експрес, напівреальний, напівфантастичний, «експрес, котрий возіт дрова і лес» , «особливий поїзд «Нумер 97» — Владивосток — Москва», «знаменитий на цілий ДВК, Східний і Західний Сибір і на цілий СРСР «експрес».
«Ніяких дров він не возив. Вся та валка вагонів була натоптана пасажиром до одказу, так що людські руки і голови, навіть ноги випиналися з вікон вагонів і з тамбурів. Темний і неосвітлений, «експрес» той гомонів, ні, гудів як вулик, — зойкав, співав, кашляв простуджено, матюкався віртуозно й розпачливо, лементував дитячим плачем... Експрес!.. Не експрес, а ціла республіка на колесах».
Пасажири цього «експреса» - «Основний контингент його пасажирів — Україна, ота зірвана з місця і кидана по всіх світах... Екстериторіальна Україна. Україна «без стерна і без вітрил», «Заробітчани! Вербовані та контрактовані, та «планові»! З дітками, з жінками... Возять їх по цілому «соціалістіческаму атєчеству»! Будують соціалізм! Це вони будують соціалізм!!»
Повне зневаження людських прав у суспільстві — такого символічного значення набуває образ-персонаж поїзда № 97 «Владивосток — Москва».
Одним із пасажирів поїзда -дракона є надзвичайний «арєштант», «диявол», «страшний державний злочинець», «на двадцять п'ять літ каторги прире-чений», «Юнак — 25 літ, русявий, атлет, авіатор... Суджений на 25 років... На ймення — Григорій Многогрішний; «гордий сокол», «безумний сміливець».
Саме він, «нікому не відомий, гордий нащадок першого каторжанина Сибіру, ... правнук гетьмана Дем'яна Много-грішного», «вистрибнув у смерть зі скаженого поїзда», бо воліє «краще вмерти біжучи, ніж жити, гниючи!»
Український інтелігент Григорій Многогрішний, як і його славний предок Дем'ян Гнатович Многогрішний, гетьман Лівобережної України, — сильна духом людина, яка з найскладніших життєвих обставин знаходить гідний вихід і залишається вірною високим загальнолюдським цінностям.
На це вказує й ім'я персонажа — Григорій: грецького походження, воно утворене від дієслова gregoreo — «не сплю, пильную», «той, хто не спить, пильнує»; «бадьорий, пильний».
Справді, життя цього героя сповнене небезпек, бо сувора радянська дійсність вимагає бути пильним за будь-яких обставин, не втрачати оптимізму, протистояти фізичним і моральним випробуванням, бути невтомним у благородних діяннях та шуканнях і гідним звання людини. Прізвище Многогрішний указує на значні провини, надзвичайно велику гріховність його носія. Однак сам герой, опинившись у тайзі після втечі з поїзда-дракона, знесилений, без води та харчів, пограбувавши зимові запаси бурундучка, зауважує: «...знай, — з усіх злочинів, сотворених мною за життя, — це найбільший...»
Наталці Сірківні, передчуваючи близьку розлуку, Григорій зізнається: «присудили до двадцяти п'яти років каторги... і все тільки за те, що я любив свій нещасний край і народ... А я втік. Вистрибнув на ходу з скаженого поїзда, — стрибнув у ніч, у смерть, на щастя. І я мав щастя... Сміливі завжди мають щастя...»
Цей образ-персонаж — «відтворений образ того, хто не здався, хто лишився таки...»
В образі головного героя автор втілив себе, свою долю. Отже, Григорій Многогрішний — це «символ непокірної і гордої молодості, символ... волелюбної і сплюндрованої за те Вітчизни», водночас цей персонаж уособлює невмирущість української нації, української душі.
зі спогадів головного героя Григорія Многогрішного
поселенська – та, де живуть Сірки
в образі дівчат
У «Тигроловах» Україна постає перед читачем
у трьох образах
«Справжня, прекрасна, з лісами, степами широкими, як море, весною із жайворонками, солов’ями, зозулями, з веселими хлоп’ячими забавками на Трійцю та інші свята, з піснями матері і сестри, різдвяними колядками та щедрівками». Щоправда, тепер уже «садки вишневі повирубувані, ріки збаламучені, степи сльозами обпоєні, і небо ясне людям потемніло…», - таку Україну пригадує Григорій Многогрішний.
Друга Україна – поселенська – та, де живуть Сірки, «Це була наша друга Україна, нова Україна, синку, але щасливіша. І назви наші люди подавали тут свої, сумуючи іноді за рідним краєм: Київ, Чернігівка, Полтавка, Україна, Катеринослав, Переяславка…»
Мати зберегла на цій далекій чужині уклад українського життя – одяг, хатнє убранство, свята, пісні й перекази.
У хаті в Сірків усе прибрано, опоряджено за гарним українським звичаєм. Свою любов до рідного краю – далекої України – мати передала й дітям. Наталка і Грицько залюбки співають українських пісень, беруть участь у старовинних обрядах, додержуючись традицій предків.
І ще одна Україна постає перед читачем «ось так – на колесах поза геттю, Розчавлена, розшматована, знеособлена, в корості, в бруді… розпачі! Голодна!.. Безвихідна!.. Безперспективна!..» Вона постає
в образі дівчат-невільниць, що пиляють дрова під брудну лайку охоронців, в образі дівчат у ресторані – дочок розкуркулених батьків, що «рятують життя ціною краси і молодості».
Вона постає перед очима Григорія в поїзді «Владивосток – Москва»: «Григорієві здавалось, що він потрапив додому. Вагон говорив усіма діалектами його – Григорієвої – мови: полтавським, херсонсь-ким, чернігівським, одеським, кубанським, харківським… Ба, тими діалектами творив весь цей «експрес», і то не тільки тепер, а, либонь, протягом цілої своєї історії».
Основний контингент його пасажирів – Україна, ота зірвана з місця й розкидана по всіх світах – поза геттю.
Цей «експрес» ходив за маршрутом «Владивосток – Москва», але то була своїм мовним і пісенним фольклором та й усім іншим Україна. Екстериторіальна Україна. Україна без «стерна і вітрил». Ця Україна постає і з розповіді старого Мороза про «місто каторги», в якому заживо ховають український народ.
Боротьба добра і зла — це вічна проблема в літературі. Цю проблему Іван Багряний розкрив через протистояння героїв твору, у цих образах автор уособив ці два поняття.
Життя
Добро:
Зло:
Розкриваючи в романі цю проблему, письменник зумів передати протиріччя свого часу — світ добра в його творі представив той, кого названо злочинцем і ворогом народу, а світ зла — ті, хто має чинити правосуддя, служити в ім’я добра і правди.
Добро
Зло
Григорій рятує Наталку від смерті
Сірки приймають Многогрішного в родину наче рідного
Петро Дядоров не видає Сірків, що прийняли в сім’ю каторжника
Григорій вдячний дружній роди-ні Сірків за врятування йому життя. Поважає їхні традиції та обряди, допомагає в усьому
Сірки цінують рослинний і тваринний світ. Не забувають Україну та зберігають народні традиції, шанують Божі закони
Медвин жадає кар’єрного росту і готовий замучити багато безневинних людей задля цього
Поїзд — дракон везе тисячі обірваних, брудних, худих, як скелети, людей
Медвин іде на Далекий Схід не по екзотику. Він іде на полювання, полювання на людину — Григорія Многогрішного
Грізний суддя та володар душ людських, плюгавий злодюжка боягуз Медвин став і тіпався перед Григорієм перед смертю
Роман
«Тигролови» — це протест проти порушення елементарних
прав людини.
Держава, яка має такі потяги-дракони, не може поважати прав людини, захищати честь своїх громадян.
Іван Багряний, романтик у душі і в творчості, в романі «Тигролови» не знайшов жодного доброго слова для визначення суті тоталітарного режиму.
Це твір-звинувачення,
твір-пересторога наступним поколінням українців бути пильними, щоб не котилися шляхом подібні потвори.