Збережемо первоцвіти нашого краю

Автор презентації:

керівник гуртка «Шкільне лісництво», вчитель хімії та біології Хазай Н.В.

​

Цінуйте прекрасне!

Усі найкращі почуття у людини пов’язані з весною.

Після зимових холодів прокидається природа і все тягнеться до сонця та тепла, і в людини покращується настрій та вирують почуття. Провісниками цього є весняні квіти-первоцвіти: підсніжник, первоцвіт, пролісок, ряст, конвалія, сон-трава, барвінок, мати-й-мачуха. Сьогодні вони в центрі нашої уваги. Щоденно на землі зникає один вид рослин. Це вже катастрофа, яка порушує рівновагу на планеті Земля. Людина своїм недбалим ставленням до природи призведе до гибелі самої себе.

Цінуйте прекрасне, бережіть первоцвіти!

Невже в майбутньому на світі

Не будуть квітнуть дивні квіти:

Конвалії й фіалки ніжні,

І вісник березня – підсніжник?

Ми всі господарі природи,

Тож збережемо її вроду.

Первоцвіти – це екологічна група рослин, яка нараховує близько 500 видів.

Розпускання квітів у них відбувається ще до появи листків на деревах. У багатьох первоцвітів забарвлення яскраве, весняне. Квіти золотисті, блискучі, неначе сонце, голубі, як весняне небо, бузкові та білосніжні. Кожної весни під лісовим покривом відбувається чудо. Зацвітають ранньоквітучі рослини. “Яка краса!”. Підсніжник складчастий, підсніжник звичайний (білосніжний), сон-трава, шафран сітчастий, цибуля ведмежа, вовчі ягоди пахучі, тюльпан дібровний, проліски дволиста та сибірська, ряст Маршала, ряст порожнистий та ущільнений, горицвіт весняний, конвалія – це не повний перелік первоцвітів. Всі ці рослини знаходяться на межі зникнення, більшість з них занесена до Червоної книги України.

Первоцвіти нашого краю

Первоцвіти в небезпеці, а ми їх жорстоко зриваємо, забуваючи про те, що рослина, у якої зірвали надземну частину, квітку, не зможе дати насіння, а отже продовжити свій рід. Великі букети несемо додому, хоча знаємо, що першоцвіти довго не стоять у вазах, швидко в'януть - рослини вологих весняних лісів не витримують сухе повітря наших квартир. Весняні квіти краще не чіпати: вони привабливіші в природному середовищі. При зустрічі з прекрасними квітками майте шану до цих справді чарівних і до того ж цілющих рослин.

ЗРОБІТЬ ФОТО НА ЗГАДКУ!

Далі в презентації використані світлини зроблені в наших лісах.

Проліски

Проліски – одні з найперших квітів, що зацвітають навесні.

Це маленька, але мужня рослинка має тоненьке стебельце з малесенькими видовженими листочками, що розташовані попарно. Квіточка проліска має ніжні, видовжені, загострені на кінці пелюстки синього кольору. У неї ніжні, ледь чутні пахощі.

Ця рослинка така тендітна, що незрозуміло як вона пробиває кірку весняного снігу і витримує такі нічні морози.

​

Я — пролiсок синенький,

I перший на веснi

Сказати вам раденький:

Кiнець! Кiнець зимi!

З -пiд снiгу мiй листочок

До сонця простягну

I нiжний мiй дзвiночок

Вiтатиме весну.

Проліски дволисті (Scilla bifolia L.)

Пр́оліски пон́иклі, також проліска сибірська (Scilla siberica).

Легенда про Пролісок

Ця історія сталася зимою. Жила собі дуже красива пані на ім`я Сніжинка і була в неї дочка - Квітка. Мати дуже її любила. І мати з дочкою ніколи не зустрічалися, бо Сніжинка одразу ж після зими летіла на Північ, додому, а її донька там могла замерзнути. Тому донечка цвіла весною і красувалася влітку. І не могли вони жити разом, бо мати б розтанула від сонячного тепла. Вони досі не бачилися. Навесні та влітку всі втішали маленьку квіточку – і звірі, і інші квітки. У Сніжинки було не менше горе, її теж втішали інші сніжинки. Так і спливав час: сумували і Сніжинка, і Квіточка.

Якось до землі, де жила Квіточка, прилетіла добра Чарівниця. �Побачила вона Квіточку і запитала, чому та сумує. Квіточка розповіла своє горе. Чарівниця подумала і каже: «Он воно як! Але я можу зменшити твоє горе. Ти станеш квіткою-проліском і цвісти будеш тільки-но прийде весна. Тоді буде зима іти і твоя мати також. Я знаю, що вона буде тут. Ви будете зустрічатися раз на рік», - посміхнулася Чарівниця. Так з'явилася квітка Пролісок.

Тюльпан дібровний

Тюльпа́н дібро́вний (Tulipa quercetorum) — рідкісна багаторічна рослина родини Лілійних, відноситься до складного видового комплексу Tulipa biebersteiniana s.l. Ендемік Східної Європи, занесений до Червоної книги України.

Трав'яниста рослина 25-50 см заввишки, ефемероїд. Цибулини зі світло-бурими зовнішніми оболонками, з пучками щетинок навколо денця. Листків 2-3 стеблових та один прикореневий. Вони лінійні, з тупуватою верхівкою, направлені косо вгору, 8-23 см завдовжки, 0,3-2,2 см завширшки.

Квітки поодинокі, 25-35 мм завдовжки, яскраво-жовті, рідко рожевуваті або білі. Плід — коробочка до 25 мм завдовжки, видовжена у верхній частині у тупий «дзьобик». Квітне у квітні-травні, плодоносить у червні.

Ареал виду

Ареал виду та його поширення в Україні: Поширений у лісостеповій і степовій зонах від басейну Південного Бугу до пониззя Дону та у Передкавказзі. В Україні — Правобережний та Лівобережний Лісостеп і Степ (крім південних регіонів).

Чисельність та структура популяцій: Популяції локальні з дифузною або груповою просторовою структурою, чисельні, або представлені невеликими групами особин. Віковий спектр лівосторонній, повночленний, популяції інвазійні.

Причини зміни чисельності: Порушення природних екотопів внаслідок господарського освоєння територій, зведення лісів, випасання худоби, витоптування у місцях рекреації, збирання на букети.

Мати – й - мачуха

Як тільки сходить сніг, по берегах річок і струмків, обривів, уздовж доріг скрізь у нас з'являються дрібні жовтувато-золотистого кольору квіти мати і мачухи.�Це багаторічна трава, цвіте ранньою весною, до того, як розпуститься листя.�Квітки і листя мати й мачухи здавна використовувалися лікарями для лікування найрізноманітніших хвороб.

Підбіл звичайний(Tussilago farfara L).  , мати-й-мачуха. Місцеві назви — мати-мачуха, мачушник, білпух, підбій тощо — багаторічна трав'яниста рослина з монотипного роду підбіл родини складноцвітих з повзучим товстим кореневищем. Навесні утворюються тільки квітконосні безлисті опушені пагони з численними дрібними лускоподібними листочками

Мати – й - мачуха

Легенда

Колись в одному селі жили матір, батько та їх дочка. Та дуже скоро молода мати померла, тому чоловік найшов собі іншу дружину. Жінка відразу ж зненавиділа пасербицю. І от одного разу вночі вона послала дівчину до своєї сестри, яка жила в сусідньому селі. Через дорогу між селами пролягало урвище. Але дівчинка знала про нього, тому зупинилася, щоб розгледіти найкращий шлях. Падчерка навіть не здогадувалася, що її мачуха заховалася за ближнім кущем і спостерігала за нею. Скоро жінка вибігла і зіпхнула дівчину в урвище, а сама ж пішла додому. Батько, який дуже любив свою доньку, розшукував її по всіх усюдах. І от нарешті, знайшов. Виявилось, що коли дівчина падала, то вона зачепилася за кущ, який і врятував її од смерті. Прийти ж додому вона не змогла, бо переламала ногу. З того часу в урвищі щовесни розцвітали маленькі жовті квіти. Їхні листки були з однієї сторони теплі, а з іншої холодні, подібно до двох жінок — матері й мачухи.

Ряст

Ряст (Corydalis) - рід переважно багаторічних зіллястих рослин родина рутикових. В народі ряст називають ще баранчики, коники, кокірчики, кукурічки, півники. Як і багато інших трав'янистих рослин росте в листяних лісах, серед ліщини, під кущами. Також можна побачити його в старих парках, вологих прилісках, найчастіше на перегнійних, темних або чорноземних грунтах. Типова рослина тінистих широколистих лісів. Найчастіше її можна побачити в дібровах, росте і серед чагарників.

Цікавинки про ряст

Масове цвiтiння рясту — картина неймовiрної краси. Якою буйною не була б природа i якою байдужою не була б людина до природи, але таку красу не помiтити не змогла б. Нараховується 90 видiв рясту. В нас в Укранi є 6 видiв. Ще його називають чуб або ковпак жайворонка. В народi ряст називають кониками, пiвниками. Мабуть, це пов’язано з легендою, в якiй оповiдається, шо в одному пролiсi жила вiдьма. Вночi вона лiтає на мiтлi, а вдосвiта повертається до своєї лiсової хатинки, щоб заховатися вiд людських очей i вiдпочити. Лишень задрiмає — а вже пiвень починає кукурiкати i спати вiдьмi не дає. Розсердилась вона на пiвня та й перетворила його на квiтку - ряст, яка дещо скидається своєю формою на голову пiвня.

А ось iнша легенда розповiдає, що напровеснi летiли над лiсом жайворонки, посварилися мiж собою та й почали битися. Билися так, що аж шпорцi та чуби свої погубили. Попадали вони на родючий грунт проросли гарними весняними квiтами. Майже по всiй Українi поширений ряст порожнистий з рожево- фiолетовими квiтами.

Медунка

Медунка (Pulmonaria) — з роду невисоких багаторічних трав'янистих рослин родини. Рід містить від 10 до 18 видів, поширений від Європи до Центральної Азії, хоча його

класифікація залишається спірною.

Медунка – рослина нетерпляча. На деревах немає ще листя, а вона, підставивши бочок золотому сонцю, вже розцвіла. Насамперед з’являються квіти рожевого кольору, вони найбільш ароматні, потім квітка стає блакитного відтінку (або фіолетового), в ній стає менше нектару, ніж в рожевій, і, нарешті, стає синью, з мінімальною кількістю нектару.

Розквітає медунка якраз в той час, коли прокидаються джмелі. Квітки у медунки пофарбовані по-різному. Одні – рожеві, інші – фіолетові, треті – зовсім сині. Рожевими квітки бувають, коли тільки розквітнуть. Пройде небагато часу, і з рожевих вони стануть фіолетовими, а потім і синіми. Таку рослину, у якої різнокольорові квіти, легше помітити в лісі джмелям. Обережно помацайте листя медунки. Вони покриті особливими волосками – тому й здаються трохи шорсткими. Ці волоски, як вовняний одяг, захищають медунку від весняних холодів. Медунка – дуже цінна квітка і як медонос, і як квітка, що прикрашає ще похмурий, весняний ліс. За свою ніжну красу ці рослини постійно стають жертвами людини. Квіти безжально зривають для букету, іноді просто зривають і викидають. Деякі види медунки культивуються як садово-паркові рослини. Медуниця, ніби світлофор, пристосувалася регулювати активність комах. Протягом нетривалого життя квітки медунки неодноразово змінюють своє забарвлення від синього до рожевого або фіолетового. Зміна забарвлення викликала довгі суперечки вчених, поки нарешті не з’ясувалося, що це своєрідний сигнал запилювачам. Забарвлення у пелюсток медунки визначає спеціальна речовина. Воно змінює свій колір залежно від ступеня кислотності клітинного соку. Після запилення вона збільшується. Рожеві квіти заздалегідь попереджають комах, що частування закінчилося і шукати в цьому місці їжу немає сенсу.

Цікавинки про медунку

Первоцвіт весняний

Первоцві́т весняни́й, Первоцвіт спра́вжній (Primula veris L.; Primula officinalis Hill.). Місцеві назви — баранці, жовтуха, миколайчики тощо.

Багаторічна трав'яниста рослина родини первоцвітних (5-30 см. заввишки) з косим кореневищем, розеткою прикореневих листків і квітконосними стрілками. Листки (5-20 см. завдовжки) яйцеподібні або довгасто-місяцеподібні, тупі, зморшкуваті, з хвилястим зарубчасто-виїмчастим краєм, опушені або майже голі з вузькокрилатим черешком.

Суцвіття зонтикоподібне, однобічне, з обгорткою з лінійних листочків. Квітки правильні, зрослопелюсткові, на квітконіжках. Чашечка п'ятигранна, розсічена на п'ять трикутних зубців, після цвітіння здута. Віночок яскраво-жовтий, з довгою трубкою і п'ятизубчастим відгином. Тичинок п'ять, маточка одна з верхньою зав'яззю, одним стовпчиком (коротким або довгим у різних квітках) і головчастою приймочкою. Плід — яйцеподібна коробочка.

Росте первоцвіт у мішаних лісах, на галявинах, серед чагарників. Тіньовитривала рослина. Цвіте у квітні — травні.

​

Легенда про походження

«Одного разу, коли апостол Петро, якому довірені були ключі від царства небесного, знаходився на варті біля входу в рай, йому раптом доповіли, що хтось, здобувши підроблені ключі, має намір проникнути туди без його дозволу. Вражений такою жахливою звісткою, апостол з переляку випустив з рук свою в’язку золотих ключів, і вона, падаючи від зірки до зірки, полетіла на нашу землю.

Бажаючи перехопити її, апостол відправив навздогін за нею ангела; але перш, ніж ангел встиг виконати наказ апостола, ключі вже впали на землю, глибоко в неї врізалися, і на тому місці виросла жовта, схожа на ключі апостола квітка.� Відтоді, додає переказ, хоча ангел, і взяв із собою ключі св. Петра назад, але слабкі відбитки їх залишилися на землі, і кожного року з них виростають квіти, які відмикають нам двері до теплої погоди, до теплого літа…».

​

Зірочки жовті

Зірочки жовті (Gagea lutea) — рослина родини Лілійні — Liliaceae.

Наукову назву рід отримав в честь вченого Фоми Гаге, що 1648 року їздив до Америки і вперше описав цей вид.

Багаторічна трав'яниста рослина заввишки 10-30 см. Із невеликої, вкритої сіро-бурими лусками цибулини розвивається плаский, широ-коланцетний прикореневий листок завширшки 13 мм, який довший за суцвіття. Суцвіття складається з 3-10 квіток на квітконіжках різної довжини, під ним розташовані 2 нерівні листочки. Після цвітіння утворюється плід — куляста коробочка. Цвіте навесні, у квітні.

Зірочки маленькі відрізняються меншим розміром і вузьким прикореневим листком. Росте на вологих і свіжих гумусних ґрунтах: по лісах, чагарникових заростях, на алювіальних луках.

Фіалка

Фіалка лісова (Viola reichenbachiana) -рід квіткових рослин родини фіалкових, що містить від 200—500 видів у всьому світі, переважно в помірних широтах Північної Півкулі, але також на Гаваях, в Австралазії та в Андах. Фіалки зазвичай ростуть у вологих і злегка затінених умовах. В Україні зростає 44 види фіалок.

У Древній Русі дівчата їли корінці фіалок, так як вважали, що це допоможе привернути увагу хлопців. Навесні селяни обов’язково з’їдали 3 квіточки перших фіалок, щоб бути здоровими протягом цілого року. Фіалку триколірну (анютині вічка) на Русі називали Іван-да-Марья. Про неї розповідали різні перекази. За однією версією, квітка були звернені брат і сестра, які виросли в різних сім’ях і, не знаючи про свою спорідненість, вирішили вступити в шлюб. За іншою, сестру викрав водяний, а братові вдалося врятувати її за допомогою полин-трави. Лісова фіалка вважалася символом Афін.

Згідно з давньогрецьким міфом, Аполлон закохався в одну з прекрасних дочок титану Атласу і став палити її жаркими сонячними променями. Бажаючи позбутися від переслідувань, дівчина звернулась до Зевса, благаючи врятувати її від болісного спеки. Бог перетворив в лісову красуню фіалку і сховав її в прохолодній гущавині лісу

Цікавинки про фіалки

Пшінка

У народі пшінка має багато назв: заячий салат, козяча трава, небесна картопля, бо біля основи стебла між нитковидними корінчиками в землі виростають білі або сіруваті бульбочки до 2-3 см у довжину, що нагадують булаву. Природодослідники повідомляють, що у глинисто-піщаних родючих наносах, у долинах, при дорогах, в ярах їм траплялося викопувати

бульбокорені пшінки завбільшки з хороший волоський горіх. Варені вони їстівні і нагадують за смаком картоплю.

Пшінка весняна (Ficaria verna) - багаторічна трав’яниста рослина, родини Жовтецевих, що росте по всій території України переважно у сухих місцях. Заввишки до 30 см, зацвітає після зникнення снігу.

Пшінка — це ранньовесняний медонос, бджоли охоче її відвідують і

збирають з неї нектар.

Це харчова, медоносна, лікарська, отруйна, декоративна рослина.

На ніч і в дощову погоду квітки закриваються, щоб зберегти тепло і захистити пилок від вологи. Запилюється квітка комахами, але рано навесні їх мало, тому плоди-горішки в пшінки утворюються рідко.

Розмноження відбувається переважно вегетативно за допомогою

багатих на крохмаль виводкових бруньок і бульбовидно потовщених коренів. Виводкові бруньки утворюються в пазухах листків і після того, як рослина зав'яне, падають на землю і розносяться дощовими потоками. Бульбовидні кореневі шишки і виводкові бруньки

Цікавинки про пшінку

Не знищуй красу !

Хай перші  квіти тішать око, серце і душу всіх, хто після вас прийде до лісу.