Дослідження звичаїв, традицій та обрядів віддавна перебуває в полі зору юних етнографів Годилівського ЗЗСО І-ІІІ ступенів.

Об’єктом нашого дослідження в цьому році став глечик.

У етнографічному музеї «Бабусина світлиця» знаходяться 25 одиниць глечиків різної форми. Вік глечиків приблизно кінець ХІХ - початок ХХ століття. Кожен глечик - це вже історія людей. Глечики передають дух та глибину культури. Це не просто посуд, який використовували в побуті, це частина культурної спадщини народу.

​

Досліджуючи глечики, ми дізнались, що вони були двох видів користування, а саме: щоденні та святкові.

Щоденні глечики, як згадувала Чорногуз Павліна Іллівна, 1921 р.н. використовували для зберігання молока. Вона повідомила, що глеки тримали довше холод і молоко швидко не прокисало. Для кисляку (кислого молока) також використовували глечик, зроблений із простої глини, випалений без глянсування. Оскільки неглянсувальні стінки глечика мали пори, і вони давали можливість рівномірно прокисати молоці. Також ми дізналися, що глянсування – шліфування сухого глечика камінням ззовні, частково всередині. А ще в таких глечиках зберігали масло, зроблене у домашніх умовах.

Такі глечики були невисокими з випуклими боками, плоским дном з однією або двома ручками. Якщо одна ручка, то вона розміщувалась вертикально, не виходячи за верхню частину глечика. Це було особливою ознакою для зручності підняти глечик. Коли дві ручки на глечику, то вони могли розміщуватись як вертикально так і горизонтально. Теж бабуся згадала, що в таких глечиках висушували разове житнє та кукурудзяне борошно. У глечик вкидали розжарені вуглики, накривали його домотканим полотном, змоченим у воді, після цього засипали борошно. У такому глечику борошно довго зберігалося. Також у таких глечиках зберігали квасолю, боби, які мали навесні висаджувати. Вважали, що навіть гризуни не їли насіння у таких глечиках.

Особливу увагу заслуговує глечик для освячення води. Про такий глечик нам згадує Губка Василка Павлівна, 1926 р.н. Глечик передавався з покоління в покоління, невеликого розміру з однією ручкою, без орнаменту. Глечик обвивали червоною або зеленою, зрідка коричневою бавничкою (ниткою), за нитку закладали сухі квіти васильку та дерев’яний хрестик, зроблений з дерева осики або іншого не фруктового дерева, накривали чистим клаптиком домотканого білого полотна. Набирали воду у такий глечик з криниці ще до сходу сонця на Йордан (Водохреще), несли до церкви святити, після освячення з цього глечика половину освяченої води переливали у глечик ритуальний, а рештою пригощали всіх членів родини.

Глечики, які зберігаються у музею, різні за орнаментом. Глечик із візерунком зробленим у техніці ритування.

Ритування (або продряпування, гравіювання, «уріз») – робилося через нанесення поглибленого жолобка невеликою дерев’яною паличкою чи цвяхом, наче олівцем. Так видряпувався візерунок будь-якої форми.

На глечику вигравіювано квітковий орнамент, розкрита квітка мальва з листочками.

Серед когорти глечиків вирізняються своєю кольоровою гамою три глечики, оскільки вони гуцульського орнаментування. Як вони потрапили на територію Годилова історично ми не знаємо, оскільки вони були передані внуками однієї жительки села. Однак, ми дослідили техніку виготовлення та розпис.

На глечиках зображено рослинний та геометричний орнаменти. Геометричні дві лінії, які обведені по низу глеків, є початком орнаменту. Середину глечиків оздоблено безкінечниками жовтого кольору із вкрапленням коричневих вічок, у середині цих вічок листочки або їх ще називали риби – джерело достатку, довершеністю композиції є зображення половини квіток. Геометричний орнамент у верхній частині глечика, зображення зубців жовтого кольору та половини квіток коричневого кольору. Довершеністю є зигзагоподібний обвід коричневого кольору, зображений на цівці (верхній випуклий обвід, який слугував для переливу). Такі глечики з однією вертикальною ручкою. Глечики слугували для молока та напоїв (слив’янка, вишняк, медуха) на свята. Ми дізнались від Григорчука Василя, що таких глечиків у селі було дуже мало, вони були дорогими і тому собі позволити не кожен зміг.

А також особливої уваги заслуговує глечик із сірої глини малої форми без ручки. Особливим є зображення орнаменту на цьому глечику. Середина глечика поділена на квадратики, в яких зображено квіти та птахи. Квіти – десять крапочок білого кольору та одна велика крапка посередині синього кольору. Птахи – півники коричневого кольору із вкрапленням на хвості білого кольору. Квадратики розділені між собою прямими лініями коричневого кольору та між ними розміщені крапки білого кольору. Низом та верхом проведено безкінечники білого кольору. Такі глечики слугували для масла, їх називали масляницями або ж у них зберігали настойки лікарських трав.

До музею потрапив глечик, який не є характерним для Буковини, оскільки на ньому зображено грона винограду. Цей керамічний виріб характерний для Полтавщини, а саме селищу Опішня.

Опішнянський розпис — це здебільшого рослинний орнамент: квіти, грона, колоски, гілки у вигляді букетів та віночків. Характерними рисами є світло-жовтий колір візерунка, виконаний природним кольором глини, на червоно-коричневому, білому або зеленому фоні. Колір візерунка посилюють контрастами блакитного, темно-коричневого, яскраво-зеленого, синього або чорного і поливають прозорою поливою. 

Переважно кераміку розписують великим рослинним орнаментом, що складається з нескладних геометричних мотивів, без різких ламаних ліній. Форма квітів — умовна за формою, часто близька до українських настінних розписів.

Глечики використовували не тільки для молока, масла, води, ліків, але вони мали велике практичне значення у приготуванні гарячих страв. Як повідомила Чорногуз Павліна Іллівна, такі глечики називали гладунами або казанами. Вони були керамічні, виготовлені із коричневої та сірої глини, великих форм, подовгуваті або опуклі. Для міцності їх переплітали стальним дротом – ромбами або квадратом. Здебільшого такі глеки були без ручок. Для зручності гладуни ставили на дерев’яну лопату та ставили до печі, казани брали рогачами, як дерев’яними так і металевими з дерев’яною ручкою. В таких казанах, як зауважили оповідач, варили куліш, голубці, квасолю, картоплю, печеню, начинку, тушкували капусту, прудили м’ясо.

На сьогоднішній день глечики залишились декором в сучасному інтер’єрі будинків. Багато виробів із скла їх витіснили. Хочеться пригадати декілька прикмет пов’язаних із глечиками:

Надщерблений глечик – надщерблена доля;

Розбити глечик – добра не чекай;

Розбитий глечик потрібно закопати на лівому куту обійстя, таким чином закопаєте всі негаразди.

Музей продовжуватиме свою роботу, надалі поповнюватиме свій фонд з метою поглибленого вивчення духовної та матеріальної культури рідного краю.

Відроджуймо, бережімо батьківське, материнське, рідне!