ІСТОРИЧНІ ПЕРСОНАЛІЇ

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В СКЛАДІ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVI СТОЛІТТЯ

Василь - Костянтин Костянтинович Острозький  (1526 -1608) — український князь, магнат, воєнний, політичний і культурний діяч, меценат Великого Князівства Литовського. Один з найзаможніших і найвпливовіших магнатів Великого Князівства Литовського у Речі Посполитій, сенатор Речі Посполитої, засновник Острозької академії. Син великого гетьмана литовського князя Костянтина Острозького.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В СКЛАДІ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТОЛІТТЯ

Петро́ Ко́нонович Конаше́вич-Сагайда́чний (1582-1622) — український полководець, 

політичний діяч, гетьман реєстрового козацтва, кошовий отаман Запорізької Січі. Організатор успішних походів запорозьких козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства. Меценат православних братств та опікун братських шкіл.

ПОРТРЕТ САГАЙДАЧНОГО ІЗ КНИГИ “ВІРШІ НА ЖАЛІСНИЙ ПОГРЕБ ШЛЯХЕТНОГО РИЦАРЯ ПЕТРА САГАЙДАЧНОГО”

ГРАВЮРА. ВЗЯТТЯ КАФИ. 1616 РІК.

Петро́ Моги́ла (1596- 1647 ) —український політичний, церковний і освітній діяч. Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі (1633—1647). Архімандрит Києво-Печерського монастиря . Засновник Лаврської школи. 1632 року об’єднавши Лаврську і Братську школу, створив Києво-Могилянську колегію(згодом академію). Представник молдавського боярського роду Могил. Син молдавського господаря Симеона Могили.

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА СЕРЕДИНИ XVII СТОЛІТТЯ

Богда́н Хмельни́цький 

(1596  — 1657) — український військовий, політичний та державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, очільник Гетьманщини (1648–1657). Керівник Хмельниччини — повстання проти зловживань коронної шляхти в Україні, котре переросло у загальну, очолену козацтвом, визвольну війну проти Речі Посполитої. Перший з козацьких ватажків, котрому офіційно було надано титул гетьмана. Намагався розбудувати незалежну українську державу, укладаючи протягом свого правління союзи з Кримським ханством та Московським царством.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НАПРИКІНЦІ XVII – У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVIII СТОЛІТТЯ

Іван Мазе́па 

(1639 —1709) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній 

(1687–1704) і всієї України (1704–1709)^. Князь Священної Римської імперії (1707—1709).

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVIII СТОЛІТТЯ

Кирило Розумовський  (1728 — 1803) — український військовий, політичний і державний діяч. Останній гетьман Війська Запорозького. Гетьман Глухівського періоду в історії України. Представник козацького роду Розумовських. Граф Російської імперії, генерал-фельдмаршал.

Григо́рій Са́вич Сковорода́  (1722 — 1794) — видатний український філософ, поет, педагог, можливо, і композитор літургійної музики. Мав значний вплив на сучасників і подальші покоління своїми байками, піснями, філософськими творами, а також способом життя, через що його називали «Сократом».

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ НАПРИКІНЦІ XVIII СТОЛІТТЯ – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТОЛІТТЯ

Котляре́вський Іва́н Петро́вич  (1769 — 1838) — український письменник, поет, драматург, військовий, засновник нової української літератури, громадський діяч. Підтримував зв'язки з декабристами. Його поема «Енеїда» (1798) стала першим в українській літературі твором, написаним народною мовою.

​

Тара́с Григо́рович Шевче́нко (1814— 1861) — український поет, письменник  (драматург, прозаїк), художник (живописець, гравер),  громадський та політичний діяч. Національний герой і символ України.

Мико́ла Іва́нович Костома́ров  (1817 — 1885) — видатний український історик, етнограф, прозаїк, поет-романтик, мислитель,  громадський діяч. Був співзасновником та активним учасником слов'янофільсько-українського київського об'єднання «Кирило-Мефодіївське братство». У 1847 році за участь в українофільському братстві Костомарова арештовують та перевозять з Києва до Петербурга, де він і провів решту свого життя.

Пантелеймо́н Олекса́ндрович Кулі́ш  (1819 —1897) — український письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, редактор, видавець, філософ історії. Сприяв розвитку української літературної мови, науки, філософії, історії. Автор першої фонетичної абетки для української мови, яка лежить в основі сучасного українського правопису. Активний учасник Кирило-Мефодіївського братства. Засновник літературного жанру історичного роману. Автор історичного роману “Чорна рада”.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ НАПРИКІНЦІ XVIII СТОЛІТТЯ – В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТОЛІТТЯ

Маркія́н Шашке́вич   (1811 — 1843) — західноукраїнський (галицький) пророк («Будитель»), письменник, поет, духовний просвітитель, натхненник національного пробудження Галичини.�Зачинатель нової української літератури в Галичині, священик УГКЦ, релігійний та культурно-громадський діяч. Очолив «Руську трійцю», ініціатор видання альманаху «Русалка Дністровая» (1837). Виступав за рівноправність української мови з польською.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТОЛІТТЯ

Антоно́вич Володи́мир   (1834 — 1908) — український історик,  археолог,  етнограф,  археограф; професор  Київського університету з 1878; співорганізатор Київської Громади, член Київського товариства старожитностей і мистецтв.

Михайло Петрович Драгома́нов  (1841— 1895) — український публіцист, історик,  філософ, економіст,  літературознавець, фольклорист, громадський діяч, засновник українського соціалізму. Один із організаторів «Старої громади» у Києві. Після звільнення за політичну неблагонадійність емігрував до Женеви, де очолював осередок української політичної еміграції. Професор Вищої школи у Софії. Визначний ідеолог українців-автономістів.

Павло́ Плато́нович Чуби́нський  (1839 —1884) — український етнграф, фольклорист, поет, громадський діяч, автор вірша “Ще не вмерла Україна.”

Ісмаї́л Гаспри́нський  (1851 — 1914) — великий кримськотатарський просвітитель, письменник, педагог, культурний та громадсько-політичний діяч. Був відомий як пропагандист сучасних ідей серед кримських татар та загалом тюрко-мусульманського світу, модернізатор їхньої традиційної ісламської культури.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ АВСТРО-УГОРЩИНИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТОЛІТТЯ

Іва́н Фра́нко́  (1856 — 1916) — видатний український письменник, поет, публіцист, перекладач, науковець, громадський і політичний діяч. Доктор філософії (1893), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1899), засновник першої української політичної партії— РУРП.

КУЛЬТУРА УКРАЇНИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТОЛІТТЯ - НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

Агата́нгел Кри́мський  (1871 — 1942) — український історик,  письменник і перекладач, один з організаторів Академії наук України (1918). Науковець мав кримськотатарське коріння та вважав себе кримським татарином. Жертва сталінського терору.

Ле́ся Украї́нка (Лари́са Петрі́вна Ко́сач-Кві́тка 1871 — 1913) — українська письменниця,  перекладачка, культурна діячка. Співзасновниця літературного гуртка «Плеяда». В сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України.

Миха́йло Верби́цький  (1815 — 1870) — український композитор,  хоровий диригент,  священик УГКЦ,  громадський діяч, автор музики державного гімну України «Ще не вмерла Україна».

Мико́ла Ли́сенко  (1842 — 1912) — український композитор, піаніст,  диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч.

До найвідоміших творів Лисенка належать музика гімнів «Молитва за Україну» та «Вічний революціонер», опери «Тарас Бульба», «Наталка Полтавка» та інші. Лисенко створив численні аранжування народної музики для голосу й фортепіано, для хору та мішаного складу, а також написав значну кількість творів на слова Тараса Шевченка.

Соломі́я Крушельни́цька   ( 1872 — 1952) — українська оперна співачка, педагог.

За життя Соломію Крушельницьку визнали найвидатнішою співачкою світу.Серед її численних нагород та відзнак, зокрема, звання «Вагнерівська примадонна» XX століття. Співати з нею на одній сцені вважали за честь Енріко Карузо, Тітта Руффо, Федір Шаляпін. Італійський композитор Джакомо Пуччіні подарував співачці свій портрет з написом «Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй».

​

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В 1900- 1914 РОКАХ

Мико́ла Міхно́вський  (1873 — 1924) — український політичний,

 громадський діяч, адвокат, публіцист, перший ідеолог українського націоналізму, діяч Української Республіки і організатор її війська, збройних сил. Член Братства тарасівців, засновник Української народної партії (1902), один із лідерів Української демократично-хліборобської партії, член Братства самостійників. Автор брошури «Самостійна Україна» (1900).

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ АВСТРО – УГОРЩИНИ В 1900- 1914 РОКАХ

Андре́й Шепти́цький  (1865 — 1944) — український релігійний діяч, меценат. Єпископ Української греко-католицької церкви; від  1900 до 1944 року — Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський — предстоятель Української греко-католицької церкви. Доктор права. За мудрі настанови й великі труди він отримав багато народних імен: Український Мойсей, Духовний будівничий, Провідник української нації, Великий митрополит.

УКРАЇНА В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Кость Антонович Леви́цький   (1859 — 1941) — український державний діяч, один із найвизначніших політичних діячів Галичини кінця XIX століття — першої половини XX століття, доктор наук. Співзасновник УНДП. З листопада 1918 р. — голова Державного секретаріату ЗУНР, потім — голова комісії з виборчої реформи при уряді. У липні 1941 засновник, голова Національної Ради у Львові. 

Дмитро́ Іва́нович Донцо́в  (1883 — 1973) — український літературний критик, публіцист, філософ, політичний діяч, один з перших керівників Союзу Визволення України (СВУ), заснованого 4 серпня 1914 року, головний ідеолог українського інтегрального націоналізму.

ПОЧАТОК УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Миха́йло Сергі́йович Груше́вський  (1866 - 1934) — український історик, громадський та політичний діяч. Голова Центральної Ради Української Народної Республіки (1917–1918). Член Історичного товариства ім. Нестора-Літописця, дійсний член Чеської АН (1914), почесний член Київського товариства старожитностей і мистецтв (1917), член-кореспондент ВУАН (1923) та АН СРСР (1929), багаторічний голова Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові (1897–1913), завідувач кафедри історії Львівського університету (1894–1914), автор понад 2000 наукових праць.

Володи́мир Кири́лович Винниче́нко  (1880 — 1951) — український політичний та громадський діяч, прозаїк, драматург та художник. Був заступником голови УЦР – Грушевського. Очолював Генеральний секретаріат – уряд Центральної Ради. Деякий час очолював Директорію УНР.

РОЗГОРТАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Скоропа́дський Павло́ Петро́вич  (1873 —1945) — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Походив із козацько-старшинського роду  Скоропадських. Офіцер  Російської імператорської армії. Учасник російсько-японської та Першої світової війни. Гетьман Української Держави (29 квітня — 14 грудня 1918). Один з лідерів та ідеологів монархічного  гетьманського руху.

Євге́н Омеля́нович  Петруше́вич  (1863 — 1940) — український громадсько-політичний діяч, юрист, доктор цивільного і церковного права (1891), Президент і Уповноважений Диктатор  Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).

Си́мон Васи́льович Петлю́ра  (1879 -1926) — український державний, військовий та політичний діяч, публіцист. Організатор українських збройних сил. Член Генерального секретаріату Української Центральної Ради на посаді Генерального секретаря з військових справ. Головний отаман військ Української Народної Республіки. Голова Директорії УНР (9 травня 1919 — 10 листопада 1920). Борець за незалежність України у ХХ сторіччі.

Не́стор Іва́нович Махно́ («батько Махно»; 1888 — 1934) — політичний та військовий діяч, командувач Революційної повстанської армії України, керівник селянського повстанського руху 1918 –1921 років, відомий анархіст і тактик ведення партизанської війни.

Володи́мир Іва́нович Верна́дський  (1863 — 1945) — український та російський науковець і філософ. Природознавець, засновник геохімії, біогеохімії та радіогеології. Один із засновників Української академії наук, її дійсний член та перший голова-президент . Засновник Національної бібліотеки Української держави в Києві (нині — Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського).

УТВЕРДЖЕННЯ БІЛЬШОВИЦЬКОГО ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ В УКРАЇНІ

Олекса́ндр Петро́вич Довже́нко  (1894 — 1956) — український  письменник,  кінорежисер,  кінодраматург,  художник, класик світового кінематографа.

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

Євге́н Мих́айлович Конова́лець  (1891 — 1938) — полковник Армії УНР, голова УВО, голова Проводу українських націоналістів (1927), перший голова ОУН (з 1929), один із ідеологів українського націоналізму.

Августи́н Іва́нович Воло́шин  (1874 — 1945) — український політичний,  культурний, релігійний  діяч, греко-католицький священик, 1938 прем'єр-міністр автономного уряду Карпатської України, в 1939 став президентом цієї держави, Герой України (посмертно).

УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Степа́н Андрі́йович Банде́ра  (1909 — 1959) — український політичний діяч, один із ідеологів і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття, після розколу Організації українських націоналістів — голова Проводу ОУН-Б. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі. Степан Бандера і Ярослав Стецько були авторами Акту відновлення Української Держави 30 червня 1941 року. Німецька влада спочатку помістилиа його під домашній арешт, а потім перевели в Берлінську в'язницю. У 1942 – 1944 перебував у концтаборі Заксенгаузен. У вересні 1944 року його звільнили і запропонували участь в керівництві антирадянського збройного руху в тилу Червоної армії, однак Бандера відхилив пропозицію і на співпрацю не погодився. Був убитий агентом КДБ 1959 року у Мюнхені.

Рома́н Шухе́вич  (псевдоніми: «Білий», «Дзвін», «Роман Лозовський», «Степан», «Чернець», «Чух», «Тур», «Тарас Чупринка»; 1907 —1950) — український політичний і державний діяч, військовик. Член галицького крайового проводу Організації українських націоналістів. Командир з боку українців українського військового підрозділу «Нахтігаль» в складі іноземних легіонів Вермахту (1941–1942). Генерал-хорунжий, головнокомандувач Української повстанської армії, голова Секретаріату Української головної визвольної ради (1943–1950). Борець за незалежність України у ХХ сторіччі. Романові Шухевичу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.

УКРАЇНА В ПЕРШІ ПОВОЄННІ РОКИ

Йо́сиф Сліпи́й  (1892 — 1984) — український церковний діяч, єпископ Української греко-католицької церкви, кардинал римо-католицької церкви; з 1 листопада 1944 року Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський, з 23 грудня 1963 року Верховний Архієпископ Львівський — предстоятель Української греко-католицької церкви.

УКРАЇНА В УМОВАХ ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇ

Левко́ Григо́рович Лук'я́ненко  (1928 — 2018) — український політичний та громадський діяч, письменник, радянський  дисидент. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі. Співзасновник Української Гельсінської Групи. Народний депутат України. Герой України. Автор «Акту проголошення незалежності України». Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 2016 року.

Васи́ль Семе́нович Стус  (1938 — 1985) — видатний український поет XX століття, перекладач, прозаїк, мислитель, літературознавець, правозахисник, борець за незалежність України у XX столітті. Один із найактивніших представників українського дисидентського руху. Лауреат Державної премії ім.Т. Шевченка (1991), Герой України (2005, посмертно).

Васи́ль Андрі́йович Симоне́нко  (1935 — 1963) — український поет і  журналіст, шістдесятник.

УКРАЇНА В ПЕРІОД ЗАГОСТРЕННЯ КРИЗИ РАДЯНСЬКОЇ СИСТЕМИ

Іва́н Миха́йлович Дзю́ба  (1931) — український літературознавець, літературний критик, громадський діяч, дисидент радянських часів, Герой України (2001), академік НАНУ, другий Міністр культури України (1992–1994), голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (1999–2001), керівник відділу загальних енциклопедичних досліджень Інституту енциклопедичних досліджень НАН України.

Петро́ Григо́рович Григоре́нко  (1907 —1987) — радянський генерал-майор, українець, правозахисник.�Виступав на захист кримських татар та інших депортованих народів. У 1964 році за легальну правозахисну діяльність розжалуваний у рядові і позбавлений усіх державних відзнак. Перебував у радянських тюрмах, таборах і «психушках». З 1977 року проживав у США. Помер у Нью-Йорку.

В'ячесла́в Макси́мович Чорнові́л  (1937 — 1999) — український політик, публіцист, літературний критик, діяч руху опору проти зросійщення та національної дискримінації українського народу, політичний в'язень СРСР. Провідник українського національно-демократичного визвольного руху кінця 80-х — 90-х років; Герой України (2000, посмертно). Ініціатор проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року та Акту проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року.

Сергій Йосипович Параджанов — український та вірменський кінорежисер. Один із представників хвилі «українського поетичного кіно». У 1990 році отримав звання народного артиста УРСР (посмертно), а у 1991 році - Державну премію України імені Шевченка (посмертно).

Іва́н Васи́льович Миколайчу́к — український кіноактор, кінорежисер,  сценарист. Лауреат  Шевченківської премії 1988  (посмертно). 34 ролі в кіно, 9 сценаріїв, дві режисерські роботи.

Гонча́р Оле́сь (Олекса́ндр) Тере́нтійович  (1918 — 1995) — український письменник, літературний критик, громадський діяч. Лауреат Сталінської премії (1948), перший лауреат республіканської премії ім. Шевченка (1962), голова Спілки письменників України (1959—1971), академік НАН України (1978). Герой України (2005, посмертно), Герой Соціалістичної праці (1978). Кандидат у члени ЦК КПРС в 1976—1990 роках. Член ЦК КПУ в 1960—1966 і в 1971—1990 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 6 —11-го скликань.

ВІДНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

Леоні́д Мака́рович Кравчу́к (нар. 1934) — перший Президент України після здобуття нею незалежності (1991–1994), Голова Верховної Ради України у 1990-1991. Депутат Верховної Ради УРСР 10—11-го скликань. Народний депутат України у 1990–1991 та 1994-2006. Герой України (2001). Почесний доктор НаУКМА (1999).

СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНИ ЯК НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

Леоні́д Дани́лович Ку́чма (нар. 1938) — український управлінець, політик і державний діяч, президент України  (19 липня 1994 — 23 січня 2005), прем'єр-міністр України з 13 жовтня 1992 по 21 вересня 1993. Почесний громадянин Дніпра.

Ві́ктор Андрі́йович Ю́щенко (1954) — український політик і державний діяч, голова партії «Наша Україна» (2005–2013), засновник та Голова Ради Інституту Президента Віктора Ющенка «Стратегічні ініціативи». Третій Президент України (2005–2010), голова Національного банку України (1993–2000), прем'єр-міністр України (1999–2001), лідер Помаранчевої революції.

Любоми́р Гу́зар  (1933 — 2017) — український релігійний діяч, патріарх-предстоятель  Української Греко-Католицької Церкви (2001—2011).

ТВОРЕННЯ НОВОЇ УКРАЇНИ

Петро́ Олексі́йович Пороше́нко (нар. 1965) — український політик, підприємець, п'ятий президент України (з 2014). Народився у Болграді в Одеській області. Випускник Київського інституту міжнародних відносин. Кандидат юридичних наук (2002, Одеська юридична академія). Народний депутат України 3, 4, 5, 7 та 9 скликань (1998—2014, 2019).