«Бо сонце – єдине»

Підготувала вихователь:

Федорова Світлана Григорівна

ПРЕЗЕНТАЦІЯ �за твором В.О. Сухомлинського �

Сидить школяр за столом у зеленому саду и виконує завдання. А завдання йому таке: "Подивись навколо себе, побач кожну річ і порівняй її з іншою річчю".�

Замислився школяр. І над головою — тремтять листочки осики. Тремтять і все шепочуть. Тихенько шепочуть, немов про якусь таємницю гомонять. �Немов першокласниці, що вийшли на перерву й таємниче щось розповідають одна одній.�

Подивився школяр долу, побачив два зелені листки й між ними білі квітки. Це конвалія. Ой, як схожі квітки конвалії на кришталеві дзвіночки. �Здається, доторкнись — і вони задзвенять.

Десь дзижчить бджола. А ось чути низьке гудіння — то джміль. Заплющив очі школяр, і уявляються йому дві струни: одна тонка, а друга товста. �

Сидить музикант, торкається обох струн — ось із чим можна порівняти дзижчання бджоли і гудіння джмеля.�

А це запищав десь комарик. Писк його тоненький-тоненький. З чим його порівняти? Мабуть, із сопілочкою, зробленою із стеблини кульбаби. �Якби заграти на ту сопілочку, то було б схоже на комариний писк.�

Заходить сонце. Небо на заході червоніє. Воно схоже на велике-велике макове поле. �

Безліч макових квіток розквітли там і всі одного кольору — рожевого. От якби дійти до того макового поля — намилувався б красою.�Сонце торкнулося обрію. Сонце! Велике, багряне... З чим порівняти?�Довго думав школяр. Ні з чим сонце порівнювати. Бо воно — єдине. Бо тільки воно — сонце.