“Пріам у Ахілла”�(пісня 24, вірші 470-670)
Гуманістичний зміст “Іліади”. Катарсис
Мета уроку:�проаналізувати художні особливості 24 пісні “Іліади”, охарактеризувати образи Ахілла і Пріама; ознайомити учнів з поняттям “катарсис”.
Читання пісні 24 “Викуп Гекторова тіла”.�Завдання: прочитайте текст пісні ланцюжком. Під час читання визначайте засоби художньої виразності, звертайте увагу на поведінку героїв.
Jérôme-Martin Langlois, Priam aux pieds d'Achille, 1809
На землю тоді Пріам з колісниці зіскочив
І, візника залишивши Ідея на місці, щоб бистрих
Коней і мулів стеріг, подався їздець староденний
Прямо до дому, де Зевсові любий Ахілл мав оселю. (…)
В дім непомітно ввійшов великий Пріам і, схилившись,
Став обнімати коліна Ахіллові, ще й цілувати
Руки страшні, що в нього численних синів повбивали.
Так, наче муж, що, в рідному краї убивши людину,
На чужину утікає в нестямі і, раптом зайшовши
В дім до мужа багатого, подив усіх викликає,
Так здивувався Ахілл, боговидного старця впізнавши,
Враз здивувались і інші, й одні позирнули на одних.
— Як Пріам вирішив повернути тіло загиблого сина?
— Як Ахілл прийняв старця? Як ви думаєте, чому саме так?
— Як батько Гектора поводив себе перед Ахіллом?
— Як усе це сприйняв Ахілл?
Тільки Пріам, озвавшись, промовив до нього з благанням:
«Батька свого спогадай, до богів подібний Ахілле!
Так же, як я, стоїть вій на старості скорбнім порозі.
Може, в що саму хвилину сусіди йому учиняють
Утиски й нікому ту небезпеку й біду відвернути.
Все ж він, принаймні почувши про те, що живий ти і цілий,
Серцем радіє своїм і щоденно плекає надію
Любого бачити сина, коли він повернеться з Трої.
Я ж, нещасний без краю, найкращих синів породив я
В Трої розлогій, а нині нікого мені не лишилось.
Бійся, Ахілле, богів і зглянься ласкаво на мене,
Батька свого спогадавши, бо жалю ще більше я гідний,
Те бо терплю, чого інший ніхто не зазнав земнородний,
Рук убивці синів своїх я доторкаюсь губами!»
Мовив це, й пам'ять про батька збудив, і викликав сльози.
— Як ви гадаєте, що допомогло Пріамові пом’якшити серце Ахілла?
Взявши за руку, лагідно все ж одхилив той старого.
Так спогадавши обидва, той Гектора-мужезвитяжця,
Плакав невтішно, до ніг Ахіллових тужно припавши,
Сам же Ахілл свого батька оплакував, ще й за Патроклом
Тяжко журився, і стогін їх сумно лунав по покоях.
А після того, як слізьми наситивсь Ахілл богосвітлий,
З серця ж його і грудей одлягло скорботне бажання,
3 крісла він швидко підвівся й за руку підводить старого,
Сиве чоло пожалівши й на бороду зглянувшись сиву,
І, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим:
«О бідолашний, багато печалі душею зазнав ти! (…)
Не допоможе нічого печаль за сином убитим,
Не воскресиш його, тільки ще більшого горя зазнаєш!»
— Що ще вплинуло на рішення Ахілла?
В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидний:
«Ні, я не сяду, годованцю Зевсів, допоки мій Гектор
Десь у наметі лежить непохований. Дай його швидше,
Хай я на власні очі побачу, а сам ти від мене
Викуп багатий прийми, що привіз я. Нехай він на радість
Буде тобі, щоб вернувсь ти до рідного краю щасливо,
Ти-бо дав жити мені і сонячне бачити світло».
Глянув на нього спідлоба і мовив Ахілл прудконогий:
«Не досаждай мені, старче, бо вирішив серцем і сам я
Гектора тіло вернути, від Зевса приходила з вістю
Мати до мене моя, від морського народжена старця.
Знаю-бо й те я, Пріаме, цього не сховаєш від мене, —
Хтось із богів тебе до кораблів супроводив ахейських. (…)
Тож не хвилюй уже більше моє ти печалями серце,
Щоб у наметі цім, старче, хоч ти і з благанням приходиш,
Я не відмовив тобі і Зевсову б волю порушив».
Мовив він так, і, як лев, за двері з намету подався… (…)
— Чому Пріам так прагнув забрати тіло свого сина?
Тіло помили служниці, і, маслом його намастивши,
В чистий вгорнули хітон, і плащем його зверху накрили.
Потім Ахілл підняв його сам і, на мари поклавши,
3 товаришами поставив на добре гембльованім возі.
Заголосивши тоді, до друга взивав він і мовив:
«О, не гнівися, Патрокле, як навіть в Аїді почуєш,
Що богосвітлого Гектора тіло віддав дорогому
Батькові я, — не нікчемний він дав мені викуп за нього.
Гідну й для тебе я долю із нього вділю, як належить».
Мовив це й знов до намету вернувся Ахілл богосвітлий.
Сів у крісло, оздоблене гарно, що встав був із нього,
При протилежній стіні, і так до Пріама промовив:
«Син твій, старче, померлий до тебе вернувсь, як велів ти,
Вже він на марах лежить. На світанку його ти побачиш і повезеш. (…)
Може, напевно, затриматись видача мертвого сина,
Ти ж мені нині усе розкажи і повідай одверто:
Скільки ти днів богосвітлого Гектора маєш ховати,
Щоб не виходив на битву я сам і воїнів стримав».
В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:
«Якщо даси нам ховать богосвітлого Гектора тіло,
Ласку цим нині ти явиш до мене, Ахілле:
Замкнені ми в Іліоні, ти знаєш, а дерево треба
Здалеку, з гір нам возить, та й трояни залякані дуже.
Дев'ять би днів нам хотілось оплакувать Гектора в домі
І поховать на десятий та справити тризну для люду.
На одинадцятий пагорб насипати зверху могильний,
А на дванадцятий бій відновити, якщо вже так треба».
Знову йому відповів прудконогий Ахілл богосвітлий:
«Хай так і буде, старче Пріаме, як ти того хочеш.
Я припиняю війну на час, що його зажадав ти». (…)
Обряд поховання у давніх греків
— Розкажіть, посилаючись на текст пісні, про обряд поховання у давніх греків.
Катарсис
Давньогрецький філософ Арістотель у трактаті «Поетика» вжив термін катарсис.
Записати поняття у зошит.
Ідея твору
Проблемні питання
2. Як ви зрозуміли, що таке катарсис?
3. Від чого, на вашу думку, очищує душу читача зображення трагічних сцен у творі Гомера?
4. Дослідники говорять про гуманістичний пафос твору Гомера. Як ви вважаєте, чому?
Гуманізм — це віра в цінність, свободу і незалежність людини. З точки зору гуманістів, всі люди володіють власними моральними цінностями і несуть відповідальність за власні вчинки. Ідеї людинолюбства.
5. У чому полягає гуманістичний пафос «Іліади»?
Домашнє завдання