Андрій Самійлович Малишко народився 14 листопада 1912 р. в м. Обухів Київської області— український поет, перекладач, літературний критик.

Біографічні дані

• Народився в сім'ї шевця. Закінчив семирічку в рідному селі, вчився в медичному технікумі, а потім — на літературному факультеті Київського інституту народної освіти. 1932 закінчив Київський інститут народної освіти, учителював в Овручі. 1934—1935 служив у Червоній армії.

​

• Після демобілізації переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті «Комсомолець України», в «Літературній газеті» та в журналі «Молодий більшовик».

​

• Під час Другої світової війни був військовим кореспондентом у фронтових газетах «Красная Армия», «За честь Батьківщини», і в партизанській газеті «За Радянську Україну».

​

• Після війни працював відповідальним редактором журналу «Дніпро» (1944—1947).

​

Творчість

• У 1930 р. Андрій Малишко надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус».

​

• Протягом 1935—1940 pp. він видав збірки: «Батьківщина» (1936), «Лірика», «З книги життя» (1938), «Народження синів» (1939), «Листи червоноармійця Опанаса Байди», «Березень», «Зоревідні», «Жайворонки» (усі — 1940). У цей же період написав поеми «Трипілля» (надруковано лише уривки), «Ярина», «Кармалюк», «Дума про козака Данила».

​

• У 1941 — 1944 pp. поет служив військовим кореспондентом де виступав і як поет, і як публіцист; видав сім збірок поезій: «До бою вставайте!» (1941), «Україно моя!» (1942, виходила двічі), «Понад пожари» (1942), «Слово о полку» (1943), «Битва» (1943), «Полонянка» (1944), «Ярославна» (1946). Героїко-трагічний пафос циклу з п'яти віршів «Україно моя!», написаного 1941 p., передавав щирий особистий біль за рідну землю, віру в її визволення. «Україно моя!» — одне з найяскравіших поетичних явищ років війни.

​

Кінематографічні роботи

• Написав текст пісень до фільмів: «Макар Нечай» (1940), «Богдан Хмельницький» (1941), «Роки молодії» (1942), «Щедре літо» (1950), «Долина синіх скель» (1956), «Лілея», «Таврія» (1959), «Чорноморочка» (1960), «Абітурієнтка» (1973).

​

• Автор сценаріїв кінокартин: «Навіки з російським народом» (1954), «Квітуча Україна» (1961), «Ми з України» (1962).

​

• Йому присвячено науково-популярну стрічку «Андрій Малишко» (1969).

Премії та нагороди

• 1947 — Сталінська премія за збірку «Лірика» та поему «Прометей».
• 1951 — Сталінська премія за збірку «За синім морем».
• 1964 — Шевченківська премія за збірку «Далекі орбіти».
• 1969 — Державна премія СРСР за збірку «Дорога під яворами».
• Нагороджено двома орденами Леніна, іншими орденами, а також медалями.

Ювілейна монета НБУ 2003 р.

твори

• Балада про танкіста
• Балада про комвзводу
• В ліфті
• В теплім місяці у травні
• Вчителька
• Важкі вітри не випили роси
• Гомін, гомін по діброві
• Дівча
• Данило однорукий
• Дощ
• Жива легенда
• Кармалюк
• Каменотес
• Лист до гречки
• Пісня про Київ
• Поезія
• Полонянка
• Правда
• Прометей
• Палають огні при долині
• Пісня про рушник
• Роздум
• Розшумовуйся, зелений дубе
• Теслярі
• Ти мене накличешся ночами
• Україно моя
• Ходить вітер
• Ходить вечір
• Хмарина в небі голубім
• Це було на світанку
• Червоно-вишневі зорі
• Чому, сказати, й сам не знаю
• Я тебе вимріяв, ніжну й жагучу
• Заспів про Боженка

А. Малишко. Сторінки рукописного примірника книги А. Малишка "Україно моя". Ілюстрації художника Г. Пустовійта. 1924–1943 рр. Автограф, олів, туш, перо.

ф. 22, оп. 1, спр. 43-а

Помер

• Помер 17 лютого 1970 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Пісня про рушник

• Рідна мати моя, ти ночей не доспала,

Ти водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов'їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші твої.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші, блакитні твої.

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,

В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, і вірна любов.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

«Пісня про рушник».

• «Пісня про рушник» - це пісня про матір. Образ матері – один із центральних у творчості Малишка. Передусім це образ конкретної людини, рідної матері поета, високоталановитої людини, що знала безліч пісень, чудово їх виконувала і передавала своєму синові ці пісенні скарби.
• У цій пісні поет у зворушливих і ніжних словах глибоко поетично оспівав красу й силу материнської любові і вірності, а композитор знайшов відповідні музичні засоби розкриття цієї глибоко людської, вічно поетичної теми.
• Тема матері – одна з наскрізних у творчості А.Малишка. Усе найдорожче, найрідніше, найсвятіше у нього пов’язане з образом матері. Бо з раннього дитинства узяв у серце образ рідної матінки, Ївги Базилихи, яка навчила його добра краси, любові до людей.

Ївга Базилиха

• Бувало мати, ївга Базилиха —
• До неї й досі спогадом лечу, —
• В зимовий вечір заспіває стиха
• і доведе малого до плачу.
• Сама розкриє душу материнську,
• І щиру пісню переллє сама,
• іпєремріе, погойда\ колиску.
• І до вервечок рикц підійма. .

​

Любов до рідної неньки була воістину найголовнішим джерелом творчості поета; вона щоразу повертала йому натхнення і нагадувала, в ім'я чого він працює, вона була і сенсом його схвильованості, і суттю його мислення. Розмова з матір'ю, не вголос, але всюди, де випадають поетові хвилини творчої самоти,— одна з форм життя Малишкової душі. Окрім прямого значення, образ матері може виступати в його творах у ролі символу рідної землі чи Батьківщини в цілому

​

Чому ж очі «засмучені»?

• Дійсно, життя прожити – не поле перейти. І для матері найстрашніше горе – це втрата дитини. І навіть розлука з нею на деякий час – це біль материнського серця, рана материнської душі. Тому мати, виряжаючи в далеку дорогу дитину, дарує їй «на щастя, на долю» рушник – материнське благословення й оберіг; пам’ять про тепло отчого дому, святість малої і великої батьківщини, настанова ніколи не забувати, хто вона, якого роду-племені.

«Незрадлива материнська ласкава усмішка і засмучені очі хороші, блакитні»

​

• У матері поета були блакитні очі. Але народ сприймає цю пісню, як пісню про Матір, як символ материнської любові, тому можна почути, як у народі співають не «блакитні», а «ласкаві очі». Образ матері в цій поезії є узагальненим образом.
• Як бачимо, образ матері у А.Малишка зливається з образом Вітчизни, яка відвела доріг йому немало, «хліб дала і пісню солов׳я», яка є доброю, щедрою матір’ю для тих. Хто її любить, хто трудиться на ній.
• Хліб і рушник – одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишитому рушнику були високою ознакою гостинності українського народу. Кожному,хто приходив з чистими помислами, підносили цю давню слов׳янську святиню. Прийняти рушник, поцілувати хліб символізувало духовну єдність, злагоду, глибоку пошану тим, хто виявив її. Цей звичай пройшов віки, став доброю традицією і в наш час. Він і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до рідних. Він щедро простелений близьким і далеким друзям, гостям. Хай цей символ завжди буде у нашій хаті як ознака любові й незрадливості.

35 мов Світу..

• вірш А. Малишка «Рідна мати моя» («Пісня про рушник»), яка, окрилена чарівними мелодіями П. Майбороди, набула великої популярності, стала народною піснею. І хоча пісня перекладена тридцятьма п'ятьма мовами світу, найкраще вона звучить саме українською, бо її образність тримається на вишитому рушникові, нашому оберегові, з яким в українців пов'язано все — від народження до останнього шляху: на рушникові подавали найдорожчому гостеві хліб-сіль, ним перев'язували руки молодих під час вінчання, рушниками покривали найдорожче для укрзїнця-християнина — ікони, рушники використовувались і в процесі обряду поховання людини, і, зрештою, вирушаючи в дорогу, людина неодмінно мала з собою рушник, який був не просто шматком тканини, що прикривав, наприклад, хліб, а справжнім оберегом, талісманом, що, на думку наших предків і оберігав, і захищав, і приносив щастя. До того ж, прямокутна форма рушника сама символізувала дорогу, зокрема життєву дорогу людини. А вишиті, здебільшого червоними і чорними нитками, візерунки означали переплетені в людському житті радісні й сумні моменти: «і дитинство, й розлука, і вірна любов».