7 грудня – день української хустки

7 грудня 2019 року з ініціативи депутатки Вінницької обласної Ради Людмили Станіславенко, а також артисток театру і кіно, викладачок закладів вищої освіти, представниць Клубу Успішних Жінок України було впроваджено та розпочато святкування Дня української хустки

«Ксеня», Петро Стахевич

Ідея відзначення цього свята полягала у висвітленні у соціальних мережах світлин з хусткою. Метою ж проведення - стало прагнення об'єднати жінок різного фаху, віку та національності задля збереження та відновлення українських традицій.

«Волинянка», Костянтин Маковський

За часів Київської Русі жінки використовували як головний убір убруси — рушники білого кольору, часто прикрашені вишивкою, укладені навколо підубрусника (невеликої м’якої шапочки, що збирала та прикривала волосся). Убрус зав’язували або підколювали під підборіддям. Його краї покривали плечі жінки. У теплу пору року убрус могли закріпити обручем, а в холоди надівали поверх нього хутряну шапку. Особливо цінним вважали убрус із шовкового оксамиту, який передавали з покоління в покоління.

З часом на місце убрусу прийшов очіпок, на який зверху надівали намітку (серпанок чи перемітку). За розповідями іноземців, ще у XVI–XVII століттях традиційним головним убором жінки Подніпров’я була біла бавовняна хустка. Іноді її прикрашали геометричним орнаментом, вишитим різнокольоровими нитками, шовком, золотом чи сріблом. З XVIII століття в моду ввійшли хустки з яскравим квітковим орнаментом (часто на чорному фоні), запозичені з півдня — Молдови, Болгарії, Туреччини.

На Великдень і Різдво носили яскраві багаті хустки, у будні дні — стримані, простіші. Молодиць вабили яскраві кольори, а старші жінки завжди одягалися більш стримано.

​

 З давніх-давен хустка для українців була символом жіночності, вірності й кохання, а також оберегом. Дівчата та жінки носили її протягом усього року. При цьому хустина була обов’язковим головним убором заміжньої жінки. Також хустка була маркером соціального стану жінки: молодиці носили білі або яскраві хустки, старші жінки – темні, вдови – чорні. Водночас хустина свідчила й про рівень достатку родини, адже заможні жінки носили хустки із дорогих тканин, бідні – із дешевших.

.

«Дівчина в червоній хустці», невідомий художник

Хустка — шматок тканини або в'язаний трикотажний виріб, переважно квадратний, який пов'язують на голову, шию, накидають на плечі. Образ українського фольклору.

Будучи елементом народного вбрання, хустка використовувалась замість намітки як обов'язковий головний убір заміжньої жінки. Вбиралися в неї також незаміжні дівчата взимку, під палючим сонцем та в деяких регіонах пов'язували її як начільну пов'язку.

​

Хустку носили на всій території України. Влітку — полотняну або куповану ситцеву (вибійчану, мережану, вишиту), взимку — домоткану або фабричну вовняну.

Хустка була маркером соціального стану жінки. Молодиці носили білі або яскраві хустки, старші жінки — темні, вдови — чорні. Незаміжні дівчата часто вив'язувались вінкоподібно

​

Колись хустки в Україні вишивалися шовком. Начастіше зустрічалися червоні, сині, зелені, жовті та рожеві нитки. Орнамент на хустках був переважно геометричний, а вже у 18-ому столітті увійшов у моду рослинний орнамент – квіти троянд, васильків, гвоздик. Дуже рідко на старих українських хустках можна зустріти зображення птахів: півників, голубів…

Часто вживана і найпростіша композиція узору хустини — хвиляста лінія. Та крім узорів рослинного характеру, бувають ще й геометричні. Якщо кути хустини зашивали густим узором, то простір у середині лишали без прикраси або заповнювали дріб­ними квадратиками, ромбами, трикутниками.

Вишивали переважно червоними нитками, іноді додавали синіх або жовтих, однак ніколи не використовували тільки синього чи жовтого кольорів.

​

Хустину використовували й у різних обрядах, зокрема весільних. Найпопулярніший – покриття голови нареченої хусткою. Це символізувало вихід із дівоцтва та початок заміжнього життя. Ця традиція, до речі, збереглася в Україні й донині.

У домі молодої обряд найчастіше здійснювали її заміжні сестри або мати. Жінки ставали по обидва боки від молодих, похитували білою хусткою (на Буковині весільна хустка була червоного кольору) над їхніми головами, намагаючись поцілуватись. Поцілувавшись тричі, жінки покривали наречену. У деяких регіонах на молоду поверх хустки одягали шапку нареченого. Вважалося великою ганьбою, якщо наречена скидала шапку. Під час цього обряду молода мала конче плaкaти: за родиною, за своєю дівочою волею. Часто наречена тримала в хустці цибулю, щоб викликати сльoзи, які набували ритуального значення.

�

Хустка, або, як називає її весільна пісня, “вічне покривання”, символізує владу чоловіка. Прикривати волосся — буквально — перекривати зв’язок зі своїм родом, предками. Недаремно в деяких регіонах (Волинь) молоду покривали двічі — у своєму домі й у чоловіковому: свекруха скидала з нареченої намітку, жбурляла її на піч (своєрідна жepтвa предкам, дух яких — біля печі) і зав’язувала її у свою. Тому в казках хустка переходить до рангу чарівних речей: “…а вона як махнула хусткою, море розійшлося…”

На жаль, постійні війни в Україні часто були причиною poзлуки молодих. Як ішов хлопець на війну, дівчина дарувала милому хустину на знак любові та вірності. У Шевченковій поемі “Хустина” читаємо:…

ВИПРОВОЖАЛА ТРИ ПОЛЯ, ТРИ МИЛІ,�ПРОЩАЛИСЯ ПРИ ДОЛИНІ.�ДАРУВАЛА ШИТУ ШОВКАМИ ХУСТИНУ,�ЩОБ ЗГАДУВАВ НА ЧУЖИНІ…�ОЙ ХУСТИНО, ХУСТИНОЧКО!�МЕРЕЖАНА, ШИТА.�ТІЛЬКИ Й СЛАВИ КОЗАЦЬКОЇ —�СІДЕЛЕЧКО ВКРИТИ.

Важливу роль відігравала хустина у побуті козацької старшини. Нею пишалися, дорожили, вона була своєрідною прикрасою та виявом добробуту власника.

Лемківська хустка

Яворівська хустка і 

бавниця, Львівщина

Хустка і очіпок, Черкащина

Гуцулка 

в терновій хустці

Хустка. Гуцульщина

Хустка і очіпок, Львіщина

Центральна Україна,

ХХ ст.

Хустки, Київщина

Хустки домашнього виробництва

• Полотняні хустки ще називали «старовіцька хустка» на Поліссі; «обрус», «убрус», «плат», «рантух» — на Західній Україні; «пінка», «півка» — на Лемківщині; «завійка» — на Лемківщині та Буковині; «рубець» — на Покутті; «ширінка» — у західних районах Східної Галичини; «пелена», «оковита», «рубова хустка» — на Рівненщині.
• Хустки з білої бавовняної тканини також мали регіональні назви: «довга хустка» — на Лемківщині, «тифтикова», «упоясова», «промітка», «тибеткова» — у західних районах Східної Галичини, «бавниця» — у північно-західних районах Східної Галичини.
• Хустки, ткані з вовни у домашніх умовах, називали «опинанка» у західних районах Полісся, «опиначка» — у Кіровоградській області, «кирух» — на західному Поліссі, «черкасові сірі» — у Центральній Україні.

​

• На Західній Україні хустки ткали з тонкої вовни на лляній або конопляній основі. Вони були прямокутної форми, оздоблені смугами з вужчих сторін. Іноді декорували всю хустку.
• На Поліссі у XIX столітті побутували «засновані хустки», виготовленні з домашнього полотна і декоровані червоними смугами. На зміну їм у західному та центральному Поліссі прийшли «пописані хустки» — переткані і в довжину і в ширину дрібними червоними смужечками, які утворювали клітинку. Їм на зміну, в свою чергу, прийшли «картаті» хустки, що були виткані з лляних ниток з червоною заполоччю, у велику клітинку, чорно- або сіро-білі.

​

• Окрім орнаментування доморобних хусток перебірним тканням, в деяких регіонах України їх вишивали.
• На Слобожанщині білі полотняні хустки вишивали гладдю червоною та синьою заполоччю.
• На Яворівщині наприкінці XIX — початку XX століття хустки вишивали «яворівським гаптом» (гладдю по контуру малюнка) мотивами, що мали назви «вазон», «гільце», «китець».
• На Рівненщині «заснованим» і «пописаним» хусткам прийшли на зміну вишиті прямою гладдю, а пізніше хрестиком.

​

Фабричні хустки

• Вовняні хустки мануфактурного виробництва на Західні Україні називали «тернова», «шалянова», «салісуха», «бродська», на Лемківщині — «хустя», «хуша», «шмата», на Гуцульщині — «фустка», «фустина», на Покутті — «багрова хустка», у північно-західних районах Східної Галичини — «мацьок», у деяких місцевостях Поділля — «турпан», на Чернігівщині — «прохорівські бордусові», «карасирові» хустки.
• У назвах фабричних хусток часто відображалось місце («брідські», «почаївські», «данилівські») та спосіб («мальованка») виготовлення.
• Серед купованих вовняних і шовкових хусток зустрічались білі у дрібну клітинку, а пізніше — у дрібні квіткові мотиви, великі сині або червоні квітчасті (у Галичині).

​

Хустка у сучасній моді

• Хустка продовжує залишатися вживаним елементом і у сучасному вбранні.
• «Бабусину хустку» як головний елемент використала у своїй колекції «Love Ukraine» дизайнерка Олена Лурдес. Окрім цього одяг був прикрашений україномовними написами та імітаціями віночка зі стрічками на каптурах костюмів спортивного стилю.
• Дизайнерка Олена Сереброва у своїй колекції «Fall 2011» як головний елемент використала хустку. Саме з хусток особливим ручним способом виготовлялась тканина, а уже з неї — одяг. Пані Сереброва називала цей матеріал «різанка». З нього були виготовлені сарафани та пальто.

​