Короткий нарис розвитку екології.

БІОЛОГІЯ

11 КЛАС

.

Накопичення відомостей про спосіб життя, залежність від зовнішніх умов та характер розподілу рослин і тварин започатковані в далеку давнину. В працях Арістотеля (384-322 до н. є.) та його учня – «батька ботаніки» Теофраста Ерезійського (371- 280 до н. є.) описано багато видів тварин та наведено відомості про своєрідність рослин у різних умовах, залежність їх росту від типу ґрунту й клімату

АРІСТОТЕЛЬ

ТЕОФРАСТ

ЕРЕЗІЙСЬКИЙ

.

Чезальпіно відкрив період штучних систем у ботаніці . У його головному творі 16 книг про рослини ( лат.  De plantis libri XVI , Флоренція, 1583), крім опису численних рослин, викладено принципово нову систему, засновану на дедуктивному підході Аристотеля - на будові насіння , квіток і плодів , тобто на розбиття безлічі по шляху від загального до приватного, і на знанні величезного фактичного матеріалу в галузі морфології рослин .

1519-1603

ЕПОХА ВІДРОДЖЕННЯ

Джон Рей — англійський натураліст. Член Лондонського королівського товариства. Уперше запровадив групування рослин на дводольні та однодольні. Використовував поняття «рід» і «вид», дав перше наукове біологічне визначення поняття виду, що в основному збігається зі сучасним.

1627-1705

ЕПОХА ВІДРОДЖЕННЯ

.

Жозеф Піттон де Турнефор Запропонував у 1694 — 1700 роках штучну систему рослин, в якій простежуються перші спроби введення бінарної номенклатури; ввів в систематику поняття «рід». Ця система була загальноприйнятою в першій половині XVIII ст. Як і його попередники ділив рослини на два відділи — трави і дерева (з чагарниками), далі на класи (22 класи), секції, пологи, види, беручи за основу головним чином ознаки будови квітки (переважно форму віночка) і частково плодів і насіння. Рослини без квіток і плодів виділив в окремі класи. Чи не розумів функцій квітки і не визнавав наявності статі у рослин.

1656-1708

ЕПОХА ВІДРОДЖЕННЯ

.

Автор першого еволюційного вчення Жан-Батіст Ламарк вважав найважливішою причиною пристосувальних змін організмів, еволюції тварин і рослин вилив «зовнішніх обставин».

(1744-1829)

Перший закон Ламарка

Організми пристосовуються до умов навколишнього середовища. Для пояснення цього вчений сформулював декілька «законів». Перш за все, це закон «Тренування чи не тренування органів». Наприклад: жирафи постійно витягують шию, щоб дотягнутися до листків над головою. Тому їхні шиї стають довшими. Кротові, який мешкає під землею, очі лише заважають, тому вони поступово зникають. Якщо тварина тренує свій орган, вона його розвиває. Якщо не тренує — орган поступово зникає

.

Другий закон Ламарка — це «Закон успадкування набутих ознак». Корисні ознаки, набуті твариною з життя, за Ламарком, передаються нащадкам. Жирафи передали нащадкам довгу шию та довгі ноги, кроти — очі, які не бачать.

Сучасники не оцінили його теорію, але вже півстоліття потому вона стала предметом палких дискусій, які не припиняються і сьогодні.

.

Історія розвитку екології як синтетичної наукової дисципліни порівняно нетривала. Одним із перших, хто на межі XVIII та XIX століть усвідомив необхідність цілісної оцінки природних комплексів, був німецький натураліст А. Гумбольдт. Його наукова спадщина величезна – понад 600 робіт, у тому числі чудові монографії з історії Південної Америки. Можливо, А. Гумбольдт одним із перших став на шлях вияву глибинних зв’язків між людством та природним середовищем. У своїй книзі «Картини природи», що вийшла в 1808 році, він писав: «Я скрізь помічаю той вплив, який постійно здійснює фізична природа на моральний стан та долю людства».

1769 - 1859 

.

Ці праці послужили поштовхом до синтезу даних геології, геоботаніки, гідрології, ґрунтознавства, кліматології багатьма вченими. Протягом XIX та початку XX століття розвиток спеціальних аналітичних наук сприяв накопиченню фактичних даних, без яких було б неможливим формування екології як сучасної синтетичної науки. Було встановлено, що живі організми у своєму існуванні та розвитку найтіснішим чином залежать від природного середовища. Аутекологія тварин та рослин у першій половині XX століття стала повноправною науковою дисципліною.

.

У 1859 р. Ч. Дарвін у книзі «Походження видів шляхом природного добору, або збереження обраних порід у боротьбі за життя» показав, що «боротьба за існування» в природі, під якою він розумів усі форми зв’язків виду із середовищем, призводить до природного добору, тобто є рушійним фактором еволюції.

1809 —1882

.

Засновником екології в її сучасному вигляді можна вважати німецького вченого Е. Геккеля, який визначив екологію як науку про загальну «економіку природи». Він же запропонував і сам термін «екологія».

Ернст Ге́нріх Філі́пп А́вгуст Ге́ккель — німецький природодослідник і філософ. Ернест Геккель виявив, описав і назвав тисячі нових видів, зробив карту генеалогічного дерева, що стосується всіх життєвих форм, і створив багато термінів в біології, зокрема тип, філогенез, екологія і царство Найпростіші. 

1834 — 1919

.

Видатний учений В.В. Докучаев у першій половині XX століття створив учення про ґрунт як особливе біокосне природне тіло, яке є результатом взаємодії материнських гірських порід та живих організмів.

Внесок в науку Докучаєва полягає в тому, що він склав грунтову карту світу. Виділивши 6 основних типів грунтів, вчений «розклав» їх закономірними рядами уздовж паралелей на ній, грунтуючись на факторах грунтоутворення. Він вказав на специфічне положення грунтів в природі, яке визначається мінеральними і органічними сполуками в ній. Невід’ємну частину ґрунту становить жива речовина, яка представлена живими організмами: кореневою системою рослин, мікроорганізмами.

1846 — 1903

.

Прогресивну роль в історії екології відіграло поняття екосистеми, яке було введене англійським ученим А. Тенслі (1948).

1935 року в одній з публікацій А́ртур Те́нслі зробив важливий крок, що увічнив його ім'я в науці. У праці «Правильне і неправильне використання ботанічних термінів», Тенслі ввів термін «екосистема». Так він позначив, що сукупність організмів, що мешкають в даному біотопі, є саме системою, з її складовими елементами, з єдиною історією і зі здатністю до узгодженого розвитку.

1871 — 1955

.

Особливе місце в історії екології посідають відкриття всесвітньо відомого вченого В.І. Вернадського (1930-1945), автора вчення про біосферу. Він довів наявність широкомасштабного впливу живих організмів на абіотичне середовище. У той період, коли наукова громадськість уже була підготовлена до цілісного бачення природи, він своєчасно запропонував учення про біосферу як про одну з оболонок Землі, що визначається присутністю живої речовини.

1863 — 1945

.

В.І. Вернадський уперше ввів у вивчення біосфери кількісний підхід, що дозволило об’єктивно оцінити обсяги біогеохімічного кругообігу речовин. Вчення В.І. Вернадського про ноосферу додатково узагальнило численні дані про нерозривність зв’язку людини з природним середовищем.

.

Середина та друга половина XX століття ознаменувалися проведенням широкого фронту екологічних досліджень, в яких помітну роль відіграють і екологи України. Першим науковим центром екологічних досліджень в Україні був створений у 1930 році сектор екології при Інституті зоології та ботаніки Харківського університету.

.

Дослідження в галузі екології, виконані в цьому центрі В.В. Станчинським (1930-1940), мали пріоритет з багатьох питань і відзначалися оригінальністю.

Він на 10 років раніше за В.М. Сукачова підійшов до ідеї біогеоценозу як функціональної єдності біоценозу та абіотичних факторів. Праця В.В. Станчинського «До розуміння біоценозу» (1933) є класичною в галузі вивчення зв’язків між організмами в центричних системах.

1882 — 1942

Вчений мав грандіозні плани: створення по всій країні екологічних інститутів степу,  лісу, пустель,  тайги, тундри. 

Добивався приєднання до  заповідника  "Асканія-Нова"  нових  територій - узбережжя Чорного  і  Азовського  морів, ділянок Кримського півострову.  Пропонував створити на базі Асканії-Нової    науковий і  організаційний центр усіх заповідників України. 

.

Світове визнання отримали проведені у 1940-1980 роках дослідження українських учених І.Г. Підоплічка, Ф.А. Гриня, С.М. Стойка, П.С. Погребняка, Д.В. Воробйова та багатьох інших (принципи раціонального природокористування, типологія лісів на основі едафічних мереж, роботи в екології ландшафтів та ін.).

І.Г. Підоплічка

1905 - 1975

І. Г. Підоплічка вважають засновником археозоологічних досліджень в Україні. Він здійснив реконструкцію пізньопалеолітичного житла з кісток мамонта, створив теорію антигляціалізму, обґрунтував час появи людини на Землі. Детально розробив і ввів до наукової практики колагеновий метод визначення геологічного віку кісток. Свої наукові дослідження І. Г. Підоплічко проводив на значній кількості матеріалів, здобутих під час участі у понад 100 експедиціях у різні регіони. Він відкрив багато давніх археологічних стоянок – Чулатов, Гінці, Новгород-Сіверський, Добранічівка, Мізин, Межиріч. Науковий доробок І. Г. Підоплічка понад 1000 друкованих праць.

.

Геоботанік, флорист. Кандидат біологічних наук (1939). Учасник 2-ї світової війни. Закінчив Лубенський педагогічний інститут (Полтавської області, 1922) та Київ. ІНО (1925). Учителював. Працював в експедиції Наркомзему СРСР з організаці територій у Західній Сибіру (Ямало-Ненец. автоном. округ, РФ, 1933–35). У 1936–37 – асистент Київського лісотехнічного інституту; 1938–40 – доцент Київського педагогічного інституту; 1940–49 – ст. н. с. відділу геоботаніки Інституту ботаніки АН УРСР (Київ). Вивчав рослинність Західної Сибіру, Тернопільщини та Закарпаття, зокрема склав ботаніко-географічну карту та монографічний опис рослинного покриву.

�     

ГРИНЬ 

Ф. О. ГРИНЬ

1905 - 1975

.

П. Погребняка вважають засновником еколого-лісового напряму в лісівництві. Наприкінці 1950-х і на початку 60-х років він написав підручник з лісівництва та в співавторстві з Н. Б. Ремезовим підручник з лісового ґрунтознавства, підсумовуючи свій багаторічний досвід лісника, лісознавця

 (лісотиполога), й лісового ґрунтознавця.

Об'єктами постійного і невтомного піклування П. С. Погребняка були всі складові природоохоронної справи: боротьба за чистоту повітря, охорона водних ресурсів, захист рослинного і тваринного світу, організація заповідників і пам'яток природи. Але особливу увагу він все ж таки приділяв охороні живої природи — рослинному і тваринному світу.

П. С. Погребня́к

1900 - 1976