Михайло Коцюбинський.

«Дорогою ціною».

Пригодницький,романтичний сюжет повісті 8 клас

Михайло Коцюбинський народився у Вінниці, 17 вересня 1864 року. Батько Михайла був дрібним службовцем.Мати займалася вихованням Михайла, була надзвичайно уважною до нього.

Навчався Михайло Коцюбинський у Шаргородському духовному училищі, куди переїхала його родина. У 1881 році родина Коцюбинських повернулася у Вінницю. Через тяжке матеріальне становище сім'ї юнакові не вдалося продовжити освіту: мати осліпла, а згодом (1886) помер батько. Відповідальність за родину з 4 осіб лягла на плечі Михайла.

Дебютний літературний твір Коцюбинського «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма» вийшов друком у 1884 році, і критика оцінила його вельми скептично. Один із рецензентів радив початківцеві залишити цю справу, проте Михайло Коцюбинський писав і далі, але твори до друку не подавав.

​

Михайло Коцюбинський

Вдруге Коцюбинський почав друкуватися в 1890. Це сталося після його поїздки до Львова того ж року. Тут він познайомився з Іваном Франком, іншими місцевими літераторами та видавцями, налагодив співпрацю з редакціями журналів «Правда», «Зоря», «Дзвінок» та почав публікувати в них свої твори.

У 1891 році, склавши екстерном іспит на народного учителя при Вінницькому реальному училищі, Михайло Коцюбинський працював репетитором. «Вчитись у нього було легко й приємно. Але разом з тим був і строгий порядок у заняттях. Починались вони о 9-ій годині ранку і тривали до 12-ої години дня. А в спеціальному журналі виставлялись оцінки за знання», - згадував Микола Мельников, один з учнів Михайла Коцюбинського.

У 1890-х роках, письменник приєднується до Братства тарасівців, підтримуючи ліберально-просвітницькі ідеї. Це і стало початком активної громадської діяльності Михайла. Через активну громадянську позицію та пропагування самостійницьких ідей, Коцюбинського взяла на облік Подільська жандармерія. Кілька місяців у будинку письменника тривали обшуки, а таємне стеження за Михайлом велось майже безупинно.

​

Весною 1898 року, отримавши роботу в Чернігівській земській управі, Коцюбинський переїхав до Чернігова. Тут він зустрів і закохався у Віру Устимівну Дейшу, з часом вона стала його дружиною. Тут виросли його діти: Юрій, Оксана, Ірина, Роман. І саме в Чернігові у віці 48 років Коцюбинський помер, сталося це 25 квітня 1913 року.

Творчий доробок письменника дуже великий та різноманітний. У 8-му класі ми познайомимося із одним із його ранніх творів – повістю «Дорогою ціною». Твір був написаний упродовж 1899—1901 років. Автор кілька разів переробляв його. Вперше повість вийшла друком 1902 року на сторінках «Киевской старины», і хоча її високо оцінили тогочасні критики, сам автор частково був задоволений своєю роботою.

​

​

​

Пролог – вступ, що містить розповідь про події, які передували основній розповіді твору.

Теорія

літератури

Епілог – післяслово, заключна частина твору, що розповідає про події, що відбувалися після завершення розв’язки.

Опрацювання прологу

• Опрацювання прологу до твору с.167- 168.
• Історичні відомості.

​

​

​

​

Діялось се в тридцятих роках минулого століття. Українське поспільство, поборене у класовій боротьбі, з ярмом панщизняної неволі на шиї, тягло свою долю з глухим ремством. То не віл був у ярмі, звичайний господарський віл, якого паша й спочинок могли зробити щасливим: ярмо було накладене на шию дикому турові, загнаному, знесиленому, але овіяному ще степовим вітром, із не втраченим іще смаком волі, широких просторів. Він йшов у ярмі, скорившись силі, хоч часом із гніву очі йому наливались кров'ю, і тоді він хвицав ногами і наставляв роги...

Вільний дух народу ще тлів під попелом неволі. Свіжі традиції волі, такі свіжі, що часом трудно було відрізнити сьогодні од вчора, підтримували жевріючу під попелом іскру. Старше покоління, свідок іншого життя, показувало ще на долонях мозолі від шаблі, піднятої в оборону народних і людських прав. Пісня волі, споетизованої, може, в дні лихоліття, чаруючим акордом лунала в серцях молоді, поривала її туди, де ще не чуть кайданів, скованих на людей людьми. На широкі бессарабські степи, вільні, без пана й панщини, рвалась гаряча уява й тягла за собою сотки й тисячі...

​

От хоч би там, за Дунаєм, гей, там, за Дунаєм!.. Недобитки січової руїни, хоробріші, завзятіші, звили собі гніздо в Туреччині і возили звідти на Вкраїну, мов контрабанду, палкі заклики у кіш на волю, до січового братерства.

Ярами, коритами висхлих річок, лісовими нетрями, прикриваючись нічною темрявою, ховаючись, мов од дикого звіра, тікало од пана і панщини все, що не заплісніло в неволі, не втратило ще живої душі, тікало, щоб здобути собі те, за що предки виймали шаблі з піхов або ставали до бою з кіллями та вилами...

А тим часом ворог не дрімав.

Власники душ, повернених у робуче бидло, записаних у господарський інвентар дідича разом із волами й кіньми, найбільш боялись того неспокійного, вільнолюбного духу народного, бо його ніяк не можна було припасувати до панських інтересів, погодити з незмірними скарбами; які давала панові оброблена хлопом українська земля, віковічна боротьба двох станів — панського й мужичого, боротьба хронічна, що часом приймала гострі форми і бурею проносилась над нещасним краєм,— ніколи не кінчалась, ба й не могла скінчитися, хоч пан переміг. Ще недавно, вмившись в Умані власною кров'ю і накидавши в Кодні стіжок гайдамацьких голів, пан смакував перемогу, пильно обороняючи свої права на живий робочий інвентар — хлопа.

Хлоп протестував, хлоп тікав на вільні землі, рятуючись, як міг, од панщини, лишаючи на рідній землі все дороге, все миле його серцю.

Але й там, далеко від рідних осель, настигала його панська рука. На вільних землях зорганізовані були на втікачів лови, справжні облави, як на вовка або ведмедя. По всій Бессарабії ганяли дозорці, вистежуючи скрізь по ровах, стогах сіна, комишах болотяних річок збіджених, змордованих людей. На півдні Бессарабії, од бистрого Пруту, по лівім боці Дунаю, аж ген до моря стояло на чатах військо і заслоняло волю, що там, за широким Дунаєм, за зеленими прибережними вербами, синіла десь у чужій країні...

Голову втікача оцінено. За кожного спійманого прибережні козаки діставали плату. Сотки, тисячі нещасних попадалися до рук козакам — і мусили випити гірку до краю. Лиха доля чекала втікача: його оддавано в некрути, засилано на Сибір, катовано канчуками, тавровано, мов худобу, або з оголеною напівголовою, збитого, збасаманеного, одсилано в кайданах назад до пана, знов у неволю, на панщину…

Чого він міг сподіватися вдома від пана? А проте, мов талії води під теплим подихом весни, річкою текло вкраїнське селянство туди, де хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю, а ні — то полягти кістками на вічний спочинок...

​

Працюємо над змістом твору

Письменник щодо уярмленого народу використовує заперечне порівняння вола і тура. Знайдіть у цих образах спільне та відмінне. Що символізують ці образи у творі? Якими їх описано? Зачитайте

Домашнє завдання

Прочитати повість Михайла Коцюбинського«Дорогою ціною». Скласти тести за змістом твору .

​