Франческо Петрарка� Сонети №61, 132.
Структура сонетів Ф. Петрарки.
Суперечності світогляду Петрарки
– ліричний щоденник поета, приводом до написання якого стало кохання;
– переважна частина творів збірки за жанром — сонети;
– складається з двох частин: «На життя мадонни Лаури»; «На смерть мадонни Лаури»;
– уславлення земної жінки, краса якої відкриває авторові красу реального світу;
– розкриття суперечливих душевних переживань.
Своєрідність збірки «Книга пісень»(«Канцоньєре»)
Мова написання
італійська
Жанр поезії
сонет
Тема
життя
смерть
час
кохання
Словник літературних термінів
Основні складові композиції італійського сонету:
Два катрени (4+4):
Перший катрен (рядки 1-4) викладає основну тему або тезу,
а другий (5-8) — розвиває її або протиставляє (антитеза).
Два терцети (3+3):
Рядки 9-14, де відбувається
переосмислення,
розвиток або розв'язка
теми (синтез).
Благословенні будьте, день і рік,�І мить, і місяць, і місця урочі,�Де постеріг я ті сяйливі очі,�Що зав'язали світ мені навік!��Благословен вогонь, що серце пік,�Солодкий біль спечаленої ночі�І лук Амура, що в безоболоччі�Пускав у мене стріл ясний потік!��Благословенні будьте, серця рани�І вимовлене пошепки ім'я�Моєї донни — ніжне і кохане,��І ці сторінки, де про неї я�Писав, творивши славу, що не в'яне, —�Й ти, неподільна радосте моя!
Переклад Дмитра Павличка
Сонет 61
Цей сонет - своєрідна молитва душі й серця до коханої жінки.
Петрарка сприймав любов то як найвище благо, то як гріховне почуття. Ці суперечливі погляди на кохання позначилися на вірші. Кохання – це найвища цінність , а водночас і «солодкий біль», «серця рана».
Але ліричний герой приймає все це й не відмовляється від кохання.
Він по-лицарськи милується прекрасною Лаурою. Жодної зухвалої думки немає в нього.
Це - поклоніння коханій.
Думки про кохану виливаються у гімн цьому високому почуттю. Він говорить про Лауру з піднесенням, схиляється перед нею.
Перший катрен (рядки 1-4) викладає основну тему або тезу
Перший катрен (1-4 рядки):
Ліричний герой благословляє час і місце («день і рік», «місяць», «місця») першої зустрічі з коханою. Це початок його «справжнього» життя, пробудження душі.
Другий катрен (5-8) — розвиває її або протиставляє (антитеза).
Другий катрен (5-8 рядки): Поет благословляє «вогонь» (пристрасть) і «солодкий біль» (страждання), які принесло кохання. Тут поєднується радість від почуття з болем від його недосяжності, що властиве петраркізму.
Два терцети (3+3): Рядки 9-14, де відбувається переосмислення, розвиток або розв'язка теми (синтез).
Перший терцет (9-11 рядки): Благословення отримують слова, сповнені імені коханої, та зітхання, сльози й бажання, викликані нею. Кохана стає центром усього існування поета.
Два терцети (3+3): Рядки 9-14, де відбувається переосмислення, розвиток або розв'язка теми (синтез).
Другий терцет (12-14 рядки): Фінальне прославлення — благословення сторінок, де поет увічнив кохану, та всіх його думок, присвячених лише їй. Це ствердження, що кохання — вища цінність, яка дає сенс навіть стражданню.
Автор – Франческо Петрарка.
Жанр – сонет.
Вид лірики – інтимна.
Тема – уславлення краси коханої ліричного героя.
Ідея – кохання – благотворна сила та найвища цінність.
Настрій – піднесений.
Ліричний герой по-справжньому кохає, відчуває внутрішнє пробудження, піднесення, жагу до життя.
Художні засоби “Сонет 61”.
Анафора: благословенні.
Епітети: сяйливі очі, ясний потік, солодкий біль, ім’я ніжне і кохане;.
Метафори: лук Амура, серця рани, зав’язали світ.
Звертання:…., …., …. .
Окличні речення – Й ти, неподільна радосте моя!
Оксюморони: «Але ж муки ці солодкі…»; «Живлюща смерте…»; «Втіхо навісна…»; «Палаю в стужу…»; «В спеку весь дрижу…»
Оксюморон (оксиморон) — літературно-поетичний прийом, що полягає у поєднанні протилежних за змістом, контрастних понять, які спільно дають нове уявлення.
Він підсилює сприйняття тексту.
Як не любов, то що це бути може?�А як любов, то що таке вона?�Добро? — Та ж в ній скорбота нищівна.�Зло? — Але ж муки ці солодкі, Боже!��Горіти хочу? Бідкатись негоже.�Не хочу? То даремно скарг луна.�Живлюща смерте, втіхо навісна!�Хто твій тягар здолати допоможе?��Чужій чи власній долі я служу?�Неначе в просторінь морську безкраю,�В човні хисткому рушив без керма;��Про мудрість тут і думати дарма —�Чого я хочу — я і сам уже не знаю:�Палаю в стужу, в спеку — весь дрижу.
Переклад Д. Паламарчука
Героя турбує, чи достатньо благочестиве його кохання до Лаури. Його непокоїть те, що його душею оволоділо земне кохання.
Але він кохає Лауру як ідеал жінки, тобто це кохання романтичне.
Внутрішній світ героя також суперечливий.
Для його зображення автор використовує прийом антитези: «палаю в стужу», «в спеку весь дрижу».
Для зображення суперечливості кохання автор обрав образ хисткого човна в безкрайньому морі.
Ще з часів античності цей образ виражав долю людини, яка втратила опору в житті.
Сонет 132
Образ ліричного героя та героїні.
Місто Франческо и Лаури
Laure
De Noves
Петрарка ідеалізує Лауру, робить її осередком всяких досконалостей, констатує очищає й облагороджує дію її краси на його психіку. Але Лаура не втрачає своїх реальних обрисів, не стає алегоричною фігурою, безтілесним символом істини і чесноти. Вона залишається реальною прекрасною жінкою, якою поет милується, як художник, знаходячи все нові фарби для опису її краси, фіксуючи те своєрідне і неповторне, що є в даній її позі, даній ситуації.
Домашнє завдання
Проаналізувати сонет №132 за зразком (зразком слугуватиме матеріал, викладений на слайдах 8 – 12)