Сторінками життя українських письменників

ТАРАС ШЕВЧЕНКО

• У 1861 році Тарас Григорович за власні кошти видав Буквар.
• Освіта митця — всього 2 класи. Здобував він її у церковно-приходській школі.
• 15 років – стільки поет провів в Україні за все життя.
• Лише 12 років зі свого короткого життя Тарас Григорович був відносно вільною людиною. 24 роки він був кріпаком, 11 років перебував під слідством, на військовій службі та у засланні.
• Тарас Григорович дуже часто закохувався. Однак одружитися був готовий лише на одній – 20-річний Ликері Полусмаковій, наймичці.
• Шевченко, очевидно, дуже любив калину. І у «Кобзарі» вжив це слово 385 разів.
• У Шевченка є дві могили: на Смоленському кладовищі в Петербурзі, місті, в якому  він помер і був спочатку похоронений, та в Каневі.
• Пам’ятники Шевченкові розміщені по цілій планеті. Їх налічують майже 1,5 тисячі. Звісно ж, найбільша кількість в Україні.

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

(Лариса Косач Квітка)

• Дуже любила музику й мала великі здібності до гри на фортепіано. Вона не могла їх розвинути через хворобу кісток.
• Навчалася вдома з приватним педагогом і навчилася читати у 4 роки. У 19-річному віці написала підручник. Леся знала 9 мов.
• У 10-річному віці після операції з видалення вражених хворобою кісток, її обидві руки та одну ногу зафіксували у гіпс. Вільною залишалася лише одна нога, пальцями ступні якої вона навчилася грати на фортепіано.
• Ввела в українську мову такі слова, як «напровесні» та «промінь».
• У Луцьку біля В’їзної вежі замку Любарта є дерево, яке іменують Лесиним ясеном. Воно одне із найстаріших дерев міста. 
• Перебувала під негласним наглядом поліції, і цензура не раз забороняла її твори.
• Після смерті поетеси, її труну на Байкове кладовище у Львові несли шестеро жінок. Ними були подруги Лесі та відомі громадські діячки.

ІВАН ФРАНКО

• За 40 років активного творчого життя, кожних два дні виходив новий твір письменника.
• Любив пити медовуху, вино. Смачно готував каву, збирав і любив їсти гриби й рибу, що сам ловив.
• Більшу частину свого життя — сорок років — письменник прожив у Львові.
• Вважав за краще, аби галичани називали себе українцями, а не русинами.
• Обожнював вишиванки та носив їх чи не щодня.
• Вдома родина Франків мала справжній невеликий зоопарк, де постійно мешкали кролики та собаки, а також іноді травмовані тварини, яких лікували діти.
• Є єдиним українським поетом, який номінувався на здобуття Нобелівської премії (проте до участі в конкурсі він так і не дожив)
• Мав колосальну пам’ять – знав 14 європейських мов
• Останні сім років писав лівою рукою, бо права була паралізована. Систематизувати та упорядковувати допомагав син Андрій.

​

ПАНАС МИРНИЙ

(Панас Якович Рудченко)

• Більшу частину життя Панас Мирний жив у Полтаві. Там він купив гарний дім, належав до полтавського вищого світу.
• Багато творів залишив недописаними через брак часу
• Своє справжнє взаємне кохання – Олександру Шейдеман – Панас Мирний зустрів у 40 років у Полтаві.
• Підтримував тісні зв'язки з багатьма відомими українцями, в тому числі з Л. Українкою, М. Коцюбинським, М. Лисенком, М. Старицьким, І. Карпенком-Карим, М. Кропивницьким та ін.
• Єдиною драмою Панаса Мирного, поставленої на сцені, була «Лимерівна» (1892).
• Перші твори - вірш «Україні» та оповідання «Лихий попутав», підписані псевдонімом Панас Мирний, письменник опублікував у львівському журналі «Правда» у 1872 році.
• Тільки з середини 1880-х років твори Панаса Мирного публікуються в Україні.
• 28 січня 1920 року класик української літератури помер від інсульту. Похований у Полтаві.

​

ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА

• Народилася Ольга Кобилянська у містечку Гура-Гумора у багатодітній шляхетній сім’ї (7 дітей).
• Закінчила 4 класи школи, а свій високий рівень знань досягла самостійно.
• Письменниця добре малювала, грала на різних музичних інструментах (а навчилася грати на слух), була хорошою вершницею.
• Мріяла побачити море, але за все життя так його і не побачила.
• Хотіла стати професійною актрисою, але віддала перевагу літературі.
• Із Лесею Українкою Ольга Кобилянська вперше поспілкувалася саме на Полтавщині.
• Видатна українська письменниця прожила в Чернівцях понад 50 років.
• Прості люди її дуже поважали і мали за щастя, коли вона виглядала із віконця і кланялася їм за пісні перед вікнами.
• Мала прийомну дитину (позашлюбну доньку одного із братів).
• Письменниця мала добру пам’ять і могла декламувати твори із «Кобзаря» кілька годин.

ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ

• Автор першої фонетичної абетки української мови, яка лежить в основі сучасного українського правопису.
• Народився у містечку Воронежі, у сім’ї заможного хлібороба із козацько-старшинського роду.
• Не був вірним чоловіком. Неодноразово зраджував дружині. У нього був роман з Марко Вовчок, з дружиною Леоніда Глібова.
• Відкрив власну друкарню «Типографія П.А.Кулиша» за отримані від літературної праці гонорари.
• Знав 10 мов, він відомий перекладацькою діяльністю.
• Працював викладачем словесності в гімназіях Луцька, Києва, Рівного. Також працював у заможних поміщиків учителем.
• Започаткував новий правопис «кулішівку», на якому побудований правопис сучасної української мови.
• Був учасником організації «Кирило-Мефодіївське товариство», за що його арештували та повернули до Санкт-Петербургу, де його майже 3 місяці мучили та катували на допитах.

МАРКО ВОВЧОК

(Марія Олександрівна Вілінська)

• Повість «Маруся» отрима­ла нагороду Французької академії і була рекомендована для обов’язкового вивчення в французьких школах.
• Сучасники Марка Вовчка відзначали неабияку вроду літераторки. Про неї мріяло багато чоловіків.
• Марія Вілінська вважалася «фатальною» жінкою, або чорною вдовою і на це були підстави. Річ у тім, що обидва її чоловіки відійшли у кращий світ буквально на руках у письменниці, а ще один — закоханий у Марію — наклав на себе руки.
• Cтала прийомною матір’ю для свого ж внука. Жінці довелося так вчинити задля порятунку доброго імені власної невістки, оскільки та народила свого первістка ще не перебуваючи у законному шлюбі.
• Прожила 73 роки, виглядала теж досить молодо, як на свій вік. Померла від раку мозку.
• Увійшла в історію української літератури як вольова, розумна та талановита жінка, а її твори — цінна частина вітчизняної культури.

​

ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ

• Був досить дивакуватим, наприклад, завжди ходив з парасолькою. Він був надзвичайно пунктуальним.
• Самотній холостяк ніколи особливо не дбав про гроші, витрачаючи все на книги, які в кінці життя виявилися нікому не потрібними.
• Спати лягав рівно о десятій, навіть із власного ювілею пішов спати, не дослухавши вітальних промов.
• Псевдонімом письменник обрав прізвище козацького полковника, героя «Думи про Нечуя», яку дуже любив.
• Першим почав писати про тотальну русифікацію в Україні.
• Твори Нечуя-Левицького – найкращі про українське село, найдетальніші і найбільш поетичні, хоч і прозові. Але писав майстер не лише про село. 33 роки він жив у Києві, і написав немало неймовірних творів про нашу столицю.
• Самотній, у голоді та холоді, І. Нечуй-Левицький помер у 1918 р., на 80-му році життя, у будинку для престарілих. Похований на Байковому цвинтарі в Києві.

ПАВЛО ТИЧИНА

• Народився у 1891-му році у селі Піски Чернігівської області. Був одним з 13-ти дітей у дяка Григорія Тичини.
• Майбутній поет отримав духовну освіту, мав прекрасний голос і слух.
• Незважаючи на популярність поета, його матеріальне становище, довгий час  залишалося скрутним.
• Тичину цінувала держава, адже з початком німецько-радянської війни, в липні 1941 року Павла Тичину було евакуйовано з майже 400-ми академіками, членами-кореспондентами та іншими науковими працівниками Академії наук УРСР до Уфи, столиці Башкирії.
• Тичина самотужки досконало опанував майже 20 іноземних мов, а зокрема — вірменську, грузинську, арабську, турецьку, єврейську.
• Причиною смерті Павла Тичини були проблеми з нирками, що засвідчує свідоцтво про смерть. До цього призвів саме цукровий діабет.

ГРИГІР ТЮТЮННИК

• Народився в родині селян, його батька було заарештовано органами НКВС, коли йому було лише 6 років.
• У своїх творах Тютюнник завжди працював над почуттями. У щоденнику писав: «Ніколи не працював над темою. Завжди працюю над почуттями, що живуть навколо мене і в мені».
• Дуже любив свого батька, і після народження першого сина він твердо вирішив, що первісток буде мати ім’я Михайло на честь батька Тютюнника.
• У Спілці письменників його не любили за прямоту. У 1974 рік, почалися арешти української інтелігенції. Тютюнника занесли до «чорного» списку, усім видавництвам наказано не друкувати його твори, ніде не згадувати його ім’я.
• 6 березня 1980 р. Григір Тютюнник покінчив життя самогубством (письменник повісився). Йому було лише 48 років. Зацькований, доведений до розпачу і депресії письменник написав таку передсмертну записку: «Домучуйте когось іншого, а моє, що в мене є, спаліть».